Життєві історії

Світлана вже збиралася лягати спати, коли у двері подзвонили. – А це ще кого принесло? – здивувалася вона, глянувши на годинник. Жінка накинула халат, вийшла в коридор, відкрила двері і побачила свою подругу Ірину. – Ірино? Що сталося? Ти чому так пізно? – схвильовано запитала Світлана. Ірина мовчки зайшла в коридор. – І як це розуміти? Як ти могла зі мною так вчинити? – процідила крізь зуби вона. – В сенсі? – усміхнулася Світлана. – Ти мені життя зруйнувала! – несподівано вигукнула Ірина. – Іра, та що сталося? Я тебе не розумію? – Світлана здивовано дивилася на подругу, не розуміючи, що відбувається

Світлана дотяглася до телефону, і тут же важко зітхнула, побачивши, хто дзвонить. Ірина, подруга. Ну як подруга? Світлана ж для неї подружкою якраз і була. Втішала після розлучення (хоча Іра сама в ньому винна), сиділа з її дитиною, привозила продукти, коли вона нездужала. А ось сама Іра дзвонить лише тоді, коли їй щось треба. Ось така однобока дружба.

Власне, і на цей раз не був винятком.

– Світлано, привіт! Як справи?

Як завжди, заходить здалеку.

– Та нічого. Вихідний ось, весь будинок прибрала. А ти?

– Слухай, все чудово!

А ось це щось нове. Зазвичай Ірина одразу починала скаржитися.

– Так? Рада за тебе.

– У мене тут дехто з’явився.

Світлана хмикнула. Іра була з тих, хто просто не уявляє свого життя без чоловіка. Їй потрібно, щоб її та її доньку хтось утримував, хтось вирішував її проблеми, так ще й закривав очі на її капризи. Колишній чоловік не впорався. Він і працював, і з донькою сидів, а Ірина вічно його діставала. І коли Віталік подав на розлучення, Світлана навіть рада за нього була. Хоч відпочине чоловік. Звичайно, Ірині вона цього не сказала, але натякнула, що їй іноді непогано було б промовчати. Але Іра натяків не зрозуміла.

Півроку після розлучення подруга намагалася налагодити своє життя. Але якось чоловіки не падали з неба, а ті, хто з’являлися, відразу зникали, коли розуміли, що в комплекті до Ірини ще й дочка додається.

Якийсь час Віталік на все закривав очі. Те, що дочка постійно в нього, бо колишній дружині треба налагоджувати особисте життя. Та й те, що він платить аліменти, але при цьому майже все сам купує доньці.

А потім його це дістало. І він сказав, що якщо Іра не візьметься за розум і не згадає, що в неї дитина є, він забере дочку. Встановить через суд місце проживання дівчинки із татом.

Мабуть, Іра все ж таки не хотіла віддавати доньку, бо перестала постійно відправляти її до тата. Відправляла лише на вихідні, та й свої фінансові потреби зменшила. Але, звісно, ​​Віталік у її очах став негідником.

Але, схоже, Іра не залишила спроб знайти собі чоловіка. Світлана її не засуджувала, але не розуміла цієї зацикленості. Сама Світлана зараз була одна. Вона два роки зустрічалася з однією людиною, але потім вони розлучилися. Так сталося. І вже три місяці Світлана нікого не мала.

І вона не переживала. Скоріше, насолоджувалася самотністю та можливістю побути наодинці із собою. Зрозуміло, що, якщо їй зустрітися цікавий чоловік, Світлана не упускатиме свого шансу на щастя. Але й бігати містом у пошуках того самого чоловіка вона не стане. А ось Іра, певне, так і зробила.

– Що ж, я за тебе рада. Гарний чоловік?

– Дуже. І багатий. Уявляєш, мені новий телефон купив?

– Здорово, – не зовсім щиро промовила Світлана. Ні, вона за неї рада, просто те, що спочатку Іра розповіла про подарунок, говорить про те, що саме вона дійсно шукає. – А про Яну він знає?

– Так, я розповіла йому, і його зовсім не бентежить, що я маю дитину. Щоправда, він поки що не готовий з нею знайомитися.

– Ну і правильно. Навіщо? Коли вже у вас все налагодиться, тоді можна і знайомити.

