Життєві історії

У Віри Матвіївни світло було по всій квартирі! Телевізори теж були увімкнені і в обох кімнатах, і на кухні. Віра Матвіївна завжди так вечорами робила. Тоді їй одразу здавалося, що вона вдома не одна… Несподівано пролунав дзвінок у двері. Віра Матвіївна підійшла і відкрила, не питаючи навіть, хто там. Вона була впевнена, що то сусідка – до неї більше ніхто й не заходив… Жінка радісно відкрила двері. Думала, що хоч із Валентиною трохи побалакає. Але там була зовсім не сусідка

Світло було по всій квартирі. Телевізори також були увімкнені і в обох кімнатах, і на кухні.

Віра Матвіївна завжди так вечорами робила. Тоді їй одразу здавалося, що вона вдома не одна…

Тим більше, що останній місяць року був найпохмуріший і натемніший аніж зазвичай. Можна весь день світло не вимикати.

Цей місяць вона особливо не любила, у Віри Матвіївни були свої причини.

Дзвінок у двері пролунав несподівано.

Віра Матвіївна підійшла і відкрила, не питаючи навіть, хто там.

Впевнена була, що то сусідка – до неї більше ніхто й не заходить. Та й узагалі боятися їй у її шістдесят один уже нема чого.

Багатств вона не нажила, все життя на фабриці пропрацювала й відкласти майже нічого не вдалося.

Вона радісно відкрила двері, думаючи, що хоч із Валентиною трохи побалакає.

Але там була зовсім не сусідка…

На порозі стояв незнайомий чоловік із маленьким хлопчиком… І одягнені вони були якось дивно…

– Це квартира Іванчуків? Ви на свято Миколая не замовляли?

– Не замовляла, і я не Іванчук, – здивувалася Віра Матвіївна.

– От невдача! – чоловік дістав телефон і став набирати номер.

– Діду, я хочу в туалет! – прошепотів хлопчик-помічник, і смикнув того за шубу.

– Та почекай, ми не туди заїхали, тут навіть зв’язку немає, – він з досадою поклав телефон у кишеню шуби. – Вибачте, ми помилилися, видно адресу не точну дали, а онук…

– Та я чула, проходьте, тобі он туди, – показала вона хлопчику де ванна.

Він роззувся і побіг, а його дід намагався кудись додзвонитися. Нарешті зв’язок з’явився і чоловік почав пояснювати, що з адресою вийшла помилка. Потім він здивовано підняв брови.

– Як не треба? Без мене подарунок уже подарували? Ну гаразд!

Він задумливо глянув на Віру Матвіївну, а потім у вікно. Надворі вже стемніло й пішов сніг.

– Мишко, ну ти скоро, там уже снігу насипало, їхати треба, – гукнув онукові чоловік.

Мишко вийшов і скривився.

– Діду, у мене живіт щось крутить, діду, я не можу, давай у цієї тітки залишимося?

– Що за нісенітниці, потрібні ми з тобою цій тітці! – розсердився чоловік, але Мишко повернувся і знову побіг у туалет.

– Ну що за справи! – засмутився чоловік і сів на пуфик.

Віра Матвіївна не довго розмірковувала. У неї і раніше подруги ночували, коли здалеку приїжджали. Це тепер уже не їздить ніхто, у всіх свої справи та й вік.

– Куди ви в таку погоду поїдете та ще й з дитиною. Дороги не очищені, автобуса не дочекатися. Навіщо ви взагалі його з собою берете?

– Та мама його у відрядженні, а я хотів їй на новий ноутбук підробити. Ми втрьох живемо, Алла у нас одна працює. Ось ми з Мишком і вирішили, та не змогли, – він махнув рукою і остаточно засмутився.

– Діду, не переймайся, я вже готовий, – Мишко вийшов, побачив обличчя діда і сам засмутився.

– Так, нікуди я вас не відпущу, у мене переночуєте, а вранці поїдете, – вирішила за всіх Віра Матвіївна.

– Незручно вам нав’язуватися, бо ж ми навіть незнайомі!

– То давайте знайомитись, я Віра Матвіївна, це, як я зрозуміла, ваш онук Мишко.

– А діда звуть Валерій Іванович! Діду, давай у цієї тітки залишимось, у мене ще й голова щось турбує і шия трохи, – швидко зреагував Мишко.

Віра Матвіївна навіть розсміялася.

