Життєві історії

Дмитро повернувся з роботи додому, зайшов на кухню, дружина сиділа за столом і дивилася у вікно. – Нам треба серйозно поговорити! – раптом сказала Тамара. – Я з тобою розлучаюся! – Чому? Що сталося? В нас діти, подумай! Як ми їм скажемо? – захвилювався Дмитро. – Як всі кажуть, так і ми скажемо, – спокійно сказала Тамара. – У тебе інший чоловік? Нічого, я прощаю тебе! – сказав Дмитро. – А я не прощаю. Я знаю про твою Таню та Іру, – несподівано сказала Тамара. – Ти про що? Яка Таня? Яка Іра? – Дмитро здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Дмитро мав гарну роботу, велику квартиру, дорогу машину, чудову дружину Тамару та двох синів. У нього була навіть дача – великий будинок у передмісті. А ще в нього була коханка – молода секретарка Таня. З нею він домовився відразу, що сім’ю не покине і на ній не одружується. Вона погодилася. Все було просто чудово.

Але час іде, все змінюється, Таня звикла до добрих грошей, подарунків, путівок. За це платив Дмитро. Але згодом їй стало мало. Подарунки хотілося частіше, путівки вже двічі на рік, та й грошей більше. А ще й квартиру у центрі.

Треба брати від життя все, що можливо, а з Дмитром це можливо, думала Таня.

– Діма, чому ти мені винаймаєш квартиру. Я хочу свою. Ця господиня приходить, коли хоче, перевіряє.

– Змінимо квартиру. Шукай.

– Ні. Я ось тут знайшла в новому будинку, чудова трихкімнатна, в центрі, і поряд з роботою. Купи. Купи, купи. – Таня затупала ногами, як маленька дівчинка. – Частіше зустрічатимемося.

– Ні. Я не можу, дружина обов’язково помітить таку суму. Я не маю окремого рахунку, про який вона не знає. Я і так на тебе багато витрачаю, це дуже підозріло. Тож більше нічого не проси. Я тобі нічого не обіцяв. Ми домовлялися.

– Купи, купи, купи!

– Ні. Якщо ти так, то нам час розлучитися. Квартира оплачена на три місяці наперед. Шукай іншу роботу.

– Діма, вибач. Ну, я поквапилася. Вибач. Нехай буде як є. Я згодна.

– А я ні. Завтра пиши заяву.

– Ти пожалкуєш про це!

– Гаразд. Кругла сума за мовчання влаштує тебе?

– Дивлячись яка.

– Тобі вистачить, щоб виїхати і ніколи більше не з’являтися тут.

Дмитру довелося спішно продати спадкову квартиру батьків та віддати гроші Тетяні.

Тільки Таня їхати не поспішала. Вона купила квартиру, не таку, як вона хотіла, але поряд із офісом, де вона колись працювала. Однокімнатна її цілком влаштувала, тим більше вона мала подальші плани на чоловіка.

Дмитро радів, що так легко відбувся від коханки, а головне дружина нічого не помітила. З дружиною було зручно, хай вона й не молода вже, але в них діти, спадкоємці, та й вдома тепло та затишно.

Таня будувала плани, як їй ще розкрутити Дмитра.

А Тамарі чоловік набрид. Не просто набрид, була причина – зради. Про Таню вона знала, навіть знала, що він відкупився від неї. Але він завів нову інтрижку. І це була чергова молоденька секретарка. Таня була кращою, але на безриб’ї і рак риба. Ірина була маленька, повненька блондинка в окулярах. Вона постійно забувала і плутала все. Дмитро клюнув. Таня про це й не знала. Тільки від Тамари цього не приховаєш.

***

Якось на порозі квартири Тані з’явилася Тамара.

– Ти знаєш мене? – запитала Тамара у Тетяни.

– Ні, але здогадуюсь хто ви. У мене з вашим чоловіком нічого вже немає. Ви не за адресою. Він тепер зразковий сім’янин. – Таня запереживала, раптом його дружина зараз почне сварку, а може ще й гірше.

– Прямо зразковий? Хочеш за нього заміж? – раптом запитала Тамара.

– Хочу, але він не розлучатиметься.

– А я розлучатимуся! Ось зараз подам на розлучення. Можеш забирати його. Але зваж, на аліменти я теж подам.

– Я розумію, у вас діти. Але нам вистачить. Тим більше ви все поділите під час розлучення.

«Все?» –  Тамара навіть уявила як вони це все ділитимуть, але промовчала.

– Звісно розділимо. Все, що нажито непосильною працею. Розділимо! Не сумнівайся!

Таня зраділа, все складається на її користь. Залишилося тільки відвести Дмитра до ЗАГСу після розлучення.

– Значить, ми все вирішили?

– Так.

– Ну, тоді прощай.

***

– Тамаро, я не розумію. Чому? Що сталося? Чому розлучення? В нас діти, подумай! Спадкоємці, хлопчики, як ми їм скажемо? – захвилювався Дмитро, коли дружина повідомила йому про розлучення.

