Таня тільки-но прокинулася, як у двері подзвонили.
Вона невдоволено скривилася. Їй дуже не хотілося вставати з ліжка. Хотілося ще поніжитися під ковдрою, полежати, помріяти.
У двері подзвонили знову, потім ще раз і ще.
– Це точно не чоловік, – думала Таня, позіхаючи. – Він щойно пішов на роботу. І якщо що, він має свої ключі, Тоді хто це?
Дзвінок вже дзвенів не перестаючи.
Таня важко зітхнула, відкинула ковдру, і, одягнувши капці, помчала до дверей.
– Зараз відкрию! – невдоволено гукнула Таня у бік дверей, готуючись негайно посваритися з нахабним гостем.
Різко відчинивши двері, вона застигла від несподіванки. За порогом стояла заплакана сусідка Надя з дев’ятого поверху. Таня з нею давно підтримувала дружні стосунки, але ще ніколи не бачила її в такому стані.
– Надя, ти чого це? – пробурмотіла вона. – Щось сталося?
– Таня, – голос у сусідки тремтів, ніби вона готувалася знову заплакати. – У тебе велика валіза є?
– Яка ще валіза? – не одразу зрозуміла Таня.
– Велика. Мені дуже потрібно. Я тобі її потім поверну.
– Навіщо тобі валіза? Ти, що їдеш?
– Так, я їду.
– У відпустку?
– Ні… Я від Сергія їду… Назавжди… – І Надя в голос заплакала.
– Чому?! Ану, йди за мною! – Таня взяла сусідку за руку та повела її на свою кухню. – Що значить, ти їдеш? Як ти можеш поїхати від свого Сергія? Адже ви любите один одного!
– Ага… – Надя не стримала сльози. – Ми любили… До сьогоднішнього ранку. Але тепер… Тепер я його нелюблю. І я від нього йду… Назавжди… Все… З мене вистачить…
– Нічого не розумію… – Таня скоріше налила у склянку води і простягла жінці. – Випий, будь ласка, і заспокойся. Твій Сергій зараз вдома?
– Ніііі… – заперечливо замотала головою Таня. Потім вона трохи заспокоїлася, і все ще тремтячим голосом додала: – Він на роботу пішов. Мені валіза потрібна. Я одну валізу вже зібрала, але в мене ще дуже багато речей залишається. Дай мені валізу, я скоріше зберу речі та поїду.
– Але чому? – Вигукнула обурено Таня. – Він що, тебе розлюбив?
– Так.
– І з чого ти це взяла?
– А з того, що він сказав, що я не розумна! – Надя навіть схлипнула від образи. – Ти, каже, думаєш, як дуже не розумна жінка. Уявляєш?
– Не уявляю, – здивовано зізналася Таня. – Чого це він так на тебе образився?
– Не знаю. Правда, ми зранку з ним трошки посварилися, бо він золоту обручку загубив.
– Він загубив обручку? Твою?
– Ні. Його обручку. Він учора десь рукавичку зняв і загубив. І я дуже переживати почала через це. Це ж погана, прикмета, Таня, коли обручки втрачають. Він мене заспокоює, каже, що він іншу купить, а я розхвилювалася. Трохи посварила його.
– Як посварила?
– Та так… Сказала, що тепер, за всіма прикметами, ми з ним обов’язково розійдемося.
– За якими ще прикметами? – Здивувалася Таня.
– За народними. Ти, чого, хіба не знаєш, що загубити обручку – це до розлучення? Ну, він почав теж переживати, казати, що це бабусині казки. Почав просити, щоб я не говорила нісенітниць. І я у відповідь йому теж щось погане сказала. І тоді він мене назвав не розумною. Вперше назвав. Але я не закрию очі на це. – Надя схлипнула, знову готуючись розплакатися. – Бачиш, Таня, прикмета справджується. Загубив він обручку, і я від нього йду. А якби він не втратив, то й сварки ніякої не було б, і жили б ми з ним далі. Тож у такі прикмети треба вірити…
Таня здивовано дивилася на сусідку.
– Надя, ти мене вибач, але ж Сергій твій правий.
– У чому правий? – Не зрозуміла Надя.
– У тому, що ти думаєш як не розумна.
– Як це? – розгубилася сусідка. – Значить, ти також на його боці? Чому це я не розумна?
– Тому що, Надю, я свою обручку двічі загублювала. Спочатку ми мені нову купили, а після другого разу ми навіть і не стали купувати. І що?
– Що – і що? – перепитала Надя.
– Як бачиш, ми з моїм чоловіком живемо вже десять років, і все в нас чудово. Хоч я і без обручки.
– Так? – Сусідка розгубилася. – А чому тоді у нас все не добре?
– А ти сама не можеш здогадатися?
– Не можу.
– А ти подумай. Ти чому зібралася йти від чоловіка?
– Бо він мені сказав…
– А чому він тобі сказав це?
– І чому?
– Та тому що ти сваритися на нього почала через якусь обручку, – роздратовано вигукнула Таня. – Невже ти цього не розумієш?
– Ах, через це? – Нарешті, дійшло до Наді. – Але ж він це обручку втратив! А це погана прикмета.
– Надя, ти припиняй повторювати свої нісенітниці, – раптом сказала Таня. – Ти розумієш мене?
– Ні, не розумію, – знову схлипнула Надя. – Значить, валізу ти мені не даси?
– Звичайно, ні! – Не витримала і вигукнула Таня. – І взагалі, Надя, припиняй! Ану, сідай за стіл! Зараз ми з тобою каву поп’ємо, і я спробую тобі ще раз докладно роз’яснити.
Сусідка пішла від Тані лише години за дві. І, начебто, йти від чоловіка вона передумала…