– Ну ось, нас більшість, погоджуйтеся!

– Ви дивовижна жінка! – захоплено подивився на неї Валерій Іванович. – А мабуть я теж не відмовлятимуся, набігалися ми, зовсім не хочеться в цю завірюху йти!

– Чудово! – радісно вигукнув Мишко, ніби в нього нічого й не турбувало.

– Так що, знімайте ваше вбрання, мийте руки, я вас буду чаєм пригощати і годувати, ну вже чим є, що Бог послав.

Вона розігріла гречку з м’ясом, заварила чай і дістала печиво й цукерки.

Мишко з апетитом їв гречку, забувши про свій живіт і голову. А потім спитав:

– Бабо Віро, а як тобі все це Бог послав, безкоштовно?

Віра Матвіївна навіть засміялася від несподіванки.

А Валерій Іванович зупинив онука:

– Михайле, яка ж це тобі баба Віра, ти що? Це Віра Матвіївна!

– Та годі вам, а хто ж я, Валерію Івановичу, бабуся і є, мені подобається – баба Віра!

– Ну, а я тоді дід Валерій, просто Валерій, можна так, га Віро? Адже ми ніби ровесники?

Мишко заснув одразу, як тільки торкнувся подушки. А Віра Матвіївна з Валерієм Івановичем розговорилися, опівночі вже розійшлися.

Майже все життя своє один одному розповіли.

Вранці Мишка було не розбудити. Валерій Іванович на цей день теж мав замовлення – ранок у дитячому садочку і кілька приватних привітань на квартирах.

– Їдь без нього, потім забереш, мені навіть приємно, що він тут спить, – зізналася Віра Матвіївна, дивлячись, як солодко спить Мишко на дивані.

– Якось незручно, – сказав Валерій Іванович.

Але сам він навіть зрадів, що буде привід знову повернутись до цієї милої привітної жінки, таких зараз рідко зустрінеш!

– Нормально, не хвилюйся, нехай удома посидить, а то раптом знову живіт чи ще що?

Вони тихо посміялися, потім Валерій Іванович попросил у неї номер телефону.

– Віро, я під’їжджатиму, подзвоню, нехай Мишко збирається.

– Добре, Валерію…

Цілий день Віра Матвіївна насолоджувалася новим статусом.

– Бабо Віро, а можна я ці іграшки подивлюся? – галасував Мишко, показуючи на в’язаних котиків і собачок, яких Віра Матвіївна сама зробила.

– Бабо Віро, а можна цукерку? А можна дві?

– Бабо Віро, а чому ти сама живеш? – цілий день Мишко запросто називав її бабусею, а вона мліла від такого.

Як же ж звучить добре – баба Віра!

– Одна, бо я не маю нікого, – пояснила вона Мишкові. А він раптом підбіг і обійняв її. – Бідолашна ти, а хто ж тебе тоді обіймає, коли тобі сумно?

У Віри Матвійни аж сльози від цих слів пішли. Мишко тут же це помітив.

– Не плач, у мене теж бабусі немає, тільки дід і мама!

І тут Віра Матвіївна зважилася – будь що буде.

Зрештою, чому б і ні?

Адже у неї сьогодні – день народження, треба спекти пиріг і відзначити його з Мишком і його дідом, якщо він погодиться. Ну, не сидіти ж знову одній?

Ближче вечора приїхав Валерій Іванович. Він зайшов увесь у снігу, як справжній Миколай.

– А я торт купив і ще дещо до чаю. Може, на дорогу разом чаю поп’ємо? – було видно, що йому зовсім не хочеться розлучатися, так йому Віра Матвіївна сподобалася.

– Діду, а у баби Віри сьогодні день народження, вона пиріг спекла, давай святкувати, – вискочив у коридор Мишко, і все за них одразу вирішив!

– Прошу за стіл, – збентежилася Віра Матвіївна.

А побачивши, як зрадів Валерій Іванович і сама зраділа, як ніколи!


На Новий рік Валерій Іванович запросив Віру Матвіївну святкувати до себе. З донькою Аллою познайомив, а на ранок першого січня запропонував:

– Вірочко, виходь за мене заміж! Я зрозумів, що я ще не такий старий, побачив тебе і знову ожило все в мені! Хочеш, я бороду збрию, побачиш, який я молодий!