– Так, я теж так думаю. Слухай, Світлано, він сьогодні покликав мене на побачення. А Віталіка не хочу просити з Яною сидіти, я й так кілька разів уже цього тижня йому віддавала її. А ти ж знаєш, який він негідник. Сам розлучився, і особисте життя мені влаштовувати не дає. Ти зможеш із нею посидіти? Буквально години чотири?

Світлана важко зітхнула. Щодо Віталіка вона була докорінно не згодна. Їй взагалі здавалося, що він мріє, щоб його колишня вже когось знайшла собі і перестала вічно десь вештатися. Просто його теж не влаштовує, що Іра привозить дитину, коли їй заманеться.

І вже якщо бути чесною, Світлані зовсім не хотілося сидіти з Яною. Дівчинку вона любила, та й дуже старанною та милою дитиною Яна була. Просто у Світлани один вихідний, і вже півдня вона витратила на те, щоб прибрати весь будинок. А тепер півдня доведеться з малюком сидіти. А хотілося просто розслабитись перед телевізором.

– Слухай, Ірино, я так втомилася… Давай не сьогодні.

– Світлано, ну будь ласка! – просила подруга. – Мені ж треба своє життя налагоджувати! Ти мене дуже виручиш!

Світлана зітхнула. І чому вона така безвідмовна?

– Гаразд. Але, лише чотири години! Я також хочу відпочити!

– Звісно! Я до шостої привезу, а о десятій вже заберу.

Привезла Іра доньку навіть раніше за шість, але Світлана не стала нічого казати. Сказала, щоб у десять її забирала.

Яна відразу взялася гратися. Їй було вже два з половиною роки, цілком тямуща дитина.

Світлана змогла з нею і поїсти приготувати, і навіть свої якісь справи зробити. Звичайно, іноді доводилося грати з нею, але в цілому Яна не сильно її напружила.

Час наближався до десятої. Світлана сподівалася, що ще встигне подивитися пару серій серіалу перед сном у тиші та спокої. Та й Яна терла очі, вже спати хотіла.

О десятій Іра не повернулася. Світлана хоч і злилася, але вмовляла себе, що нічого критичного не станеться, якщо подруга запізниться на десять хвилин.

Але минуло півгодини, а її так і не було. І тоді Світлана їй подзвонила. Але Іра не брала слухавку.

Світлана вже не просто злилася. Вона хотіла висловити все Ірині. Як можна бути такою безвідповідальною? Збагрила дитину, та гуляє.

Але чим більше минало часу, тим сильніше постало питання, що робити. Світлані завтра на роботу, вставати їй рано. Куди вона дитину подіне, якщо її мати так і не з’явиться? Відгул їй не взяти, та й не зобов’язана вона!

До Ірини так і не додзвонитися. І вже об одинадцятій Світлана вирішила, що це не повинно бути її проблемою. Вона погодилася посидіти з Яною певний час, який закінчився вже більше години тому.

Світлана знала, що Іра розсердиться, якщо вона вплутає в цю історію колишнього чоловіка Ірини. Але варіантів було небагато, та й Яна спати хотіла.

Тому Світлана, знову не додзвонившись до подруги, зателефонувала до Віталіка.

Той приїхав за двадцять хвилин, благо жив він недалеко від Світлани.

– Я в неї заберу дочку, їй богу! – сварився він, поки одягав дочку.

Світлана навіть трохи зніяковіла. Може, не варто було викликати Віталіка? Іра тепер проблем не оббереться.

Але, з іншого боку, Іра сама винна. Могла хоча б зателефонувати.

Світлана навіть почала думати, що щось сталося.

Власне, вона і Віталіку сказала, щоб він не гарячкував. Мовляв, невідомо, що сталося. А для себе вирішила, якщо Іра не з’явиться до ранку, Світлана почне обдзвонювати всі служби.

Але довго хвилюватись не довелося. Іра з’явилася після опівночі. Світлана якраз тільки збиралася лягати спати.

– Привіт, пробач, будь ласка, я за часом не встежила, – захихотіла добряче «весела» Іра. – Де там Яна? Не заснула?

– Її тато забрав, – сухо промовила Світлана.

– Як, тато? Ти що, дзвонила йому?

– Так. Тому що ми домовилися, що ти забереш її о десятій. Я чекала до одинадцятої. Слухавку ти не брала, мене не попередила. Це неподобство, Ірино. У мене також своє життя, і мені завтра на роботу рано вставати. Що я мала з твоєю дитиною робити?

