Життєві історії

Роман з Анжелою зустрічалися кілька місяців, і молодик зробив їй пропозицію. Дівчина з радістю погодилася. Анжела мріяла про розкішне весілля в найкращому ресторані і з великою кількістю гостей. Щоб на столах стояли шикарні страви, щоб обов’язково була жива музика! – Добре, хочеш розкішне весілля, буде по-твоєму, – погодився Роман. – Але доведеться назбирати грошей. – Давай назбираємо, які проблеми?! – відповіла Анжела. Пів року Роман збирав гроші на розкішне весілля. – Анжелочко, нам доведеться перенести весілля, – раптом сказав Роман. – Чому це?! Що трапилося?! – ахнула дівчина. Вона дивилася на нареченого й не вірила своїм вухам

Роман і Анжела зустрічалися кілька місяців, коли молодик зробив дівчині пропозицію, і вона її з радістю прийняла.

Анжела мріяла про розкішне весілля, в одному з найкращих ресторанів, з великою кількістю гостей.

Щоб на столах стояли шикарні страви, щоб обов’язково була жива музика, і щоб це торжество запам’яталося надовго не тільки їм самим, а й усім присутнім.

Роман не дуже поділяв бажання коханої дівчини, його влаштувало б і набагато скромніше святкування, але Анжела була дуже натхненна, у неї так сяяли очі, коли вона говорила про майбутнє весілля.

– Ромчику, це ж такий особливий день, день народження нашої родини, я хочу запам’ятати його надовго, на все життя! Щоб потім розповідати про цей день нашим дітям та онукам, показувати фотографії й відео. Я хочу бути дуже гарною, нехай всі дивляться на мене й захоплюються! А тобі заздрять, що таку красуню за дружину береш!

– Добре, хочеш розкішне весілля, буде по-твоєму, – погодився Роман. – Але доведеться назбирати грошей. Я маю заощадження, але цього не вистачить. А у борги залазити не хочеться. Не люблю кредити, звик розраховувати на себе та жити без боргів.

– Давай назбираємо, які проблеми?! – відповіла Анжела. – А весілля влаштуємо у вересні, ще тепло буде. А які класні фоточки вийдуть на тлі осіннього листя!

Пів року Роман збирав гроші на розкішне весілля. Молодик працював на підприємстві, яке займалося виготовленням меблів. Справи йшли добре.

Добротні сучасні меблі за цілком доступними цінами користувалися великим успіхом у покупців.

Крім того, Роман мав можливість додаткового заробітку, він займався перетяжкою та ремонтом меблів. Клієнтів вистачало, тому що працював хлопець швидко й акуратно.

Нарешті, більшу частину суми, необхідної для весільної урочистості було зібрано.

Ще обіцяли допомогти батьки Романа. Чоловік основні витрати взяв на себе, вважаючи, що так і має бути.

Тим більше, що Анжела заздалегідь попередила, що вартість її сукні, туфельок, зачіски й іншого, без чого неможливий прекрасний образ нареченої, обійдеться їй в дуже кругленьку суму.

І ось, коли Роман і Анжела вже визначилися з меню в ресторані, і мали внести аванс, сталося те, що перекреслило всі мрії Анжели про розкішне весілля.

– Анжелочко, нам доведеться або перенести весілля на інший, пізніший термін, або просто розписатися, без пишної урочистості, – сказав Роман нареченій.

– Чому це?! Що трапилося?! – ахнула здивована дівчина.

Вона дивилася на нареченого й не вірила, що це все відбувається насправді.

– Павлик у лікарні, – зітхнув Роман. – Пам’ятаєш, я казав, що він заслаб? Йому потрібні процедури, і вони коштують грошей. А процедури треба зробити якомога швидше, щоб було більше шансів повністю відновитися. У Наталі й батьків Павлика немає такої суми. Я хочу допомогти їм.

– Не зрозуміла… Ти що, вирішив віддати їм гроші, які назбирав на наше весілля?! – все ще не вірила у почуте Анжела. – Романе, ти зовсім, чи що?!

– Анжелочко, зі мною все добре, – спокійно відповів Роман. – Але вчинити інакше я не можу. Павлик мені не просто друг, він мені як брат. І він колись врятував мене. І якщо я зараз можу допомогти йому, я зроблю це, не замислюючись.

А весілля може зачекати. Якщо хочеш шикарне весілля, то знову назбираю, зароблю. Або давай просто розпишемося.

