Життєві історії

Наталя цілий день крутилася на кухні, накрила стіл. Аякже ж?! Сьогодні її син Денис приведе свою наречену, знайомитися. Все вже було готово, коли у двері подзвонили. – Павло! Відкрий, прийшли! – гукнула до чоловіка Наталка. Павло зустрів молодих. – Мамо, тату, знайомтеся! Це Оля, – представив він дівчину. – Дуже приємно. Ходімо за стіл, – сказала Наталя. Сіли за стіл, перекусили, порозмовляли. І Денис пішов проводжати Олю. – Гарна дівчина, – сказав потім Павло до дружини. – Нехай одружуються. А ввечері він випадково почув, як Наталка  з кимось розмовляє телефоном. Чоловік прислухався до розмови і застиг від почутого

Тамара Іванівна виростила свого сина сама. Мамою вона була чудовою. Усі так говорили та й жили мати та син дружно, навіть разом їздили відпочивати. Син виріс. Тамара Іванівна готувала, прибирала, господарювала, дбала про сина. Павлик працював і теж дбав про матір. Тамара Іванівна натішитися на сина не могла. Інші скаржаться на дітей, а в них тиша та благодать.

Звісно, синові доведеться одружитися, це Тамара Іванівна розуміла. Та й онуки потрібні. Але як віддати свого єдиного та улюбленого сина якійсь іншій жінці? Це ніяк не вкладалося в голову Тамари Іванівни. Берегла вона його від цих наречених. Немає такої бездоганної жінки, для якої вона свого хлопчика ростила! Душу материнську не обманиш.

Вона любила повторювати – жінок багато, а мати одна. А Павло мав успіх – хороша робота, гарний характер, та й зовні привабливий. Зустрів він її, свою єдину. Про матір він все розумів і до останнього приховував, що збирається одружитися. Та й Наталці теж майже нічого не розповідав про майбутню свекруху. Оберігав він своїх жінок.

Тамара Іванівна випадково про все довідалася. Сусідка повідомила, що у її Павлика з’явилася дівчина. І навіть сказала, де та працює. У сусідньому салоні краси. Як же Тамара Іванівна засмутилася, що її не повідомили, не спитали її думки і що дівчина працює звичайним перукарем!

Образу мудра Тамара Іванівна приховала. Вона лагідно говорила Павлику: – Сину, у тебе дівчина завелася? Не треба поспішати, встигнеш ще. Адже все добре. Та й взагалі, мені здається, вона тебе не варта.

Павло тільки засміявся – ти ж її не бачила. Тамара Іванівна одразу почала мити посуд. Вона так завжди робила, коли хотіла зам’яти розмову чи їй не було чого сказати. Вона вирішила діяти тихо та рішуче. Так і відбулася їхня перша зустріч. Тамара Іванівна підготувалася. Довго вивчала різні відгуки, виписала собі на папірець за що треба критикувати і які потім писати скарги.

Претензії розпочалися одразу. І адміністратор її неправильно записала, і майстер Наталя взагалі не вміє працювати.

– Ви як мене підстригли, – говорила вона, крутячись у кріслі. – Тут не рівно. А тут що – чубчик, навіщо він мені? Викличте директора!

Наталя засмутилася. Вона була добрим майстром, ніхто не скаржився. Ця літня жінка всіх уже дістала. Адміністратор та інший майстер запевняли Тамару Іванівну, що стрижка їй личить, і вона навіть помолодшала, але Тамара Іванівна настрій не втрачала. Їй повернули гроші, вибачились і сказали – приходьте ще, ми вам раді.

Коли вона пішла із салону, Наталка так і сказала – цій бабусі, напевно, потрібна спеціальна допомога. Вона не знала, що то мати Павла. Наталя Тамарі Іванівні не сподобалося. Їй ніяк не хотілося змиритися з тим, що під час стрижки вона майже засинала, у дівчини, мабуть, майже чарівні руки.

