Життєві історії

– Що, Степан, посміхаєшся? – запитала чоловіка Тоня. – Гарний сон бачив? – Ага, – не збрехав чоловік. – Гарний. – І що за сон? – все розпитувала дружина. – Жінка, мабуть, наснилася гарна? – Ага… – знову сказав правду Степан. – То була я? – хитро запитала Тоня. – Ні, не ти… – сказав чоловік. – А хто ж? – обличчя Тоні спохмурніло. – Ой, Тоню, ти її не знаєш… – відповів Степан. – Ну звісно… – пробурмотіла Тоня. До самого сніданку чоловік з дружиною не розмовляли. – Степан, іди сюди, – незабаром покликала Тоня чоловіка. – Сніданок готовий. Той зайшов на кухню і сів за стіл. Степана глянув, що дружина поставила у тарілці, і застиг від несподіванки

Все почалося з того, що Степан вирішив більше нікому не брехати. Просто подумалося йому вчора перед сном – а спробую я з завтрашнього дня жити без брехні. Дам собі слово мужика – усім говорити одну лише правду. Нехай це буде мій експеримент.

Наступного ранку, прокинувшись, він згадав про своє рішення, і гордо посміхнувся.

Дружина, побачивши усмішку на його обличчі, теж усміхнулася, і запитала:

– Що, Степан, посміхаєшся? Гарний сон побачив?

– Ага, – не збрехав чоловік. – Гарний.

– І що за сон? Жінка, мабуть, наснилася гарна?

– Ага… – знову сказав правду Степан, але вже не так упевнено.

– То була я? – хитро запитала дружина.

– Ні, не ти… – знову не збрехав чоловік, але вже через силу.

– А хто? – Змінилося обличчя у дружини.

– Ой, Тоню, ти її не знаєш… І мені вона, якщо чесно, незнайома… – знову не збрехав Степан, розуміючи, що чим далі він не бреше, тим важчим стає життя. – І взагалі, настав час вставати і снідати. Їсти хочу, просто не можу…

Він швидко скочив з ліжка і майже побіг у туалет.

– Ну звичайно… – пробурмотіла Тоня йому вслід. – Усю ніч провів із незнайомкою… Як тут не зголодніти?

До самого сніданку чоловік з дружиною не розмовляли, бо Степан щосили намагався триматися від дружини подалі, щоб вона знову не полізла до нього з розпитуваннями.

Але приготування сніданку дуже швидко відвернуло Тоню від ревнивих думок, і вона, забувши про сон чоловіка, знову повеселішала.

– Степан, іди сюди, – незабаром покликала вона його. – Сніданок готовий.

– Ага.

Він з побоюванням зайшов на кухню, побачив усмішку на обличчі Тоні, полегшено посміхнувшись, сів за стіл. Але коли побачив, що дружина поставила перед ним у тарілці, його обличчя витягнулося від несподіванки.

– Що? – Миттєво зреагувала Тоня. – Ти знову починаєш?

– Що я починаю?

– Знову говоритимеш, що гречка тобі не дуже подобається?

– Ага… – кивнув він, намагаючись тримати це вчорашнє слово.

– Що – ага?

– Тоню, я не люблю гречку…

– Що?! – вигукнула дружина.

– Але ж ти чудово знаєш про це, – винуватим голосом почав виправдовуватися чоловік.

– Що я знаю?

– Що я не люблю гречку!

– Ти казав, що ти не дуже любиш її, і все!

– Я тобі весь час брехав…

– І ще ти казав, що я готую гречку найкраще.

– Ти готуєш її найгірше! – Що більше Степан говорив правду, то більше він починав себе за це недолюблювати. Але ж слово мужика – закон. – Ти її готуєш так, наче зі світу мене хочеш звести!

– Степане! – ахнула дружина.

Гримнувши на прощання каструлею, Тоня швидко вийшла з кухні, і лягла в кімнаті на диван.

– Ну, ось… – пробурмотів розгублено чоловік. – І що тепер робити? Продовжувати говорити тільки правду? А що тоді буде далі? Ну, з Тонею я зможу загладити суперечку, а ось на роботі…

Він приречено заплющив очі, і почав подумки уявляти, як він входить до свого офісу, і начальник одразу запитує його, як справи з важливим проектом, який Степан нещодавно доручили готувати до впровадження у виробництво.

