Життєві історії

Раїса з Іваном розлучилися. Чоловік пішов, а жінка з дочкою залишилися вдвох… Пройшли роки. Якось увечері, коли Раїса з дочкою вечеряли, пролунав дзвінок у двері. Раїса відкрила двері й застигла від здивування. Вона побачила… Івана! – Доброго дня, Раїсо, – сказав він, заходячи в квартиру без запрошення. – Привіт! І що ж тебе сюди привело? – запитала жінка. – Мені треба поговорити з тобою, – відповів Іван. – Ходімо у вітальню? – Говори, навіщо прийшов? – Раїса не рушила з місця. Іван сказав чого прийшов і Раїса вухам своїм не повірила. Жінка застигла від несподіванки

– Навіть не вмовляй! – коротко сказав чоловік, не даючи жодного шансу відмовити його від ухваленого рішення.

Раїса міцно стиснула в руках чашку з недопитим чаєм. У квартирі було тихо, тільки годинник на стіні цокав, відраховуючи секунди.

– То ти вирішив піти? – знову запитала вона, не повертаючись.

Іван стояв біля дверей, стискаючи у руці ключі від квартири. Його обличчя було серйозним, майже похмурим.

– Так, – відповів коротко чоловік. – Я вже все вирішив і зібрав речі.

– До кого йдеш? – Раїса важко зітхнула. – До молодої колеги чи бухгалтерки?

– А що обов’язково треба до когось іти? – єхидно посміхнувся у відповідь Іван. – Просто йду – така відповідь тебе влаштує?

Жінка втомлено кивнула. Вона знала, що колись цей день рано чи пізно настане.

Стосунки подружжя давно тріщали по швах, і розлучення було тільки питанням часу.

– І що тепер буде далі? – спитала Раїса, нарешті повернувшись до нього.

– Квартиру залишаю тобі й Лізі, претендувати ні на що не буду, – рішуче сказав Іван. – Думаю, це справедливо.

Раїса мовчки кивнула. Вона була вдячна чоловікові за те, що він не зажадав своєї частки.

– Дякую, – тихо сказала жінка.

Іван подивився на неї, наче хотів щось додати, але потім, передумавши, відкрив двері і вийшов з квартири.

Незабаром їх розлучили. Яким же ж було здивування Раїси, коли вона дізналася на суді, що колишній чоловік знайшов собі молоденьку дівчину!

Через пів року Іван і взагалі одружився з двадцятитрирічною обраницею, незважаючи на те, що та практично годилася йому в дочки.

З розлученням з життя Раїси та Лізи пішов не тільки чоловік і батько, а й свекруха, яка одразу забула про внучку.

По суду Іван щомісяця переказував дочці аліменти. На цьому його контакт із Лізою обмежувався.

Минуло кілька років. Дівчинка виросла, закінчила школу і вступила в університет.

Раїса працювала бухгалтеркою і намагалася забезпечити свою дочку всім необхідним.

Якось увечері, коли мати і дочка вечеряли, пролунав дзвінок у двері.

Раїса, яка чекала в гості подругу, відкрила й побачила Івана.

За ті роки, що вона його не бачила, він постарів, проте все ще був досить перезентабельним.

– Доброго дня, Раїсо, – сказав він, заходячи в квартиру без запрошення.

– Привіт! І що ж привело тебе сюди? – запитала жінка, відчувши легке занепокоєння.

– Мені треба поговорити з тобою, – відповів Іван, дивлячись їй у вічі. – Ходімо у вітальню?

На звуки голосів з кухні у коридор визирнула Ліза. Побачивши Івана, вона не одразу зрозуміла, що це її батько.

– Доброго дня, Лізо, – байдуже кивнув їй Іван. – Даси нам із мамою поговорити?

Дівчина закліпала очима і пішла у свою кімнату, даючи батькам можливість поговорити наодинці.

– Говори, навіщо прийшов? – Раїса не рушила з місця, даючи колишньому чоловікові зрозуміти, що далі не дасть пройти.

– Хочеш на порозі розмовляти, гаразд. Справа в тому, що я хочу повернути собі квартиру, – почав Іван.

Жінка застигла від несподіванки. Вона не могла повірити своїм вухам.

Раїса очікувала будь-чого, але тільки не того, що через десять років Іван зажадає повернення квартири.

– Хочеш повернути квартиру? – перепитала Раїса, щоб переконатися, що вона все правильно почула.

– Все правильно! – Іван схрестив руки на грудях.

– Як ти можеш таке говорити? – обурилася вона. – Ти ж сам залишив її нам!

– Так, але тоді Ліза була неповнолітньою, – заперечив чоловік. – Тепер вона доросла, і я маю право вимагати своє майно назад. Ви обидві працездатні і можете самі заробляти собі на проживання, – додав Іван.

Раїса відчула, як закипає. Вона ледь стрималася.

– Ти не можеш так з нами вчинити! – обурено вигукнула жінка. – Це наш дім!

– Я розумію, що це складно, – відповів Іван. – Однак, якщо ти не забула, я маю всі права на цю квартиру!

– У нас взагалі то теж є права! – сказала у відповідь Раїса. – Ми не віддамо квартиру. Знайди собі інше житло!