– На кого ти мене проміняв!

– Мамо, ні на кого я тебе не проміняв. Все буде добре.

– Так, Павло, пройшов мій час. Ти виріс, я тобі вже не потрібна, – слабким голосом говорила Тамара Іванівна.

– Ну що ти, мамо, ти потрібніша за всіх, – заспокоював її Павло.

Тамара Іванівна вирішила повторити. Вона знову записалася в цей салон, тільки вже до іншого майстра. Сівши в крісло, відразу почала розповідати, як її прекрасний Павло знайшов якусь недостойну дівчину і хоче привести її в будинок. Тамара Іванівна не скупилася на слова, всяко «називала» цю наречену.

Майстер була трохи молодша за неї і із задоволенням слухала Тамару Іванівну. Жінки порозумілися. Мабуть, у обох було що сказати. Тамара Іванівна намагалася щось дізнатися про Наталю, але жінка не хотіла пліткувати. Вона сказала, що Наталя чудовий майстер і людина хороша. Тамара Іванівна пирхнула.

– Мама завжди має рацію, – заявила вона на весь салон. – І Павло це знає, а нареченій я покажу, хто в будинку головний.

У цей час у салон увійшла Наталка. Тамара Іванівна дивилася на неї, як переможець. Дівчина їй тільки усміхнулася.

У житті все йде за своїми законами і нічого не можна змінити. Павло одружився з Наталкою. Оселилися вони у її квартирі. Коли зустрілися Тамара Іванівна та Наталка вже як невістка і свекруха, обидві вчинили мудро і вдали, що бачаться вперше. Ніхто не хотів поступатися і одразу з’ясовувати стосунки, кожній хотілося, щоб Павло був із нею.

Чоловік переїхав до Наталі, і вона вирішила, що тепер свекруха заспокоїться. Але Тамара Іванівна все тримала під контролем. Коли молодята приходили до неї в гості, вона задумливо дивилася на Наталку і голосно говорила:

– Павло, дивись, як мало їсть твоя дружина, вона нам народити не зможе.

Наталя мудро мовчала, а Павло звично намагався якось відволікти свою матір. Тамара Іванівна постійно дзвонила Наталці та перераховувала, які продукти їм треба їсти, і чим годувати Павла. Вона навіть пояснювала Наталці, як і коли бути з чоловіком, щоб у Тамари Іванівни з’явилася онука.

Наталя, сміючись, розповідала це Павлу, а той їй відповів:

– Мама знає, що каже, адже вона має мене.

І Наталка посміхалася йому у відповідь. Тамара Іванівна дзвонила їм щовечора, щоб перевірити, чи вони вдома . Адже вона переживає. Якось Наталка виявила в холодильнику чужі продукти з якимись наклейками і зрозуміла, що це справа рук Тамари Іванівни. Павло зізнався, що дав матері ключі від їхньої квартири, мама турбується. Тамара Іванівна вибачилася, мовляв, у туалет треба було, а тут якраз була поруч із їхнім будинком. Та й продукти заразом принесла. Павлику корисно.

Павло і Наталя чекали на дитину. Тепер Тамара Іванівна заходила часто до них. З Наталкою вона поводилася ввічливо, тільки не переставала її вчити.

Народився хлопчик Денис. Доглядати одній дитину було непросто. Павло багато працював. Тамара Іванівна оселилася в них на якийсь час. Що й казати, вона здорово допомогла Наталці. Наталя закривала на все очі. Тамара Іванівна прийняла її та ставилася як до дружини сина та матері онука. Без неї молоді батьки не впоралися б.

Настав час, коли Наталка їй сказала:

– Їдьте додому, ви втомилися. Дякую вам. Ось ваша валіза. Приходьте у гості.

Минули роки. Денис виріс. І настав той день, коли він сказав – мама я одружуся.

А як же Наталку спитати забули? Невже вона коханого синочка вирощувала для якоїсь дівчини, ночей не спала.

