Яким може бути настрій у дівчини, коли вона вибирає собі весільну сукню? Звісно, чудовим!
Саме так почувала себе Віра, коли разом із мамою увійшла до салону і окинула поглядом кілька рядів весільних суконь різних фасонів та стилів.
До весілля ще півтора місяці, тому можна не поспішати та підійти до процесу вибору сукні з усією серйозністю.
– Віро, а ти хоча б приблизно уявляєш собі, який фасон хочеш обрати? – запитала мама.
– Поняття не маю! Я в каталогах дивилася – мені то одне подобається, то інше, – відповіла дочка.
– Ну, тоді ми навряд чи сьогодні щось купимо. Спробуємо хоча б визначитися із фасоном.
Більше години Віра приміряла сукні, обговорюючи з мамою їхні переваги та недоліки. Дві дівчини-консультантки вже забігалися, приносячи все нові й нові моделі та допомагаючи Вірі вдягати та знімати сукні.
– Все, мамо, я більше не можу. У мене в голові все переплуталося. Давай зупинимося, – сказала нарешті дівчина.
– Але тобі хоч щось сподобалося з того, що ти приміряла сьогодні? – запитала мама.
– Так, ось, здається, четверта чи п’ята – та, що з двома шнурівками, – відповіла Віра. – Але я не певна. Потрібно з Вікою прийти, нехай вона подивиться.
– Добре, тоді на сьогодні закінчимо, – сказала мама. – Ходімо додому. Андрій сьогодні прийде чи ні?
– Так, ми в кіно збиралися з Юлею та Ігором.
– Віра, – попросила мама, коли вони вже вийшли на вулицю. – Ти б познайомила сестру з кимось із друзів Андрія. А то ви скрізь вдвох ходите, а Віка вдома сидить. А їй уже двадцять три роки.
– Мамо, а мені двадцять п’ять. У двадцять три я теж вдома сиділа. А потім із Андрієм познайомилася. От і у Віки все буде добре, не хвилюйся.
Коли вони вже підходили до будинку, мама згадала, що у них закінчилося молоко.
– Я зараз швидко в магазин заскочу, а ти йди, а то раптом Андрій вже прийшов і на тебе чекає.
Андрій, справді, вже прийшов, але він не чекав своєї нареченої. Навпаки, він сподівався, що вона затримається.
Коли Віра увійшла до квартири, вона, бажаючи якнайшвидше поділитися з сестрою тим, які сукні вона сьогодні приміряла, навіть не почала знімати плащ, тільки взуття в коридорі скинула.
Але картина, яку дівчина побачила в їхній з Вікою кімнаті, переконала її заціпеніти. Сестра перша помітила Віру, а Андрій не відразу зрозумів, чому це Віка раптом почала бити плескати його рукою по плечу.
Ця картина ще довго потім стояла в Віри перед очима.
Віра обернулася і мовчки вийшла з кімнати.
За кілька хвилин у квартиру зайшла мама:
– Віра, що сталося? Чому Андрій так вискочив з квартири. Ви посварилися?
– У Віки спитай, що трапилося – вона тобі пояснить все в подробицях, – сказала Віра.
Віка мовчала, а мама, переводячи погляд із однієї дочки на іншу, невпевнено запитала:
– Віро, може нічого страшного не сталося? Може, тобі щось здалося?
– Так, мамо, мені здалося, як моя сестра зраджує мене з моїм нареченим. – вигукнула Віра.
Вона одягла туфлі та вийшла з квартири. У неї щось стислося всередині, і Віра відчула, що не зможе зробити жодного подиху, якщо зараз не вийде на свіже повітря.
Дівчина присіла на лавку біля під’їзду та заплющила очі. Як? Як вона могла так вчинити зі мною? – подумала Віра про сестру. Жодної думки про Андрія і про те, що зробив він, їй навіть на думку не спало.
Віра зробила ще один глибокий вдих і відчула, як голова йде обертом. Вона двома руками вхопилася за край лавки і більше нічого не пам’ятала.
