Ірина та Сергій зустрічалися близько року. Про весілля не йшлося. Обидва робили кар’єру, не хотіли втрачати свободу, та й узагалі вважали шлюб пережитком минулого.
Поки Ірина не завагітніла.
Батьки Сергія давно мріяли про онуків, тому дізнавшись, що він незабаром з’явиться, стали переконувати сина зробити Ірині пропозицію.
Але той категорично відмовився:
– Я не готовий одружитися. І взагалі: де гарантія, що це моя дитина?
– Що ти таке кажеш? – обурився батько. – Ірина – порядна жінка, це ж видно!
– Багато ти розумієш, – відповів Сергій. – Всі вони порядні до певного часу. А самі тільки й мріють чоловіка на собі одружити! Заможного, зауваж, чоловіка. І дитину придумають, і ще щось.
– Якщо ти так думаєш, навіщо зустрічався з Ірою? – вступила в розмову мати.
– Чому ні? – Сергій поблажливо глянув на батьків. – Я ж чоловік. А вона – симпатична, розумна, поступлива. Ми чудово проводили час.
– І ти, звичайно, не знав, що від такого проведення часу діти бувають? – єхидно сказав батько.
– Тату, це її проблема. Нехай зробить процедуру. Мені це не потрібно.
– Тобто ти хочеш, щоб Ірина не народжувала твою дитину та нашого онука?
– Все. Не хочу про це говорити. Як я вирішив, так і буде, – роздратовано вигукнув Сергій і пішов, голосно закривши двері.
Минув час…
У Ірини народилася дочка. Сергій ніяк на це не відреагував: сердився, що жінка його не послухалася і народила дитину. Він тоді їй так і сказав:
– Хочеш стати матір’ю-одиначкою? Вперед! На мене не розраховуй. І взагалі: тримайся подалі від моєї родини.
– Не хвилюйся, любий, – я тебе не потурбую. – Спокійно відповіла Ірина. – Ця дитина буде тільки моєю.
– Ну-ну, подивимося, – посміхнувся майбутній татусь. – Усі ви так кажете…
Ірина своє слово дотримала: не дзвонила, зустрічей не шукала, нічого не просила.
Перший раз Сергій побачив її через півтора роки, коли не стало його матері. Дізнавшись про нещастя, Іра прийшла попрощатися. Висловила співчуття батькові.
Валерій Сергійович взяв Ірину під лікоть, повів до іншої кімнати. Сергій хотів піти за ними, але батько зупинив:
– Залишся тут. Нам треба поговорити…
Про що вони говорили, син так і не дізнався. Але невдовзі сам все зрозумів.
Валерій Сергійович почав спілкуватися з Іриною та внучкою Ганусею, проводив із ними весь вільний час.
Сергію це не подобалося, але що він міг вдіяти? Заборонити? Як?
У руках батька був сімейний бізнес, людиною він був досить жорсткою і навряд чи відреагував би на подібну заборону.
«Добре, – думав Сергій, – Нехай потішиться. Швидше за все, йому це швидко набридне. Просто самотньо після того, як мами не стало»…
За рік Валерій Сергійович запропонував Ірині вийти за нього заміж. І пояснив:
– Це формальність, Іринко. Я від тебе нічого не прошу. Якщо ти сама не захочеш стати мені справжньою дружиною. Просто хочу удочерити єдину онучку, доки вона маленька. Стати їй рідним батьком, якщо мій син не захотів ним бути. Хочу, щоб дівчинка росла щасливою, з батьками, що люблять її. І була забезпеченою на законних підставах. Адже будь-який заповіт можна оскаржити. І Сергій, я в цьому не сумніваюся, зробить це. А так – Гануся стане моєю прямою спадкоємицею. Подумай! Я не кваплю.
Ірина подумала та погодилася. Валерій Сергійович оточив їх із дочкою такою любов’ю та турботою, що жінка сама не помітила, як полюбила його всією душею.
Сергій, дізнавшись про весілля батька та Ірини, ледве стримувався. Влаштовував сварки, причому публічні.
Валерій Сергійович довго не чекав. Попередив сина, що, якщо той не вгамується, то позбавить його спадщини і назавжди викреслить зі свого життя:
– Ти сам зробив вибір, синку. Тепер будь чоловіком – приймай наслідки. Хочеш нормально жити – їдь. І не здумай турбувати мою дружину і дочку… Я поки ще можу заступитися за мою родину.
– Чула б тебе зараз наша мама! – Сергій вигукнув це з неприхованою образою.
– Вона б пораділа, що наш план вдався, – спокійно відповів Валерій Сергійович.
