Життєві історії

Соня повільно йшла додому і думала, що їй робити далі. З роздумів Соню вивів телефонний дзвінок. Дзвонила її найкраща подруга Ольга. – Може, не відповідати? Оля по голосу зрозуміє, що щось не так! – подумала Соня, глянувши на екран мобільника. Ось тільки подруга не вгамувалася. Продовжувала дзвонити. – Оля, я зараз не можу говорити, давай я тобі пізніше передзвоню? – піднявши слухавку сказала Соня. – Пробач, Соня, але я маю тобі щось сказати. Це важливо. Це про твого чоловіка, – тихо сказала Ольга і все розповіла подрузі. Соня вислухала її і застигла від почутого

– Ми майже не бачимося останнім часом, – засмучено сказала Соня, дивлячись як чоловік збирається на роботу. – Ти працюєш ночами, приходиш додому тоді, коли я йду. Може, тобі все ж таки варто замислитися про зміну місця роботи? З твоєю освітою – і працювати барменом у клубі…

– Почекай трохи, кохана, – вибачливо посміхнувся чоловік. – Усього три місяці, обіцяю. А там звільниться одне хороше містечко у компанії, де працює мій друг. А поки мені немає сенсу роботу міняти, сама розумієш.

– Добре, на три місяці мене вистачить, думаю. Просто я так сумую.

Чоловік легенько цмокнув дружину в щоку, перевірив, чи взяв телефон і вийшов із квартири. Ось тільки прямував він далеко не на роботу. Ні, пункт його призначення був набагато цікавішим.

Завівши машину, Юра скинув коротку смс-ку, і дочекавшись позитивної відповіді, задоволено усміхнувся. На нього чекали.

– Що, Соня ще не здогадалася? – засміялася Оля, кидаючись в обійми чоловіка. – Яка ж вона наївна!

– А ти що хочеш, щоб вона все дізналася? – вигнув Юра. – Ти ж розумієш, що тоді буде?

– Ти розлучишся з Сонею і одружишся зі мною? – жартівливо спитала дівчина, вдивляючись у вічі свого гостя. Вона так сподівалася побачити у них підтвердження своїм словам…

– І не мрій, – усміхнувся Юрій, трохи відштовхуючи дівчину. – У тебе є один великий недолік, що ніколи не дозволить стати моєю дружиною.

– Ти це про що?

Радість від зустрічі трохи вщухла. Оля все-таки сподівалася колись зайняти місце своєї подруги. Ну і що, що це підло? У коханні, як відомо всі засоби хороші! А вона Юру кохає…

– Про твого сина, звичайно, – здавалося, чоловік був здивований недогадливістю Олі. – Ти ж знаєш, я нелюблю дітей. Вічно їм щось треба, вічно плачуть, заважають добре провести час.

– Андрійко все одно з бабусею живе, я працюю, – у Олі остаточно зіпсувався настрій. Раніше Юра ніколи не говорив про своє ставлення до дітей. Але Соня якось згадувала, що вони планують незабаром стати батьками. Може це просто відмазка? – А хіба ви з Сонею не зважилися на дитину? Вона мені казала.

– Ну, вона багато що каже, Соня це любить, – чоловік по-господарськи влаштувався на дивані. – Справді, у нас якось зайшла про це розмова, але я просто покивав і нічого не обіцяв. Я хочу бачити поряд з собою гарну жінку.

– Гаразд, давай припинимо цю безперспективну розмову і займемося чимось приємнішим, ніж пусті балачки.

Оля вирішила, що це буде їхня остання зустріч. Навіщо гаяти час на людину, яка прямо говорить, що в них нічого не вийде? А ще дівчина вирішила, що обов’язково розповість усі подробиці їхніх зустрічей та розмов Соні. Нехай вона втратить подругу, але буде чесно.

**********************

– О, Соня, привіт! – променисто посміхнувся Олег, найкращий друг Юри. -Давно не бачилися! Щось ти зовсім припинила в гості заглядати! Віра про тебе постійно питає.

– Ну якщо Віра питає… – м’яко засміялася дівчина. Віра – це її п’ятирічна похресниця. Чесно кажучи, вона й сама сумувала за веселою дівчинкою, але вважала, що йти в гості без чоловіка якось некрасиво. – Як тільки у нас із Юрою збігатимуться вихідні, ми обов’язково зазирнемо.

– Вихідні? – здивувався чоловік. – Які у Юрки можуть бути вихідні, адже він вже місяць як звільнився! Сказав, що трохи відпочине перед тим, як улаштуватися в компанію.

– Місяць? – Соня відчула, що земля йде з-під її ніг. – А куди він тоді постійно ночами йде?

– Емм, – зніяковіло відповів Олег. Здається, він щойно дуже підставив друга… Але з іншого боку, зраджувати такій гарній дівчині справжній злочин! Юра зовсім не думає, що може втратити дружину! – Я… Коротше, я не знаю що сказати. Начебто й друга зраджувати не хочеться, але й обманювати тобі я не буду.

– Дякую за чесність, – насилу проковтнула дівчина. Вона згадувала, як старанно готувався перед виходом чоловік, як просив не дзвонити і не відволікати від роботи… Як забороняв їй з’являтися в тому барі, аргументуючи це тим, що в тому місці збираються не пристойні люди. А вона ж така гарна! – Здається, сьогодні у мене буде дуже напружений вечір. Можливо, навіть із сваркою.

– Ти його пробачиш?

– А це буде залежати від особистості тієї особи та причини його зради, – Соня гірко посміхнулася. – Хоча… Швидше за все, ні. Я не заслужила такого відношення.

