Життєві історії

Віра з Михайлом вирушили на день народження до свекрухи. Невістка з сином привітали Віру Романівну, і сіли за стіл, де вже зібралися інші гості. Піднявши келихи за здоровʼя іменинниці і трохи перекусивши, за столом завʼязалися розмови. Раптом Віра помітила, що свекруха виставляє її у не найкращому світлі перед іншими гостями. – Що Віра Романівна собі дозволяє? – шепнула Віра до Михайла. – Та ти не звертай уваги. Ніхто її слова всерйоз не приймає, – заспокоював дружину Михайло. Але Віра вирішила провчити Віру Романівну і вигадала несподіваний план, як поквитатися з свекрухою

Під час знайомства майбутня свекруха здалася Ангеліні цілком адекватною жінкою. Звичайно, Віра Романівна ставила дівчині питання, які когось могли б збентежити. Але Ангеліна, вирішивши, що цікавість жінки можна пояснити її турботою про сина, спокійно та правдиво на всі ці запитання відповіла. Тим більше, що приховувати їй не було чого.

– Ангеліна, скажіть, а ким працюють ваші батьки?

– Мама – у поліклініці, тато – працював шахтарем, вийшов на пенсію, і зараз працює охоронцем.

– Але ж шахтарі отримують хорошу пенсію. Навіщо ваш тато пішов на роботу? Грошей не вистачає? У ваших батьків ще є діти, крім вас?

– У мене є молодша сестра, вона студентка, але вже працює за фахом. А тато знайшов роботу, бо не звик сидіти вдома. Йому ще й шістдесяти немає, – відповіла Ангеліна.

– А ви теж працюєте? – поцікавилася Віра Романівна.

– Звісно, ​​я з четвертого курсу почала працювати на півставки, а коли закінчила університет, перейшла на повну.

– А де ви з Михайлом плануєте жити після весілля? Самостійно чи на батьків розраховуєте? – не переставала питати свекруху.

– Звісно, ​​самостійно. Ми знімемо невелику квартиру і збиратимемо на свою, – так само спокійно відповіла Ангеліна.

– Мамо, ну, годі вже, ти Ангеліну зовсім своїми питаннями втомила, – втрутився вкотре Михайло.

– Та мені зовсім не важко відповісти, – сказала дівчина.

– Ну й останнє запитання: що ви вирішили щодо дітей? Відразу чи зачекайте?

– Ми вирішили, що почекаємо, треба трохи встати на ноги, мені треба заробити авторитет на роботі і лише потім йти у декрет. Тим більше, що час у нас є, – відповіла Ангеліна.

«Загалом непогано, – думала дівчина, коли Михайло пішов проводжати її додому. – Я чекала на гірше».

Ангеліна не раз чула від своїх заміжніх подруг розповіді про те, в яких поганих стосунках більшість із них зі свекрухами.

Зрозуміло, що все це треба ділити навпіл, бо їхні оповідання – лише одна сторона медалі – погляд невісток на ситуацію. А якщо послухати інший бік – свекрух, яким дісталися не ідеальні невістки?

Щодо однієї з подружок Ангеліна точно не помилялася – їй доводилося бувати в гостях у Лілі – у трикімнатній квартирі був такий безлад, ніби тут мешкала не сім’я з чотирьох осіб, а десяток холостяків. Не дивно, що свекруха постійно сварила Лілю за неакуратність.

– Правильно, що ми вирішили жити окремо від батьків з обох боків, – сказала Ангеліна Михайлу. – Так легше зберегти добрі стосунки.

Після весілля у квартиру, яку зняли молодята, по черзі з’явилися обидві мами – і теща, і свекруха.

Мати Ангеліни висловилася рішуче і виразно:

– Так, Ангеліно, квартира – не фонтан. За такі гроші могли б і краще зняти. І плитка у ванній не нова, і шпалери у коридорі вицвіли, і меблі не дуже зручно стоять. Я на вашому місці комод до іншої стінки переставила б, а диван розвернула.

Зять промовчав, а Ангеліна відповіла мамі так само просто:

– В іншій квартирі, яку ми теж дивилися, плитка була нова, але звідти на роботу добиратися з пересадками, а тут – зупинка мало не під вікнами та їхати десять хвилин. І те, як стоять меблі, нас влаштовує, тим більше що вони господарські. Тож ми нічого рухати не будемо.

Свекруха теж заходила до них нечасто. По шафах та каструлях не лазила, у холодильник не заглядала. З’являючись у квартирі, вона окидала її швидким поглядом і підтискала губи.

Зауваження, звичайно, робила, але вдягала їх у безособові пропозиції:

– Підлогу можна і серед тижня помити, а не чекати на суботу.

– Ні до чого збирати повний кошик білизни, адже машинку нескладно і в середу включити.

– Віро Романівно, у нашому монастирі свої правила: ми перемо в п’ятницю ввечері, а прибираємо в суботу, – якось відповіла Ангеліна.

– Що означає – прибираємо? – перепитала Віра Романівна. – Михайло миє підлогу?

– І миє, і пилососить, а я поки білизну прасую чи обід готую, – сказала Ангеліна.

– А вдома я ніколи не просила його це робити, – повідомила свекруха.

– І даремно, – відповіла невістка, – у нього все чудово виходить.

Зрозумівши, що на кожне її слово невістка знаходить, що відповісти, Віра Романівна вирішила діяти іншим способом – із залученням громадськості.

Тепер на будь-якому застілля, де збиралися родичі, свекруха розповідала про невісток своїх подруг, знайомих, сусідок.

Виглядало це приблизно так:

– Вчора зустріла Марію Михайлівну, у неї Олексій півроку тому одружився. Як вона хвалила свою невістку! Така гарна дівчинка! З роботи біжить додому, щоб встигнути до приходу чоловіка приготувати вечерю. Олексій приходить, вона перед ним тарілку ставить – і все свіже, гаряче. Після вечері посуд вимиє, на кухні прибере – ніде жодної цятки – чистота. А потім ще білизну випрасує і чоловікові в спальні на стілець чистий комплект білизни на завтра покладе, випрасувану сорочку на плічка почепить. Ось я позаздрила!

Коли це пролунало вперше, невістка тільки посміхнулася. Коли свекруха влаштувала показові виступи вдруге, Ангеліна звернула на це увагу Михайла.

Той поговорив із матір’ю, але вона не заспокоїлася. Навпаки, вирішила, що це дієвий засіб і продовжила.

– Я більше на ваші сімейні свята не ходитиму, – заявила Ангеліна чоловікові. – Мені набридло слухати, як мене виставляють в поганому світлі: я і ледар, і нечепура, і грубіянка. Не знаю, в яких гріхах вона мене наступного разу звинуватить.

– Та ти не звертай уваги. Ніхто її слова всерйоз не приймає, – заспокоював дружину Михайло.

– Не приймають, але уважно слухають. А мені, думаєш, все це створює святковий настрій?

Якось Ангеліна була у батьків і поскаржилася своїй сестрі.

– Уявляєш, востаннє Віра навела в приклад Люду Мельник, яка взяла на себе всю домашню роботу, а її свекруха тепер тільки відпочиває та замовляє невістці, що на обід і вечерю приготувати. Віра все це розповіла з такою мрійливістю в голосі і в кінці додала, як вона заздрить Ользі Петрівні.

– Стривай. Люда Мельник, яка вийшла заміж за Сергія Бондаренка? Її сестра – Наталя – навчається зі мною в одній групі. Сергій з Людою справді живуть у його батьків. Але вони збираються йти на орендовану квартиру, бо у них там мало не до сварок дійшло. Нам Наталка про свекруху своєї сестри стільки розповідала, що в нас деякі дівчата вирішили заміж не виходити. Так що обманює твоя свекруха!

– Але мені від цього не легше! – сказала Ангеліна.

– Слухай, а я маю чудову ідею! – Вигукнула сестра. – Тільки підготуватись треба.

На наступне сімейне свято Ангеліна, на подив чоловіка, пішла без жодних умовлянь.

Причину цього він зрозумів, коли його мати зібралася розповісти чергову історію про чудову невістку.

