Життєві історії

Тетяна приготувала вечерю, накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її чоловік Олег купив їм нову кваритру. – Коханий, а я тут вечерю приготувала, – усміхнулася Таня, зустрівши чоловік в коридорі. – Чудово, – Олег скинув куртку і пройшов на кухню. – Ти мене вибач, але я не втрималася і подзвонила до власника квартири, яка нам дуже сподобалася. Він сказав, що ти її купив! – не втрималася Тетяна. – Яку таку квартиру? – здивувався Олег. – Я нічого не купував! – Нашу квартиру! Яку ми з тобою дивилися, – пояснила Таня. – Ти щось плутаєш! – Олег здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Олег та Таня жили вже понад десять років разом, у законному шлюбі. Так повелося в їх сім’ї, що гаманці були у чоловіка та дружини різні, та й покупки теж різні. Із самого початку Таня поставила ультиматум: чоловік-годувальник! Інших варіантів не може бути. Так, Таня працювала, але знаєте, як дорого жінці завжди бути красивою? Скільки на це потрібно витрачати часу, сили, а головне грошей. Ось Таня й заробляла на те, щоб бути красивою та око чоловіка тішити. Дітей народжувати Таня поки що теж не хотіла, ну навіщо їй, такій молодій, свою красу псувати?

– Таня, я тут подумав, може, купимо ще одну квартиру? – Запитав чоловік.

– Навіщо? – Здивувалася Таня. – У нас є квартира.

– Ну, поки молоді, поки сили є. Та й гроші праворуч, ліворуч розлітаються. А так вкладення буде. – Сказав Олег. – До того ж, у нас рано чи пізно будуть діти?

Таня невдоволено пирхнула.

– У мене особисто, на квартиру грошей немає!

Чоловік подумавши сказав:

– Добре. Я поїду бодай придивлюся, що і як. Я так розумію, що ти зі мною не поїдеш, якщо тобі квартира не потрібна?

– Чому це? – Запитала Таня округливши нафарбовані очі. – Звичайно, я поїду!

Цього дня вони переглянули кілька квартир. Одна з них дуже сподобалася обом.

– Ну так що? – знову запитав Олег. – Будемо купувати?

Таня знову знизала плечима:

– Ну ти й плати, а в мене грошей на квартиру нема! Я збираю на косметичні процедури, а вони знаєш, як дорого коштують?

– Ну добре. – відповів чоловік. – Як скажеш.

Більше Олег до цієї теми не повертався. Та Таня бачила і чула, що чоловік від цієї ідеї купівлі квартири не відмовився. І це Таню дуже тішило, адже у разі розлучення їй точно дістанеться хоча б одна кваритра.

Олег вів переговори з господарем квартири, що сподобалася, щось уточнював, вивчав документи, надіслані на пошту. А потім раптом все стихло.

Не витримавши, Таня сама зателефонувала власнику тієї самої квартири.

– А ви пам’ятаєте, ми з чоловіком приходили дивитися вашу квартиру тиждень тому? – Запитала вона.

– Звичайно, пам’ятаю, адже ваш чоловік до мене і повернувся, – відповів власник квартири.

– То він її у вас купив? – Запитала Таня.

– Ні, не він. Купила його матір. А ваш чоловік просто поряд був, стежив, щоби все правильно оформили. – відповів власник квартири.

Таня розгублено поклала слухавку. А коли чоловік повернувся з роботи, вона почала просити пояснень.

– З якого дива ти оформив квартиру на свою матір? – уперши руки в боки, грізно спитала Таня.

– Яку таку квартиру? – Олег вдав, що нічого не розуміє.

– Нашу квартиру! – злилася Таня.

– Люба, ти помиляєшся! Це квартира не наша. Мама мала гроші і вирішила їх вигідно вкласти, купити квартиру і пустити туди квартирантів. – Сказав Олег. – Тому ти даремно ображаєшся, це квартира моєї мами, але ні як не наша!

Вам також має сподобатись...

Микола з Яною вечеряли, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра чоловіка Ліда. Микола одразу включив гучний зв’язок. Секретів у сім’ї ніколи не було. – Миколо. Ти мій молодший брат. У мене більше нікого немає і можу звернутися тільки до тебе, – одразу почала сестра. – Правильно, – погодився брат. – У мене до тебе буде одне делікатне прохання, – раптом сказала Ліда і зупинилася, не наважуючись продовжити. – Ну, кажи! Я тебе слухаю, – поквапив її Микола. І Ліда все розповіла. Микола з Яною вислухали жінку, переглянулися між собою і застигли від почутого

Був ще самий початок робочого дня, як раптом у Ганни задзвенів телефон. Номер був незнайомий, але могли дзвонити й по роботі. Не роздумуючи, жінка взяла слухавку. – Це Ганна Дмитрівна? – почувся у слухавці жіночий голос. – Не стало вашого батька… Ганна застигла від несподіванки. – Ви помиляєтесь, у мене немає батька, – тільки й пробурмотіла вона. – Адресу я вам надішлю у повідомленні, – сказала незнайомка. – Прощання й поминки післязавтра. Ви повинні встигнути, якщо поспішите. Це дуже важливо… В телефоні почулися короткі гудки. Ганна сиділа дивлячись в одну точку. Вона не знала, що й думати

Іван стояв перед дзеркалом, намагаючись зав’язати собі краватку, та в нього нічого не виходило. – Та що ж це таке?! – занервував він, але одразу посміхнувся. А чого нервуватися?! Сьогодні він стане одруженим чоловіком! І його Христинка сама завʼязуватиме йому краватку. – Ти чого біля дзеркала крутишся? – підійшов друг Івана Микола. – Досі не готовий? Ходи, допоможу… Микола завʼязав краватку. – Ти тільки не ображайся, – раптом сказав він. – Але ти дуже поспішаєш з весіллям! – Чому?! – здивувався Іван. Микола мовчав. Він знав таку таємницю, що навіть не знав, як її розповісти другу

Микола з Вірою жили по-сусідству. Дуже скоро вони зрозуміли, що подобаються один одному. Молоді гуляли, разом ходили на танці. Та було одне «але» – Віра не хотіла жити в селі: – Микольцю, поїхали у місто, га?! Я піду вчитися. Ти теж. – Ні, Віро, я в місто не хочу, – казав хлопець. – Сільський я. Вивчишся, повернешся сюди, тоді й вирішимо, як будемо жити. Поїхала дівчина в місто сама… Здобувши диплом, приїхала Віра додому. Її мати, Ганна, як глянула на дочку, то аж присіла від несподіванки. – Це що таке Віро?! – тільки й сказала вона