Зрештою, головне, щоб ми були разом. А вся ця мішура не така вже й важлива…

– Це для тебе мішура, а для мене все це дуже важливе! Ти що пропонуєш просто розписатися і відзначити цю подію за нудною домашньою вечерею? Без тамади, без живої музики… Ти хочеш зіпсувати мою мрію через проблеми твого друга?!

– Павлик не просто друг, я тобі вже казав. Він врятував мене. Якби не він, ти б зараз зі мною не розмовляла, бо мене вже просто не було б!

– Що це значить врятував? – не зрозуміла Анжела.

– Я не розповідав тобі раніше, але зараз розповім…

…Роман і Павло познайомилися, коли разом були на заробітках за кордоном.

З’ясувалося, що вони були з одного міста, це їх спочатку зблизило, а потім знайшлися й інші спільні інтереси.

Павло був старший за Романа, і тому ставився до нього, як до молодшого брата.

Якось у гуртожитку, де вони жили, пішов з даху дим.

Роман спав, і так нічого б і не почув, і його могло б не стати, якби не Павло, який врятував його.

Він вивів друга з палаючого приміщення буквально в останню мить.

Ще трохи і було б пізно…

Після цього випадку хлопці ще більше зблизилися, і продовжили спілкування, коли повернулися у рідне місто.

Анжела була знайома з Павлом і його дружиною Наталею. Вони з Романом неодноразово були в них у гостях.

Особливо теплих стосунків між Анжелою й Наталією не склалося. Молоді жінки спілкувалися, тому що їхні чоловіки були найкращими друзями, але самі ставати подругами не прагнули.

Наталя Анжелі не подобалася, та й Павло теж, але вона терпіла їх заради Романа.

Дівчина думала про те, що коли вони з Романом одружаться, вона намагатиметься зробити так, щоб дружба Романа й Павла поступово зійшла нанівець.

А поки вона ще не дружина, то доведеться потерпіти.

І ось тепер, почувши про те, що Роман збирається всі гроші на весілля віддати дружині Павла для оплати процедур, Анжела розізлилася.

– Ну, і що такого в тому, що Павлик врятував тебе?! І крім нього знайшлося б кому, ви ж там, напевно, не одні були… – сказала Анжела, вислухавши Романа.

– Там така метушня була… Про мене ніхто й не згадав, окрім Павла… Ми потім із ним у лікарні разом лежали, я тоді сказав, що в неоплатному боргу перед ним, а він відмахнувся.

Сказав тільки, що я йому тепер як молодший брат і що він би ніколи не пробачив собі, якби не допоміг мені… Отож і я не пробачу собі, якщо зараз не допоможу другу.

– Виходить, що цей Павлик тобі дорожчий за мене, так?! – запитала Анжела. – А якщо ми станемо чоловіком і дружиною, ти теж завжди ставитимеш його на перше місце, а мене на друге?

– Анжело, навіщо ти так? Хіба я сказав, що ти й наші стосунки не важливі для мене? Я ж не відмовляюся одружуватися. Просто поки що ми не зможемо зробити таке шикарне весілля, як ти хочеш. Та й якщо чесно, я не уявляю, як зможу веселитися на весіллі, коли Павлик в лікарні…

– Мені це вже набридло! – вигукнула Анжела. – Павлик, Павлик… Дістав ти зі своїм Павликом! І якщо тобі цікава моя думка, то мені твій друг ніколи не подобався! І дружина його також! Навіть дитина у них неприємна якась…

– А малюк тут при чому? – Роман здивовано дивився на Анжелу і не впізнавав її…

– Значить так, – продовжила дівчина. – Я вже купила сукню і все інше, я не хочу, щоб все це лежало і припадало пилом у шафі кілька місяців, поки ти знову назбираєш на весілля. І просто розписатися, без ресторану й гостей, я теж не хочу! Я хочу одружитися так, як ми вирішили. Це моя мрія! Вибирай, або я, або цей недолугий Павлик. Ти не зобов’язаний давати йому гроші, нехай його дружина кредит бере, нехай викручується якось… Чому вони хочуть вирішити свої проблеми за наш рахунок?

– Анжело… – розгублено сказав Роман. – Я й не думав, що ти можеш бути такою…

– Якою? – блиснула очима дівчина.

– Такою злою… Й самозакоханою. У мене найкращий друг у біді, і я можу допомогти йому. Та ким я буду, якщо не допоможу?!

– Тобто ти обираєш його?!

– Я не хочу нікого обирати. Я хочу допомогти Павлику і одружитися з тобою. Але або пізніше, або без пишного торжества, що ж тут незрозуміло?

– Безглуздий діалог! – заявила Анжела. – Даю тобі час подумати до завтра, і якщо ти не зміниш свого рішення, ми розлучаємося. Мені не потрібен чоловік, який на перше місце ставитиме не мене, а проблеми своїх друзів… А може, ти взагалі закоханий у Наталю і тому так стараєшся?

– Анжело, що ти таке говориш…

– Правда, так? Значить я все сказала – або я, або Павлик…

Сказавши це, Анжела пішла з квартири Романа, гримнувши дверима.

Чоловік не став її ані проводжати, ані намагатися повернути.

Рішення він вже ухвалив. Роман подзвонив Наталці і сказав, що має суму, якої не вистачає на процедури для Павла…

Павлу зробили все, що було необхідно, і він швидко почав одужувати.

Анжела в житті Романа більше не з’являлася, а він і не сумував за нею.

Сам не розумів, як так швидко й раптово пройшла любов до неї. Як рукою зняло…

Мабуть, вони таки надто різні, і тому Анжела не змогла зрозуміти, що Роман просто не мав права вчинити по-іншому. Не міг залишити друга в біді, як колись Павло не залишив його.

Є в житті речі, які важко пробачити. Ось і Роман не пробачив Анжелі її самозакоханості й байдужості… І любов у його серці якось одразу потьмяніла, зникла, як тільки він подивився на свою наречену з іншого боку…

Не його вона людина, зовсім не його…

Через рік після розлучення з Анжелою Роман познайомився з Оксаною, з якою невдовзі одружився.

Пишного весілля ані Оксана, ані Роман не хотіли, адже не в цьому щастя, а в тому, щоб бути разом, розуміти один одного і дивитися в один бік… Бути на одній хвилі.

Вам також має сподобатись...

Наталя з чоловіком Сашком, вперше прийшла в гості до свекрухи. – Швидше до столу! – з порога сказала молодим Ірина Петрівна. – Мамо, давай хоч обіймемося! – забурчав Сашко. – Що ти починаєш? – Спершу поїмо! – продовжила мати. – Наталю, скажи чесно, ти ж дуже зголодніла? – Дуже! – лукаво сказала невістка. Коли вони побачили накритий стіл, Сашко ахнув: – Мамо, куди ти стільки наготувала?! – А що, гарний стіл, – знизала плечима Наталка. – Та мені здається, що тут чогось не вистачає. Чогось, такого… Такого собі… Зараз я скажу… – Якого ще такого?! – Ірина Петрівна дивилася на невістку, не розуміючи, що відбувається

Ліза з Денисом жили в квартирі його матері. Одного прекрасного дня пролунав несподіваний дзвінок у двері. В квартирі з’явилася двоюрідна сестра Дениса – Христина зі своїм малим сином Ромчиком. Христина затягла в коридор дві великі валізи і величезну картату сумку. – Нас хазяйка виселила! – сказала вона. – Я тут прописана і житиму тут! Квартира поступово стала наче гуртожитком. А якось Ліза вирішила поїсти грибного супчику, який вона сама зварила напередодні. Жінка налила супу в тарілку, розігріла в мікрохвильові і сіла собі їсти. Ліза взяла ложку спробувала суп і оторопіла від несподіванки

Настю запросила на весілля краще подруга Оксана. Настя була свідком нареченої. Після ЗАГСу та вінчання всі поїхали до ресторану. Раптом Настя помітила, що батьків Оксани десь немає. – А де дядько Микола з тіткою Раїсою? Запізнюються? – запитала вона у Оксани. Оксана скривилася і сухо відповіла: – Їх не буде. – Як не буде? Це ж твої батьки, – застигла від здивування Настя

Марія поверталася додому з двома важкими пакетами у руках. Жінка підійшла до дверей своєї квартири, відкрила своїм ключем і зайшла в коридор. Леонід на кухні з кимось розмовляв на гучному зв’язку. – Ага… Знову свекруха дзвонить, – зрозуміла Марія, почувши голос Маргарити Іванівни. Марія поставила пакети на підлогу, роззулася, зняла пальто. Раптом жінка прислухалася до розмови чоловіка та свекруха і застигла. – А нічого, що телефон на гучному зв’язку! І я все чула! – вигукнула здивована Марія, коли забігла на кухню