Життєві історії

Степан дуже кохав Тетяну. Вони збиралися одружитися. – Синку, даремно ти зібрався одружуватися з Танькою, – сказала йому мати. – Сусіди кажуть, що бачили її в місті, де з ким… – Мамо, не слухай нікого! – обурювався Степан. – Тетяна скромна і ми любимо один одного. А за тиждень до весілля до Степана прийшов брат Тетяни. Він раптом дав йому в руки записку. – Це від моєї сестри, від Тетяни, просила тобі передати, – сказав він, і швидко пішов з двору. Степан сів на лавку і розгорнув папірець. Він прочитав написане й застиг, не вірячи своїм очам

Уже другий місяць було жарко. Через відчинені навстіж вікна Степан чув сварку сусідки Таїсії.

Вона була відома на все село поганим характером.

– Іди звідси, йди, чого приперлася?! – галасувала та. – Мій син знайшов іншу, не рівня тобі, багату, живе тепер, та й радіє! А ти йди куди хочеш зі своїм…

Тут Таїсія вказала на хлопчика років трьох, який міцно тримався за руку матері і притискався до неї.

Степан визирнув у вікно й побачив, як Таїсія випроважує молоду жінку з хлопчиком із двору і зачиняє за ними хвіртку.

Виставивши за хвіртку непроханих гостей, Таїсія пішла в хату.

Жінка плакала, притискаючи сина, поруч стояла сумка. Степанові стало шкода цих двох.

Він не витримав і вискочив надвір.

– Ходімо до мене, не плачте, вам треба заспокоїтись! Та не бійтеся ви, я хороший. Живу сам, – спокійно сказав чоловік.

Молода жінка виявилася дуже симпатичною, вона вдячно кивнула головою, а Степан підхопив хлопця на руки і пішов до дверей старого будинку.

– Тебе як звуть, – запитав він хлопчика.

– Ігорчик, а це моя мама Лариса, – кивнув головою у бік матері хлопчик.

– Ну, а я дядько Степан, – посміхнувся чоловік.

Відпустивши з рук Ігорчика, Степан погладжуючи свою бороду, промовив:

– Ларисо, сідайте до столу, зараз чаю вам приготую.

Степанові було тридцять сім років, але зі своєю чорною бородою він виглядав далеко за сорок. Та й йому нема перед ким красуватися, він уже вирішив, що не одружиться ніколи, так і житиме в цій старій, батьківській хатинці.

А мрії ж і плани в молодості були грандіозними… Та вже так склалася доля… Розчарований Степан був своєю долею.

Степан завжди їздив на заробітки за кордон. Заробляв нормально.

Тут у селі з роботою не дуже було. Жив із матір’ю удвох, вона його виховувала одна з дванадцяти років.

Батька на стало, коли Степан був ще молодий, а мати так більше й не вийшла заміж.

Степан зібрався одружитися з Тетяною, був закоханий і мріяв уже, що скоро назве її своєю дружиною. Побудує новий будинок поряд із цим старим, просторий, щоб усім місця вистачило і їм із дружиною, і їхнім дітям, і матері. Новий будинок був мрією Степана, дуже хотів збудувати своїми руками, а цей будинок, в якому вони живуть з матір’ю, збудував його дід.

Буквально перед весіллям, мати сказала йому обережно:

– Синку, дарма ти зібрався одружуватися з Танькою, сусіди кажуть, що вона обманює тебе. Бачили її в місті, як вона з чоловіками з машини виходила потай від чужих очей.

– Мамо, не слухай нікого! Я не вірю! Тетяна скромна і ми любимо один одного! І не треба говорити гидоти про мою майбутню дружину!

Степан виріс хорошим сином і хорошою людиною, поважав старших і його всі поважали.

Без шкідливих звичок багатьом дівчатам подобався, але вибрав він Тетяну, гарну й струнку веселунку.

Він був молодий і сильний, роботящий. Навчився мурувати, штукатурити, заливати бетон…

За тиждень до весілля прийшов до Степана молодший брат Тетяни і раптом дав у руки йому записку.

