Галя та Валя були сестрами. Але незважаючи на родинний зв’язок, дівчатка були дуже різними: Галя з 15 років ходила по клубах, а Валя з 14 років мала підробіток.
– Навіщо ти працюєш? Влітку діти відпочивати мають! – казала сусідка, подруга матері дівчаток. Он, бери приклад із Галини. Вона купальник одягла і пішла засмагати.
– А я на курси збираю. Вивчуся, отримаю поглиблені знання і працюватиму. Тоді й засмагати не на озері доведеться, а на островах.
– Ой, мріяти не шкідливо! У школі вчать вас і вистачить. Он я навчалася 11 років, сили витрачала. А потім вийшла заміж і ні дня не працювала. Краса!
Валя промовчала. Вона не хотіла такого життя, як у сусідки. Ранок – а вона вже з колами під очима. Мабуть, її чоловік знову вчив розуму “щасливу дружину”.
Зважаючи на те, що чула Валя через стінку під час таких сварок у сусідній квартирі – роботящому чоловікові дуже не подобалося те, що “його дружина ні дня не працювала, сиділа на шиї”.
– Я піду, вибачте. Мені запізнюватися не можна, – вибачилася Валя.
– Ех… і в кого ти така? – зітхнула їй услід сусідка, проводжаючи поглядом Валентину. – Ніби, Надія нагуляла молодшу, до ворожки не ходи!
У такому ритмі минули шкільні роки. Валя закінчила курси програмування і вступила до престижного вишу, а Галя шукала себе (а точніше, багатого чоловіка).
Працювати молодша початки з першого курсу. Встигала і пишалася кожною заробленою гривнею. Галина ж тільки й робила, що плакала та просила грошей. Якось вона прийшла додому пізно ввечері у сльозах:
– Уявляєш, мамо! Мене до розкішного клубу не пустили! Там син дуже важливої людини у нашому місті відпочивав, я хотіла з ним познайомитись! У-у-у! А мені на вході сказали, що я обличчям не вийшла.
– Ти красуня, Галю! Просто плаття треба краще. Ми у Валі попросимо, завтра підеш з нею у бутік. Валентино!
– Мамо, у мене залік завтра. Ну, прошу ж, не відволікайте мене!
– Бач, яка? Залік можна і перездати! А син важливої людини не кожен день у цьому клубі. Кажуть, він скоро поїде за кордон.
– Щасливої дороги.
– Валю! Та прокинься ти вже! Не книжки та підручники – квиток у щасливе життя! А знайомства та правильні люди.
– Що ви хочете від мене? – Валя зрозуміла, що їй не дадуть позайматись.
– Ти зарплату отримала? Отримала. Витрачати тобі нема на що, сидиш вдома. От і віддай гроші Галі. – заявила Надія.
– Я взагалі не збиралася витрачати їх на нісенітниці!
– Це зовсім не нісенітниці! Ось вийду я заміж за багатого, ще згадаєш мене!
– Гаразд, я востаннє дам тобі гроші. І ти пообіцяєш, що відстанеш від мене до кінця навчання!
– Обіцяю!
– Скільки тобі треба? Сподіваюся, що ти віддаси мені всі борги з лишком, тільки-но розбагатієш за рахунок чоловіка, – роздратовано сказала Валя, відкриваючи мобільний банк.
– Ось, я хочу ось цю сукню…
Мати і дочка почали вибирати вбрання, а Валя зосередилася на підготовці. Вона не вірила, що від неї відстануть. І справді. Все повторилося через пару місяців, коли нова сукня стала старою, а у Валі настав термін авансу.
У підсумку, підрахувавши, що витрачає на сестру дуже багато, вона зібрала речі та розпрощалася зі своїми родичами.
– Поживу у подруги. А ти зароби сама, якщо хочеш! – сказала Валя сестрі. Та напрочуд тихо сприйняла відмову, знаючи, що є ще зарплата матері. І вона вже точно не відмовить.
– Добре. Я вигадаю бізнес-план! Скоро зароблятиму більше, ніж ти! Ось побачиш! – вигукнула старша сестра.
Минуло два роки. Галя так і ходила клубами, перебиваючись якимось підробками типу моделей і промоутерів і чекаючи щасливого випадку, а Валя тим часом екстерном закінчила інститут і піднімалася кар’єрними сходами. Вона навіть вигадала стартап у галузі штучного інтелекту.
– Дивлюсь на тебе донька і думаю, як ти така худенька, маленька, а стільки грошей можеш заробити! – хитала головою Надія. Того дня вони зібралися до кафе з нагоди сімейного свята. Мати знала, що Валя давно винаймає квартиру сама, а нещодавно навіть заїкнулася про те, що придбає машину!
– Мамо, я не маю вільних грошей. Я не зберігаю в шафі гори золота. Я інвестую у себе і свій розум. Це приносить плоди і дозволяє мені отримувати блага. Наприклад, машину.
– Я також хочу інвестувати! Я хочу, як ти! – заявила Галя. – Я пам’ятаю нашу розмову тоді! Я багато читала і вигадала стартап.
– Вау… – не стримала Валентина сарказму. Іноді їй здавалося, що Галя за все життя не прочитала жодної книги. – І що це? Які сфери діяльності передбачає твій стартап?
– Це буде таке місце, ну гарне… Де збираються вродливі дівчата, які хочуть заміж. І туди приходять чоловіки, ну зрозуміло, багаті та успішні, щоб собі дружину знайти.
– Оце ідея! – пирснула Валя.
– Я ж говорю: у мене Галинка – талановита дівчинка! – Вставила 5 копійок Надія.
– Це не стартап. Такі агенції вже давно існують! І називаються вони “шлюбні”! Нічого нового ти не вигадала.
– Я буду свахою
– А. Ну так. Будь, якщо хочеш. Для цього тобі не потрібні вкладення. Просто шукай чоловіків та жінок. І зводь їх.
– Ні! Мені потрібний початковий капітал: хочу красиву студію з рожевим диванчиком! Щоб чай, кава, тістечка! І все довкола таке… як зефірчик!
– Коротше, Валю, бачиш, тут проєкт намічається. Нам грошей треба, – приземлено повідомила мати.
– А бізнес-план є у вас?
– Та який план? Ось я знайшла офіс! У новій висотці відомого бізнес-центру. Меблів там немає, зате вікна до підлоги. – Галя простягла телефон із фото та ціною. Ціною, від якої у Валі засмикалося око. Вона знала ціну оренди в цьому будинку, і навіть за своєї зарплати не могла собі дозволити таку розкіш.
– Меблі замовимо тут, – Галя продовжила гортати фото.
Потрібно сказати, що Валентина вперше бачила сестру такою серйозною. І хоча їй хотілося сміятися і струсити сестру, щоб та прийшла в себе від рожевих мрій і повернулася в реальність, щось у цій витівці було. Може, що Галі треба було хоч чимось почати займатися?
– То ти даси грошей?
– Грошей не дам, та подумаю, що можна зробити. Окрім дивана та вікон до підлоги треба клієнтів знайти. Вони – основне, а не мішура на кшталт страз на абажурі.
– Що таке абажур? – Підняла брови Галя.
– Це накидка на світильник. – Закотила очі Валентина. – Ну, все, я пішла. Мені треба працювати. На мрію збирати.
– Я замовляю меблі?
– Ні! Дай мені тиждень. Я подумаю чим допомогти.
Прийшовши в офіс, Валя розповіла про свою проблему директору та за сумісництвом своєму потенційному свекру. Його син, Михайло, вже рік як залицявся до розумної Валентини. Вони працювали разом і обидва працювали над стартапом. Батько Михайла, Федір Григорович, був заможним чоловіком і фінансував молоді проєкти.
– Розумієте, Федоре Григоровичу, сестра мені життя не дасть. Грошей у мене немає на її хотілки, але мені треба хоч якось пояснити їй, що треба працювати, що зарплата з неба не падає, – поділилася вона на каво-брейку.
– Значить, хочеш сестру на правдивий шлях наставити?
– Ну, так.
– Добре. У мене є порожнє приміщення. Навіть рожевий диван є. Від колишньої дружини залишився. Не знав, куди подіти, хотів викинути…
– Ви допоможете?!
