Таня народила донечку. Дівчинка була дуже слабенькою і невдовзі її не стало… Так розпорядилася доля…
Її чоловік Микола, дізнавшись про це все, навіть не прийшов до дружини жодного разу.
У день виписки на Таню чекала тільки валіза з речами, яку передав у лікарню її чоловік.
Микола усе завбачливо зібрав і надіслав їй кур’єром. Сам він не став показуватись навіть персоналу лікарні…
Таня чекала будь-чого, але не такої зради! Йти їй було нікуди… Пізніше вона знайшла у валізі записку від Миколи. Таня читала написане і не вірила своїм очам:
«Я подаю на розлучення. Мене зупиняла лише твоя вагітність. У мене давно є інша, набагато краща за тебе. А ти навіть народити нормально не можеш. Я, навіть радий, що так вийшло!»
Останні слова дуже вразили Таню. Вона довго плакала, потім просто думала, що їй робити далі.
І жінка твердо вирішила:
– Я будь-що, стану успішною! Найкращою у всьому! І найголовніше – найкращою мамою. Нехай не вийде із чоловіком, але мамою я обов’язково буду. Мені ж тільки 24 роки. Все ще попереду!
…З Миколою Тетяна познайомились на вечірці спільних друзів.
Красуня Таня одразу сподобалася Миколі. Йому все одно було, багата вона чи бідна, головне красива, яскраво красива!
У нього було все – бізнес матері, мережа перукарень, приносить хороші доходи.
Микола займався тільки доставкою необхідних матеріалів.
Все швидко закрутилося. Знайомство з батьками, весілля. Вагітність настала на другий рік спільного життя.
Тані казали, що Микола гуляє від неї, але вона не вірила. Він же ж так добре ставився до неї, ласкавий такий, подарунки дорогі дарував…
…І ось результат! Вона з валізою біля пологового будинку. Куди йти? До батьків повертатися взагалі не варіант, вона й так по суті втекла від них…
Постійні гульбани, сварки… Їх навіть на весілля не запрошували.
З її рідні була тільки тітка. Але їй наречений одразу не сподобався.
Тітка їй одразу дала зрозуміти, щоб від чоловіка до неї не втікала. Якщо що. В неї місця немає.
Таня вирішила шукати роботу. Переночувати сьогодні вона зможе, і на вокзалі.
Шукати роботу, хоч і з дипломом з відзнакою, коли ти ніде не працювала надзвичайно важко. Професія ветеринарки Тані дуже подобалася, тож вона й пішла в коледж.
Згодом хотіла вчитися далі. Вчитися було важко, вечорами вона ще й працювала.
Згадала ветеринарні клініки, де проходила практику. Обійшла все, але вільних робочих місць ніде не було. Біля останньої клініки вона сіла на лавку й заплакала. До неї одразу підбіг маленький песик, застрибнув на коліна і ласкаво притулився.
– Яке диво. Ти чия? Я не можу тебе взяти, я сама бездомна.
– Хто це тут бездомний? Квітка, ти чому втекла? Ану ходи на повідець!
Якась бабуся присіла на лавку і подивилася на Таню.
– Розповідай. Я бачила тебе, коли цій пані робили стрижку, – сказала вона вказуючи на Квітку.
Бабуся уважно слухала, іноді хитала головою.
– Не пощастило тобі, дівчинко. Вставай, бери валізу і за мною. Я Олена Андріївна. Все дуже просто. А тебе як?
– Таня.
– Ходімо, Тетянко. Ти, мабуть, голодна?
В Олени Андріївни був великий будинок, майже такий самий, як у чоловіка Тані. Квітка одразу зайняла своє місце, але весь час поглядала на Таню.
– А ти їй сподобалася. Вона не всіх так сприймає. Завтра я тобі покажу дім і садок. Мені потрібна людина в будинку, щоб усе тримати в порядку. Впораєшся?
– Думаю, що впораюся. Але мені треба ще знайти роботу.
– Вважай, що ти знайшла її. Я тобі добре платитиму. Відпочивай. Он там буде твоя кімната.
Пізніше Олена Андріївна розповіла свою історію.
