Життєві історії

– Пересолила, мені не подобається, – Володя дивився на салат і старанно вдавав, що йому навіть погано стало. – Не подобається – не їж, – відповіла Олена. Невелика літня кухня раптом ніби змінилася. – Ем… – не зміг підібрати слів Володя, – То це ти його робила… – І що? – Олена повернулася до нього, – Я зробила, мені подобається, решті – теж. – Я ж гість… – додав Володя. Він чекав, що реакція буде зовсім іншою

– Погано приготувала, мені не подобається, – Володя дивився на салат і старанно вдавав, що йому навіть погано стало.

– Не подобається – не їж, – відповіла Олена, додаючи собі ще пару ложок салату.

Звичайний салат, всі спробували. Невелика літня кухня раптом ніби змінилася.

– Ем… – не зміг підібрати слів Володя, – То це ти його робила…

– І що? – Олена повернулася до нього, – Я зробила, мені подобається, решті – теж.

– Я ж гість… – додав Володя. Він чекав, що реакція буде іншою, але з Оленою так не вийде.

Мама миттєво стала сумною. Тато почав злитися. Чоловік Олени вже збирався висловитись. І тільки Діана, улюблена сестра, що й привела в гості ось це чудо, посміхалася.

– Володя у мене з характером, – прокоментувала вона, – Відразу скаже, якщо щось не влаштовує.

Як назвати чоловіка сестри? Зять? Саме він і демонстрував усім присутнім свій характер. В принципі нічого нового, вони його не перший день знають. Якось звикли за рік, але все одно у спілкуванні мало приємного.

– Ти, Володя, можеш з’їсти щось інше, – сказала мама, яка дуже не любила подібні ситуації. Вона знала свого чоловіка та свою молодшу дочку. Вони довго мовчати не будуть.

– Угу, – тихо сказав тато, – Наприклад, у себе вдома… У своїй квартирі.

Мама виразно подивилася на тата. Тато посміхнувся. Щоб не засміятися, Олена встала і вийшла з літньої кухні на подвір’я. Там бігало кілька сусідських котів. Дівчина підійшла до них, погладила, мовляв, через це й пішла.

Тим часом Діана вже вишукувала, що таке може з’їсти її чоловік.

– Мамо, тут все? – Запитала Діана.

– Так, – відповіла мама.

Усі вихідні виявилися однією суцільною проблемою. То Володі не подобалася їжа, у приготуванні якої він взагалі не брав участі, то диван як спальне місце не влаштовував, то в магазин їздили дуже довго. Сам він тільки сидів у кріслі, що витяг надвір.

– Ще один такий день і… – тато глянув у той бік, де Володя в черговий раз переставляв крісло, натякаючи, як йому важко.

– Краще не треба, – попередила Олена, – А то Діана теж поїде з ним.

Володя встав, пройшовся по доріжці і запитав, чому сьогодні вечеря так пізно, він утомився, він хоче їсти.

– Зараз буде, – коротко відповіла Олена.

– А що буде?

– Суп, – це вже мама.

– Знову зовсім не те, що я хотів, – навіть голос у нього змінився. – Зрозуміло, що мені не раді.

Увечері, поки відносили посуд у раковину, Олена вибрала момент і зупинила Діану.

– Скажи своєму чоловікові, будь ласка, що ми дуже раді, але він перегинає, – Олена не хотіла, щоб родичі чули, – Ти бачила татову реакцію. Незабаром щось буде.

– У нього такий характер. Справжній. Рішучий.

– Принесіть води, – десь поруч почав Володя, хоч чудово знав, де чашка та вода, вже четвертий день тут.

– Не маю часу з тобою говорити, – тут же Діана побігла за водою.

Вам також має сподобатись...

Баба Катя стояла на вулиці й продавала квіти зі свого саду. Повз проходили якісь хлопець із дівчиною.– Скільки коштує ваш букетик? – запитав молодик. – Двісті гривень, – відповіла продавчиня. – Ого, за такий маленький?! – хлопець з тугою подивилися на дівчину. Грошей йому явно не вистачало. – Гаразд, Микольцю, ходімо далі, – сказала дівчина. – Мені, якщо чесно, ці квіти не дуже… – Хлопче, підійди до мене, дещо скажу, – сказала баба Катя. – Тільки на вухо. – Що? – нахилився той до старенької. І тут вона поклала йому щось у долоню. Хлопець глянув, що то таке й застиг від несподіванки

Михайло з Марію після роботи поїхали до супермаркету, купили продукти та виришили додому. Марія відкрила двері квартири своїм ключем, зайшли в коридор. – Давай пакети мені, я віднесу на кухню, розпакую, – сказала Марія. Михайло віддав пакети дружині, а сам почав знімати куртку. – Це що тут таке! – раптом вигукнула Марія. – Ти чого голосиш? – здивувався чоловік. – Ходи сюди, сам все побачиш! – пояснила вона. Михайло швидко зняв куртку, роззувся, зайшов на кухню і застиг від побаченого

Олена повернулася додому з роботи. Жінка зайшла в квартиру і помітила, що у них гості – на кухні сиділа свекруха і мило розмовляла із своїм синочком. – Доброго вечора, Наталія Василівна! – привіталася Олена з свекрухою, поцілувала чоловіка у щічку. – Я у ванну, а потім приготую щось вечеряти! Дівчина прийняла теплу ванну і коли вийшла, то свекруху не побачила. – А де Наталя Василівна? – спитала у чоловіка дівчина. – Не знаю, – байдуже відповів Олександр. – Наче десь тут ходила. Можливо вже пішла. Олена задоволено посміхнулася, увійшла до спальні і… застигла від побаченого

Галина Іванівна вийшла на подвірʼя. Вона взяла свою табуретку, бо лавки ще були мокрі після дощу. Вийшовши на сонячне місце, вона сіла і вдихнула з насолодою свіже літнє повітря. – Ох, як добре! – вихопилося в неї. Раптом жінка помітила біля себе сусідську дівчинку Тетянку. Їй було чотири рочки. Маленька стояла біля Галини Іванівни. – Здрастуйте, бабо Галю… – сказала дівчинка і сховала щось за спиною. – Що там у тебе? Покажи, – попросила Галина Іванівна і погладила Тетянку по плечу. Дівчинка неохоче показала, щось у руці… Галина Іванівна здивовано дивилася на малечу