Життєві історії

Віра в кімнаті збирала валізу. – Віро, ти куди? – гукнув з дивана чоловік. – На відпочинок? – Так, – відповіла вона. – Ааа, зрозуміло! – Дмитро замовк і продовжив дивитися футбол. Через годину Віра закінчила і гукнула: – Дмитро. Допоможи сумку винести. Куртку накинь, та черевики, там дощ! – А мені дощ не заважає. Я на хвилину вискочу і назад, – сказав Дмитро. – Ти смішно виглядатимеш у таксі без куртки і в тапках, – пояснила Віра. – Я? А куди я їду? – здивувався Дмитро. – А це сюрпирз! – єхидно посміхнулася жінка. Дмитро здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Віра збирала валізу. Особливо речі не перебирала, що потрапило під руку, те й у валізу. Добре, що в неї скрізь порядок. Речі чоловіка на одній полиці, свої на іншій.

– Віро, а ти куди, – гукнув з дивана чоловік. – На відпочинок?

– Так.

– А, зрозуміло!

Дмитро замовк і продовжив дивитися футбол. Йому й вдома було добре, не любив він ці різні поїздки. Він і до матері не любив їздити.

– Звісно на відпочинок, – подумала Віра. – Ще й на який відпочинок! 

Ох, і відпочине вона! Набридло їй одній тягнути все на собі. За квартиру орендовану заплати, все купи, їжу готуй. Набридло! Дмитро вже півроку лежить на дивані у пошуку роботи. А одружені вони лише рік. Раніше він працював, але останнім часом зовсім розслабився. Що тільки не казала йому Віра. Звичайно не всі півроку на дивані, іноді він працює тиждень чи навіть два. Тільки грошей у хату ніколи не приносить. Просто приходить добряче «веселий» і каже, що його звільнили, і він з горя «відсвяткував».

От і позавчора вони посварилися. І що? Робота не знайшлась, він її навіть не шукав.

– Дмитро. Допоможи валізу винести. Куртку накинь, та черевики, там дощ, – гукнула Віра.

– А мені дощ не заважає. Я й так можу. А чому ти мою валізу взяла? – здивувався чоловік, помітивши в руках дружини свою валізу.

– Ти смішно виглядатимеш у таксі без куртки і в тапках.

– Я?

– Так, ти. Ти їдеш до своєї мами. Тому й валіза твоя.

– А ти? Ти їдеш на відпочинок?

– Я буду відпочивати.

– Молодець, добре придумала. Мама хоч готуватиме, поки тебе нема. А коли ти повернешся?

– Тобі навіщо?

– Ну і я тоді повернусь від мами.

– Ні. Ти тепер житимеш у мами. А я відпочину. А то від тебе користі немає. Я працюю, прибираю, перу, сумки тягаю, готую, обовязок подружній віддаю. А ти? На дивані лежиш, телевізор дивишся. Якщо хочеш повернутися, все буде навпаки.

– Це ще як?

– Я на дивані лежатиму, серіали дивитися, а ти все інше.

– Ні. Готувати я не вмію, та й інше не для мене. Я ж чоловік. Як я можу прати та прибирати?

– Але ти можеш працювати, тільки не хочеш. От і поїдеш до мами. Нехай вона тебе навчить на роботу ходити щодня. Чому вона тобі не пояснила, що чоловік має працювати?

– Віро, не треба до мами.

– Куди завгодно, якщо не хочеш до мами. Ми з тобою все обговорювали два дні тому. І п’ять і десять днів тому. І раніше. Що ти обіцяв?

– Ну знайду я роботу, чого ти одразу виставляєш мене. А ходімо разом до мами жити. Там не треба платити за квартиру.

– Ні. Ми вже жили в неї. Ти працював? Ні. Ти ж у нас у пошуку. Таксі чекає, поспішай. Проводити не буду.

