– Сашко, привіт! – Віра гукнула до свого сина з кухні, почувши, що він повернувся зі школи. Зазвичай Сашко завжди відразу підходив до мами, обіймав її, і тільки потім ішов до своєї кімнати.
Віра ростила сина одна. Батько його зрідка з’являвся у їхньому житті, дарував синові дорогі подарунки, а потім знову зникав на рік чи навіть більше.
Коли Сашко був маленьким, дуже сумував за татом. Але потім зрозумів, що він за людина, і тепер намагається взагалі не говорити про нього.
Одного разу він навіть заявив мамі, що не хоче його бачити. Що мама – найближча людина в його житті, а батько – лише лицемір.
– Так не можна, – суворо сказала Віра. – Щонайменше, завдяки йому ти з’явився на світ.
– І що? Бути батьком – не лише зачати дитину. Тому я його своїм татом не вважаю, – заявив Сашко.
Тоді Віра зрозуміла, що й не помітила, як швидко виріс її син. Вона й сама так думала, але не хотіла налаштовувати його проти батька. Вважала, що хлопчикові потрібен тато, хоча б той, який зрідка з’являється у їхній родині. Але, правда, після цього не наполягала на тому, щоб він зустрівся з батьком, коли в нього раптом з’являлося бажання. Вважала, що Сашко досить дорослий, щоб вирішувати, чи потрібно йому це чи ні.
Сьогодні все було якось інакше. Сашко лише гукнув з коридору «привіт», а потім одразу пройшов до своєї кімнати, навіть не підійшов до мами.
Звісно, може, втомився. Може, настрій поганий. Але Віра вирішила все ж таки переконатися, що все гаразд. Незважаючи на те, що у неї в будинку живе підліток, стосунки між ними були дуже добрими. Син поважав маму і, ніби, був дуже вдячний, що вона змогла його виростити і без чоловіка.
Віра постукала у двері. Вона давно вже не вдиралася в його кімнату без стуку. Вважала, що неправильно так робити, все ж таки хлопець досить дорослий, йому потрібен особистий простір.
– Заходь, – почула вона.
– Сашко, все добре? – з посмішкою запитала мама, відчиняючи двері.
– Так, все гаразд.
– Просто ти навіть на кухню не зайшов.
– Втомився…
Сашко старанно ховав погляд, що було не надто гарною ознакою. Але тиснути Віра не хотіла, вважала, що коли захоче, сам розповість, що трапилося.
– Гаразд. Скоро обід буде готовим. Твій улюблений суп сьогодні зварила. З фрикадельками.
– Дякую, мамо, – через силу усміхнувся Сашко. – Я згодом підійду.
Віра вже хотіла вийти з кімнати сина, але раптом випадково її погляд упав на руки дитини. І вона одразу похолола.
Сашко був зразковим хлопчиком. Дуже справедливим, правильним. З ним ніколи не було проблем. У школу Віру жодного разу не викликали, вчителі на Сашка не скаржилися, друзі у нього всі були добрими. І, якщо чесно, Віра не знала, як чинити, якщо Сашко зробить щось не те. А сьогодні він, схоже, все ж таки зробив щось неправильне.
– Що з руками, Сашко? – запитала Віра.
Сашко, як дитина, відразу сховав руки. Але було пізно.
Віра підійшла до сина і попросила показати руки. Так і є, хлопчик потрапив у якусь неприємність.
– Сашко…
– Мамо, так вийшло…
– З ким ти зчепився?!
– З ким треба, – буркнув він.
– Ні з ким не треба, Сашко.
– Ти всього не знаєш.
– Так розкажи.
Сашко зітхнув, потім стомлено глянув на свою маму.
– Давай потім. Я просто хочу відпочити.
Віра не знала, чи варто наполягати. Але все ж таки послухала свою інтуїцію і просто кивнула.