– Це від сестри моєї, від Тетяни, просила тобі передати, – сказав він і швидко пішов із двору.

Степан сів на лавку і розгорнув папірець. Він прочитав написане й застиг, не вірячи своїм очам:

«Пробач Степане, я за тебе не вийду. Я люблю Сашка. Він розлучився з дружиною і тепер ми з ним одружимося. Я завжди любила тільки його».

Степан дивився на записку, на цей клаптик паперу, ще раз перечитав і, розірвавши на дрібні клаптики, викинув за паркан.

І потяглися сірі й важкі дні. Любив він Тетяну, мати намагалася відвернути його від сумних дум, але все було марно.

Знову їхав на заробітки, робота йому допомагала, а приїхавши додому, Степан ходив похмурий, нікуди не виходив з двору.

Добре, що хоч гульбанити не почав.

…Минуло років зо три, на дівчат він навіть і не дивився, вважав, що вони всі ошуканки і зрадниці.

Якось пішов Степан на річку посидіти з вудкою, а повз проїжджала велосипедом Ірина, яка давно була таємно закохана в Степана, але від скромності не наважувалася сказати йому про це.

Побачивши Степана, вона від несподіванки зупинилася, аж не втримала велосипеда. Степан допоміг їй підвестися, підняв велосипед:

— Обережніше треба, тут недовго й у річку заїхати, — похмуро сказав він.

– Ой, дякую, Степане! Ну що ти завжди такий похмурий? Усміхнися, – весело сказала Ірина.

І Степан сам не знаючи, чому посміхнувся. Застрибали в його карих очах іскорки. Ірина навіть залюбувалася його очима…

– Слухай, Степане, а ти можеш до нас зайти, у нас із батьком лампа не працює, а ти ж знаєш, мій батько майже нічого не бачить, не знаю до кого звернутися. Може, допоможеш?

Степан кивнув головою, ніби й хотів відмовитися, але не зміг.

А через два тижні його вже було не впізнати. Він увесь світився, йшов на побачення з Іриною, приходив задоволений і щасливий.

Мати не могла натішиться – нарешті син ожив. І про те, що син зібрався одружуватися, вона здогадалася, коли він знову заговорив про будівництво нового будинку.

Розписався, привів Степан Ірину в будинок матері. Невістка дуже подобалася їй.

А через два місяці дружина повідомила, що чекає дитину. Ох і зрадів Степан, кружляв на руках дружину і цілував. Дуже чекав він на малюка, вже знали, що буде син.

Він навіть нишком купив машинку і нікому не показуючи, сховав її – хай буде подарунок.

Почав також заготовляти матеріали для будівництва нового будинку.

Все було добре, але в Ірини почалися проблеми зі здоров’ям, скаржилася на серце. Таке було в її матері, якої дуже рано не стало, тож Ірина жила завжди вдвох із батьком.

Ірина була впевнена, що все буде гаразд, коли її поклали у лікарню – лікарі допоможуть.

Жінку підлікували, але попередили:

– Як тільки відчуєте себе недобре, одразу викликайте «швидку», і пийте ці пігулки, – вручаючи виписку, сказала їй лікарка.

Ірина не хотіла засмучувати чоловіка і сказала, що з нею все добре, тільки треба приймати пігулки. Але буквально за місяць до народження дитини їй знову стало недобре.

Степан викликав «швидку», забрали дружину. Він чекав у лікарняному коридорі, коли вийде лікар. Коли лікар вийшов, Степан з його обличчя зрозумів, що не все гаразд… Не дивлячись в очі Степанові, лікар сказав:

– Вашої дружини не стало, допомогти не змогли і дитині також…

Настали чорні дні для Степана. Він переживав, думав, чому ж йому так не щастить в житті.

З того часу він вирішив, що одружуватися більше не буде, боявся, що знову не пощастить…

…Минуло вже чотирнадцять років. За цей час він поховав матір, яка після його дружини прожила всього п’ять років.

Ось і залишився він у цьому будинку. Будувати новий будинок не став – нема для кого.