Дмитро повільно сідав у таксі, він сподівався, що Віра пожартувала і покличе його назад. Але вона лише помахала йому рукою.

За годину пролунав дзвінок свекрухи, отже дістався. Відповідати Віра не стала. Вона вирішила змінити квартиру та переїхати ближче до роботи.

Вже цілий місяць вона відпочивала від чоловіка. Він іноді дзвонив і навіть писав. Скаржився на маму. Хотів повернутись. І навіть спробував прийти просто у гості. Але на старій адресій вже інші мешканці. Нової адреси Віра йому не сказала.

Так минуло три місяці. Свекруха іноді теж дзвонила, і теж скаржилася. Їй набридло утримувати та обслуговувати дорослого сина.

– Він твій чоловік. Забирай його назад.

– Незабаром вже не буде чоловіком. Я подала на розлучення.

– Чому? Він так тебе любить. Сумує.

– Він любить диван та футбол. А це й у вас є. Прощайте.

Їх розлучили швидко. Ділити не було чого. Тільки дві валізи роз’їхалися в різні боки.

Із Дмитром у них сталося все швидко. Знайомство, пропозиція, весілля, розлучення. Тепер Віра не поспішає заводити нові відносини.

Вам також має сподобатись...

Марина з Русланом вирішили збудувати хату. Батьки Марини не допомагали. – Краще б квартиру купили! – казали вони. – Навіщо вам це все треба? Не розумієте ви, молодь, куди гроші витрачати! – Це наші гроші, – казали молоді. – Куди хочемо, туди й витрачаємо! Перед будівництвом, коли було розчищено ділянку, приїхав брат Марини: – Навіщо вам це будівництво? Продавайте ділянку і купіть у мене батьківську хату. – Тобі батьки будинок віддали, а ти нам його продаси?! – тільки й сплеснув руками Руслан. А коли він закінчив будівництво, то всі ахнули від побаченого

Наталя прокинулася пізно. Сьогодні у неї ювілей, тож жінка вирішила трохи поніжитися в ліжку. Ближче обіду Наталка заварила собі каву, посмажила омлет і почала приймати дзвніки з привітаннями. Першою зателефонувала мама Наталки. – Доню вітаю тебе з ювілеєм! – привітала жінка доньку. – Ну що будете святкувати? – Нам зараз не до святкування, – відповіла донька. – Всі гроші бережемо на весілля сина. Наталка ще трохи порозмовля з матірʼю і закінчила виклик. Раптом пролунав дзвінок у двері. – А це ще хто? – здивувалася жінка і пішла відкривати. Наталка відкрила двері і застигла побачивши на порозі несподівану гостю

Тетяна з чоловіком Ігорем зібралися на весілля її брата. До кафе, де проходило свято, вони під’їхали на своєму чорному джипі. З діловитим виглядом родичі вийшли з розкішної машини. Ігор вручив нареченій букет і подарунок. – Прошу за стіл, – сказав їм наречений. Тетяна вибрала найліпше місце і поманила за собою чоловіка. Вона невдоволено подлубалася у тарілці, а потім мовчки вийшла з-за столу. Через годину, з поважним виглядом, Тетяна з’явилася в кафе. В її руках були два паперові пакети. Ігор глянув, що там несе його дружина і аж почервонів від сорому

Ігор повертався з роботи пізно. По дорозі додому він зайшов у квітковий магазин. Там він купив для своєї коханої дружини Ірини найкрасивіший букет троянд і поспішив додому. Ігор зайшов у підʼїзд, весело наспівуючи якусь пісеньку. – От Іринка моя зрадіє! – думав він. – Зараз здивую її квітами і поведу в дорогий ресторан… Ігор підійшов до квартири і спробував відкрити двері своїм ключем, але потрапити всередину він не зміг! Двері були зачинені на засув… На порозі стояло кілька сміттєвих пакетів. Ігор зазирнув в один з них і оторопів від побаченого