– Я розумію, – коротко кивнув Олег. – Просто знай – мої двері для тебе завжди відчинені. Навіть якщо ви розійдетесь остаточно.

– Дякую.

********************

Соня повільно брела у бік будинку. Вперше за сім років вона не хотіла повертатися до квартири, яку вона ретельно облаштовувала. Вона знала, що побачить Юру, який вкотре збирається на “роботу”. Він посміхатиметься, полізе обійматися і знову скаже, що дуже її любить. Ось тільки беззастережно вірити його словам, дівчина більше не може.

З тяжких думок Соню вивів телефонний дзвінок. Оля. Може, не відповідати? Її подруга по голосу обов’язково зрозуміє, що щось не так і почне докопуватися. А Соні й так погано!

Ось тільки подруга не вгамувалася. Продовжувала дзвонити, наче хотіла поділитися якоюсь надважливою інформацією.

– Оля, я зараз не можу говорити, давай я тобі пізніше передзвоню? – Ні на що особливо не сподіваючись, спитала дівчина.

– Пробач, Соня, але я маю тобі щось сказати. Це важливо, – голос у Раї був дуже дивний. – Юра… Ми з ним вже якийсь час…

– Чудово! – зупинила дівчину Соня. – У мене сьогодні просто день сюрпризів! Спочатку дізналася, що чоловік обманює. А тепер ще й подругу втратила! Оля, тобі чого не вистачало? У тебе кавалерів повно було! Навіщо тобі мій чоловік знадобився?

– Я його люблю, – так само тихо відповіла Оля. – Сильно. Ось тільки я йому не потрібна. Зі мною він тільки розважався. І я не можу його за це пробачити… Вибач.

– Ще краще! Та що за день такий?

Соня істерично розсміялася. Перехожі квапливо оминали її, і обов’язково оберталися, деякі навіть діставали телефони. Якийсь чоловік, боязко поглядаючи на дівчину, запропонував викликати швидку.

– Я в порядку, – впоравшись з емоціями, сухо промовила Соня. – У вас що, поганих днів не буває?

Дівчина поспішила піти. Ось тепер їй дуже хотілося подивитися чоловікові в очі і запитати, чого йому не вистачало. Але й питати нічого не довелося, Юра все зрозумів по одному погляду.

– Мені з тобою нудно, у тебе одна кар’єра на думці, – виправдовувався чоловік. – Оля для мене нічого не означає, я люблю тебе одну! Соня! Повір мені, я більше не зроблю такої помилки!

– Ти вважаєш мене наївненькою дівчинкою, яка повірить кожному слову зрадника? Я не можу тобі довіряти. Ти обманював мене місяці. Місяці! – Соня похитала головою. – Нудно тобі… А мені думаєш, весело було? Це все! Я вирішила ще до дзвінка Олі! Я подаю на розлучення! Можеш йти до неї, або ще до когось… Мені не важливо!

Оля була задоволена. Соня виставила чоловіка і йому нічого не залишалося, як прийти до неї. От як тільки потім не пошкодувати б…

Вам також має сподобатись...

Вероніка маринувала на кухні огірки, як раптом у двері подзвонили. Жінка відкрила двері і ахнула. На порозі стояв її син Сашко з валізою в руках. Вероніка уважно глянула на нього і раптом усе зрозуміла. Вона чомусь навіть дуже зраділа. Але жінка постаралася цього не показувати. Сашко мовчки поставив валізу в коридорі, прямо в пальто зайшов у кімнату, і сів на диван. – Мамо, це все ти винна! – раптом заявив він. – Що я? – Вероніка застигла від здивування

Ганна була вдома сама, коли у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха. – Здрастуйте, – сказала Ганна, відчинивши двері. – Привіт, Ганно, – єхидно посміхнулася свекруха. – Як ти себе почуваєш? – Дякую добре, – відповіла невістка. – Ось і чудово. Я поговорити прийшла з тобою, та дещо обговорити, – підозріло сказала Світлана Максимівна. Ганна провела свекруху на кухню. – То що ви хотіли? – перепитала вона. – Григорій сказав, що ти збираєшся назвати сина Іваном, – почала свекруха. – Так, – посміхнулася невсітка. – Навіть не вздумай цього робити! – раптом вигукнула Світлана Максимівна. – Але чому? – Ганна здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Сергій повернувся додому з роботи. В коридорі його зустріла дружина. – Там на плиті картопля смажена стоїть. Розігрій собі, бо я ніяк Михайлика вкласти не можу, – сказала втомлено Олена. Сергій розігрів вечерю, повечерявши пішов у спальню і задрімав. Розбудила його Олена за годину. – Поколиши трохи сина, я відпочину, – попросила вона. Сергій відразу встав і забрав у неї Михайлика. Невдовзі синочок заснув, а Сергій пішов у туалет, збираючись теж лягти спати. Телефон взяв з собою суто за звичкою, як раптом надійшло якесь повідомлення. Сергій відкрив його, прочитав і застиг від прочитаного

Ніна Петрівна, перед Великоднем, вирішила перебрати речі у шафах та антресолях. – Правильно, мамо, – казала їй Оксана. – Треба викидати все непотрібне. – Дивись, що я тобі зараз покажу, – говорила Ніна Петрівна дочці. – Ой, мамо, я вже всі експонати бачила, – усміхнулася Оксана. Ніна Петрівна дістала целофановий пакет. – Ось дивись, – покликала вона дочку. Оксана взяла пакет, відкрила його і ахнула