Життєві історії

Віра повернулася додому з двома важкими пакетами у руках. – Андрій, ти вдома? – гукнула вона з коридору. – Забери в мене пакети. – Іду, – промовив чоловік і швидко вийшов в коридор. – Треба було мені зателефонувати, навіщо ти тяжке тягаєш? Раптом Віра помітила, що Андрій дивно виглядає. – Щось сталося? Ти сам не свій, – запитала вона. – Ні, – швидко похитав головою хлопець. – Просто, я з тобою дещо хотів обговорити! – Ну давай, за чаєм і обговоримо, – усміхнулася жінка і пройшла на кухню. Але Віра навіть уявити не могла, який «сюрприз» приготував їй Андрій

Андрій хвилюючись стискав у руці оксамитову коробочку, подумки промовляючи підготовлену промову. Сьогодні дуже важливий та відповідальний день, і він ніяк не може осоромитися! Все має пройти просто ідеально, а не як завжди, через одне місце…

– Андрій, ти вдома? – пролунав мелодійний жіночий голос із коридору. Хлопець миттєво напружився, сунув коробочку в кишеню і швидко витер долоні, що спітніли, об штани. – Забери в мене пакет, я в магазин забігла, купила щось смачненьке.

– Іду, – вийшло хрипло, так що Андрій спочатку відкашлявся, а потім продовжив: – Треба було мені зателефонувати, я спустився б і забрав. Навіщо ти тяжке тягаєш?

Хлопець м’яко посміхаючись поцілував Віру в щоку. Пакет виявився справді важким, тож Андрій насупився і посварив дівчину, що та зовсім не дбає про своє здоров’я.

Віра з легкою усмішкою похитала головою і з цікавістю оглянула хлопця, який явно переживав.

– Щось сталося? Ти сам не свій.

– Ні, – швидко похитав головою хлопець. – Просто… на роботі один проект завис. Начебто приводів для занепокоєння немає, але все ж таки трохи переживаю, – і тут же перевів тему. – Їсти хочеш? Я там вечерю приготував, як ти любиш.

– Ні, дякую, я з колегою до кафе зайшла. Але від чаю не відмовлюся. Тим більше нам є що обговорити.

“Вона здогадалася?” –  промайнуло в голові у Андрія. Він хвилюючись смикнув головою і пропустив дівчину вперед, сподіваючись трохи заспокоїтися, а то точно все зіпсує! Почне запинатися, червоніти, відводити очі… А зрештою так нічого й не скаже!

– Щось важливе? – награно, спокійно промовив хлопець. – Може, тоді краще не чай, а щось міцніше?

– Чаю буде достатньо. Потрібно мати ясну голову для розмови.

Андрій напружився. Про що таке важливе хоче поговорити його кохана? Невже все ж таки вирішила прийняти пропозицію і змінити роботу? Це було б не дуже добре, адже тоді Вірі доведеться часто їхати у відрядження. А він цього не хоче!

– Знаєш, – нерішуче почала дівчина, – нещодавно відбулися деякі події, які переконали мене повністю переосмислити своє життя. Чого я хочу досягти у майбутньому? Чи хочу все життя прожити у цьому місті? Чи хочу сім’ю та дітей? Чи мені подобається моя робота? Я довго думала. Дуже. І ухвалила рішення – я хочу змінити все.

– Що ти маєш на увазі? – в роті у хлопця миттєво пересохло, тож хлопець поспішив зробити ковток чаю. Напій здався йому гірким, Андрій скривився і відставив чашку убік. Зовні він залишався спокійним, хоча всередині кипіли пристрасті.

– Я вирішила змінити роботу, змінити місто, знайти нових друзів і нові стосунки. Андрію, ти хороший хлопець. Надійний, розумний, гарний. Але ти не зможеш забезпечити мені те, що насправді я бажаю, – Віра говорила тихо, уткнувшись поглядом у стіл. У руках дівчина крутила чайну ложку і складалося враження, що вона розповідає їй все це. – Так, ти непогано заробляєш, у тебе своя квартира машина. Ти всім задоволений і нічого не хочеш міняти. А мені мало цього, дуже мало! Я хочу подорожувати, жити у великому будинку з розкішним виглядом із вікна. Хочу ходити у золоті!

– Ти ж нелюбиш золото? – здивовано підняв брову Андрій, наче це було єдине, що його зацікавило. – Я якось купив тобі золотий браслет, пам’ятаєш? І яку сварку ти влаштувала, адже тобі більше подобається платина!

– Це єдине, що тебе турбує? Більше нічого? – пирхнула Віра, явно ображена такою байдужістю з боку хлопця. Вона йому сказала, що кидає, а Андрія турбує лише зміна її пристрастей? 

– Ну чому нічого, – прохолодно відповів хлопець, влаштовуючись зручніше на стільці. – Чому саме сьогодні? І навіщо ти купувала продукти, якщо вирішила, що нам треба розлучитися? Я і сам міг би сходити в магазин.

– Який же ти не розумний! – не витримала Віра, схоплюючись із місця. – Чому сьогодні? Все дуже просто – мною зацікавилася одна дуже забезпечена людина, і сьогодні вона недвозначно дала мені це зрозуміти. На відміну від тебе, він не сидить на місці, задовольняючись тим, що має. Він постійно розвивається!

