Тетяна з Мариною працювали разом.
Дівчата сиділи в обідню перерву в кафе й обговорювали минулий корпоратив.
Зокрема їх хвилював Ігор, який нещодавно прийшов до них у відділ зразу після закінчення навчання.
Хлопець був явно чиїмось протеже, тому що до їхнього відділу потрапити без досвіду роботи було досить складно.
Хто це був у гарненького хлопця, залишалося загадкою.
Але він збентежив весь жіночий незаміжній колектив.
Зовнішність у Ігоря була неординарною.
– Йому б у фільмах зніматися. Не розумію, що він знайшов у цій худорлявій Валі? Танцював із нею пів години. Поки його не запросив до себе за стіл начальник, – шепотіла Таня.
– Так, напевно, Ігор худеньких любить. І що дивно, не показувався поки що ні з ким. Але хто повірить, що в такого красеня немає жінки? Це просто нереально… – відповідала Марина. – Проте директор виявив до нього поблажливість, познайомившись із ним особисто.
– І публічно, – кивнула Таня, – тепер Ігорчик задере носа. І так на нас майже нуль уваги, хоча ми з ним пліч-о-пліч працюємо в одному кабінеті. І чим ми з тобою погані? – Тетяна дивилася у дзеркальце, припудрюючись.
– Ти правильно підмітила. Йому худенькі подобаються… Але ми до того ж і старші за нього на трохи… Ні, безперечно треба худнути. Давно збираюся, а тут такий привід. Давай, подруго? – Марина підморгнула Тетяні, – і складемо на нього парі. Хто причарує його хоч ненадовго, та переможиця.
– І що ж переможиці? Обручка? – усміхнулася Тетяна, – такий навряд чи відразу заміж покличе. А закохати його у себе справа непроста. Тут щось важливіше за худорлявість треба придумати.
– А що? Харизма у нас є! – Переконливо сказала Марина, – ми повинні допомогти йому як досвідчені фахівці, і натомість, на подяку попросимо всього пару або три побачення. Він не відмовить. Ну, повинні ж бути пригоди в житті?
– Оце фантазія в тебе. А як він порозказує по колегам? Я не хочу залишитися без роботи… – засміялася Таня, – але я «за» схуднення. Буде стимул, тим більше, що ми з тобою незаміжні і дуже привабливі дівчата.
Неодруженим і привабливим було під тридцять років, і чомусь їм здавалося, що вік та досвід роботи у відділі дозволить їм досягти успіху в Ігоря.
Але дівчата завзято взялися за справу: спортзал, басейн, пробіжки вечорами та вихідними стали для них нормою життя. Перший місяць вага йшла швидко. Настрій був райдужним. Терези були у кожної вдома, а ще й на роботі, у відділі за шафою.
Ігор був у курсі заняття своїх колежанок, але не здогадувався, що саме він став причиною їхнього «марафону здоров’я».
– Як ти думаєш, Ігорчику, я стала хоч трохи привабливішою? – Запитувала Тетяна, крутячись біля дзеркала, – я ж худенька жінка – це ж краще? Відповідай, як чоловік.
Ігор знизував плечима, відповідаючи, що в кожного свій смак. Але дівчата просили його висловити свою думку, на що він якось невпевнено відповів, що не в зовнішності справа.
– Як так? – ахнула Марина, – ось ми тут стараємося, а він – «не в зовнішності» справа! Ти говориш, як чернець, але які ж жінки тобі подобаються?
Тут Ігоря викликав до себе начальник, і зраділий хлопець швидко пішов.
– Втік від відповіді… – зітхнула Тетяна, – а я сумую за нашими з тобою посиденьками в кафе, з чашкою кави та пиріжком…
– Мовчи, не спокушайся… – твердо відповіла Марина, – ми на правильному шляху. І, зрештою, робимо це насамперед для свого здоров’я. Потрібно викреслити зі свого раціону солодке раз і назавжди. Тільки у виняткових випадках. І дуже рідко…
– Звучить, як вирок… – з кислим обличчям відповіла Таня, – але чи не здається тобі, що наш Ігор став частіше бувати у начальника, аніж ми? Чому до нього така пильна увага?
– А що… Він зробив фурор, – пирхнула Марина.
Ігор повернувся від начальника в бадьорому настрої, і взявся до роботи. Він навіть щось наспівував собі під ніс, і за годину сам запропонував дівчатам випити чаю, сходивши по лимон і мандарини в буфет.