– Та я й так бачу, Валерію, – щасливо посміхнулася Віра. – Хоча бороду можна і зголити, до наступного нового року точно відрости встигне!

– Ага, і будемо втрьох їздити і всіх людей з Новим роком вітати, – зрадів Мишко, і обійняв її.

Загалом з ким і як Новий рік проведеш, таким і рік буде.

Віра Матвіївна тепер жінка заміжня, у неї онук є, та й з Аллою у них прекрасні стосунки.

А ближче до весни їй раптом подзвонила подруга Галина з іншого міста.

– Вірочко, пробач, зовсім ми з тобою спілкуватися перестали! Я проїздом буду, може, зайду, ти як там?

– Галю, ти теж вибач, і я вся в собі, не дзвоню. Пробач, онук кличе, приїжджай, буду рада. Я ж вийшла заміж, з чоловіком тебе познайомлю!

Хвилину було мовчання, а потім пролунав дуже здивований голос Галини:

– От вмієш ти, Вірочко, влаштуватися! Дітей немає, а онук уже з’явився, де ти його взяла? Та ще й заміж вискочила, ну як тобі все так легко вдається? Жила собі у своє задоволення, тільки на пенсію вийшла, а тут одразу все!

– Та він сам до мене прийшов, точніше – вони обоє прийшли та й залишилися! – засміялася Віра Матвіївна.

Незабаром Валерій знову відростив бороду. Віра була не проти, їй подобалося і з бородою, і без неї. Головно людина їй раптом зустрілася саме така, на яку вона все життя чекала.

І нарешті дочекалася свого щастя!

Так що останній місяць року вона тепер дуже любить, він приніс їй щастя. І в день народження, та й у інші дні, вона вже не сумує! Їй кожен день тепер в радість.

Тим більше, що й Алла, дивлячись на тата, схоже заміж зібралася.

А Віра Матвіївна вже почала мріяти про внучку…

Вам також має сподобатись...

Люба варила на кухні борщ, коли у двері постукали. Жінка відкрила двері і побачила на порозі якусь незнайомку. – Доброго дня! – суворо вимовила жінка похилого віку, оглянувши її з ніг до голови. – Ви живете разом із Михайлом? Люба, якщо не помиляюсь? – Так це я! – підтвердила Люба. – Михайло говорив, що ви маєте мені щось передати, – раптом сказала гостя. – Михайло повинен вам щось передати? – перепитала Люба. – Ні, саме ви, – уточнила незнайомка. – Вибачте, але я вас не розумію! Ви про що взагалі говорите? – Люба здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

В Леоніда Семеновича півроку тому не стало дружини. – Тату, а переїжджай до нас? – сказала Тетяна після чергового візиту до батька. – Будеш по черзі у нас, гостювати, вже веселіше буде! – додала молодша донька Галина. Леонід вирішив, що доньки мають рацію, і поїхав з ними. За два місяці доньки завели розмову з приводу будинку батька. Сестри почали просити, щоб він продав житло. – А це вже не мій будинок, – раптом сказав Леонід, вийшов у іншу кімнату і повернувся папкою у руках. Галина з Тетяною взяли папку, переглянули папери і аж ахнули від побаченого

Андрій прокинувся рано. Сонно потираючи очі чоловік вирушив на кухню. Він обійняв та поцілував дружину, що возилася біля плити, сів за стіл. Віра щоранку готувала йому каву, але цього разу вона робила це якось надто довго. – Кохана, я за окулярами, не сідай снідати без мене! – чоловік, наспівуючи собі щось під ніс, пішов у спальню. За хвилину Андрій знову повернувся на кухню вже з окулярами, нарешті сфокусував свій погляд на дружині і застиг… перед ним стояла зовсім не його дружина Віра. Андрій здивовано дивився на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Валя святкувала день народження. – Щоб обов’язково була на моєму святі! – запрошувала вона свою подругу Риту. Рита зайшла до Валі. Її бабуся вже сервірувала стіл, а Валя все ще поралась на кухні. – Та у вас тут бенкет! – усміхнулася Рита. – Допомогти? – Ні, ти сідай. Будеш мене оцінювати, – відповіла Валя. – Я маю всім показати, чому мене навчили в кулінарному! Дівчата сіли за столом серед рідні Валі. Гості куштували салати, закуски. І ось Валя принесла до столу на таці якусь страву накриту високим баранчиком. Вона відкрила кришку і всі ахнули від несподіванки