– Господи! Та навіщо? Так, я винна, не чула телефону. Тому що в мене справи цікавіші були. Але ж ти моя подруга, як ти могла мене так підставити? Ти знаєш, що він тепер до суду піде? У мене Яну заберуть через тебе!

– Через мене? Знаєш, ти теж моя подруга, і не повинна була так поводитися! Навчися бути відповідальною!

– Я тебе більше ні про що не попрошу! – вигукнула Іра. – І нехай це буде на твоїй совісті!

– А на чиїй ще? – хмикнула Світлана. – У тебе ж совісті немає!

З цієї миті вони перестали спілкуватися. Світлана трохи переживала, але не так сильно, щоб вибачатися. Якось вона зустріла Віталіка, і той сказав, що забрав дочку. Насправді Іра була і не особливо проти, тепер вона могла спокійно налагоджувати своє особисте життя. Щоправда, весь час обурювалася, що тепер їй не платять, а вона повинна платити аліменти. Але з судом не посперечаєшся.

– Мені здається, що я тоді неправильно вчинила, – зізналася Світлана Віталіку. – Потрібно було дочекатися її, а не викликати тебе.

– Все ти правильно зробила. Інакше, скільки разів ще вона б тебе підставляла? Та й радий, що дочка зі мною. Мені навіть якось спокійніше.

Після слів чоловіка Світлана заспокоїлася остаточно. Вона хотіла своїй подрузі щастя, але не хотіла, щоб воно будувалося за її рахунок. І згодом навіть стала рада, що їхня дружба завершилася. Без Ірини стало якось спокійніше.

Вам також має сподобатись...

Уляна готувала вечерю, коли на кухню зайшов її наречений Максим. – Уляно, а що це таке?! – запитав він. Максим тримав у руках квитанції за місяць. – Квитанції за квартиру, – спокійно сказала дівчина. – Але ж тут власником зазначений якийсь чоловік, а не ти… – здивовано сказав чоловік. – А-а-а, так це мій брат! – безтурботно відповіла Уляна, помішуючи борщ у каструлі. – То це не твоя квартира? – уточнив Максим. – Ну ні, – здивовано відповіла дівчина. – Ти мене обманула, значить? – напружився чоловік. – Я?! Та я ніколи не казала, що це моя квартира! – заявила Уляна. – Мені треба подумати, – сказав Максим і пішов. А невдовзі він повернувся не сам

Людмила прибирала в квартирі, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка глянула на екран мобільного – дзвонила її сестра Ніна. – Люда, я до тебе приїду, – одразу почала Ніна. – Ні! Не смій! Бачити тебе не хочу! – категорично заявила Людмила. – Люда, що сталося? Ми ж рідні сестри, так не можна! – тихо промовила сестра. – Були рідні. Але після того, що ти зробила, я знати тебе не хочу! – ображено сказала Людмила. – Люда, ти про що? Що сталося? Поясни? – здивовано запитала Ніна, нічого не розуміючи

Світлана поверталася додому. Жінка піднялася на свій поверх. Хотіла було вставити ключ у замкову щілину, але він ніяк не хотів залазити. – Невже, Ігор вдома? – здивувалася Світлана і почала стукати у двері. – Та не стукай, краще тобі туди не заходити, – із сусідньої квартири вийшла тітка Зіна. – Це ще чому? – здивувалася Світлана. – Жінка у нього там, причому я бачу її тут не вперше, – повідомила сусідка. – Я навіть фото її зробила! Тітка Зіна, дістала свій телефон, відкрила на ньому фото і показала його сусідці. Світлана глянула на фото і очам своїм не повірила

Ігор сидів на дивані і дивився телевізор, коли в кімнату зайшла дружина. – І довго ти збирався це приховувати? – Ольга з докором дивилася на чоловіка. – Приховувати що? – здивувався Ігор. – Не кажи загадками. – Ігоре, мені щойно написала твоя мама, і розповіла ваш маленький «секретик», – раптом сказала Ольга, вказуючи поглядом на телефон. – Який ще секрет? – не розумів чоловік. – Який секрет? Ось, дивись сам, – додала дружина, відкрила на телефоні повідомлення і повернула екран до чоловіка. Ігор глянув на телефон дружини, прочитав повідомлення і остовпів від прочитаного