– Як ти можеш? Це ж твій онук! – вигукнув Віктор, коли дізнався, що сестра на прохання матері залишила дитину в пологовому будинку.
– І що? Віра ще дуже молода, не влаштована. Навіщо їй така відповідальність зараз? – спокійно відповіла Алла Геннадіївна. – Їй вчитися треба, доброго чоловіка шукати.
– А Денис?
– Який ще Денис?
– Вони ж із Вірою кохають один одного!
– І що? Бачила я його: не розумний, без освіти і без перспектив, – металевим тоном, немов не помічаючи хвилювання сина, відповіла мати. – Та кому він потрібний?
– Інакше кажучи, тебе абсолютно не хвилює, що твій онук буде рости без батьків?
– Абсолютно. Держава про нього подбає. Повно таких…
Віктор відчув, що, якщо не піде зараз, то скаже матері все, що про неї думає…
І він вискочив із квартири…
Підбіг до машини, сів на водійське сидіння і вчепився в кермо, щоб угамувати тремтіння в руках.
“Ні, їхати не можна, – подумав чоловік, – піду пішки”.
Він ішов, нічого не бачачи перед собою.
У голові спливали картини дитинства та юності.
Розлучилися батьки. Для маленького Віті це було велике горе. Він так любив батька.
Але той пішов і більше не цікавився сином.
Мати відправила його до своїх батьків: їй треба було працювати, робити кар’єру… Дитина їй відверто заважала. Алла й не помітила, як він виріс. Пора було йти до школи.
Літні люди попросили забрати хлопчика. Вони хвилювалися, що не зможуть далі його контролювати та допомагати у навчанні.
Алла приїхала, з невдоволенням покидала речі Віктора до валізи, і, не сказавши батькам жодного слова подяки, поїхала додому.
Вже за тиждень вона оформила сина в інтернат.
Адже на той час вона вдруге вийшла заміж і синові від першого шлюбу в її житті не було місця.
Віктор ступив на поріг інтернату у сім років, а вийшов – о чотирнадцятій.
Мама жодного разу його не відвідала.
Швидше за все, вона просто про нього забула.
Удома на Віктора чекав сюрприз: у нього народилася сестра Віра.
Другим сюрпризом став батько. Саме він наполіг, щоб Алла перевела сина до школи з поглибленим вивченням англійської, обіцяв допомагати.
І допомагав…
Віктор, який був неймовірно щасливий, що батько повернувся до його життя дуже старався. Проте навчання давалося нелегко. Ну, яка в інтернаті підготовка?
Хлопчик ледве закінчив школу, вступати, ясна річ, нікуди не став і пішов служити.
Повернувшись, він одружився зі своєю однокласницею Танею, незважаючи на те, що мати була категорично проти.
Вона навіть сказала:
– Якщо не послухаєшся – ти мені не син! На поріг не пущу! Викреслю тебе зі свого життя!
Знайшла чим налякати.
За рік Віктор став батьком.
Молоді батьки запросили Аллу на хрестини, щоб вона хоч глянула на онучку, але вона послалася на зайнятій і не прийшла…
Віктор не здивувався: він давно звик, що мамі до нього немає жодного діла. Чого вже тут говорити про його дружину та дочку?
А батько на хрестинах був. І внучку на руках тримав, і на святі з цього приводу був присутній.
А ще запропонував Віктора на добре оплачувану роботу на підприємстві, де працював головним інженером.
Віктор одразу схопився за пропозицію. Особливо його зацікавила розповідь батька про те, що молодим сім’ям дають гуртожиток. Знімати квартиру було дорого.
Аллу перипетії життя сина не цікавили. Не до того було…
Другий чоловік її благополучно покинув, не сказавши жодного слова. Пішов вранці на роботу і не повернувся.
Вона зателефонувала…
Їй відповіли, що чоловік – звільнився ще тиждень тому…
«Ну і щасливої йому дороги!», – подумала невдоволенно Алла.
У цей момент її погляд впав на Віру – дочку цього зрадника.
Ніхто не зрозумів, як вона це зробила, але приблизно через місяць Віра опинилася в інтернаті.
Повторила, так би мовити, долю старшого брата.
Щоправда, їй пощастило більше: Віктор постійно відвідував її, часто забирав на вихідні.
Потім ще й винним виявився…
Все тому, що Віра в гуртожитку познайомилася з хлопцем, який був за неї значно старшим. І вони почали зустрічатись.
У шістнадцять років дівчина з великим запізненням зрозуміла, що вагітна.
Вихователі та вчителі підняли шум, викликали Аллу, вказували пальцем на Віктора. Мовляв, це він забирав її, от і не додивився.
Алла педагогів вислухала, окинула зневажливим поглядом і мовчки вийшла з учительської…
– Ви маєте її забрати! – гукнула їй вслід завуч. – Інакше нам доведеться повідомити служби!
Алла зупинилася. Розвернулася… І прошипіла у відповідь:
– Заберу. А служби до відома я сама поставлю. Готуйтеся…
– Навіщо ви так? – розгубилася одна вихователька. – У житті буває всяке. Це ж не кінець світу.
– Це кінець вашої кар’єри, – посміхнулася Алла. – Ніхто вас тепер до дітей не підпустить…
Усі місяці, що залишилися, Алла «промивала» дочці голову.
Ні, спочатку вона всіляко ображала її, соромила.
А коли наблизився термін, сказала прямо:
– Додому зі своїм сином не приходь. Там лиши. Потім собі народиш…
І Віра зробила як веліла мати.
Денис в цей час служив і нічого не знав про вагітність Віри.
Як і про те, яку долю приготували малюкові рідна мати та бабуся.
Віктор ж дізнався про все випадково. У його дружини Тані у пологовому будинку працювала подруга.
Ось він і поїхав до матері.
Сподівався надоумити…
Де там!
Не жінка! Кремінь!
Але що робити?!
І раптом Віктора осяяло. Він повернувся до машини та поїхав до батьків Дениса, які нещодавно купили квартиру та жили на іншому кінці міста…
Дізнавшись, що сталося, вони, ні хвилини не вагаючись, забрали хлопчика. Синові одразу не повідомили: переживали, як би він бід яких на службі не накоїв.
Через якийсь час дідусь з бабусею оформили дитину на себе.
***
Нині синові Віри майже двадцять.
З матір’ю та бабусею він не просто не спілкується, він практично з ними не знайомий.
Віра вийшла заміж за звичайнісіньку людину через кілька років після народження первістка. Дітей у пари чомусь немає.
Хоча спеціалісти кажуть, що обидва здорові.
У Віктора давно своя квартира, стабільне, затишне життя, двоє дітей.
З мамою вони так і не спілкуються, хоча був момент, коли це можна було виправити.
Якось Алла занедужала. Довго лежала в палаті, потребувала догляду.
Син та дочка зробили все, щоб полегшити її стан. Днювали та ночували в палаті. Годували виключно домашньою їжею, приводили до неї платного масажиста, перукаря – мама хотіла виглядати «гідно», навіть манікюрниця.
І Алла Геннадіївна пішла на покращення…
Набравшись сил, вона ніби «схаменулась»: а що тут роблять її «погані діти?» Ах, доглядають? За ким? За нею? А хто їх про це просив? Теж мені – благодійники! Може, вони вже й поділили її квартиру? Ну вже ні! Не дочекаються!
І Алла спровокувала… сварку. Прямо у в палаті!
При всіх почала виводити дітей «на чисту воду»!
Віра стояла здивовано, Віктор міцно тримав її руку.
Брат і сестра пішли, кинувши на прощання:
– Одужуйте, мамо …
Вже на вулиці Віра тихо, але твердо сказала:
– Все. Не хочу її більше бачити. Ніколи.
– Не можна так… Адже вона вже у віці…
– І що?
– Ми повинні про неї подбати…
– Нічого я їй не винна, – у погляді Віри блиснуло невдоволення. – Хіба що моє зруйноване життя…
Віктор нічого не відповів… І обговорювати важку тему не став.
Наступного дня поїхав до матері сам. Хотів пройти у відділення, але його не пустили.
Сказали, що Алла Геннадіївна не хоче його бачити.
Більше Віктор не намагається спілкуватися з матір’ю. Вирішив, що має поважати її вибір.
