Все почалося з того, що Степан вирішив більше нікому не брехати. Просто подумалося йому вчора перед сном – а спробую я з завтрашнього дня жити без брехні. Дам собі слово мужика – усім говорити одну лише правду. Нехай це буде мій експеримент.
Наступного ранку, прокинувшись, він згадав про своє рішення, і гордо посміхнувся.
Дружина, побачивши усмішку на його обличчі, теж усміхнулася, і запитала:
– Що, Степан, посміхаєшся? Гарний сон побачив?
– Ага, – не збрехав чоловік. – Гарний.
– І що за сон? Жінка, мабуть, наснилася гарна?
– Ага… – знову сказав правду Степан, але вже не так упевнено.
– То була я? – хитро запитала дружина.
– Ні, не ти… – знову не збрехав чоловік, але вже через силу.
– А хто? – Змінилося обличчя у дружини.
– Ой, Тоню, ти її не знаєш… І мені вона, якщо чесно, незнайома… – знову не збрехав Степан, розуміючи, що чим далі він не бреше, тим важчим стає життя. – І взагалі, настав час вставати і снідати. Їсти хочу, просто не можу…
Він швидко скочив з ліжка і майже побіг у туалет.
– Ну звичайно… – пробурмотіла Тоня йому вслід. – Усю ніч провів із незнайомкою… Як тут не зголодніти?
До самого сніданку чоловік з дружиною не розмовляли, бо Степан щосили намагався триматися від дружини подалі, щоб вона знову не полізла до нього з розпитуваннями.
Але приготування сніданку дуже швидко відвернуло Тоню від ревнивих думок, і вона, забувши про сон чоловіка, знову повеселішала.
– Степан, іди сюди, – незабаром покликала вона його. – Сніданок готовий.
– Ага.
Він з побоюванням зайшов на кухню, побачив усмішку на обличчі Тоні, полегшено посміхнувшись, сів за стіл. Але коли побачив, що дружина поставила перед ним у тарілці, його обличчя витягнулося від несподіванки.
– Що? – Миттєво зреагувала Тоня. – Ти знову починаєш?
– Що я починаю?
– Знову говоритимеш, що гречка тобі не дуже подобається?
– Ага… – кивнув він, намагаючись тримати це вчорашнє слово.
– Що – ага?
– Тоню, я не люблю гречку…
– Що?! – вигукнула дружина.
– Але ж ти чудово знаєш про це, – винуватим голосом почав виправдовуватися чоловік.
– Що я знаю?
– Що я не люблю гречку!
– Ти казав, що ти не дуже любиш її, і все!
– Я тобі весь час брехав…
– І ще ти казав, що я готую гречку найкраще.
– Ти готуєш її найгірше! – Що більше Степан говорив правду, то більше він починав себе за це недолюблювати. Але ж слово мужика – закон. – Ти її готуєш так, наче зі світу мене хочеш звести!
– Степане! – ахнула дружина.
Гримнувши на прощання каструлею, Тоня швидко вийшла з кухні, і лягла в кімнаті на диван.
– Ну, ось… – пробурмотів розгублено чоловік. – І що тепер робити? Продовжувати говорити тільки правду? А що тоді буде далі? Ну, з Тонею я зможу загладити суперечку, а ось на роботі…
Він приречено заплющив очі, і почав подумки уявляти, як він входить до свого офісу, і начальник одразу запитує його, як справи з важливим проектом, який Степан нещодавно доручили готувати до впровадження у виробництво.
А йому доведеться говорити тільки правду. І тому він скаже, що проект все ще перебуває на нульовому етапі. І взагалі, це – найжахливіший, найбездарніший проект у світі! А той, хто придумав запустити таке у виробництво – зовсім нічого не розуміє. Після такої правди начальникові доведеться Степана звільнити. Тому що цей проект спустили начальнику зверху. А якщо слова Степана дійдуть до автора проекту – а вони обов’язково до нього дійдуть, на правдолюбця запросто можуть завести справу, і навіть…
– Господи… – злякався прихильник життя без брехні. – Що тоді буде з моєю Тонею?
Степан квапливо вискочив з кухні, знайшов на дивані дружину, що плакала в подушку, потрусив її за плече і, не звертаючи уваги на її плач, з тривогою запитав:
– Тоню, скажи мені, що ти робитимеш, якщо мене звільнять, а потім дадуть термін?
– Що? – Дружина миттю затихла, потім забрала заплакане обличчя від подушки. – Який ще термін?
– Звичайний. Де ліжка, вікна з ґратами…
– Степан? – злякалася Тоня. – Що сталося? Ти щось накоїв на роботі?
– Поки що нічого, але… Скажи чесно, Тоню, ти без мене впораєшся? Ти проживеш сама на свою зарплату?
– Ні! Степан! Що ти задумав? – Дружина знову заплакала, але вже на плечі в чоловіка.
– Експеримент я задумав, Тоню… – прошепотів чоловік. – Експеримент, який, схоже, одразу був приречений на невдачу… Вже з самого ранку у мене з цим експериментом все пішло не так. Тому мені, напевно, доведеться його скасувати.
– Що скасувати? – не розуміла його дружина. – Не лякай мене, Степане.
– Гаразд, не буду, – кивнув він. – І цей… Ходімо на кухню їсти твою… найкращу у світі гречану кашу…
– Що? – знову застигла дружина. – Степане, ти знову смієшся?
– Ні! На кухні про кашу я просто пожартував. А тепер я тобі кажу чисту правду! – почав брехати чоловік, порушуючи своє слово. – Твоя каша незрівнянно смачна! До речі, й у снах мені завжди снишся тільки ти! Ти вір мені, Тоню! Вір! Тепер я говоритиму тобі тільки правду!
Після цієї брехні на серці у Степана стало якось недобре. Сумно стало. Зате за своє майбутнє він тепер був зовсім спокійний.
«Сумно, звісно, що хорошим людям у житті доводиться багато брехати, – так думав він. – Але що поробиш, якщо по–іншому не виходить?
Хоча, може, Степан помилився? І в когось у житті все–все зовсім по–іншому? Добре було б почути про це. Але тільки – нехай це буде не брехня, а чиста правда…