Вона вийшла за двері, думаючи, які проблеми на неї чекають. У класі більшість батьків були дуже адекватними та розуміючими, які не стануть влаштовувати сварку на рівному місці. Але є й інші. Та й не знала Віра, наскільки все серйозно.
І коли задзвонив її мобільний, Віра сіпнулася.
Номер був незнайомий. І жінка вже знала, що цей дзвінок не обіцяє нічого доброго.
– Слухаю, – відповіла Віра.
– Віро Володимирівно? – Запитав незнайомий чоловічий голос.
– Так, це я.
– Це батько Матвія який навчається з вашим сином. Чи можете ви говорити?
Віра сіла на стілець і заплющила очі. Схоже, без проблем не обійтись. Головне, щоби обійшлося без заяви. Вона, звичайно, не знала, що трапилося, але була впевнена, що Сашко не став би просто так сваритися з кимось.
– Так, можу. Що сталося? – Запитала вона.
– Мій син прийшов додому, мʼяко кажучи, не в найкращому вигляді. І каже, що це робота Сашка.
У Віри навіть руки затремтіли. Батьків Матвія вона не знала, він лише цього року перевівся до їхнього класу. Вона їх навіть не бачила жодного разу. І не розуміла, з якими проблемами доведеться зіткнутися.
– Він сказав, чому Сашко зробив це? – запитала Віра.
– Каже, ваш син нічого не пояснив. Я хотів би з ним поговорити.
Віра розуміла, що Сашко накоїв справ. Але вона його мати, і має за нього заступатися.
– Звісно. Але при мені.
– Це природно. Ми можемо зайти до вас, щоб все з’ясувати? Або ви можете підійти.
Кажуть, вдома і стіни допомагають.
– Приходьте, як зручно буде. Ми вдома.
– Тоді за годину будемо. Скидайте адресу.
Віра поклала трубку і якийсь час просто сиділа на кухні, думаючи, у що все це виллється. Але вона хоче знати, що хоч би трапилося. Тому, через п’ять хвилин Віра попрямувала до кімнати сина.
– Мені дзвонив батько Матвія. Чому ти це зробив?
Сашко мовчав. Дивився у вікно і нічого не говорив.
– Він незабаром підійде. Я так розумію, з Матвієм.
– Нехай у свого сина й питає.
– Мабуть, він спитав. Тепер потрібна твоя думка.
Сашко обернувся. На мить, в очах промайнув сором, і він відразу відвів очі.
– Мамо, я сам розберуся …
– Ну вже ні, я буду присутня.
Сашко зітхнув.
Домогтися від нього конкретики не вийшло. І Віра вирішила, хай буде те, що буде. Якщо Сашко кругом і повністю винен, нехай визнає свою провину та приймає наслідки. А якщо ні… Тоді розбиратимуться.
Рівно за годину пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв чоловік зі своїм сином, і Віра з жалем наголосила, що він не перебільшував.
– Проходьте, – промовила Віра.
– Мене звуть Ігор, це мій син Матвій.
Віра тільки хотіла покликати Сашка, але він сам з’явилася у коридорі. Він не виглядав злякано, а на Матвія глянув з презирством.
– А це, я так розумію, Олександр?
– Здрастуйте, – сказав син Віри.
– Привіт. Розкажеш, за що ти так вчинив з моїм сином?
Віра відчувала, що в неї тремтять коліна. Їй було ніяково і страшно. Вона сподівалася, що ніколи з таким не зіткнеться. Але ні, і її син виявився не настільки ідеальним.
– Нехай він сам вам розповість, – сухо промовив Сашко.
– Тату, та мені нізащо дісталося! Просто налетів і все! Я йому, мабуть, не подобаюсь! – раптом подав голос Матвій.
Віра бачила, що Матвій обманює. Але що скаже його батько?
Жінка й сама не знала, як би реагувала, якби хтось вчинив так з її дитиною? Чи стала б розбиратися в причинах чи просто злилася б на цю дитину?
