Історії жінок

Таня робила генерального прибирання, коли у неї зламалася пральна машина.  Жінк побігла до сусідки, за допомогою. – Тітко Марія, доброго дня! А ви не знаєте, хто тут знається на пральних машинах? – запитала Таня з порога. – Доню, так у нас на п’ятому поверсі хлопець один є. Зараз я йому подзвоню, скажу щоб зайшов до тебе, – сказала Марія, і набрала номер телефону. За десять хвилин у двері Тетяни подзвонили. Жінка відкрила і не повірила своїм очам

Таня і Михайло жили щасливо до певного моменту. Був достаток, яскраві подорожі світом, автомобіль, двокімнатна квартира.

Але одного разу, щось пішло не так. Чи то свекруха налаштувала сина проти невістки, чи Михайло сам налаштувався.

– Внуків хочу, Михайле, – заявляла Ганна Павлівна. – Вам скоро по 30 років, а онуків все немає.

Пара йшла до того, щоб мати дітей, але не виходило.

– Коли ми вже дитину заведемо? – питав Михайло дружину.

– Михайле, дітей не заводять. Діти – це подарунок згори, – спокійно відповіла Таня.

– Слухай, коли це подарунок, тоді, може, ти десь нагрішила? – пожартував Михайло.

Таня змовчала. Є грішні, але з купою діток.

Спробувавши всі методи, пара так і не змогла народити дитину. Подружжя дуже не злюбило одне одного. Усі сварки зводилися до одного.

– Я не можу так. Давай розлучатися. Жити з тобою, знаючи, що ми не матимемо дітей, я не хочу, – категорично заявив Михайло.

Розлучилися. Роз’їхалися.

Таня пішла до своєї старої квартири студентських часів. Жилося їй добре, через розлучення вона сильно не переживала.

«Діти… Ну і що, що їх нема? Може, нам любові на них не вистачило б? – Розсудила вона.

У буденній метушні, у пориві генерального прибирання, у неї зламалася пральна машина. Таня побігла до сусідки, яка завжди чимось допомагала.

– Тітко Марія, доброго дня! А ви не знаєте, хто тут знається на пральних машинах?

– Доню, так у нас на п’ятому поверсі, із 26 квартири, майстер на всі руки. Давай подзвоню, я якраз хотіла у нього дещо спитати. Алло, Дмитро?

За 5 хвилин прийшов молодий хлопець. Звичайний на вигляд, але зате спритний, з кмітливістю і руками з плечей. За годину він упорався з технікою і порадив якнайшвидше щось поміняти у ванній.

– Можете ще раз повторити? Я запишу. Мені ці поняття сантехнічні невідомі. Я все наплутаю і ляпну щось у магазині, – розгубилася Таня від великої кількості специфічних слів.

– Хочете я куплю? – Запропонував Діма.

– Хочу! А відремонтувати не зможете? – запитала Таня.

– Без проблем, – усміхнувся чоловік.

Діма був єдиною людиною, яка не викликала жодної неприязні у Тані, перебуваючи в її квартирі. Такі ввічливі та акуратні майстри їй ще не траплялися.

Вона помітила, як часто їй в голову прилітала та сама думка: «Хоч би в мене ще щось зламалося».

– Якщо ще щось треба полагодити – звертайтесь! – попрощався з нею Діма.

Щоб не захаращувати голову всякою мрійливою нісенітницею, Таня пішла в магазин. Вивчаючи продукти на полицях, не зважаючи на світ навколо, вона випадково зіткнулася з Дімою.

– Ой, це ви? Ще раз привіт! – привітався він. – Як добре, що ми знову зустрілися! Мені здається, що тепер ви зможете мені допомогти. Який із цих супових наборів ви б обрали?

Зовсім не хотілося відходити один від одного. Ні на мить.

Нарешті вони зустрілися!

Є такий тип людей, від яких не настає перенасичення спілкуванням, скільки з ними не розмовляй і скільки з ними не жартуй. Так сталося з Танею та Дімою.

– Я коли тебе побачив, одразу з’явилася впевненість, що ти будеш моєю, – за півроку скаже Діма. – Виходь за мене?

І Таня, звичайно, відповіла «так». А потім вони довідалися, що в них буде двійня.

Якось увечері, у гості до Тані ненароком нагрянув колишній Михайло. Ніхто не хотів за нього заміж.

– А! – сказав він, коли зайшов і побачив живіт, що округлився Тані, а потім і чоловіче взуття. – Ой!

– Тань, а ти мою бритву не бачила? Знову посіяв десь, – спитав Діма, виходячи з ванної.

– Піду я, – швидко вискочив колишній за двері.

– Це хто? «Привіт» із минулого життя? – пожартував Діма.

– «Бувай» з минулого життя, – засміялася Таня.

Вам також має сподобатись...

Оксана вийшла з роботи раніше. Вона швидко заскочила в магазинчик біля будинку, купила ранньої капусточки, бурячків, мʼясця… А як же ж?! Її вдома чекає коханий чоловік і йому треба приготувати смачненького, запашного борщику! Оксана відкрила двері своїм ключем і з важкими пакетами зайшла у квартиру. – Коханий, я вдома! – гукнула вона. Раптом в кімнаті почувся якийсь шурхіт. Оксана здивовано відкрила двері у спальню і застигла на порозі від побаченого

Вероніка прийшла з роботи раніше. По дорозі вона зайшла в магазин і купила продуктів. Вона хотіла приготувати своєму Миколці щось смачненьке на вечерю. Вероніка відкрила двері своїм ключем, зайшла в квартиру і застигла на порозі. Зі спальні долинали якісь дивні звуки. Вероніка відкрила двері у спальню і оторопіла! На ліжку лежав її Миколка, а якась білява незнайомка швидко сховалася під ковдру. Вероніка не вірила своїм очам

– Приїжджайте негайно! – у голосі невістки Інни Віра почула наказ. Вона не встигла нічого сказати, бо Інна поклала слухавку. Віра зітхнула – дружина її сина Ігоря знову викликає її «на розмову. Відбувалося це раз на місяць. Віра відчиняла двері з незадоволеним виглядом. Потім вказувала свекрусі на стілець, і вистава починалася. Так було й цього разу… Зустріч виявилася дуже неприємною. – Ви й не уявляєте, Віро Іванівно, як важко жити з вашим сином! – галасувала невістка. – Тож я прийняла тверде рішення… Віра Іванівна аж стрепенулася. – Невже я зараз це почую? – тільки й подумала вона

У Надії Петрівни не стало чоловіка Сергія. Жінка взяла телефон і набрала номер сина Віктора. – Алло, Вітя… – тихо сказала вона в слухавку. – Приїжджай швидше. Тата не стало… – Мамо, я зараз зайнятий, у мене справи! – раптом сказав син. – Подзвони Світлані. – Синку, тата не стало! – ахнула Надія Петрівна. – Невже ти не можеш відмовитися від роботи? – Не вигадуй! – роздратовано сказав син. – Я вчора з ним розмовляв. Мамо, справді, подзвони Світлані. Вона краще з усім впорається. А я як тільки звільнюся, то зразу підʼїду… Син поклав слухавку. Надія Петрівна не вірила своїм вухам