Господарства в нього не було, бо їздив на заробітки і стежити за ним не було кому.

Жінки на нього поглядали, натякали, але Степан не наважувався заводити нові стосунки.

Так і жив самітником, бороду он відростив.

І ось тепер запросив у дім Ларису з сином, пригощав чаєм.

– Що у вас сталося, чому Таїсія виставила вас? Вона звичайно недобра тітка, але що поганого ви їй зробили?

– Нічого, – скромно відповіла Лариса. – Дякую, що прихистили нас Степане, ми тільки відпочинемо і я подумаю, куди нам піти. Не знаю, може, навіть тимчасово доведеться Ігорчика віддати в притулок, поки я знайду роботу. У мене ж немає нікого.

– Ого, нічого собі, в притулок. Йому там буде недобре.

Лариса обійняла сина.

– Чоловік мій Олексій, та ви напевно, знаєте його, це син Таїсії, начебто й непоганий був, – почала вона свою розповідь. – Ми з ним познайомилися й одружилися. У мене була квартира, я ж сама з дитбудинку, ось мені і дали квартиру однокімнатну, коли я стала повнолітня.

Вихователі були добрі в мене, не можу нічого поганого сказати.

Потім народився Ігор, і ось два місяці тому прийшов чоловік і запропонував:

– Давай продамо цю квартиру і купимо двокімнатну, а то тісно стало, а раптом ще одну народимо дитину?

Я йому вірила, от і погодилася. Пішли ми з ним до нотаріуса, я довіреність на нього підписала.

А місяць тому він зник. Ні його, ні грошей за квартиру… Я йому дзвонила, він не відповідав, а потім відповів і сказав, що поїхав далеко у справах і поклав слухавку.

А позавчора прийшли двоє чоловіків і сказали, щоб я звільняла квартиру, тепер вони тут господарі.

Дзвонила я ще Олексію, але він більше не відповів, не доступний.

От я й приїхала до його матері, думала, може він тут, або вона щось пояснить. А вона нас виставила і сказала, що її син живе з іншою жінкою і подав на розлучення зі мною.

Лариса сиділа, опустивши голову. Ігорчик теж був сумний.

– Ну і куди ви підете? Переночуєте в мене, а завтра побачимо.

Він постелив їм на ліжку його матері, сам ліг на дивані. Вночі прокинувся і довго не спав. Йому шкода було Ларису з Ігорчиком, ну куди вони підуть? Йому через день на заробітки, хай тут лишаються. З цією думкою він і заснув…

Лариса з сином прокинулися рано, Степан теж підвівся і вони сіли за стіл снідати.

– Ларисо, я завтра їду на заробітки на три місяці, залишайтеся тут з Ігорчиком. Тут вас ніхто не чіпатиме, а коли я приїду, то подумаємо, що й до чого. Погоджуйтеся.

– Мамо, я згоден, я хочу тут залишитися, дядько Степан добрий, ось і машинку мені подарував.

Так вони й вирішили. Через три місяці Степан повертався додому, летів, як на крилах.

Йому хотілося побачити Ларису та Ігорчика, веселі очі хлопчика стояли перед ним усі ці три місяці. Він дзвонив їм, цікавився, чим займаються і як у них справи.

Коли Степан зайшов на подвірʼя, то побачив порядок, а Лариса домивала сходи на ґанку.

Вони чекали на нього, а він дзвонив і сказав, що скоро приїде.

Ігорчик вибіг з-за рогу будинку з машинкою в руці і кинувся до нього:

– Дядьку Степане, як ми скучили за тобою! І мама теж сказала, що скучила! А ти?

– І я скучив, – підхоплюючи його на руки, сказав Степан, а сам добрим і ніжним поглядом дивився на Ларису.

Вона теж кинула швабру і підійшла. Так і стояли посеред двору, обійнявшись утрьох.

Потім Степан зайшов у хату, де було чисто й прибрано, а через деякий час вийшов з-за фіранки, де був умивальник.

Лариса з Ігорчиком так і ахнули, побачивши його без бороди.

