Анастасія та Андрій були одружені вже майже десять років, і мали двох дітей. Настя працювала у дитячому садку, а Андрій працював на заводі. Грошей сім’ї дуже не вистачало. Майже вся зарплата подружжя вирушала на виплату кредитів, і на життя у них майже нічого не залишалося.
– Настя, як щодо твого дня народження? Святкуватимемо? Ювілей таки, – чоловік любив дружину і хотів, щоб та запам’ятала своє тридцятиліття. Але грошей на свято у них не було, про що згадала жінка:
– І що ж ми подаватимемо гостям? Сухарі та воду з-під крана?
– Ну, навіщо ти так одразу? Зовсім необов’язково влаштовувати розкішні посиденьки. Купимо торт, цукерки та просто чай поп’ємо. Покличемо батьків і ще пару близьких родичів. У тебе, до речі, і брат незабаром зі столиці приїжджає.
– Так, Вітя казав, що наприкінці місяця приїде і ненадовго затримається тут. Але мені щось не хочеться запрошувати його.
– Чому? Адже він у тебе бізнесмен, дивишся, і гроші тобі подарує. А якщо ні, то хоч би вся родина буде у зборі.
– Не знаю. Треба подумати, – Насті й самій хотілося свята. Постійна робота з дітьми та вічне безгрошів’я дуже втомлювали жінку.
Подумавши, Анастасія таки вирішила покликати родичів на чай. Вона обдзвонила їх і сказала, щоб ті приходили в гості наприкінці місяця. Жінка зв’язалася з рідним братом. Віктор уже багато років жив у Києві. Там він мав великий будівельний бізнес. Сім’ї у чоловіка не було. Він займався роботою, і в нього зовсім не залишилося часу на знайомства та близькі стосунки.
Справи Віктора пішли вгору майже відразу після того, як він влаштувався в столиці. Великі гроші та запаморочливий успіх помітно вплинули на характер чоловіка. Він став гордою і зарозумілою людиною. Постійно посміюючись з родичів, чоловік називав їх бідними невдахами.
Така поведінка сильно дратувала Анастасію. У результаті своє спілкування із братом вона звела до мінімуму.
– Ти приїдеш до мене на день народження? – Настя не хотіла запрошувати брата, але її мати точно не схвалила б цього.
– Звісно, я буду! – вигукнув Віктор, коли почув про сімейне свято. – У якому ресторані ти збираєшся відзначати ювілей?
– У ресторані? Ні, ми посидимо вдома. Поп’ємо чай і просто поспілкуємося.
– А… все зрозуміло, – посміхнувшись, відповів чоловік. – Я й забув про ваше фінансове становище. Гаразд, подумаю над твоєю пропозицією.
У результаті на чай до Насті прийшли майже всі, кого вона обдзвонила. Але Віктора серед гостей не було. Він хоч і приїхав з Києва до рідного міста, але в гості до сестри не зайшов.
– Ти ж знаєш свого брата. Він розраховував на свято у ресторані, а сюди їхати не схотів. Натомість Віктор передав тобі подарунок! – Наталя Василівна, мати Насті та Віктора, вручила дочці невелику коробку.
– Що це? – здивувалася жінка.
– Не знаю. Він не сказав мені.
Знявши подарункову упаковку, Анастасія відкрила коробці і побачила в ній якусь стару статуетку.
– І що я маю робити з цією дрібничкою? – розчаровано спитала жінка.
– Навіть не знаю, – Наталя Василівна чекала, що її заможний син піднесе дочці корисніший подарунок, але, побачивши непотрібну річ, вона теж засмутилася. – Ти все одно подзвони йому і подякуємо за увагу.
Після того, як брат не прийшов у гості до сестри і передав через матір стару дрібничку, Настя не хотіла з ним розмовляти. Але наприкінці вечора Віктор сам зателефонував до іменинниці:
– Приїжджати не став тому, що маю важливіші справи, ніж посиденьки за чаєм, – сказав чоловік.
– Тоді й подарунок не варто було дарувати. Залишив би цю дрібничку собі.
– Дрібничку?! – іронічно посміхнувся Віктор. – Відразу видно, що ти нічого не розумієш у дорогих речах. Взагалі, це антикваріат, який коштує чималих грошей. Мені його друзі подарували. На жаль, ця статуетка не підходила до сучасного інтер’єру моєї квартири, і я вирішив позбавитися її таким чином.
– І що ти пропонуєш мені з нею робити? – дізнавшись, що це був дорогий подарунок, Настя нітрохи не зраділа. Вчинок брата вона сприйняла, як насмішку.
– Як що? Постав на комод, і нехай тебе тішить. Буде нагадування про гроші, які ви ніколи не заробите, – засміявшись, Віктор хотів покласти слухавку, але потім різко видав. – Ти, до речі, навіть не надумай продавати мій подарунок! Щомісяця фотографуй його та надсилай звіт. Збагачуватися за мій рахунок я вам не дозволю!