Вона залишилася зовсім одна. У неї був чоловік, прибутковий бізнес. Двоє дітей. Вони побудували цей будинок. Але згодом не стало дітей.
Разом їхали машиною містом і опинились на узбіччі…
Чоловік пішов до іншої і теж його невдовзі не стало, не встигнувши подати на розлучення.
Вся велика спадщина дісталася Олені. Що робити із бізнесом вона не знала. Вирішила все продати, тим паче знайшлися й покупці. Багата вдова могла жити за ці гроші ні в чому собі не відмовляючи. І вона жила. А як родичі? Так, були й родичі. Але вони з’являлися лише по гроші.
Але для них було заготовлено відмовку – грошей нема, а ви працюйте.
Поступово всі вони зникли, чекають на спадщину, як каже сама Олена Андріївна.
Таня добре справлялася з усім. Навчання не пройшло даремно. Окрім тваринок, вона чудово знала рослини. Олена любила троянди, а вони цвіли пишно і тішили господиню.
– У тебе легка рука. Ніколи такого кольору не було. І яблук ніколи не було стільки. І грушок.
Таня жила в Олени Андріївни вже три роки. Вони дуже прив’язалися одна до одної. Квітка скрізь бігала за ними.
– Олено Андріївно, ви мені стільки платите, мені навіть незручно. Я їм, живу, користуюсь усім і гроші за це отримую.
– Це мало. Ти як бджілка цілими днями. А мені грошей не шкода, тож це за роботу. Ти скрасила мою старість. А що ти хочеш зробити з грошима? Я ж знаю, що ти нічого не витрачаєш.
– Я хочу відкрити перукарню для тваринок… Таке зараз модно й потрібно.
– Ти хочеш мене залишити?
– Ні, що ви! Ви мене врятували. Просто ви так багато мені дали, треба щось і самій робити. Але ще до того далеко. До того ж я всюди встигну.
– Так, Квітка моя зараз із прекрасною зачіскою, не виходячи з дому. Думаю з тебе чудова майстериня буде. Ти стала дуже впевнена у собі.
– Це дякуючи вам. Я просто, як рідну душу знайшла.
– А для мене ти як онука. Ми навіть за віком підходимо.
…Минуло ще три роки. Таня тепер успішна бізнес-вумен. Властниця двох салонів. Після першого невдалого досвіду, вона не збиралася заводити стосунки, але кохання прийшло несподівано.
Молодий хлопець часто приходив до неї в салон зі своєю собачкою.
А потім він прийшов із величезним букетом. Зустрічалися вони довго. Таня боялася нової зради. Та Анатолій був терплячий.
– Тетяно, чим він тобі не догодив? Я так ніколи й не дочекаюсь дитячого сміху в будинку. І взагалі у мене буде подарунок до вашого весілля.
Перед весіллям Олена Андріївна вручила Тані заповіт на будинок та її заощадження.
– А як же ж ваші родичі?! – ахнула Тетяна. – Вони ж…
– Вони за всі ці роки не приїхали жодного разу і навіть не подзвонили. Ти їх бачила? Ні. Для чого я їм? Їм потрібні лише гроші! А ти зумієш ними розпорядитись.
Олена Андріївна видала Таню заміж, дочекалася її дітей, читала їм казки на ніч…
…Доля ще раз звела Тетяну з її колишнім чоловіком. Від його великого бізнесу не лишилося нічого. Його матері не стало, а він усе продав і прогуляв. З ним Тетяна зустрілася випадково, коли виходила з машини.
Таня за всі ці роки майже не змінилася. Впізнати її не склало труднощів. А ось він змінився. Неохайний якийсь, повний…
– Таня?
– Ви хто?
– Мамо, я заїду за тобою, як домовлялися. – молодик вийшов з машини. – Ану мужик відійди. Чого тобі треба?
– Все добре, синку, я сама розберуся. Це дуже старий знайомий.
– Син? Твій син? А в мене нікого й нічого… А ти добре живеш, бачу.
– Так. У мене все добре. Прощавай, мені пора.
– Стривай. Може допоможеш грошима мені, зовсім трошки треба…
– Ні. Працювати тобі треба. З тобою в мене нічого не було б, а тепер я рада, що тоді ти так вчинив. Ти ж теж був радий. Прощавай!