А йому доведеться говорити тільки правду. І тому він скаже, що проект все ще перебуває на нульовому етапі. І взагалі, це – найжахливіший, найбездарніший проект у світі! А той, хто придумав запустити таке у виробництво – зовсім нічого не розуміє. Після такої правди начальникові доведеться Степана звільнити. Тому що цей проект спустили начальнику зверху. А якщо слова Степана дійдуть до автора проекту – а вони обов’язково до нього дійдуть, на правдолюбця запросто можуть завести справу, і навіть…

– Господи… – злякався прихильник життя без брехні. – Що тоді буде з моєю Тонею?

Степан квапливо вискочив з кухні, знайшов на дивані дружину, що плакала в подушку, потрусив її за плече і, не звертаючи уваги на її плач, з тривогою запитав:

– Тоню, скажи мені, що ти робитимеш, якщо мене звільнять, а потім дадуть термін?

– Що? – Дружина миттю затихла, потім забрала заплакане обличчя від подушки. – Який ще термін?

– Звичайний. Де ліжка, вікна з ґратами…

– Степан? – злякалася Тоня. – Що сталося? Ти щось накоїв на роботі?

– Поки що нічого, але… Скажи чесно, Тоню, ти без мене впораєшся? Ти проживеш сама на свою зарплату?

– Ні! Степан! Що ти задумав? – Дружина знову заплакала, але вже на плечі в чоловіка.

– Експеримент я задумав, Тоню… – прошепотів чоловік. – Експеримент, який, схоже, одразу був приречений на невдачу… Вже з самого ранку у мене з цим експериментом все пішло не так. Тому мені, напевно, доведеться його скасувати.

– Що скасувати? – не розуміла його дружина. – Не лякай мене, Степане.

– Гаразд, не буду, – кивнув він. – І цей… Ходімо на кухню їсти твою… найкращу у світі гречану кашу…

– Що? – знову застигла дружина. – Степане, ти знову смієшся?

– Ні! На кухні про кашу я просто пожартував. А тепер я тобі кажу чисту правду! – почав брехати чоловік, порушуючи своє слово. – Твоя каша незрівнянно смачна! До речі, й у снах мені завжди снишся тільки ти! Ти вір мені, Тоню! Вір! Тепер я говоритиму тобі тільки правду!

Після цієї брехні на серці у Степана стало якось недобре. Сумно стало. Зате за своє майбутнє він тепер був зовсім спокійний.

«Сумно, звісно, що хорошим людям у житті доводиться багато брехати, – так думав він. – Але що поробиш, якщо по–іншому не виходить?

Хоча, може, Степан помилився? І в когось у житті все–все зовсім по–іншому? Добре було б почути про це. Але тільки – нехай це буде не брехня, а чиста правда…

Вам також має сподобатись...

– Здрастуйте, Іван Петрович! – швидко сказала Настя сусідові, пробігаючи сходами. Вона запізнювалася на зустріч, але раптом різко зупинилася і співчутливо запитала: – Іван Петрович, з вами все гаразд? Літній чоловік стояв навпроти своїх дверей, дивився на ключ і мовчав

-Коханий, я маму з бабусею запросила в гості. У мами якраз відпустка, – усміхнулася Христина. Віталій чомусь не був у захваті. – Хіба ми це обговорювали? – тихо запитав він у дружини. – Ти ж сам казав, що гості можуть приїжджати будь-коли! – здивуванню Христини не було меж

Ігор поїхав з тестем на рибалку. Чоловіки швидко дісталися до озера, і Ігор взявся витягувати снасті. – Не поспішай, стільців буде достатньо, я передумав рибалити, – раптом сказав Віктор Михайлович. – Як? – не приховуючи подиву, запитав Ігор. – А так. Хотів з тобою переговорити, вдома не дали б, – єхидно посміхнувся тесть. – Про що? — все ще дивувався Ігор. – Про тебе і мою дружину! Я про вас все знаю! – несподівано сказав Віктор Михайлович. – Скільки вона тобі платить за твоє мовчання?! – Ви про що? – Ігор здивовано дивився на тестя, не розуміючи, що відбувається

Олексій повернувся додому, дружина якраз готувала вечерю. – Ще трохи і будемо вечеряти? – сказала Олена. – Добре, я поки з Дімою привітаюся, – відповів Олексій і пішов в кімнату до сина. -Тату, тату, привіт! – вибіг йому назустріч маленький Дмитрик. -Привіт, синку. Ну, як у тебе справи? Чим займався? – усміхнувся Олексій. – Ми з мамою на дитячий майданчик ходили. Там був дядько Андрій. Він мені шоколадку купив. І сік! – весело промовив хлопчик. – Який ще дядько Андрій? – здивувався чоловік. – Мамин друг! – пояснив Дмитрик. – Друг? – повторив Олексій і раптом застиг від несподіваного здогаду