– Денисе, може, не треба поспішати, у нас же все добре!

– Ні, мамо, я її кохаю. І ми одружуємося.

– Ой, мені зле, – схопилася за голову Наталка.

– У суботу ми прийдемо разом.

Наталка оцінюючим поглядом окинула дівчину, але змовчала. Не час ще. Сіли за стіл. Оля мовчала.

– Гарна дівчина, – сказав потім Павло. – Нехай одружуються. А ввечері він випадково почув, як Наталка  з кимось розмовляє телефоном:

– Ні, ти уявляєш, вона ж за столом майже нічого не їсть. Така й народити не зможе.

Павло засміявся: – Кохана, ти з ким розмовляєш?

– Ой, – здригнулася Наталка. – Це Тамара Іванівна привіт тобі передає.

Син одружився і тепер Наталя приходить до них, а потім скаржиться Тамарі Іванівні.

– Ти уявляєш, ця Оля приготувати нічого нормально не може. Денис звик добре їсти. Я їм борщ зварила, а ця сказала, що вони таке не їдять…

Тепер вечорами Павло спокійний. Наталя годинами може розмовляти зі свекрухою та обговорювати дружину Дениса. Та тільки обговорюй, не обговорюй, життя зробило ще один оберт колеса. Незабаром у Дениса та Олі буде дитина. Дівчина.

Вам також має сподобатись...

– Таня, не відволікаю? – у слухавці почувся трохи схвильований голос Ліди. – Лідо, все гаразд? – Таня захвилювалася. – Все добре. Але тобі варто мене привітати. У Галини Ігорівни я тепер теж погана невістка, – промовила Ліда і розсміялася в слухавку. – А ти за що? – здивувалася Таня, адже Галина Ігорівна обожнювала другу невістку. – Що там у вас сталося? – Ой Таню, навіть не знаю, чи таке можна розповідати, – раптом сказала Ліда. – А ти спробуй, – наполягла Тетяна. І Ліда все їй розповіла. Таня вислухала Ліду і застигла від почутого

Галина з чоловіком Миколою забрали до себе з села її стареньку матір. – Мамо, ти хоч їла? – запитала Галина в матері, коли прийшла з роботи. – Та хіба це їжа?! – почала скаржитися старенька. – Ось у селі в мене їжа була! Картопельки наварю, огірочки солоні відкрию, сальце… А Микола твій, жадібний дуже! – Матусю, ну лікар же сказав тобі, що не можна багато чого! – сказала вона. Ірина Вікторівна ще більше насупилася і пішла у свою кімнату… А вночі Галина з Миколою прокинулися від якогось гуркоту. Вони вибігли в коридор, і ахнули від побаченого

Віра поралася на кухні, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка глянула на екран телефону, дзвонив син. – Мамо, можеш мене привітати! – несподівано сказав Андрій. – Я одружився! – Як одружився? З ким? – ахнула Віра. – З Мариною! – радісно вигукнув син. – З якою ще Мариною? – не зрозуміла жінка. – З тіткою Мариною! З твоєю подругою! – пояснив Андрій. – Ти що таке говориш? Ти що загульбанив десь? – здивовано перепитала Віра, не розуміючи, що відбувається

Мар’яна зі своїм нареченим Ігорем поїхали по магазинах, вибирати весільне плаття та костюм. Побувавши в кількох магазинах, вони заїхали в кафе, випити кави і обговорити те, що бачили і вирішити нарешті, що купуватимуть. – Мені сподобався темно-синій костюм, – казала Мар’яна, дивлячись на Ігоря. – А тобі? – А мені сподобається все, що тобі сподобалося, – усміхнувся чоловік. Раптом, до їхнього столика підійшла незнайомка. – Навіть не думай виходити за нього заміж! – сказала вона до Мар’яни. – Що ви таке говорите? Хто ви така? – Мар’яна здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається