– Юлю, до нас мама збирається у гості. – Вадим акуратно зайшов на кухню.
Мало того, що Юля була зла, ще й він з такими новинами.
– Ага! – здуваючи з лоба пасмо волосся, що вибилося з пучка, кивнула молода жінка.
Ох, як вона була зла! А коли Юля злилася, то вона прибирала. Медитація така. Особиста!
– Ти точно мене почула? – перепитав здивовано чоловік.
– Приїжджає моя улюблена свекруха. – уважно подивилася на Вадима Юля, а потім повернулася до своєї плити, яка останнім часом і так блищала, бідна.
– Все нормально? – Тепер Вадиму стало страшно!
– Нічого не нормально! – у серцях вигукнула дружина, від душі жбурнувши ганчірку в раковину. – І повір мені, Лариса Миколаївна – це менше зло.
– Та що трапилося?
– А трапилося, Вадимчику найгірше!
– Що найгірше?! – Вадим застиг від здивування.
– А те, що звільнюся я, напевно! Набридло, сил моїх більше немає! – схлипнула молода жінка. – Тільки спочатку я там таке влаштую! На все життя запам’ятають!
– Люба, та що ж таке, га? Звільняйся, якщо так все погано. – Вадим обережно обійняв дружину.
– А що я робитиму? – Знову схлипнула Юля, довірливо обіймаючи чоловіка у відповідь.
– Та хоч удома сиди! Що ж я? Сім’ю не прогодую? – міцніше обійняв кохану чоловік.
– А ти прогодуєш? – лукаво посміхнулася Юля.
– А ти перевір? Чи зможеш вдома всидіти? – хитро підморгнув дружині Вадим.
– Я? Ні-і-і! – весело засміялася молода жінка, а потім уважно озирнулася.
Ну, в цілому, не так вже й погано.
По–перше, Юлю вже відпустило, а по–друге, мама ж приїжджає!
Наступного дня, у п’ятницю, після роботи, Вадим поїхав зустрічати маму, а Юля зайнялася вечерею.
Коли рис та салат уже були готові, а риба допікалася, повернувся і Вадим із мамою.
– Ларисо Миколаївно, привіт! – Юля швиденько обійняла свекруху і знову помчала на кухню, настав час діставати рибку з духовки.
– Жодної поваги до старших! А увагу мені приділити? Допомогти роздягтися? – буркливо зауважила Лариса Миколаївна.
– Мені потрібно було допомогти вам зняти взуття? – Здивувалася Юля.
– Це я образно.
– Якщо образно, то я хотіла нагодувати вас смачною вечерею, але якщо взуття важливіше за шлунок.
– Не крутись. А може, я рибу не їм? – хитро примружилася свекруха.
– Тоді у нас є вареники! І хліба. Свіжі! – Знизала плечима молода жінка, накриваючи на стіл. – То вам хліба?
– Рибу! – махнула рукою гостя, важко зітхнувши. – Синку, ти міг дружину нормальну знайти?
– З нормальною – нудно! – хихикнула Юля, змусивши посміхнутися Ларису Миколаївну.
– А чого в тебе плита так блищить? Знову “медитувала”? – За чаєм поцікавилася свекруха, відзначаючи ідеальний порядок у квартирі. – Так і миючих не напасешся на тебе!
– Думаєте, психолог дешевше обійдеться? – задумливо глянула на плиту Юля.
– Господи Боже мій! Ти, як нормальна невістка, можеш хоч раз зі мною просто погодитись? – змахнула руками Лариса Миколаївна.
– А навіщо, якщо я так не вважаю? – дивлячись на свекруху чесними очима, спитала молода жінка.
– Ох, Юлю! Знаєш, що в мене серце слабке і все одно доводиш! – обурилася гостя.
– А! То ви до лікаря приїхали?
– На базар!
– Тоді із серцем у вас повний порядок.
– Не хами! Завтра зранку поїдеш зі мною. Точніше, повезеш мене. – сказала свекруха.
– Нехай Вадим їде! – обурилася Юля.
– Вадим не витерпить там і пів години, а мені саджанці купити треба й розсаду. – справедливо зауважила Лариса Миколаївна. – Та й тобі корисно, там відточуватимеш свою дотепність, а не зі мною.
– Мамо! – сказала Юля, уявивши завтрашній день.
Травень, спека і базар.
– Сама винна, базікаєш багато. – фиркнула свекруха, не зважаючи на величезні, жалібні очі невістки.
– Мамо, це несправедливо! – Вадим спробував заступитися за дружину. Я сам тебе повезу.
– Ага! Сам… З тобою я нічого не куплю. – обурилася Лариса Миколаївна. – Та й Юлі пару випустити треба. А то плиту скоро купувати доведеться. Ти де її знайшов? Одні витрати з нею!
– Там де знайшов, більше таких немає! – усміхнувся чоловік.