– Навіщо я шукатиму інше, коли ця нерухомість моя?! Не верзи нісенітниці! – скривився чоловік. – Я можу взагалі продати її разом з вами. Як би тобі від цього гірше не стало. Подумай гарненько. Я маю час почекати.

Іван розвернувся і з пихатим виглядом вийшов за двері. Раїса залишилася стояти сама в тиші своєї квартири.

Після відходу колишнього чоловіка жінка пішла на кухню і довго сиділа в тиші, обмірковуючи те, що сталося.

Лізі мати нічого говорити не стала, а на всі її запитання відповідала, що він зайшов тільки тому, що проходив повз.

Наступного дня Раїса звернулася до адвоката. Юрист уважно вислухав її історію і пояснив, що Іван, дійсно, має законне право вимагати квартиру назад, оскільки вона була придбана до шлюбу і оформлена на його ім’я.

– Але ж він сам залишив її нам! – обурилася жінка.

– Це правда, але юридично це нічого не змінює. Якщо ви хочете зберегти квартиру, вам доведеться довести, що вона потрібна для проживання вашої дочки, – приголомшив її юрист.

Раїса повернулася додому з важким серцем.

Увечері вона розповіла Лізі про все, що сталося.

– Тато не може так вчинити! – вигукнула дівчина. – Це ж наш дім!

Раїса, не стримавши сліз, міцно обійняла дочку.

– Я знаю, люба, – сказала вона. – Але ми маємо бути готовими до боротьби.

Наступні місяці були сповнені переживань. Раїса збирала документи, свідчення та будь-які докази, які могли б допомогти їй у суді.

Вона навіть звернулася до давніх друзів та колег Івана, сподіваючись, що хтось зможе вплинути на нього.

Однак Іван залишався непохитним. Він наполягав на своєму праві і стверджував, що квартира належить йому за законом.

Суддя уважно вислухав обидві сторони. Адвокати надали свої аргументи, а свідки дали свідчення.

Раїса говорила про те, як багато значила для неї та Лізи ця квартира, скільки грошей і сил вони вклали в неї.

Іван, своєю чергою, наполягав на своєму праві власності і вказував на юридичні аспекти справи.

Зрештою, суддя пішов для ухвалення рішення. Всі в залі затамували подих, чекаючи вердикт.

Коли суддя повернувся, він оголосив своє рішення – квартира залишається Івану.

Ніхто не став враховувати той факт, що раніше чоловік відмовився від квартири на їхню користь.

Бо ж тоді колишнє подружжя ніде юридично не оформило цей факт.

Матері й доньці нічого не залишалося, як зібрати речі й переїхати з квартири, в якій вони прожили стільки років…

…Отак і буває в житті. Трапляються ж такі Івани, що й у рідної дитини відберуть останнє…

Вам також має сподобатись...

Ірина сиділа на кухні і сумно дивилася у вікно. Відкрилися вхідні двері. Додому повернувся син. – Мамо, – покликав її Дмитро. – Я тут, синку, – Ірина заметушилась на кухні, намагаючись не повертатися до сина. – Я тітку Світлану бачив біля магазину, і вона мені дещо розповіла про тебе! – несподівано сказав син. – Мамо, скажи, це правда, що люди говорять?! – Ти про що? Що вона тобі розповіла? – Ірина здивовано дивилася на сина, не розуміючи, що відбувається

Тамара з Іваном вечеряли на кухні, коли у двері подзвонили. На порозі стояла їхня донька Олена, вся в сльозах. – Доню, що сталося?! – захвилювалася Тамара, відкривши двері. – Що сталося, ви мене питаєте? – схлипнула дівчина. – Наче ви самі не здогадуєтеся?! – Доню, ти що таке говориш? – запитала мама і провела Олену на кухню, дала склянку води. Коли донька трохи заспокоїлася мати сказала: – Ну, тепер розповідай! – Максим скасував весілля! І все через вас! – несподівано сказала Олена. – Через нас?! А ми тут до чого? – мати з батьком здивовано переглянулися між собою, не розуміючи, що відбувається

Тамара вийшла на пенсію. Вільного часу стало багато. Жінці не вистачало простого людського тепла! Аж тут раптом Тамарі подзвонив син Роман. Він запитав дозволу… Переїхати до неї! – Звісно, ​​можна! – сказала Тамара. – А що у вас там сталося з твоєю Мариною? – Розлучаємось, – сухо відповів Роман і кинув слухавку. Тамара вирішила поговорити з невісткою. – Мариночко, що ж вам не жилося?! – ахнула вона. – Роман заробляє, не гуляє, все в дім! Що не так? – Одна з причин – ви, Тамаро Дмитрівно! – раптом хитро посміхнулася Марина. Тамара застигла від почутого з телефоном в руках

Максим з дружиною вечеряли на кухні. – Коханий, ти пам’ятаєш, що в моєї мами ювілей цієї суботи? – сказала Олена. – Пам’ятаю. Як тут забути, якщо ти тиждень про це говориш? – зітхнув Максим. – Я просто нагадую, – м’яко посміхнулася Олена. – Олено, я не піду на ювілей, тому можеш не вмовляти! – рішуче заявив Максим. – Як не підеш? – здивувалася дружина. – Ти справді не розумієш? Та після того, що зробили твої батьки, я знати їх не хочу! – раптом вигукнув чоловік. – Максиме, ти про що? Що вони зробили? – Олена здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається