Семен завжди вважали похмурим чоловіком. Мовчазним, наче вічно незадоволеним. Інші чоловіки в обідню перерву давай пліткувати. Про дружин, дітей, колег. А Семен мовчить.
Або розпочинають вихідні обговорювати, хто куди.
– Я на рибалку поїду! Погода он, яка чудова! Початок квітня, а так тепло! – говорив Михайлович.
– А я на дачу, – похмуро промовляв Юрко, наймолодший у колективі. – Я б теж краще на рибалку, але тещі і дружині видніше, чого я хочу.
Усі сміються, а Семен лише мовчки.
– Це він такий сердитий, бо не одружений, – впевнено заявляла тітка Валя, прибиральниця. – Розучився любити та веселитися. Дружину б йому гарну.
Та ось де тільки взяти цю дружину? У їхньому цеху працювали одні чоловіки. Тільки тітка Валя та Інна Сергіївна, бухгалтер, були представницями прекрасної статі. Але Семен і тій, і іншій у сини годився, тож ці варіанти одразу відпадали.
А більше й ніде йому дружину було знайти. У гості він відмовлявся ходити, з чоловіками нікуди не їздив. Щоразу казав, що справ багато.
Які в нього справи ніхто не знав. Та й сам Семен був не в курсі, чим займеться. Не хотілося нікуди йти. У всіх родини діти, а в нього нікого.
Коли був ще зовсім юним, мало не одружився. Навіть обручки встигли купити. Та ось тільки перед самим весіллям дізнався Семен, що дружина йому зраджує.
І ось з того часу він остерігався жінок. Та й усміхатися наче розучився.
Звиклий Семен до самотності, навіть подобалася воно йому. Увечері прийде додому, ввімкне телевізор. А поки телевізор монотонно бубонить, Семен собі вечерю готує. Обов’язково щось смачне, готування – єдине, що його захоплювало.
А у вихідні гуляє Семен. Один. Виявляється, для прогулянки і компанія необов’язкова. Просто йдеш і ні про що не думаєш.
Іноді до магазину зайде, продуктів придбає. Іноді просто погуляє.
Так і жив Семен. Не знав ні печалі, ані радості. Один день плавно перетікав у другий, а Семена це не турбувало. Нормально у нього все, не всі повинні мати сім’ю та друзів. Йому й одному чудово живеться.
Тварин Семен не любив. Точніше, не те, щоб не любив, він просто не розумів, який від них толк.
Гаразд, коли приватний будинок. Собака його охороняє, кіт мишей ловить. А от у квартирі навіщо вони потрібні? Тільки зайвий клопіт, та зайві витрати.
І ніколи Семен не хотів завести кішечку чи собачку. Навіть не думав про це. За котами лотки треба прибирати, з собакою гуляти. А Семенові ці зайві рухи тіла ні до чого.
Але доля вже вирішила інакше, просто Семен ще не знав про це.
Якось у свій вихідний він повертався з прогулянки. Погода і справді була хороша, Семен навіть почав подумувати про те, щоб на риболовлю зганяти. Він не надто цю справу любив, але погода просто просила взяти вудку і вирушити до річки.
Отак ось, роздумуючи, Семен ішов до будинку, як йому раптом навперейми вискочило кошеня.
Семен хотів піти далі. Ну, кошеня і кошеня. Тут у дворі щороку кішки народжують, звична річ. Начебто хтось займався цим питанням, але, ні-ні, все одно кошенята весною, як проліски вилазять.
Але це кошеня явно вважало інакше. І вирішив, що не можна Семенові продовжувати шлях без нього.
Семен крок, і кошеня навколо цієї ноги коло робить. Ще один крок – знову коло.
– Та що тобі треба? – розсердився Семен. – Голодний, чи що?
“Мяу” – жалібно відповіло створення.
– У мене нічого немає, – розвів Семен руками.
Але кошеня вирішило, що це не аргумент, і варто було Семенові піти далі, як він, піднявши хвіст, одразу пішов за ним.
– Ти до мене, чи що, зібрався? – грізно спитав Семен. – У мене немає місця для кота!
Але котик його, наче й не чув. Потерся об його ноги і замурчав.
– Гаразд, якщо такий розумний, то ходімо, – промовив Семен, посміюючись над собою. Дожив, вже з котами розмовляє. Напевно, треба й справді якось із колегами кудись сходити.
Семен впевнено йшов до під’їзду, а кошеня не відставало. Чоловік відчинив двері, і хвостатий одразу ж прошмигнув за ним.
Котик мужньо піднявся разом із Семеном на третій поверх, а коли Семен відчинив двері до квартири, увійшов туди перший.
– А ти не промах, – похитав Семен головою.
Тварин у нього ніколи не було. Хіба що у дитинстві. Але Семен ріс у селі, там у всіх і кішок, і собак багато. А ось у дорослому віці ніколи нікого не заводив.
Але навіть Семен знав, що коту треба організувати туалет. А ще, мабуть, погодувати.
– До магазину не піду, ти вже вибач, – сказав Семен. – Доведеться обходитися тим, що є. Та й, якщо чесно, я сподіваюся, що ти поїсиш і підеш.
“Мяу!” – обурено відповів кіт.
Семен лише зітхнув.
Він знайшов стару коробку, порвав газету.
– Це твій тимчасовий лоток, зрозумів? Тільки зроби мені калюжу повз! Відразу вилетиш!
Звичайно, Семен і не сподівався, що кіт його зрозуміє. Але, на диво, чи він і справді зрозумів, чи в туалет хотів. Бо хвостатий одразу заліз у коробку і зробив свої справи.
– А ти кмітливий, – хмикнув Семен. – Гаразд, ходімо подивимося, що у нас з їжі є.
У холодильнику знайшлася вчорашня запечена курка, якою Семен і поділився з котом. Вони дружно поїли, ні на що не відволікалися, а потім Семен пішов до телевізора.
А котик, не довго думаючи, стрибнув до нього на руки і заснув.
“Цікаво, так і заводять тварин?” – думав Семен, чухаючи кота за вухом. Той задоволено бурчав, не розплющуючи очей. Він явно почував себе, як удома.
У Семена почався новий розділ у житті. Після роботи він мчав додому, бо там на нього чекав новий сусід. Семен назвав кота Пушок, вирішивши, що ця кличка йому підходить.
Вечорами вони сиділи разом перед телевізором, і Семен розповідав Пушку, як минув його день. А той, примруживши очі, наче уважно його слухав.
Так тривав тиждень. Семен вже й лоток купив, і якийсь дуже дорогий корм. Вирішив, що можна трохи й витратитись на свого нового друга.
Він звик до кота. Навіть додому стало якось веселіше повертатися. І йому дуже подобалося, як ніжиться біля нього Пушок. Наче дуже його любить.
Але наступних вихідних, коли Семен вийшов на коротку прогулянку (не хотів Пушка одного надовго залишати), він побачив на стовпі оголошення.
Коли він прочитав, що там написано, то все в нього перевернулося всередині.
«Загубився котик, чорно-білий, вік чотири місяці. Дуже сумує дитина».
Семен дивився на фотографію, яка була прикладена нижче, і хитав головою. А раптом це не Пушок, а просто схожий кіт?
Семен навіть думав не дзвонити за оголошенням. Візьмуть собі іншого, подумаєш.
Але совість не дозволила. Особливо з огляду на те, що Пушка вдома чекав маленький господар.
Семен зателефонував за номером телефону, і вже за годину на порозі його будинку зявилася жінка з дівчинкою семи років.
– Тимко! – вигукнула дівчинка, побачивши котика. І, на жаль Семена, кіт попрямував до неї.
– Дякую вам велике! – промовила жінка. – Я навіть не розумію, як він вибіг. Мабуть, коли ми виходили. Соня дуже плакала, вона дуже любить Тимка.
– А я його Пушком назвав, – зітхнув Семен. – Ну, Тимко, так Тимко. Ви візьміть лоток, іграшки та корм. Мені вже не потрібні.
– Ой, я вам гроші за все віддам, – заметушилася жінка.
– Та ну які гроші, – махнув Семен.
– Ну як же… Хочеться вам віддячити…
– Не варто.
– Тоді, може, ви погодитеся до нас на вечерю прийти? – Усміхнулася господиня Тимки. – А то мені зовсім ніяково.
Семен хотів за звичкою відмовитися. Але тут Пушок (тобто Тимко) несподівано почав знову ніжитися об нього. І Семен вирішив, що сам кіт хоче, щоб Семен до нього завітав у гості.
– Ну гаразд, – погодився він.
Наступного вечора Семен вирушив у гості до сусіднього будинку. Як він дізнався вже пізніше, сидячи за столом, заставленим їжею, господиню звуть Віра. Вона одна виховує дочку. Де батько дитини, ніхто й не знає. І дочка її так мріяла про котика, і ось мама нарешті погодилася. А тут він зник.
Чомусь новина про те, що в цьому будинку немає чоловіка, окрім Тимка, Семена втішила. Хоча, здавалося б, яке йому діло?
– Тут у вас дверцята покосилися, – промовив Семен під кінець вечора. – Давайте я підкручу.
– Ой, та тут все розвалюється, – засміялася Віра. – Чоловічої руки не вистачає.
– Ну тоді, я після роботи загляну, – впевнено заявив Семен, і сам здивувався своєму нахабству.
– Мені дуже незручно, – зніяковіла Віра.
– Ну, а ви мене вечерею нагодуйте.
– Добре, домовились.
Семен вмовляв себе, що він просто хоче кота відвідати. Але вже тоді розумів, що це не зовсім так.
А через рік Тимко знову почав жити із Семеном. Щоправда, з ним переїхали ще двоє людей: мила жінка Віра та її чарівна донька Соня.
Ну а Семен з того часу знову посміхнувся.