Прокинулася Віра в палаті. Сильно крутилося в голові, у роті був якийсь неприємний присмак, все тіло було важке.
– Що зі мною? Який сьогодні день? – запитала вона у дівчини у світло-салатовому костюмі медсестри.
– Вже неділя, пів на другу ночі. Вас привезли сюди увечері у суботу, – відповіла та.
– А що зі мною?
– Ось спеціаліст завтра вранці прийде і все пояснить. Ви спіть краще…
Віра і справді заснула і проспала до самого ранку. А після сніданку прийшов черговий спеціаліст, оглянув її та й сказав:
– З вами загалом все гаразд, так що дня через три-чотири зможете піти додому. Вагітність, на жаль, зберегти не вдалося, але все сталося на такому ранньому терміні, що навряд чи це в майбутньому будуть якісь наслідки.
– Я була вагітна? – здивувалася Віра.
– А ви не знали? Чотири-п’ять тижнів – не більше.
У середу Віру виписали. А напередодні вона зателефонувала бабусі:
– Бабуся, можна я в тебе поживу?
– Звичайно, приїжджай.
Бабуся жила тут же, у місті, але у приватному будинку. Цей район міста був схожий на селище – переважно одноповерхові приватні будинки, серед яких подекуди височіли двоповерхові котеджі.
Додому Віра заїхала тільки за речами, тому коли мама і Віка повернулися з роботи, її в квартирі вже не було.
Увечері мама приїхала до бабусі.
– Ну, якщо ти так хочеш, поживи тут, трохи заспокойся.
Що ж ти не сказала, що була вагітна?
– Я сама не знала.
– Послухай, Віро, Віка кається, їй соромно, що все так вийшло. Давай заспокойся і повертайся додому. Ми на тебе чекаємо, – сказала мама перед відходом.
Наступного дня Віра зателефонувала до ЗАГСу, ресторану, фотографу та агентству, де вони збиралися орендувати машини, і все скасувала. А за два дні вийшла на роботу.
Віра жила у бабусі вже півтора місяці. Із сестрою вона не спілкувалася. Мама іноді дзвонила їй, питала, як справи, просила повернутися додому.
Але якось мама прийшла сама.
– Віра, я хотіла, щоб ти про це від мене дізналася: Віка та Андрій вирішили одружитися. Віка вагітна, а ти розумієш, що дитина має народитися у повній родині. Вони вже подали заяву. Я думаю, може, ти прийдеш на весілля до Віки і ви помиритеся, – сказала мама.
– На весілля я не прийду, це не обговорюється, і вітання від мене нехай не чекають, думаю, причину пояснювати не треба, – сказала Віра.
За місяць до весілля Віка та Андрій надіслали запрошення бабусі, а на словах сказали, що на Віру теж чекають і будуть їй раді.
– А я вже як буду рада! – Усміхнулася Віра.
Того дня, коли Віка виходила заміж, Віри у місті не було – вона відпочивала у Туреччині у готелі на березі моря.
Мама дізналася про це вже після весілля, коли прийшла до будинку бабусі – своєї матері.
– Я розумію, що Віра досі на Віку ображена, – сказала вона бабусі. – Але ж ти могла прийти і привітати свою онучку. Віка від тебе подарунок чекала.
– Який? – здивувалася бабуся.
– Ну, ти ж казала тоді, коли Віра за Андрія виходити збиралася, що подаруєш їм сто тисяч. Віка думала, що ти ці гроші тепер їм віддаси.
– Даремно думала, – сказала бабуся. – Я ці гроші Вірі обіцяла, їй і подарувала – відправила її на відпочинок, їй після всіх стресів треба було розвіятись.
– Ти не збираєшся повертатися додому? – Запитала мама Віру, коли та повернулася з відпустки. – Я розумію, що тобі важко прийняти цю ситуацію, але я тобі допоможу.
– Дякую, мамо, але ти мені вже допомогла, – відповіла Віра.
– Коли? – Запитала мати.
– Коли відсвяткувала весілля Віки у тому ресторані, який я для себе обрала, і коли всю рідню на весілля зібрала.
