– Погано приготувала, мені не подобається, – Володя дивився на салат і старанно вдавав, що йому навіть погано стало.
– Не подобається – не їж, – відповіла Олена, додаючи собі ще пару ложок салату.
Звичайний салат, всі спробували. Невелика літня кухня раптом ніби змінилася.
– Ем… – не зміг підібрати слів Володя, – То це ти його робила…
– І що? – Олена повернулася до нього, – Я зробила, мені подобається, решті – теж.
– Я ж гість… – додав Володя. Він чекав, що реакція буде іншою, але з Оленою так не вийде.
Мама миттєво стала сумною. Тато почав злитися. Чоловік Олени вже збирався висловитись. І тільки Діана, улюблена сестра, що й привела в гості ось це чудо, посміхалася.
– Володя у мене з характером, – прокоментувала вона, – Відразу скаже, якщо щось не влаштовує.
Як назвати чоловіка сестри? Зять? Саме він і демонстрував усім присутнім свій характер. В принципі нічого нового, вони його не перший день знають. Якось звикли за рік, але все одно у спілкуванні мало приємного.
– Ти, Володя, можеш з’їсти щось інше, – сказала мама, яка дуже не любила подібні ситуації. Вона знала свого чоловіка та свою молодшу дочку. Вони довго мовчати не будуть.
– Угу, – тихо сказав тато, – Наприклад, у себе вдома… У своїй квартирі.
Мама виразно подивилася на тата. Тато посміхнувся. Щоб не засміятися, Олена встала і вийшла з літньої кухні на подвір’я. Там бігало кілька сусідських котів. Дівчина підійшла до них, погладила, мовляв, через це й пішла.
Тим часом Діана вже вишукувала, що таке може з’їсти її чоловік.
– Мамо, тут все? – Запитала Діана.
– Так, – відповіла мама.
Усі вихідні виявилися однією суцільною проблемою. То Володі не подобалася їжа, у приготуванні якої він взагалі не брав участі, то диван як спальне місце не влаштовував, то в магазин їздили дуже довго. Сам він тільки сидів у кріслі, що витяг надвір.
– Ще один такий день і… – тато глянув у той бік, де Володя в черговий раз переставляв крісло, натякаючи, як йому важко.
– Краще не треба, – попередила Олена, – А то Діана теж поїде з ним.
Володя встав, пройшовся по доріжці і запитав, чому сьогодні вечеря так пізно, він утомився, він хоче їсти.
– Зараз буде, – коротко відповіла Олена.
– А що буде?
– Суп, – це вже мама.
– Знову зовсім не те, що я хотів, – навіть голос у нього змінився. – Зрозуміло, що мені не раді.
Увечері, поки відносили посуд у раковину, Олена вибрала момент і зупинила Діану.
– Скажи своєму чоловікові, будь ласка, що ми дуже раді, але він перегинає, – Олена не хотіла, щоб родичі чули, – Ти бачила татову реакцію. Незабаром щось буде.
– У нього такий характер. Справжній. Рішучий.
– Принесіть води, – десь поруч почав Володя, хоч чудово знав, де чашка та вода, вже четвертий день тут.
– Не маю часу з тобою говорити, – тут же Діана побігла за водою.
