Звільнення з роботи за скороченням для Вадима було несподіваним.
Як же ж так, адже він один із найкращих фахівців відділу?!
Та його підвищити обіцяли, і раптом звільнення?!
Розбиратися не було сенсу, виявилося, що його конкурент на підвищення Василь виставив Вадима перед керівництвом у поганому світлі.
Хитро наплів напівправду і розібратися в цьому буде непросто.
Ну а у Вадима, крім вдалих робіт, теж були промахи. А тепер і розбиратися ніхто не буде…
Вдома бабусі Вадим нічого не сказав, не хотів засмучувати. Вона його виховувала і переживала всі невдачі онука більше, ніж він сам.
Коли Вадиму було десять, його мати вийшла заміж і поїхала. У неї тепер інша родина. Так що бабуся для Вадима – найближча людина.
– Ну що, Вадимчику, втомився? – Ніна Михайлівна зустріла онука у коридорі. – На роботі у тебе щось не так, так скоро налагодиться, це тимчасово.
– Ну, звідки вона знає? – подумав він. – Якось відчуває?
– Не хвилюйся, кожен йде своїм шляхом значить так для чогось потрібно, – усміхнулася бабуся. – Ось відчуває моє серце, що це недарма. Роботу іншу знайдеш, та може нарешті й любов свою зустрінеш, тобі вже тридцять скоро. Бо ж одними доріжками давно з нею ходите, а ніяк не зустрінетесь!
– Ну, бабусю, перестань знову про одруження, мені й так добре, можна я поїм спокійно? – Вадим не любив цієї теми.
А бабуся за нього не просто так переживала. Вадим, коли служити йшов, його дівчина Дарина обіцяла чекати.
Але не дочекалася – заміж за іншого вискочила…
От і тепер переживає його бабуся, що онук віру в людей втратив!
– Одними доріжками ходите, та видно ще не готові до зустрічі, ось ніяк її й не зустрінеш. – Не вгавала бабуся, і все Вадиму найкращі шматочки, як у дитинстві, підсовувала.
Від слів бабусі йшло тепло і турбота. І хоч він уже й дорослий чоловік, але вони його заспокоїла і налаштували на потрібний лад.
Ну що він, роботу не знайде нормальну, чи що, адже він хороший фахівець!
Та й колектив старий особливо не шкода, набридли ці ігри їхні потаємні. Компанія велика, у ній працювати було престижно, але колектив дуже підступний.
Ті, кому він довіряв, його ж і підсиділи, нема про що шкодувати!
Відповідних вакансій було достатньо, але після співбесіди Вадиму всі відмовляли.
Причин відмови не називали, говорили, що просто він не підходить. Але швидше за все вважали, що хорошого фахівця не скоротять, кадровики вміють ярлики давати людям.
У Вадима аж самооцінка впала, може й справді з ним щось не так? Але він не здавався, а розглянув простіший варіант.
Це була невелика приватна фірма і сюди запрошували спеціаліста на місце чоловіка, який ішов на пенсію.
Вадима запросили на співбесіду і в призначений час він прибув.
Треба було зайти у відділ кадрів, а потім до начальства, що Вадим і зробив.
У відділі кадрів біля комп’ютера сиділа симпатична жінка, Вадиму вона здалася дуже знайомою, і він навіть спитав:
– Здрастуйте, я прийшов на співбесіду, ось усі мої документи, а ми з вами часом десь не зустрічалися? Дуже обличчя знайоме?
Дівчина на нього майже не глянула, відповіла сухо:
– Доброго дня, давайте документи і почекайте трохи.
Вона відкрила його резюме, почала його читати, і раптом… Засміялася.
– Ой, та це ж ти, Вадиме! – вигукнула вона. – А я тебе одразу і не впізнала, сказали, що на місце нашого Георгія Васильовича якийсь хороший фахівець прийде з великої компанії, і нам дуже пощастило, а це ти виявляється? Ти мене теж не впізнав? Це ж я, ти забув мене?
Вадим глянув на цю дівчину і раптом спохмурнів від несподіваної здогадки.
Це ж Даринка!
А та радісно щебетала, навіть встала, наче хотіла його обійняти…
Добре, їй розуму вистачило знову сісти – видно побачила, що обличчя Вадима було не особливо радісним.