– А що ж, Віці треба було без весілля обійтися? – Запитала мама. – До речі, усі питали, чому ви з бабусею не прийшли.
-Сподіваюся, мамо, ти їм пояснила причину, – відповіла Віра.
Пройшло чотири роки…
Віра переїхала від бабусі, але не в квартиру матері – вона вийшла заміж, і тепер вони з чоловіком чекають на народження первістка. Це буде хлопчик, Віра йому вже й ім’я вигадала – Олег.
Її чоловік – Денис – працює у будівельній компанії, рік тому вони взяли в іпотеку двокімнатну квартиру. Віра теж ще працює, але за місяць збирається вийти у декретну відпустку.
Влітку Віра і Денис часто проводять вихідні в будинку її бабусі – Вірі подобається тиша і спокій, вона любить сидіти в квітнику і милуватися півонії, ліліями, жоржинами та айстрами, які цвітуть тут, змінюючи один одного. А Денис завжди знаходить, що відремонтувати та підправити у старому бабусиному будинку.
Ось і сьогодні зранку Віра та Денис приїхали сюди. Денис взявся ремонтувати хвіртку, а Віра з бабусею зайнялися обідом.
Коли вони збиралися сісти за стіл, прийшла мама. Вона знала, що Віра з чоловіком часто проводять у бабусі вихідні, і розраховувала застати їх тут. Вона мала до них серйозну розмову. Вона стосувалася Віки та її сина.
Коли Микита тільки народився, все здавалося нормальним, але до двох років стало помітно, що хлопчик явно має проблеми.
До трьох років Микита майже не розмовляв і не вмів робити багато з того, що має вміти дитина у цьому віці. Він почав ходити в садок, але вихователі просили не залишати його на цілий день.
Андрій заявив, що йому не потрібна така дитина, подав на розлучення, зібрав речі і пішов.
– Віці потрібна допомога, – сказала мама. – На одні аліменти не проживеш. Звичайно, вони живуть у мене, і моя зарплата йде до спільного бюджету, але грошей все одно не вистачає. Віці треба працювати.
– А чому ти все це мені розповідаєш? – Запитала Віра.
– Ти ж скоро в декрет ідеш? І потім три роки сидітимеш вдома. Може, ти зараз посидиш і з Микитою? Я сама перед роботою привозитиму його до вас, а після роботи забиратиму, – запропонувала мама.
– Надія Борисівно, – звернувся до тещі Денис, – це питання навіть не обговорюється. – Я категорично проти. І не тому, що в курсі взаємин Віри із сестрою. Ви самі подумайте, що пропонуєте: Вірі скоро народжувати, вона повинна відпочивати, берегти себе, а ви хочете, щоб вона займалася проблемною дитиною, з якою власна мати не завжди може впоратися. І потім: після пологів Віра не зможе приділяти увагу двом дітям – їй вистачить клопоту і з нашим сином. Вам потрібна нянька. Це дорого, але це питання вам треба вирішувати з Андрієм. Ви говорили, що Микиті дали направлення на якусь комісію. Віка вже була із сином на цій комісії?
– Вона вже почала проходити, але там така морока!
– А ви як думали? Від рішення цієї комісії залежить, чи Микита отримуватиме пенсію. Якщо Віка цього не розуміє, поясніть їй, – сказав Денис.
– Вона тягне, бо не хоче визнати, що в неї син – з проблемами, – схлипнувши, сказала мама.
– Але від того, що Віка, як страус, засуне голову в пісок, проблема не вирішиться, – зауважила Віра. – Тож нехай береться за справу. А сидіти з Микитою я не буду.
– Віра, можливо, вже час забути те непорозуміння, яке було колись між вами? Вікторії і так несолодко живеться.
– Мамо, те, що ти назвала непорозумінням, нормальні люди називають підлістю. А підлість прощати не можна. Може, мене хтось за це засудить, але я з Вікою більше ніколи в житті не матиму ніяких справ.
– Але ж вона твоя сестра!
– Немає в мене сестри. Колись була, а тепер немає. – відповіла Віра.