Останні слова брата здивували Анастасію. Вона знала, що Віктор був зарозумілою людиною, але щоб так…
Фотографувати та надсилати звіти братові, жінка, звичайно ж, не стала. Але за неї це робила мати. Наталя Василівна не хотіла, щоб її діти відкрито сварилися, тож сама приходила до доньки та нишком знімала подарунок на камеру.
Через кілька місяців після дня народження сім’я Насті опинилася в особливо важкому матеріальному становищі. Її чоловіка звільнили, і тепер вони зовсім не мали грошей, щоб платити кредити.
– Не хвилюйся, я скоро знайду роботу, – Андрій намагався заспокоїти дружину, але у нього це погано виходило.
– Нам скоро їсти буде нічого, – розглядаючи статуетку, видала Анастасія. – Може, все-таки продати цю річ? Вона коштує чималих грошей. На початок вистачить, а потім ти вже кудись влаштуєшся.
– Але ж Віктор заборонив це робити…
– Ну то й що? Що нам тепер жити на вулиці? Якщо ми не знайдемо гроші найближчим часом, то цю статуетку взагалі ставити не буде де.
Андрій не став відмовляти дружину від продажу старовинної фігурки. Зрештою, це був подарунок Насті, і вона сама вирішувала, як їй правильно вчинити з ним.
У результаті жінка оформила угоду з антикварним магазином та отримала непогані гроші. Розплатившись із боргами, подружжя видихнуло з полегшенням. Незабаром Андрій знайшов роботу, і їм стало набагато простіше.
Але радість подружжя тривала недовго. За місяць мати Анастасії перестала надсилати фото статуетки синові. Розповідати Віктору про те, що його сестра таки продала подарунок, Наталя Василівна категорично не хотіла. У результаті вона стала вигадати різні причини, чому не могла надсилати звіти. Проте бізнесмен був розумною людиною. Він одразу почув недобре. Приїхавши до рідного міста у якихось справах, Віктор вирішив особисто переконатися, що антикваріат знаходився на місці. Як виявилось пізніше, він планував забрати подарунок назад. Чому він так дивно вчинив, залишилося для сім’ї Анастасії загадкою.
– Як там мій подарунок? Стоїть на комоді і тішить вас? – чоловік з’явився до сестри без попередження.
– Ем… – приїзд брата застав зненацька Настю, і вона не знала, що йому відповісти. Обманювати його вона не хотіла, тому одразу сказала правду. – Твій подарунок тішить уже інших поціновувачів мистецтва.
– Як це? – не зрозумів Віктор. – Що ти хочеш сказати?
– Я продала твою статуетку, – проковтнувши, відповіла Анастасія. – Ми мали величезні борги, і іншого виходу ми не мали.
– Віддала за борги? – очі брата стали невдоволенні. – Я заборонив тобі продавати подарунок! Чому ти мене не послухала? Хто тобі дав право на це?
– Загалом, ти мені дав таке право, коли передав статуетку через маму.
– Ні! – вигукнув Віктор. – Я сказав, що фігурка має бути вдома!
– Перестань нести нісенітницю! – Настя більше не могла закривати очі на гордовитого брата. – Навіщо мені ця дорога дрібничка? Вона кілька місяців стояла на полиці без діла. Якби ми її не продали, то давно жили б на вулиці. Ти це розумієш?
– Мене це не хвилює! Який стосунок я маю до ваших фінансових проблем? Самі розбирайтеся з ними!
– Ось ми розібралися! – Видала жінка.
– За мій рахунок?!
– Ніхто не просив тебе робити такий подарунок. Ти хотів мене образити, підносячи непотрібну річ, але не тут було! Я сама вирішую, що робити зі своєю власністю. Ще раз дорікнеш мені продаж статуетки, і я виставлю тебе звідси!
– Виставиш? – злісно вигукнув чоловік. – Та я сам піду з вашої комірчини! Даремно я затіяв цю справу. Знав же, що ти безвідповідальна, і ніколи не дотримаєш свого слова! Ноги моєї в цьому будинку більше не буде!
Це було останнє, що Віктор сказав сестрі. Заможний бізнесмен був дуже ображений на Настю. Він сподівався, що йому вдасться насміхатися з родички, але вийшло так, що це вона скористалася його підлістю.
Коли брат зі сваркою покинув квартиру Насті, вона зазнала неймовірного полегшення. Більше їй не треба було хвилюватися через Віктора, задивляючись на дорогу річ. Після продажу цього антикваріату більшість фінансових проблем її сім’ї вирішилося, і це було набагато важливіше ніж образи родича.
Наталя Василівна дуже засмутилася, коли дізналася, що її діти посварилися. Незважаючи ні на що жінка любила дітей однаково і намагалася триматися осторонь їхньої сварки. Втім, і Насті, і Віктору було однаково. Кожен мав своє життя.