Ще він помітив, як вона перегорнула його дані, побачила, що він неодружений, і більше колишнього з ним почала кокетувати:
– Ну а що, Вадиме, хіба я так сильно змінилася, подивися на мене, – Дарина знову встала, спідничка у неї коротка, блузка відкрита, всю красу добре видно.
Та й на обличчя вона ще гарніша стала.
– Ми ж такі тоді молоді були, ти не ображайся, Стас мені наплев, що любить, потім я завагітніла, ну що мені було робити? Ось Тетяна чекала свого Андрія, а він із дружиною зі служби повернувся, звідки я знала, раптом ти теж так? Молоді ж були дуже, – Дарина говорила і дивилася просто в очі Вадиму, наче хотіла зрозуміти, може він її любить?
– Я все зрозумів, Дарино, ти дуже гарна, може, підкажеш, куди мені пройти на співбесіду? – спокійно сказав їй Вадим.
– Звичайно підкажу і навіть тебе проведу, я так рада, це ж прямо доля, Вадиме, – Дарина скочила, в руках тримаючи його документи, і повела його коридором.
– Ти не думай, ми ж потім розлучилися зі Стасом, я зрозуміла, що по молодості помилилася, я тільки тебе любила. А тепер ми з сином удвох живемо, – і Дарина вичікувально глянула на Вадима.
– Я зрозумів, Даринко, дякую, що провела, – Вадим забрав з її рук свою папку, зайшов у кабінет начальства, і закрив двері.
Співбесіда пройшла чудово.
Головний інженер виявився класним чоловіком. Володимир Іванович розпитував, у яких проєктах Вадим брав участь, і з повагою схвально подивився на нього.
– Ну і добре, Вадиме Кириловичу, оформляйтеся в кадрах і чекаємо вас з великим нетерпінням!
Впевнений, що ви впораєтеся з посадою начальника, у нас колектив чудовий і дружний, вас підтримають.
Вадим вийшов від начальства окрилений – і посада вища, і оклад із премією буде більшим, аніж на старому місці.
Ось тільки присутність тут Дарини його зовсім не тішила…
Оформляючи документи Вадима вона раз у раз на нього так і поглядала.
А він думав, дивлячись на неї – ну невже бабуся Дарину мала на увазі, коли говорила про його наречену? Що вони одними ходять доріжками і скоро зустрінуться, невже це про Дарину? Вона, звісно, дуже приваблива і чоловікам подобається.
Але він не вірить їй більше, що б вона не говорила йому про своє кохання й помилки юності.
Хоча, може він неправий, може вона й сама шкодує, що зіпсувала життя і Вадиму і собі.
Одна тепер сина виховує, вже багато чого переоцінила і зрозуміла. Може, треба до неї теж з розумінням поставитись і не поспішати з висновками, бо ж Вадим так її любив…
За кілька днів Вадим вийшов на нове місце роботи. У його підпорядкуванні тепер було достатньо фахівців, щоб розвернутися. Роботу свою він любив і одразу заслужив повагу. Колектив і справді був дружний.
Єдине, що його пригнічувало – Дарина періодично його намагалася підловити. То в їдальні, то на виході з роботи.
Якось Вадим не витримав – слова не допомагали. І він вирішив провести співробітницю Юлю. Хороша дівчина, тямить у роботі і давно йому подобається. Але не в його правилах роман на роботі заводити, та й взагалі він звик жити холостяком!
Дарина побачила його з Юлею, змінилася на обличчі.
А Вадим поки Юлю проводжав вечорами, не помітив, як закохався в цю щиру і чудову дівчину.
І те, що бачив він її тепер щодня, тільки зміцнювало його почуття з кожним днем все більше і більше.
– Ну коли ти її нарешті в гості приведеш? – несподівано спитала бабуся.
– Звідки ти знову все знаєш, бабусю?! – вкотре здивувався Вадим.
– Давно настав час звикнути, внучику, що бабуся в тебе особлива, – усміхнулася Ніна Михайлівна.
…Бабусі Вадима Юля дуже сподобалися, і коли Вадим провів її й повернувся, Ніна Михайлівна обійняла онука,
– Ну нарешті ви зустрілися, я вже думала і не дочекаюся. Ви ж із нею не раз зустрічалися!
