– Так, туш закінчується, і помада мені така вже не пасує, треба міняти на м’якший відтінок! Ну як я тобі?
Тетяна відвернулася від дзеркала і подивилася на свого кота – саме до нього було звернені ці слова.
Мурчик позіхнув, нічого не відповів і м’яко пішов на кухню.
Ну і нехай. Тетяна сьогодні у чудовому настрої. У неї вдома буде перше побачення з Миколою.
Сорок один рік, а вона ще ніколи не була одружена, та й особливого досвіду з чоловіками не було. Так – тільки короткі романи та й усе.
Кому захочеться жити в квартирі з матір’ю Тетяни – лежачою і слабою.
Шістнадцять років від того страшного дня вона доглядала маму сама, іноді тільки тітка приїжджала здалеку, щоб Тетяні допомогти, але це було рідко.
І ось два роки тому мами не стало. Як би гірко це не звучало, але Тетянка навіть полегшено зітхнула – тепер вона сама може розпоряджатися своїм життям, але треба починати все з нуля. Пізно, але все ж таки…
Микола ходив у поліклініку до Тетяні на процедури, де вона працювала медсестрою. Цікавий чоловік – балакучий дотепний, та ще й комплементами обсипав.
– Ти не спокушайся, – казала їй колега Жанна. – Такі балакучі, як правило, такі гультяї, яких ще й пошукати треба. Він сам казав – двічі одружений, двічі розлучений, і це до сорока років! Ще невідомо – чому він розлучився!
– Жінка йому ще хороша не трапилася, – виправдовувала Тетяна Миколу.
– А як же ж, а чоловіки всі хороші!
Тетяна не знала – які чоловіки хороші, а які ні, досвіду обмаль було.
Вона розуміла тих випадкових кавалерів, які були в її житті – вони лякалися, уявляючи подальше життя з такою мамою. А дехто відпадав сам собою.
– Здай ти її в будинок для людей похилого віку, – говорили ці деякі. – Вона все одно тебе майже не впізнає.
– Та ніколи не здам, – обурювалася Тетяна. – Вона одна мене піднімала, дуже любила і балувала. Невже я її зараз зраджу?
Отакі й відпадали. Де тут досвіду наберешся? Але щодо Миколи Жанна точно не має рації – не на неї він подивився, от і заздрить.
На третій процедурі Микола попросив її номер телефону Тетяна й записала. Почалися довгі розмови вечорами, і одного разу Микола сказав:
– Та що ми з тобою, як школярі, розмовляємо? Давай вже зустрінемося. У тебе чи в мене?
– Давай у мене…
Тетяні справді зручно було зустрітися на її стороні – рідніше і йти нікуди не треба.
Тому вона була напоготові – стіл накрила і дістала такий гарний посуд із шафи, який ніби чекав на цей випадок.
– Так, туш все ж таки треба нову купити і помаду змінити – відтінок, занадто відвертий, – подумала вона.
У двері подзвонили, Тетяна відчинила.
Микола зайшов без квітів, але з ігристим. Запах від нього теж біленької, але нічого, виглядає непогано.
Тетянка бігала з кухні в кімнату, намагаючись у всьому догодити кавалеру.
Буквально за п’ятнадцять хвилин Микола поліз до неї обійматися, що чомусь не сподобалося Тетяні.
– Микольцю, вибач, але я ще не готова! Давай трохи посидимо, побалакаємо…
– Та про що балакати, ми вже наговорилися по телефону?!
– Ні, не можу поки що!
Тетяні було ніяково за себе. Так, щоб через кілька хвилин зустрічі – вона не згодна.
Микола відкинувся в кріслі, зітхнув, позіхнув, але погодився. Коли ігристе вже майже закінчилося, він сказав:
– Замало буде, піду я ще по ігристе сходжу. Я відчуваю, що ти ще не розслаблена…
Може Микола і мав рацію – ну ніяк вона не могла себе налаштувати.
Він пішов – магазин не так вже й далеко. Надворі вже було дуже темно, тьмяно світили ліхтарі, з вікна було видно, як Микола прямує у бік магазину за сусіднім будинком.
– Щось він затримується, за часом уже мав прийти, – подумала невдовзі жінка.
Тетяна вдивлялася у морозне вікно, але Миколи не було видно. Вона йому зателефонувала, але телефон було вимкнено. Що ж сталося?
Ще п’ять хвилин його немає, десять теж немає!
Може він змерз там?
Тетяна одяглася, пройшла шлях до магазину й назад. Нема Миколи! І раптом вона зрозуміла, як її обманули – Миколі просто стало нудно з нею, і він знайшов привід, щоб втекти.
Тетяна сіла на лавку, незважаючи на мороз і заплакала.
– Жіночко, що з вами? – почула вона чоловічий голос. – Вам допомогти?
Тетянка подивилася на чоловіка – нічого особливого, пересічна зовнішність, одягнений просто.
– Мене щойно обманули…
– Як обманули? Може когось викликати?
– Морально обманули.
– А зрозуміло. Ви не сидіть на такому холоді, можете змерзнути. Вас провести?
Тетянка ще раз уважно подивилася на чоловіка й кивнула. Їй чомусь дуже захотілося, щоб хтось був поруч. Вже біля під’їзду вона запитала чоловіка:
– Ви їсти хочете?
Чоловік зніяковів, але сказав:
– Ну, якщо я схожий на голодного, то можете мене нагодувати. Давайте познайомимося, я – Сергій.
На столі залишалося ще багато закусок, Тетяна посадила гостя і почала пригощати його. Їй чомусь дуже захотілося, щоб зараз сюди прийшов Микола і побачив усю цю картину. Нехай він дізнається, що на ньому не зійшовся світ клином.
Саме про це думала зараз Тетяна, тому не дуже уважно слухала Сергія. Він розповідав, що приїхав сюди працювати, що він теж неодружений.
– Зараз не до сім’ї мені. Був раніше одружений, але розлучився, дітей нема. Зараз у мене дуже слаба мама, вона лежача, а тато її доглядає. Ось тому я один і працюю тут – треба ж якось сім’ю годувати.
Саме з цієї миті Тетяна слухала Сергія уважно. Дивно, скільки було з ним життєвих збігів, навіть обидва знаки зодіаку, рік різниця у віці, Сергій старший.
Проговорили вони до глибокої ночі, попрощалися як старі, добрі друзі…
…З того часу розпочався їх роман. А через чотири місяці Тетяна поїхала зустрічати Сергія на вокзал.
Тепер уже, напевно, він залишиться в неї назавжди.
О, знайоме обличчя! І Микола когось тут зустрічає. Мабуть, чергову недолугу, з квіточками стоїть. Він зніяковів, побачивши Тетяну, але все ж таки підійшов.
– Слухай, там тоді так незручно вийшло! Пішов я в магазин, а мені хлопці з кафе подзвонили, попросили прийти, посидіти з ними… Телефон ще й розрядився…
– Дякую тобі, Миколо! – сказала Тетяна.
– За що?! – здивувався той.
– Та за все! За те, що тоді пішов, ось за це й дякую!
Микола стояв і здивовано дивився на те, як щаслива Тетяна зустрічає Сергія…