– Так. Оплатиш комуналку та прибирання там. Та й ніяких цих… ну ти зрозуміла. Щоб усе було у рамках закону.
– Обіцяю.
Через тиждень Валя привела Галину в її “офіс”. Галя випросила у матері грошей на діловий костюм із величезним декольте, щоб залучати клієнтів. На цьому її навички керівника скінчилися, і вона вирішила просто пливти за течією.
– Ось. Це тобі на місяць. Працюй.
– А просування? – запитала “бізнесвумен”.
– Шукай клієнтів сама. Це не мої проблеми.
– А де шукати?
– На стовпах розклей оголошення, – пожартувала Валя, але Галя сприйняла всерйоз.
Того ж вечора Валі зателефонував Федір Григорович.
– Ти вже зовсім?!
– Що таке? – захвилювалася Валя.
– Хто тобі дозволив на дошці оголошень біля під’їзду вішати папірець з інформацією про вашу шлюбну агенцію?! Та мене податкова… – він сварився так, що Валя почервоніла.
– Вибачте… Я все залагоджу.
– Я їду туди. Буду з твоєю сестрою сам розбиратися.
– О ні… – видавила Валя і поїхала до “офісу”, якому, мабуть, судилося закритися того ж дня.
Ось тільки були дуже великі пробки. І коли Валя приїхала, то побачила зовсім не те, що чекала.
На дивані, мило посміхаючись один одному, сиділи Галочка та Федір Григорович.
– Валю! Привіт, люба! Каву хочеш? – люб’язно запропонувала Галя. – Федір тісткчка привіз! Такі смачні, просто пальчики оближеш. Галина виставила вперед свій могутній, 4-й розмір, і сліпуче посміхнулася начальнику Валі. Той не зводив з неї очей.
– Я, здається, забула у таксі телефон, – пробурмотіла Валя.
– Так? Ну, ти йди, тоді Валя. Ми з Галею тут бізнес обговорюємо. Не хвилюйся, їдь додому, ми без тебе впораємося, – не обертаючись, сказав Федір Григорович.
Валентина почервоніла і вискочила за двері.
Вона не очікувала, що шлюбне агентство “окупиться” в перший день роботи.
Коли Михайло дізнався, що тато залицяється до сестри Валі, він був у шоці.
– Гаразд, Михайле… Ти його не чіпай, а раптом це кохання? – сказала Валя. – У нас роботи повно, треба думати головою… Стартап…
– Слухай, Валю… А знаєш, ми ось з тобою вічно головою думаємо, плануємо щось, зводимо “дебет” із “кредитом”. – Він подивився на Валю якось по-особливому.
– Ну, так… – проковтнула вона.
– Виходь за мене, га? Прямо сьогодні! Зараз! Я зрозумів, що хочу жити сьогоденням, а не завтра і згодом. Поїхали до ЗАГСу! – Сказав він і притиснув Валентину до себе.
Поки вони їхали до ЗАГСу, хлопець розмовляв зі знайомим турагентом, і вже вранці наступного дня щасливі молодята збиралися в медовий місяць.
– Михайле… Я, здається, телефон в таксі залишила, – цього разу серйозно сказала Валя, не знайшовши апарат.
– Ні, кохана. Це я його взяв. Взяв і прибрав у камеру схову. Ми з тобою їдемо відпочивати. Забудемо про роботу на тиждень. Ти, я та море.
– Але як же… робота?!
– Просто житимемо тут і зараз. Ловити момент! – засміявся він. Валя не знала – плакати чи сміятися. Але вона розуміла одне: попереду на неї чекало щось неймовірно і нове. Те, чого вона ніколи раніше собі не дозволяла. Відпочинок та перезавантаження.
Дивно, але обидві пари “склалися”. Два “аналітик” та “заучка”, які дозволили собі маленький бунт, чудово відпочили і повернулися з новими силами, щоб створити щось неймовірне. Друга “парочка”: Федір та Галина, теж знайшли один одного. Він побачив у Галі молодість і красу, вона в ньому тугий гаманець і турботу майже батьківську, якої їй не вистачало в житті. Кожен знайшов те, що шукав. Що з цього вийде – час покаже.
