Вікторія й Надія були сестрами. Різниця у віці дванадцять років. Віка була старша.
Старша сестра вийшла заміж за сусіда і переїхала жити до нього. Батьків у нього вже не було, тільки бабуся, та й тої невдовзі не стало.
Молоді стали жити одні, мати поряд, сестра поряд, завжди можна звернутися по допомогу.
Віка цим успішно користувалася.
Не встигла прибрати у хаті – покликала сестру. Немає обіду – до мами. Вечерю не встигла приготувати – знову туди. Грядки полити, полоти – сестра. А якщо сестра не хоче, чи свої у неї справи, то мати завжди знайде слова, щоб її переконати.
Надії все це не подобалося, але їй доводилося допомагати сестрі. А ще й удома справи, мама на роботі, батька вже нема.
Віка народила дівчинку, коли сестрі було 13 років. Ось і нянька безкоштовна. Дитині треба гуляти – на руки і до сестри, вона ж тітка.
Ніхто не цікавився, які плани у Надії просто ставили перед фактом. Їй хотілося гуляти, треба було вчити уроки, потім готуватися до іспитів, вступати на навчання.
Вікторія через півтора роки після першої дитини народила двійнят. Хлопчики були дуже неспокійні, а коли підросли, то стежити за ними було дуже складно.
Та ще й їхня старша сестра скрізь лізла. Звісно, Надію просили з ними сидіти, дивитися, годувати. А батьки тим часом ходили в кіно й просто відпочивали.
Надія дуже втомлювалася, успіхи в навчанні знизилися, про прогулянки з подругами і не йшлося.
В результаті вступити вона зуміла тільки в училище на кухаря. Вона вже будувала свої плани.
Після училища вона повернулася додому. У кафе її вже чекали, місце кухаря було вільне. Жити почала з мамою. Сестра щовихідних, і не тільки, приводила дітей:
– Ми у місто, діти з вами.
– Ми в кіно. Подивіться за дітьми.
– Ми у відпустку, діти на вас.
Її не зупиняла навіть слаба мати.
Весь догляд за матір’ю ліг на плечі Надії. А тим часом ще й сестра дітей няньчити приводила.
– Вікторія має будинок, а цей тобі. Ти завжди була зі мною, – сказала мама перед тим, як її не стало.
Жінка залишила заповіт на Надію. Віка трохи ображалася, але розуміла, що може втратити безкоштовну няньку.
Звісно, вже й діти великі, але ще ж все таки діти.
Тільки довго користуватися допомогою сестри не вдалося. Надія одружилася, у неї народилися діти.
Вони з чоловіком чудово справлялися самі. Єдиний раз Надія попросила сестру посидіти з малюком, поки вона сходить у поліклініку. Сестра відмовилася, пославшись на справи.
Але Надія знала, що це можна на годину відкласти. Довелося йти з дитиною. Поки вона була в кабінеті, чужа жінка, працівниця лікарні, доглядала малого.
Потім була ще одна відмова. Більше вона не зверталася…
…Час летить швидко. Діти виросли, племінники подорослішали.
Тетяна – старша і єдина племінниця Наді вийшла заміж. Виїхала з чоловіком, народила, розлучилася й повернулася до батьків.
Все сталося швидко. Її брати вже поїхали з дому і влаштувалися в місті. Вони теж збиралися одружитися. Тетяна ще не нагулялася, але дитина їй заважала.
Її мати знайшла чудовий вихід. Якщо Надія сиділа з племінниками, то і її діти можуть уже сидіти з її онуком. Вони ж двоюрідні сестри і мають допомагати один одному.
Якось Надія, повернувшись із роботи і остовпіла від несподіванки.
Вона побачила свою дочку з трирічним сином Тетяни. Дівчинка не знала вже, чим його зайняти.
– Доню, я прийшла.
– Мамо, я в туалет, посидь із ним. Я навіть не можу відійти, він лізе скрізь.
– А де Тетяна? Де його бабуся?
– Вони поїхали у місто по магазинах.
– Давно?
– Ще вранці. Сказали, що ти все знаєш. Ти завжди раніше сиділа з Тетяною.
– Я сиділа, бо моя мама просила. Не могла вона відмовити старшій дочці. А про те, що вони залишили тобі дитину і взагалі не знала. Але ти могла б мені подзвонити.
– Мамо, ти завжди кажеш, щоб ми, коли ти на роботі, тебе не відволікали через дрібниці. Я й не дзвонила.
– Якщо буде ще такий випадок, то обов’язково дзвони. Це не дрібниці.
– Але тітка Віка сказала, що ти знаєш.
– Бреше вона…
О сьомій вечора з’явилася Таня, прийшла по дитину. Хлопчик зрадів і підбіг до матері, яка одразу поспішила піти.
– Так. Стій. Розкажи, Таню, що це було? Чому дитина цілий день була у нас.
– Подумаєш. Ви ж теж раніше сиділи з нами, зі мною та братами. А тут лише один. Треба допомагати.
– Нам ніхто не допомагав. Твоя мама, і тим більше ти, ні хвилини з дітьми не сиділи. Я просила тільки двічі.
Таня нічого не сказавши, вискочила з їхнього дому. Але одразу ж прибігла Віка. Влаштувала сварку.
– Та тобі мати залишила будинок, тільки тому, що ти мені допомагала. Ти мені тепер винен, ви всі винні. Тані взагалі гріх не допомогти, вона бідна одна з дитиною залишилася.
– Стоп. Дім мама мені заповідала, бо я з нею завжди була. А ти, незважаючи на її слабість, їздила по морях, дітей своїх на нас залишала. Якщо мама дозволяла користуватися мною, то я своїй дочці тільки добра бажаю. Більше такого не буде. Сподівайтеся тільки на себе.
Сестри посварилися, здавалося вже назавжди. Ходили і відверталися одна від одної. Але минув час, образа забулася. Спілкування відновилося. Віка ще кілька разів намагалася використати сестру і її дочку, як няньку, але отримувала відмову.
– Я на роботі, а доньці вчитися треба. Усі справляються, впораєтеся і ви.
Ось так старша сестра користувалася добротою сестри на прохання матері. Надія, згадуючи свій досвід, не дозволила використати свою дочку з цією ж метою.