– Віро Романівно, ви нам про них минулого разу розповідали, – зупинила її Ангеліна. – Послухайте, що я вам розповім: у нас одна колега нещодавно вийшла заміж. У її свекрухи у місті мережа салонів краси, отож: на весілля молодим вона подарувала трикімнатну квартиру. Причому не просто ключі віддала, а всі документи, оформлені не лише на сина, а й на родину Гончаренків – Риту та Вадима. Ось де я позаздрила! А ще в однієї нашої знайомої – Оксани цього року п’ята річниця весілля. Так їм батьки чоловіка сплатили двотижневий тур на Мальдіви. І найголовніше – свекруха сказала: “Оксаночка, відпочивайте, ні про що не переживайте, а ми ваших діток на ці два тижні візьмемо до себе на дачу”. А вчора я зустріла Настю, тож її свекруха за допомогою своїх зв’язків влаштувала на роботу – помічником депутата обласного. Уявляєте? Настя мені показала посвідчення. Пощастило дівчаткам!

Після цього рідня почала активно обговорювати те, що повідомила Ангеліна.

– Ти все це вигадала? – Запитав її Михайло після того, як вони прийшли додому.

– Не все. Квартира була однокімнатною. А щодо Насті та відпустки на Мальдівах – все правда. Ось, глянь, Оксанка мені фотографії надіслала. І, до речі, можеш при нагоді передати мамі, що в мене таких історій у запасі повно – років на десять вистачить.

Але Віра Романівна і сама, очевидно, це зрозуміла, бо розповіді про ідеальні невістки на сімейних посиденьках припинилися.

Вам також має сподобатись...

Віктор ішов додому. Раптом біля під’їзду його зупинила сусідка Жанна. – Слухай, сусіде! – почала вона. – А ти не подивишся, що у мене з лампочкою в холодильнику? Віктор і так зрозумів, що лампочку треба просто замінити. Вдома у нього, як у хорошого господаря, у запасі була і така лампочка. Відмовити привабливій, симпатичній жінці він не міг і пообіцяв через п’ять хвилин заглянути до неї. – І про що це ви там так мило розмовляли?! – раптом запитала його дружина Валентина, коли чоловік зайшов у квартиру. Віктор застиг від несподіванки

Марія тільки-но прокинулася, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра. – Марійка. Приїжджай. Занедужала я. Справа в мене до тебе, – слабким голосом повідомила Тамара. Зрозуміла Марія, що сестрі потрібна допомога. Швидко необхідні речі зібрала і поїхала. Одразу в палату пішла. Тамарі вже важко було, але вона трималася, на сестру чекала. – Ключ візьми в тумбочці. – показуючи поглядом, сказала Тамара. – Вдома на столі записка. Не дивуйся. Марія приїхала до будинку сестри, зайшла в кімнату, на столі знайшла ту записку про яку говорила Тамара. Прочитала її і застигла від прочитаного

Роман з дружиною Оксаною вирішили зʼїздити в село. Там жила мати Романа, баба Зіна. Вони хотіли викопати самотній старенькій картоплю й допомогти по-господарству. На підмогу взяли й синів – Сергія та Миколу… Наступного ранку всі встали вдосвіта. До села, де жила мати Романа, їхати було добрих тридцять кілометрів, і години до десятої треба доїхати, щоб до вечора всю картоплю викопати! Ну це дрібниця – сини дорослі, здорові… Приїхали вони в село. Вся родина по-хазяйськи зайшла на подвір’я і раптом зупинилася. Вони так і стали біля воріт, не вірячи своїм очам

Баба Віра насипала курочкам пшениці. Вона вже збиралась йти набрати в колонці води, як раптом з хати почувся голос її чоловіка Івана Івановича. – Віро! – гукнув її той. – А наш онук Артем в якому класі?! – Іванку, ну ти що, забув? – здивувалася баба Віра. – Артем молодший за нашого Антона на два роки! Антон восьмий закінчив, а значить Артем в сьомий перейшов. А чого це ти раптом питаєш? Тобі до чого така точність? – А до того, Віро! Ти чула, що мені Артем розповів? Думаєш жарти це?! Баба Віра не розуміла, що відбувається