– От і слава Богу!
Все обурюючись, гостя допомагала прибирати зі столу, поки Юля мила посуд, роздумуючи над тим, о котрій годині ранку краще виїжджати і згадуючи, з якої працює базар.
З ранку жінки виїхали за розсадою, а Вадим залишився вдома за головного.
Він чесно дивився телевізор і переживав за дружину. Нервова вона якась стала!
А на базарі Юля душу відвела! Вона сперечалася з продавцями, які намагаються продати їм інший сорт троянд, замість потрібного, прискіпливо порівнювала ціни і розчулювалася конваліям, дбайливо вирощеним однією доброю жінкою. Навіть собі букетик прикупила.
Додому вони зі свекрухою приїхали задоволені і з покупками, потрібними і не дуже…
І навіть вареники, зварені Вадимом нашвидкуруч, здавались їм божественною їжею!
Після ранньої вечері, або пізнього обіду, Лариса Миколаївна, відправивши сина у магазин, звернулася до невістки.
– Кажи давай, чого нервуєш?
– Не можу. – важко зітхнула Юля.
– Зрадила чоловікові?
– Ні! Просто на роботі… – молода жінка знову розлютилася. – Цей пихатий мене з собою у відрядження бере. Мене! І знаєте навіщо? “Познайомимося ближче, Юлечко. Проведемо час разом!” Не хочу я їхати, а він про звільнення каже! А я ж свою роботу люблю! І Вадима!
Юля схопила ганчірку, злісно витираючи і так чистий стіл.
– Ще й Катя! На моє місце хоче. Підставляє. А ще подругою називається! – втомлено сіла на стілець молода жінка.
– Коли відрядження? – Діловато уточнила свекруха.
– У вівторок.
– А ти ж можеш віддалено працювати? Так занедужай!
– Чим? – розгубилася Юля від такої простої ідеї, яка їй навіть на думку не спала.
Повільно розуміючи принади такого варіанту, вона з трепетом подивилася на Ларису Миколаївну.
– А це ж ідея!
– От же ж! І що в тобі тільки Вадим знайшов? Ніякої фантазії! – приречено зітхнула жінка.
– Так на це у мене є ви! Дякую величезне! – Вигукнула Юля, від радості обійнявши свекруху, яка сміялася. – Точно! Скажу, що занедужала!
Вечір пройшов спокійно, а вранці Вадим повіз маму додому. Юля ж залишилася вдома і справді відчувши себе недобре.
– Начальнику, я попрацюю віддалено! – дзвонила на роботу у понеділок вранці задоволена Юля. – Занедужала.
– Юлечко, ти ж розумієш, що в тебе є день відлежатися, а завтра вранці ми з тобою їдемо у відрядження. – єлейним голосом нагадав їй Павло Петрович.
– А візьміть Катю? Вона ж на моє місце хоче, от і перевірите її у ділі? А я слаба. Тиждень лікарняного мінімум! – Заварюючи чай, брехала Юля.
– Але як же ж так? Юліє! Це нікуди годиться. Я мушу розглянути на ваше місце Катерину. – Змінив милість на гнів начальник. – Одужуйте!
– Звісно! Павло Петровичу! Розгляньте! – погоджувалась молода жінка, роблячи собі канапку.
Питання було залагоджено, шеф при ділі, Катя дострибалася, а у Юлі – віддалена робота!
Ну, не щастя ж хіба?!
Вже в середу їй писав начальник…
“Юліє Володимирівно, мені потрібен графік… Скиньте на пошту, будь ласка!”
“Юліє Володимирівно, аналіз прибутку за минулий місяць…”
“Юліє Володимирівно…”
“Юліє Володимирівно, давайте ми вас підключимо до нашої наради і по гучному зв’язку ви самі проведете презентацію?”
“Збільшу зарплату?”
“Юліє Володимирівно, підвищення! Тільки проведіть цю презентацію. Нам мізки потрібні, а не гарні очі і довгі ноги!”
Юля зглянулася над ним і презентацію провела віддалено, через гучний зв’язок!
Після основної частини Павло Петрович продовжив, а вона “була на лінії” більше для підстрахування, періодично роз’яснюючи якісь моменти.
А у п’ятницю Юлі зателефонувала свекруха!
– Юлю, сьогодні Люда приїде. Я без тебе не впораюся. – Лариса Миколаївна відразу перейшла до справи, а значить, дуже нервувала.
Людмила – це її старша сестра, яка дуже любила командувати і мала лише одну правду – свою!
– Ти з чим там лежиш?
– З кон’юнктивітом.
– Окуляри чорні одягни, а то колег у супермаркеті зустрінеш. – порадила їй жінка.
– А навіщо нам у супермаркет? – Юля зазвичай закуповувалась у магазині, поряд з будинком.
– Зараз список надішлю.