– А продукти?

– Далися тобі ці продукти! Тобі що, зовсім начхати на мої слова?

– Загалом так, – Андрій знизав плечима і посміхнувся. – Чи ти думаєш, що я зараз впаду на коліна і проситиму передумати? Клястимуся, що змінюсь на догоду тобі?

– Було б непогано, – єхидно видала Віра. – Принаймні, ти мав би шанс!

– Ти надто високої про себе думки, люба! З тобою було зручно, це так. Але таких, як ти – тільки свисни, штук сто прибіжить. Знаєш, можливо ти навіть полегшила мені життя, перша зважившись на розрив. Не хотів уславитися негідником або що гірше.

– Ти… Та ти… Як ти можеш так спокійно сидіти? – Віра майже сварилася. Вона чекала зовсім іншої реакції!

– А що мені, плакати? Я маю сказати спасибі небесам, що ми розлучаємося.

Дівчина різко встала з місця і вибігла в кімнату, дістала чемодан і почала скидати свої речі. Так, це вона була ініціатором розриву. Так, вона звинуватила хлопця в тому, що він не може забезпечити їй потрібний рівень життя. Але ж це не означає, що він повинен радіти цій події!

А Андрій тим часом сидів на кухні, впустивши голову на руки. Він ледве стримував емоції, хотілося кричати! Адже він справді любив Віру! Любив так сильно, що вже півроку готував їй подарунок на весілля.

Хлопець добре знав про мрію Віри – великий будинок у якомусь приватному селі неподалік міста. Де спокійні сусіди, де є охорона, котра не пропускає сторонніх. Де відстань між будинками така, що ніяких сторонніх шумів не чути. І він був готовий виконати цю мрію!

Андрій дуже багато працював. Він не сидів на місці, як його звинуватила Віра, ні! За минулий рік його вже вкотре підвищили і готувалися підвищити ще раз. Зарплата відчутно зросла, хоч і не говорив про це дівчині. Адже інакше сюрпризу не вийшло б!

Хлопець повільно підвівся і попрямував у ванну. Там він уважно розглянув своє відображення і вирішив вмитися, щоб прийти в себе.

Поки він вмивався, гримнули вхідні двері. Як вже пішла? Так швидко? Невже вона забрала не всі речі? Або … вона вже була готова піти?

Та яка вже різниця! Андрій сунув руку в кишеню, схопив ні в чому не винну коробочку і жбурнув її в смітник. Там їй саме місце.

P.S.

Віру її кавалер покинув майже відразу. Вона спробувала повернутися до Андрія, але той навіть слухати не став.

Обручку, до речі, хлопець зі сміття дістав. І продав, залишивши коробочку як нагадування про невдалу спробу збудувати сім’ю…

Вам також має сподобатись...

Тетяна готувала обід, як раптом на подвірʼї почулися якісь голоси й гамір. Дівчина швидко визирнула у вікно. До них у хвіртку заходили якісь люди… Тетяна придивилася хто ж це там такий прийшов. Це був друг її батька зі своїм дорослим сином Олегом. – Хм, і чого ж це вони прийшли до нас? – задумалася Тетяна. – Ще й так одягнені обоє святково. Дивно це все, дуже дивно… Дівчина уважно прислухалася до розмови гостей з батьком, і раптом оторопіла від почутого. – Господи, це що якийсь жарт? – тільки й пробурмотіла вона

Наталя прибирала в кімнаті, як раптом з коридору почувся якийсь шум. – Хтось прийшов, чи що? – пробурмотіла дівчина і відставила швабру в сторону. – О, люди! Дивіться-но – зʼявилася! – несподівано почула Наталя невдоволений голос своєї бабусі. – Це ж де тебе три роки носило? Хоч би листа написала, дізналася, як ми тут – чи живі, чи здорові? А це ще хто з тобою? Наталя вибігла з кімнати. У коридорі стояла якась жінка з дитиною на руках. Наталя придивилась до неї і не повірила своїм очам

У Гната Васильовича не стало дружини. Після поминок він довго жив сам і нарешті по нього приїхав онук із дружиною. Вони вирішили продати будинок діда і купити простору квартиру на всіх… Гнат Васильович наче помолодшав після їх приїзду! Тепер у нього були плани на майбутнє… Будинок продали, документи підписали. Гнат Васильович зібрав сумку. Проводили його всією вулицею. На вокзалі онук посадив діда в залі очікування, а сам вийшов купити води… Але ні через пів години, ні через годину онук так і прийшов! Гнат Васильович застиг від несподіваної здогадки

Віра з колегою по роботі обідали у кафе. – Ти помітила, як наша Лариса Федорівна на тебе дивиться? – запитала подруга про начальницю. – Помітила. Мені навіть ніяково якось, – відповіла Віра. – Може, вона закохалася в тебе? – засміялася подруга. – Не вигадуй! – не зрозуміла жарту Віра. Але це помітили й інші співробітники, тому Віра вирішила розібратися в ситуації, прийшла до начальниці і запитала: – Чому до мене особливе ставлення? Лариса Федорівна встала і зачинила двері на ключ. – Віра, ти мене не памʼятаєш? – запитала Лариса. – Ви про що? – Віра здивовано дивилася на начальницю, не розуміючи, що відбувається