– Дядько Степане, який ти гарний і молодий, давай ти будеш моїм татом?

Лариса стояла почервоніла і ніяково дивилася на Степана.

– А що, я не проти, якщо, звичайно, твоя мама погодиться? Ларисо, як ти згодна на пропозицію Ігорчика? — дивився Степан з посмішкою на збентежену жінку.

Вона здавалася йому найкрасивішою на світі.

– Мамо, ти згодна, мамо?! Ну погоджуйся скоріше, – заглядаючи їй в очі, питав син.

– Згодна, – видихнула Лариса і закрила обличчя руками.

Вони знову стояли всі втрьох, обнявшись і навіть не намагаючись відірватися один від одного. Ігорчик радів найбільше, він своїм дитячим чуттям давно зрозумів, що Степан дуже добрий і тепер радісно посміхався…

…Степан все ж таки збудував новий будинок. Грошей він давно назбирав, збудував великий і світлий.

І тепер живуть вони великою родиною в цьому будинку – мама, тато і троє їхніх синів.

Місця у будинку вистачає на всю дружню родину.

Єдине затьмарювало все, це те, що сусідка Таїсія довго розповідала про них небилиці і розпускала плітки.

Але її ніхто не слухав – сусіди всі знають, хто є, хто…

Вам також має сподобатись...

Ірина Василівна з чоловіком приїхали у кафе, для зустрічі з майбутніми сватами. – Мене звуть Ілона Олександрівна, я мама Віки, – промовила жінка, як тільки подружжя зайшло у кафе. – А це – Ігор Петрович. – Дуже приємно, – відповіла Ірина. – Наш син сказав, що ви хотіли обговорити весілля? – Так, хотіли, – відповіла Ілона Олександрівна. – Святкувати вирішено в кафе. Гостей буде близько двохсот! – Навіщо ви покликали нас, якщо вже вирішили все? – спохмурніла мати Андрія. – Ви не дали мені договорити! – докірливо відзначила сваха і продовжила розповідь. Вислухавши майбутню родичку, Ірина перезирнулася з чоловіком і застигла від почутого

Оксана сиділа на роботі і сумно дивилася у вікно. – Подруго, що з тобою? – звернулася до неї колега Віра. – Вчора посварилися з чоловіком аж до розлучення, – повідомила Оксана напарниці. – Нічого. Помиритеся, – підбадьорила Оксану Віра. – Ні, Віро, цього разу навряд. Образився на мене Сергій, через матусю свою кохану…, – важко зітхнула Оксана. – І що цього разу зробила твоя свекруха? – поцікавилася Віра. Оксана хвилину помовчала, зібралася з думками і все розповіла подрузі. Віра вислухала Оксану і аж ахнула від обурення

– Привіт, мамо! – сказав з порога Сашко. – Сину! – Галина Василівна розкрила руки для обіймів. – Чому не попередив? – Вирішив сюрприз зробити. Взяв на роботі відпустку і до вас приїхав, – усміхнувся син. – Ой, ти з дороги, мабуть голодний… Мий руки і за стіл! – забігала на кухні мама. Сашко кивнув, поставив сумки на диван і подався у ванну. За кілька хвилин він вийшов із ванної, і  тільки-но хотів піти на кухню, як почув стукіт у двері. – Сашко, не відчиниш? – почувся голос матері. Сашко відкрив двері і застиг на місці, як тільки побачив, несподіваних “гостей”

Микола вже майже місяць сидів без роботи. І чоловік вже вирішив на заробітки їхати, як раптом до нього додому зайшов його дядько Андрій. – Привіт, Микола! Мені потрібна допомога. Ти зараз без роботи сидиш, от  і допоможеш. Погоджуйся. Не ображу, – сказав з порога дядько. – Я подумаю, – відповів Микола. Порадившись з дружуною він погодився на пропозицію дядька Андрія, а там може якась постійна робота підвернеться і на заробітки їхати не доведеться. Наступного дня Микола почав працювати у дядька. Але він навіть уявити не міг, чим закінчаться такі «заробітки»