– Як всі кажуть, так і ми скажемо. Правду! – сказала Тамара.

– Яку правду? У тебе інший чоловік? Як? Але нічого, я прощаю тебе, – сказав Дмитро.

– А я не прощаю. Я знаю все! У тебе вже є вибір – Таня чи Іра. Я порадила б тобі Таню. Все ж таки в її квартиру вкладені твої гроші, – несподівано сказала Тамара.

– А ти звідки знаєш? І давно?

– Давно.

***

Розлучення відбулося. Як Дмитро не просив дружину цього не робити, вона була непохитна. Кудись треба було йти після розлучення. В Іри нічого не було, жила вона з батьками. А ось Таня виявилася доречною. Вона дуже зраділа Дмитру і повела його до ЗАГСу. Він і схаменутися не встиг, як виявився знову одружений. Іру довелося звільнити, а Тетяну взяти на її колишнє місце. Чоловік тепер перебував під повним контролем нової молодої дружини.

– Діма, я не розумію, а коли ти все нарешті поділиш зі своєю колишньою дружиною.

– Що поділю?

– Квартиру, дачу, машину. Гроші і нарешті вашу компанію.

– У компанії я просто працюю. Вона належить моєму колишньому тестю.

– Що?

– Так. А ти що не знала?

– Ні. А квартира, дача, машина?

– Так все дружини. Їй батько і подарував.

– Все? То в тебе нічого нема?

– У мене є ти. Ми ж все заробимо.

– З тобою заробиш. Стільки років жив із дружиною і нічого не маєш. Я на місці її батька вигнала б тебе.

– Працюю я добре. Він не захотів зі мною поквитатися, адже аліменти на його онуків плачу.

– Куди вже з тобою квитатися . Життя з тобою і так поквиталося. Тепер всі гроші віддаватимеш мені, крім аліментів. Їх у тебе і так вирахуют. Тільки я вирішуватиму, куди витрачати. Я, між іншим, чекаю від тебе дитину. Братимемо нову квартиру в іпотеку.

– А ця?

– А ця за моє мовчання. Ніхто не знав, що твоя дружина сама все влаштує. Я свою частину договору виконала. Чи щось не так?

– Все так.

– Ось бачиш! Може й машину купимо. У мене в селі є хата, від бабусі дісталася. Можна її продати. Тільки ти все це маєш ще заслужити. Так?

– Так.

Дмитру більше нічого не залишалося. У нього було все, і знову буде все, життя налагоджується. Подумаєш не його, а дружини, але це ж нісенітниця, сущі дрібниці.

Вам також має сподобатись...

В Сашка не стало дружини. Заслабла була його Валентина і от залишився він один… – Ми тебе не залишимо, діду! – сказала йому названа дочка. – Ти стільки для матері зробив! – обіцяла Галя. Вони з чоловіком продовжували приїжджати на вихідні. Везли дідові гостинці. А незабаром дід Сашко заслаб. – З ним треба щось вирішувати! – сказав Сергій своїй дружині. Галина мовчала. В душі вона була згодна з чоловіком. Так більше не могло продовжуватися. Галина взяла телефон і вирішила діяти

Віра збирала речі у сумки, щось наспівуючи собі під ніс. Пролунав телефонний дзвінок. – Привіт кохана, як ти там? – запитав Іван. – Привіт. Сьогодні мене виписали. Якраз хотіла тобі дзвонити, щоб ти приїхав, забрав мене додому, – повідомила Віра радісну звістку. – Вибач, не вийде. Мене в рейс відправляють, – сумно промовив Іван. – Викличи таксі. – Добре, – погодилася дружина. – Ну все, буду вдома подзвоню. Віра швидко зібралася, викликала таксі і за годину вже була біля своєї квартири. Жінка відкрила двері своїм ключем, зайшла в коридор і застигла від побаченого

У Галі не стало батька. Вони з чоловіком Стасом вирішили продати його хату в селі. Вони приїхали туди, віддали сусідам речі, які тим сподобалися. Решту викинули, щось, правда, забрали собі… Стас виносив з дому пакети, а Галя стояла біля машини. – Ну що так довго? – запитала вона чоловіка. – Галю, іди краще і подивися, чи не забув я чогось! – відповів дружині Стас. Галя пішла в хату. Вона замкнула будинок і підійшла до машини. Через дорогу стояв якийсь чоловік і дивився на неї. Галя глянула на нього, і застигла від несподіваної здогадки

Степан з Юлією одружилися. Жили молоді з матірʼю Степана Мариною Аркадіївною. А невдовзі вони вирішили переїхати у своє житло… Розлука була важкою. Марина Аркадіївна дуже не хотіла відпускати їх… Молоді обжилися на новій квартирі. Матір в гості не кликали, а вона, на диво, й не дзвонила… Пройшов тиждень, другий, третій… Степан захвилювався, що там з матірʼю і подзвонив сам. А з нею виявилося все гаразд. Каже, не хотіла турбувати, бо знає, скільки справ при переїзді. І тут, раптом, через місяць дзвінок у двері. Молоді відкрили й остовпіли від побаченого