Тетяна з Мариною підморгнули одна одній і вирішили, що все-таки їхній спосіб причарування красеня-колеги починає давати свої плоди.
Вони з новими силами взялися за другий етап скидання ваги і були задоволені собою.
А Ігор тим часом робив широкі кроки у роботі і карʼєрному просуванні. Його помітили начальники, і навіть сам генеральний директор вітався з ним, коли вони бачилися, а начальник відділу все частіше брав із собою на наради саме Ігоря, зробивши його особистим помічником.
Дівчата дивувалися. Але потім вирішили, що чоловікам легше один з одним домовитися і, напевно, новенький має той же шарм і чарівність навіть у чоловічій компанії.
– А він далеко піде, – почала все частіше говорити Тетяна, – і мені здається, що ми з тобою дарма стараємлся. Наш молодий колега дивиться високо, поверх нас.
– Ой, ну його, – сказала Марина, – мене сьогодні вранці на вході не впізнав наш начальник охорони – Сергій Олексійович, – сказав, що я так помолодшала, що він вирішив, що знову до нас направили на практику студенток…
– Ну от. Значить, все не дарма. І я маю мінус десять кг. І хоч важко було спочатку, а зараз як на крилах літаю… Але мені поки що не роблять компліменти, як тобі, – зітхнула Таня, – окрім сусідів. А батьки сваряться – переживають, що я занедужала.
– Не роблять компліменти – значить, не впізнають. А нам пора подумати про зміну гардеробу. Разом підемо по магазинах? – запропонувала Марина.
– Ага, тільки спочатку до перукаря. До мого. Потрібно нову стрижку зробити. Влаштуємо Ігорчику. Раз не хоче нас помічати, – Таня засміялася і поправила зачіску.
Дівчата, як не дивно, хоч і не бачили інтересу Ігоря, але так захопилися своїм схудненням, що не захотіли зупинятися на досягнутому. Вирішили ще по три, а то й п’ять кіло скинути, і потім насолоджуватися своєю красою.
Ігор, звичайно, бачив старання колег, і відкрито вже заявляв, що у них у відділі найкрасивіші жінки з усієї фірми. Марина і Таня дякували.
А невдовзі Ігоря перевели працювати в інший, окремий кабінет.
Причину він так і не сказав своїм колегам, але Тетяна та Марина зрозуміли, що так вирішив начальник. Про всяк випадок.
І вирішив він не дарма…
Ігор вже кілька тижнів мав стосунки з дочкою директора. Тому була й увага до нього, і ласка начальства.
Спочатку про це не говорили, а шепотілися ті, кому вдалося побачити, як дочка директора Аліса почала частіше заїжджати до батька в офіс, засиджуватися у його секретарки, пити чай. Туди ж викликали й Ігоря. Він відносив підписувати якісь документи.
Так почалося знайомство та дружба Аліси й Ігоря.
Таня й Марина побачили одного разу Ігоря з Алісою, коли виходили на обід. Ігор відкривав дверцята машини перед Алісою – пухенькою, невисокого зросту, доглянутою й ошатною дівчиною. Сам сів поруч із нею, і водій відвіз парочку.
– Ось тобі й маєш! – Не втрималася Тетяна, – ну, і що ти на це скажеш, подруго? Чи не здається тобі тепер смішною наша витівка з омолодженням, схудненням і всім іншим…
– Ого… – сказала Марина, – а, втім… Цього і варто було очікувати. Він менше у відділі знаходився, аніж у начальства.
Вони помовчали, проводжаючи поглядом машину, що віддалялася.
– Дай Боже їм щастя! – Прошепотіла Таня, – я і не сподівалася виграти парі.
– Яке парі? – Перепитала Марина, – ох, так! Наше парі на його увагу! Боже, яка нісенітниця! А мені вже й не треба від нього нічого. На мене дивиться начальник охорони! Вже проходу не дає. Щоранку зустрічає на вході особисто. Виявляється, він вільний і натякає на побачення… Що ти на це скажеш?
– Натяки я не люблю, – відповіла Тетяна, – якщо вже подобається дівчина, то треба говорити прямо.
І одразу додала:
– Але хоч би мені хтось натякнув. Так втомилася бути одна…
Але дівчата вже виглядали молодшими, стрункішими, ніжнішими. Вони носили на роботу лише костюми чи сукні. Штани відклали на вихідні.
