– Як же так? Цього не може бути! А ви впевнені в цьому? – Анастасії стало непособі від почутого. Вдруге за останні кілька місяців доля випробовувала її на міцність. Важкі та неймовірні події відбувалися одна за одною…
За кілька днів до цього.
– Скоро півроку, як не стало Віктора. Потрібно все-таки зібратися з силами та піти подати документи на вступ у спадок. Пора вже оформити документи на будинок, – міркувала сама із собою Анастасія.
Останнім часом вона часто згадувала, як Віктор привів її сюди. Яким великим і красивим видався тоді цей будинок. Вона трохи хвилювалася, але потім стала повноправною його господинею. Скільки щасливих років вони прожили тут удвох із коханим…
Віктора не стало раптово, на роботі. Анастасії зателефонували і сказали, що його забрала швидка. А більше нічого. Вона ще певний час сподівалася. Надія, як відомо, втрачається останньою.
А потім вона довго не могла повірити, що молодий і здоровий сорокарічний чоловік ось так раптово пішов..
Вони зустрілися дуже красиво – опинилися разом в одному санаторії. Віктор умів подобатися жінкам і залицятися вмів. Тому з першого дня здобув інтерес та увагу Насті. А потім і кохання прийшло.
Він був старшим на 10 років. Але хто дивиться на різницю у віці, коли в душі вирують почуття!
Настя кілька разів намагалася поговорити з чоловіком про його минуле життя. Але Віктор став замкнутим і тему розмови змінював. Єдине, що вона знала, це те, що він був до неї одружений, але сім’я протрималася недовго і чому розпалася, чому невідомо.
А зараз, сидячи у нотаріуса, Настя не могла повірити, що їй кажуть. Їй здавалося, що це не про них, не про Віктора – такого коханого і дорогого чоловіка.
Нотаріус, сувора неприємна жінка, офіційною повідомила їй про те, що на будинок вона як вдова претендувати не може, тому що її чоловік, кілька років тому, заповів його своїй доньці – далі вона назвала прізвище, ім’я та по батькові цієї 17-ти річної дівчини.
Настя забрала документ, який їй віддала нотаріус і пішла додому. Їй здавалося, що все зараз відбувається уві сні, а не наяву. Що вона зараз прийде додому і… прокинеться. І все буде як раніше, як раніше – радісно та щасливо.
Через кілька днів, коли жінка, прийшла в себе від чергових новин, почала трохи думати, вона вирішила відшукати дочку Віктора. Познайомитися з нею, поговорити про минуле життя чоловіка і дізнатися, коли вона має намір пред’явити права на будинок. Анастасія розуміла, що їй потрібно шукати житло, а на це потрібен був час.
Дочка жила в сусідньому містечку, але це не збентежило Настю. Прибувши до пункту призначення і знайшовши потрібну адресу, вона нерішуче подзвонила в дзвінок дверей старої панельної п’ятиповерхівки. Двері їй відчинила жінка похилого віку.
– Вам кого?
Настя назвала ім’я та прізвище невідомої їй дівчини і зрозуміла, що їй доведеться пояснити цій жінці, хто вона.
Вони сиділи на маленькій кухні та пили чай. Настя розповідала все, що сталося у її житті після зустрічі з Віктором.
– Значить, таки не стало… Є все ж таки справедливість у цьому світі. Ти на мене не ображайся. Твоєї провини немає в тому, що ти з ним жила. А на ньому велика провина.
Адже він чомусь заповіт на користь нашої онуки – своєї доньки зробив? Бо провину відчував. Відкупитись хотів. Майбутнє своїй доньці хотів забезпечити, знав же, що не дозволимо до неї і близько підходити. А так – хоч будинок у майбутньому був їй забезпечений.
Біла в нас, Настя, сталася. Велика. Доньки нашої Ганнусі через нього не стало. Жили вони добре, дитина народилася, все в них було для життя. Ганна після декрету медсестрою працювала. І ось одного разу прибігла вночі під час свого чергування додому – донечку перевірити, чнездужала вона з вечора, а він там… із сусідкою. Розумієш, у їхньому ліжку.
Розійшлися вони тоді зі сварками, зі сльозами, він просив пробачення. Казав, не знаю, як таке вийшло, вибач… Дочка у нас. Згадав, негідник, про доньку.
А Гануся дуже переживала через це. От і не витримала, не стало її…
А він, Віктор, у цей час в інше місто поїхав, кредит взяв, щоб будинок купити. Хотів туди Ганну з донькою перевезти. Але не встиг…
Вони ще довго сиділи і розмовляли про життя. Потім прийшла з інституту дочка Віктора – мила скромна дівчина.
Дізнавшись, хто в них у гостях і навіщо до них приїхала Настя, сказала, що про будинок знає давно. Але поки що він їй ні до чого.
– Отже, ви можете жити в ньому скільки завгодно. Адже ви нам теж тепер не чужа, так виходить. А потім… Потім буде видно. Сім’я в мене з’явиться, тоді й про будинок подумаю. Дивишся, і вам там місце вистачить. Головне, у мирі жити та злагоді.