Батько Матвія переводив погляд зі свого сина на Сашка. І явно також не вірив своїй дитині.
– А ти що скажеш, Олександр? – Запитав він.
– Я нічого не говоритиму.
– Впевнений? Ти згоден зі словами Матвія?
– Ні. Але якщо він настільки боягузливий, щоб сказати правду, нічого зробити не можу.
Віра зітхнула. Сашко начебто намагається ще більше ускладнити ситуацію.
– Сашко, скажи, будь ласка.
– Нехай Матвія сам зізнається.
– Тату, мені нема в чому зізнаватись! – одразу почав заперечувати хлопчик. – Він просто дивний! Ходімо додому!
– Олександр, я хочу почути правду. Ти не справляєш враження того, хто просто ображатиме людей. Але якщо це справді так, нам доведеться написати заяву.
Віра помітила, як Сашко здригнувся. Він явно не очікував, що все може бути настільки серйозним.
– Добре, я скажу.
– Тату, не вір йому! Він зараз почне вигадувати!
Було видно, що Матвій засмикався. Він явно не хотів сюди йти, бо розумів, що правда спливе.
– Матвій ображав нашу однокласницю. Вона трохи повненька, а він почав її по-різному називати, забирав їжу, стверджуючи, що їй не можна взагалі їсти. Він довів Марію до сліз, і я сказав йому, щоб припинив. Але він не зрозумів слів, тоді мені довелося пояснити інакше.
Віра не розуміла, що зараз відчуває. З одного боку, вона злилася на Сашка. З іншого, відчувала якусь гордість за свою дитину.
– Та я просто жартував! Нічого такого, за що мені могло б дістатися! – одразу почав обурюватись Матвій.
– Я зрозумів, – сказав Ігор. – Матвію, почекай мене на вулиці.
Хлопчик щось буркнув і вийшов із квартири. Віра ж зрозуміла, що настав час і їй втрутитися.
– Ігоре, мені дуже шкода. Я поговорю із Сашком, щоб такого більше не повторитися. Я вважаю, що ніхто не сміє застосовувати силу.
– Так воно і є. Але в даному випадку, ваш син правий. І мені шкода, що я виховав свою дитину таким чином, що вона дозволяє собі ображати інших. Твій батько молодець, Олександр, правильно тебе виховав. Хоч і не варто вирішувати ситуацію, як вирішив її ти. Це може мати серйозні наслідки.
Ігор думав, що похвалив Сашка, але той лише спохмурнів.
– Мій батько не виховував мене. Молодець лише моя мама. І я намагатимусь більше не робити того, що я зробив сьогодні, але не можу обіцяти. Якщо Матвій не розумітиме слів…
– Сашко! – обсмикнула його мама, а потім обернулася до Ігоря. – Цього не повториться. Дякую, що у всьому розібралися.
Чоловік усміхнувся Вірі і вийшов за сином. А Віра подивилася на Сашка і похитала головою.
– Чим ти думав?
– Я думав, що ніхто не заступається за Марію. І що вкрай неприємно, що з неї сміються.
Після цього Сашко пішов у свою кімнату, а Віра навіть не знала, що йому заперечити. Все ж таки її син молодець, заступився за дівчинку. І хоч вирішувати «так» питання не потрібно, дивлячись на таких, як Матвій, іноді вважаєш інакше. Напевно, такі слів не розуміють.
А ще дивно, що в нього такий чудовий батько, який вирішив у всьому розібратися, а не просто влаштував сварку, а син його виявився боягузливим та нахабним. А у Сашка, вважай, батька й не було, не було гарного прикладу перед очима, але він вчинив правильно.
І Вірі хотілося вірити, що вона правильно виховала свою дитину. І вона була рада, що впоралася, навіть без чоловічої підтримки. І тепер у неї в будинку не дитина, а справжнісінький чоловік, на якого вона завжди може покластися. І якого підтримає, попри все.