А коли Марина почала зустрічатися із Сергієм Олексійовичем, то Таня аж не витримувала від цікавості. Подруги шепотілися про побачення, перспективи пари, і незабаром Таня помітила вогник в очах подруги.
– Ой, Марино, не приховуй. Що там у вас трапилося? Пропозицію зробив?
– А те й сталося, що завжди відбувається між чоловіком і жінкою, коли вони закохані… – зізналася Марина, – і так, ми хочемо бути разом.
Про одруження Ігоря і директорської доньки дізналися всі швидко. Блискавкою рознеслася звістка про те, що Аліса причарувала красеня і вони поїхали після весілля в подорож за кордон.
Марина теж готувалася до весілля. Тетяна доклала всіх зусиль, щоб скинути ще пару кілограм, і це їй вдалося – довелося допомагати Марині бігати по магазинах, ательє у підготовці до урочистостей.
Ігоря вони вже так і не побачили на роботі. Директор влаштував йому вищу посаду десь у дочірньому підприємстві.
Марина недовго продовжувала працювати після свого весілля. Вона через вісім місяців пішла у декретну відпустку.
А у Тетяни з’явився новий колега – Олександр Петрович, п’ятдесятирічний, вже з сивиною, трохи повненький, але привабливий чоловік.
На розгублений вираз обличчя Тані при знайомстві з новим колегою, начальник відділу, сміючись, сказав:
– Тетяно, люба, ви не дивіться на його сивину. Він досвідчений чоловік. І вас навчить ще багато чому.
Таня ж сумувала за Мариною і працювати з старим за її поняттями, мужиком, їй не дуже хотілося.
– Дякую, Тетяно Павлівно, за гарний прийом, дуже радий, – сказав Олександр Петрович і озирнувся, – сподіваюся, що ви введете мене в курс справи, а я в боргу не залишусь.
– Ви ж досвідчений, але я завжди рада допомогти… – відгукнулася Таня, – все покажу, розповім, і навіть у нашому улюбленому кафе пораджу найкращі страви.
Напрочуд швидко звикла до нового колеги Таня. Вони порозумілися. Небагатослівний, він умів слухати, підтримувати, і Таня користувалася його добротою та уважністю, розкриваючи часом душу, коли було сумно. Вона не соромилася часто просити його уваги та поради: він був удівцем.
У телефонних розмовах з Мариною Таня раз у раз згадувала свого колегу, і Марина почала робити їй зауваження:
– А чи не часто ти наводиш приклад свого Петровича? Зовсім дівка вже. Він тобі не приклад для наслідування, а чоловік із минулим. Навіщо ти стільки говориш про нього?
– Ой, Маринко, ти не розумієш, щоб судити. З ним треба поспілкуватись. І все відразу стане ясно… Він людяний, розумієш? А це важливіше за красу і вік… А як ти? Зійшло нанівець все наше схуднення? Повнієш, колобочок ти мій?
Подруги сміялися, зустрічалися на вихідних. Після однієї з таких зустрічей-прогулянок по Таню приїхав на машині Олександр.
Марина була здивована його гарними манерами, усмішкою та ввічливістю.
– Я забираю у вас Тетянку, вибачте, ми йдемо в кіно, – він узяв Тетяну під руку і посадив у машину. Таня бачила від’їжджаючи, як Марина показала палець угору, коли махала їй рукою на прощання.
Марина народила синочка, зустрічати її з пологового будинку окрім чоловіка та батьків приїхали і Таня з Олександром.
Усі були щасливі. Але попліткувати подругам не було коли, не той момент. Треба було відпочивати мамі з немовлям. Єдине, що встигла прошепотіти Таня:
– Я так за тебе рада! І здається, теж скоро сюди прийду по дитину.
– Ого, так швидко? – теж прошепотіла у відповідь Марина, глянувши на Олександра Петровича, – а мужик ще ого-го…
Таня теж невдовзі розписалася зі своїм немолодим обранцем. І була щаслива. Вона тільки й розповідала Марині по телефону про те, який дбайливий та спокійний її Сашко, як любить порядок у домі та допомагає їй у всьому.
Так влаштувалася доля подруг, і складно сказати – чи було схуднення тому провиною, чи поява у відділі нового симпатичного хлопця чи просто настрій дівчат на створення сім’ї…
Але обидві вони здобули своє щастя…
