-От гарний був би для тебе наречений, Катрусю, – дивлячись у вікно, сказала Антоніна. – Перспективний хлопчик, розумний і в тебе он як закоханий!
-Цей Микола?! – хмикнувши, запитала Катя. – Та ніколи в житті!
Микола був сусід, студент університету.
Каті він дуже не подобався, і справа була не тільки у зовнішності.
Її взагалі дратували правильні мужики.
Микола ніколи не сидів із компанією біля під’їзду, не ходив на дискотеку, а тільки бігав сюди-туди зі своєю флейтою на приватні уроки музики вечорами.
А ще був начитаним, про це розповідали його однокласники, які на два роки були старшими за Катю.
Вперше він звернув увагу на неї, коли він у всіх мешканців будинку збирав із мамою якісь підписи – йшлося про ремонт будинку, і потрібна була згода всіх сусідів.
Двері відчинила Катя, і Микола почав пояснювати їй щось схвильованим голосом, а його щоки почервоніли. Це було кумедно.
З того часу Микола став вітатися з Катею, а вона тільки кивала йому у відповідь. Трохи пізніше він наважився запросити її в кафе – поїсти морозива. Катя здивувалась його такій сміливості, але в кафе пішла – морозиво вона любила.
-Катрусю, я на тебе дивлюся, і ти мені дуже подобаєшся, – зізнався Микола, червоніючи. – Давай будемо дружити.
Каті стало смішно. Дружбу в дитячому садку пропонують, а тут хлопцеві майже 19 років і поводиться як маленький. І все ж на його пропозицію вона погодилася, тому що це тільки дружба.
Протягом року він просто приходив до неї в гості, але Катя не любила ці візити – мало того, що Микола малопривабливий, так ще й нудний.
Розповідає про своє навчання в університеті, чи про свій самодіяльний оркестр, де він грає на флейті, така нудьга.
А якось вони посварилися, бо Микола хотів її обійняти.
Він ходив до Каті, просив вибачення, простягав квіти, обіцяв, що цього більше не повторити, але Каті він був не потрібен.
Тим більше у неї з’явився хлопець і стосунки були серйозними.
Мама переживала – ну який із Олега наречений? Свого нічого, ніде не вчився, телефони продає в салоні, нічого серйозного.
А ось Микола розумник, серйозний хлопець. І ось сьогодні, коли Антоніна дізналася, що Катя збирається заміж за Олега, вона з жалем сказала, що вона свою долю пропустила.
-Може, подумаєш ще про своє майбутнє, зійдешся з Миколою?
-Ні, ні і ні, не хочу навіть говорити про це!
Катя вийшла заміж, Микола поїхав в інше місто. Спочатку все було чудово – люблячий чоловік і гроші загалом були, Катя теж працювала.
Щоправда, квартира орендована, але багато молодих родин так починають. Катя народила дочку, чоловік почав дратуватися, грошей не вистачало, почалися сварки.
-Ти ж знала, за кого виходила, – говорив їй Олег. – Я не закінчував університети, як твій дивний сусід, і взагалі – вчитися ще зі школи набридло, як можу, так і заробляю.
-Тобі треба ще знайти роботу, щоб дитину забезпечити!
-Живи по грошам, економ, дитині речі безкоштовно можна і в інтернеті знайти, нехай старі, але яка економія!
Поки ти в декретній відпустці нема чого одяг купувати. Навіщо витрачається, якщо ти далі за подвір’я нікуди не виходиш?
Катя спочатку терпіла, а потім забрала речі і доньку й пішла до мами…
…Пройшло більше 10 років, а серйозних романів у Каті не виходило.
Вона зовсім забула Миколу, але раптом він з’явився, отак випадково у дворі, біля під’їзду.
Катя, як побачила його, то так і ахнула.
Не сказати, що він став красенем, але багато що змінилося у його зовнішності.
Зʼявилися міцні м’язи, модна борідка, зачіска… Дивно, але він став симпатичним чоловіком, одягненим дуже круто.
Від нього йшов тонкий аромат дорогого одеколону, і взагалі Катя ним замилувалася.
-Ой, Миколо, привіт, ти як? – сказала Катя. – Треба ж, як ти змінився!
-Привіт! – Микола посміхнувся. – Нормально, одружився, працюю. Ось із дружиною вперше привезли трирічного синочка моїм батькам, самі зараз на море їдемо. А ти як?
-Ну, у мене ось дочка росте… – почала Катя.
Тут із під’їзду вийшла ефектна блондинка, яка кивнула Каті, ніби вітаючись, і сіла в дорогу машину.
-Катю, бувай, мені пора, – сказав Микола і сів на крісло водія.
Автомобіль завівся і помчав кудись до моря.
Вже вдома Катя плакала – шкодувала себе та свою долю.
-Мамо, ну чому ти не наполягла, щоб я за Миколу заміж вийшла? – жалібно запитувала вона Антоніну. – Усі мами наполегливі, коли в них молоді дочки, розумніше, якось уміють відваджувати всяких мужиків і бачити перспективу. Ти ж мені казала: «Ось тобі наречений був би хороший!», і все. Якось ти слабо намагалася…
-Ти б мене все одно не послухала, – знизуючи плечима, сказала розгублена Антоніна. – Хто ж знав, що Микола так зміниться? Та не плач ти, знайдеш ще собі когось, десь…