Прочитавши список, молоді свиснули. Мда…. Вони й назв таких не знали…
“Це прохання Людмили. Самі її знаєте.” – Додала мама, судячи з усього, занадто переживаючи.
Юля ж, перечитавши ще раз усі ці назви ковбас, сирів та іншого, хитро примружилася і потягла чоловіка до магазину біля будинку.
– Юлю, ми тут цього не знайдемо. – намагався заперечити Вадим.
– Купимо те, що самі любимо. – Знизала плечима Юля.
– Але тітка Люда…
– Знахабніла! Ходімо. Якщо що, вали все на мене! – відмахнулася молода жінка і попрямувала до магазину, всередині якого затишно розташувалися в ряд дуже гарні фермерські крамнички.
У дворі свекрухи стояв великий позашляховик, а це означало, що сестра з чоловіком уже приїхали.
– Мамо, зустрічай гостей! – першою до будинку зайшла Юля, яка тримала в руках два пакети з продуктами.
– З’явилися! Довго ж ви! – ехидно зустріла їх тітка Люда.
– Ну, на вертоліт ми ще не заробили. – хмикнула Юля. – І Вам привіт!
– Ох і дає! – ахнула гостя. – Лариско, ви де її таку знайшли?
– Де знайшли, там більше нема! – кивнула головою молода жінка і поспішила до свекрухи.
– І слава Богу! Привіт, Вадиме. – тітка Люда обійняла племінника і поспішила за невісткою.
– А що то за ковбаса? А що це таке? – уважно розглядала вона покупки.
– А це все фермерське. Натуральне! Ми спеціально заїжджали, щоб побалувати вас. – Розхвалювала Юля продукти.
– То я таке не їм! – пирхнула гостя.
– Так? Ну і чудово! Нам більше дістанеться! – незворушно знизала плечима Юля, на що батько Вадима і чоловік тітки Люди голосно засміялися.
– Так, Ларисо, моя невістка покраще буде! – обурено зітхнула гостя, пробуючи ковбасу.
І тільки Юля хотіла відповісти, як у двері без стукоту зайшла жінка, нахабна, гучна і без совісті.
– Ой, я дивлюся, машин багато. Думаю, дай зазирну по–сусідськи. – задивляючись на стіл, усміхалася жінка.
– Що тобі, Зою? – свекруха явно не зраділа гості.
– Та солі щось нема. – Жінка вже підсовувала стілець.
І тут Юля не витримала!
– Ой, Зоє Іванівно! А сіль, сіль я купити забула! А ви куди сідаєте? Магазин незабаром закриється. – підхопивши розгублену сусідку під лікоть, молода жінка акуратно повела її до виходу. – Ви ж двері переплутали! Сіль там продають, далі вулицею! А тут нема солі, тут на гостей тільки тих кого кликали чекають. Ідіть.
Виставивши сусідку за двері, Юля гучно зачинила двері, перед самим носом тітки Зої.
– Не пробачить вона тобі цього! – засміявся Вадим.
– Не засмучуся. – хмикнула Юля, а потім, згадавши про торт, що залишився на задньому сидінні машини, поспішила на вулицю.
– Та що ж ви за люди такі! Я до вас… А ви… – тітка Зоя сварилася.
– Тітко Зою, а ви чого тут? Підслуховували? – ахнула Юля.
– Я підслухувала? Та дуже треба! Я порядна жінка! А ви? Ох, як я тепер буду? – ойкаючи, сусідка поспішила додому, від гріха подалі.
– Ти де таке золото знайшла? – тихенько спитала у сестри тітка Люда. – Моя ж ні риба, ні м’ясо. Вічно мовчить і оченятами блискає, аж бісить!
– Сама в захваті! – засміялася Лариса Миколаївна. – От уже пощастило, так пощастило! І без злості. Правда якась нервова стала, слова не скажи!
…А через тиждень з’ясувалося, що золота тепер у їхній родині побільшає, от і емоції вирують.
– Юлю, ну ось у кого ти така? – сварилася мама Юлі, дивлячись на те, як дочка з апетитом наминає вечерю, прийшовши з роботи. – На дев’ятому місяці і вгамуватися можна!
– Навіщо, якщо все гаразд? – здивувалася Юля. – Зараз Вадим відпочине, і ми гуляти підемо перед сном.
– Бідолашний Вадим! І треба ж було йому з тобою зв’язатися!
– Ех, мамо! Зате прогулянки для здоров’я корисні та й спимо добре. Ну, що б я без Юлі робив? – Вадим теж прийшов на кухню, вирішивши випити чаю з дружиною.
– Юлю, ти де такого чоловіка золотого знайшла? – сміялася мама.
– Де знайшла, там більше нема! – хмикнула Юля, ледь виходячи з-за столу. – Ми один в одного єдині!
І не брехала Юля…
А навіщо брехати, якщо це все правда?!