Пам’ятаєш ми гуляли, а в парку і дівчинка морозиво впустила і плакала? А ти їй своє віддав, що я купила тобі, не пошкодував!
Я ще тоді тобі сказала, що це твоя наречена, а ти тоді губи надув, мовляв, годі, бабусю, що ти таке кажеш? – розхвилювалася Ніна Михайлівна.
– Та не може бути, ну ти звідки знала, ти жартуєш, бабусю?! – засміявся Вадим.
– А ти сам спитай у неї, чи вона пам’ятає цього хлопчика… А ще пам’ятаєш, як у тебе зір у чотирнадцять погіршився, ми з тобою ходили до окуліста і там донька лікарки сиділа? Вона на тебе тоді так дивилася, а ти зніяковів. Це вона була, спитай, ким її мама працює, – сказала бабуся.
Але Вадиму навіть питати не довелося, через кілька днів Юля сама запропонувала:
– Приходь до нас на вихідні, я тебе зі своїми батьками познайомлю, хочеш? – запропонувала йому Юля, – Вони в мене не дуже сучасні, але думаю вони тобі сподобаються.
Мама в мене лікарка – окуліст, а тато в будівництві працює.
– Мама окулістка? Та ну, значить моя бабуся має рацію, ти уявляєш?! – Вадим розказав Юлі і про свої очі, і про морозиво, а Юля слухала з недовірою й подивом!
Потім вона його обійняла,
– То це ти?! Ти ж мій принц із дитинства, я тоді в тебе закохалася, коли ти мені морозиво віддав, а мама сміялася! Дива які, треба ж, твоя бабуся – провидиця, і як вона дізналася?!
– Так, моя бабуся така, вона для мене все! – погодився Вадим, але потім сказав: – Ні, це ти для мене все, ну і бабуся звісно…
Батьки Юлі прийняли Вадима також дуже привітно.
А з батьком у Вадима і по роботі багато спільного знайшлося, та й обидва автомобілісти було про що поговорити.
– Ну що, вийдеш за мене заміж, наче ж я твоїм батькам сподобався? – жартував Вадим.
– Хіба ти міг їм не сподобатися?! Тепер я теж вірю, що ти моя доля, цей принц з дитинства. Звичайно я за тебе вийду, бо ж я все життя на тебе чекала, – сказала Юля.
Молоді одразу вирішили терміново познайомити з бабусею Вадима батьків Юлі, чому Ніна Михайлівна була дуже рада.
Вона насмажила пиріжків з різними начинками. Спекла й солодких і торт приготувала. Ще б пак, нарешті внук улюблений одружується!
Сама бабуся причепурилась і з радістю розмовляла з майбутньою ріднею.
– Мій тато вже багато років на одному місці працює, він відданий своєму вибору, – гордо розповідала Юля.
– Миколо Костянтиновичу, то ми ж з вами в одній професії, я теж на будівництві проєктами займалася, і теж багато років на одному місці відпрацювала, а який у вас був робочий телефон? – раптом запитала батька Юлі бабуся Вадима.
– Зараз я скажу, а навіщо вам? Є ж мобільний? – здивувався Микола Костянтинович і продиктував номер.
– Я так і знала! – зраділа Ніна Михайлівна. – Ну ви тільки подумайте, адже ми негласно знайомі багато років! У нас номери робочих телефонів всього на одну цифру в кінці відрізняються. І мені частенько дзвонили помилково і вас запитували, – засміялася Наталя Іванівна.
– Зачекайте, і в мене та сама історія, то це ви і є та сама Ніна Михайлівна, якій я одного разу передзвонив, щоб розібратися?! А потім ви мені по роботі дуже допомогли з даними? Ну, тепер мені ясно, що доля нас не дарма намагалася познайомити! За це точно треба підняти келихи! – зрадів Микола Костянтинович…
…Коли Вадим та Юля відзначали кришталеве весілля, Вадим прошепотів своїй коханій жінці:
– Ми з тобою ходили майже один за одним одними дорогами.
Невипадково видно нас доля намагалася звести.
У нас уже троє дітей, а мені здається, що я тебе нещодавно зустрів.
Видно ми й справді дві половинки один одного. Тільки тепер ми з тобою однією дорогою йдемо разом!
І в горі і в радості, і в хворобі та здоров’ї, а головне – разом назавжди!
