Життєві історії

Віталік зручно розташувався на дивані, невдовзі розпочнеться футбол. Але не встиг пролунати стартовий свисток, як у вітальню заявилася дружина з дошкою для прасування. – Ну все, звук у телевізорі можна вимикати, – сумно подумав Віталік. Прасувати мовчки дружина не буде. Рапто,  у голові Віталія, виникло геніальне рішення

Віталік зручно розташувався на дивані, налаштовуючись на гарний футбол. До початку матчу все було готове, залишилося тільки дочекатися стартового свистка.

Але не встиг відіграти гімн Ліги Чемпіонів, як у вітальню заявилася дружина з дошкою для прасування. Ось невдача!

-Ну все, звук у телевізорі можна вимикати, – сумно подумав Віталік.

Прасувати мовчки дружина не буде. Мовчки нудно. А тут коханий чоловік перед телевізором і вуха у нього вільні. Футбол же дивляться, а не слухають, чи не так?

Віталік напружився, готуючись одночасно стежити за подіями на полі та перебігом думки дружини. Друге було складніше, оскільки перебіг думок дружини своєю непередбачуваністю нагадував фінти Кріштіану Роналду.

Тим часом праска із шипінням сковзала по дошці.

– Уявляєш, кішка образилася, що її у ванній зачинили, – почала дружина. – Дитина вмиватися прийшла, і забула, що вона там… До речі, я вчора зважувалася, на терезах було 56 кг. …Ти мене слухаєш? 1 кілограм наюрала. Жах! А я дивлюся, мені джинси тісні стали… А Метт Деймон у вчорашньому фільмі такий кумедний і незвичний був. Скільки йому років зараз? Ти не знаєш?…

Віталік і дружину трохи слухав, і футбол краєм ока дивився.

Вхопити нитку гри ніяк не виходило. Звичного коментатора явно не вистачало для відчуття свята.

А дружина все щебече та щебече. І, судячи з залишків невипрасованої білизни, до кінця першого тайму щебетатиме…

Рішення було прийшло спонтанно.

– Залиш праску, я сам все поглажу! – заявив Віталік. – А ти піди, у дитини уроки перевір.

– Гаразд, – знизала плечима дружина і з легкістю розлучилася з праскою.

Віталік увімкнув звук телевізора і поставив дошку так, щоб і прасувати можна було, і зручно було дивитися. І як це він одразу не здогадався?

До початку другого тайму з білизною було покінчено. Віталік розвалився на дивані і з насолодою дивився футбол. Свято поверталося.

Дружина з’явилася одночасно із фінальним свистком.

– О, молодець, впорався, – похвалила вона. – Ось що означає мотивація! До речі, коли маєш наступну важливу гру?

Вам також має сподобатись...

Марія накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її син приведе наречену, знайомитися. Коли все було готово, у двері подзвонили. На порозі стояв Віктор з Настею. – Мамо, це Настя! Моя майбутня дружина, – представив дівчину син. Марія запросили гостей до столу, перекусили, порозмовляли. – Вітя, допоможи мені принести чашки, – попросила Марія під кінець застілля. Віктор пішов за мамою. І тільки вони зайшли на кухню, як жінка почала: – Ти кого привів до нас у хату? Ти що, не бачиш, хто вона! – Мамо, ти про що? – Віктор здивовано дивився на матір, нічого не розуміючи

Степан одружувався з Василиною. У ЗАГСі наречену з нареченим розвели по різних кімнатах. Степанові прийшло якесь повідомлення. – Я вийду ненадовго, – сказав він своєму другу Ігорю, і вийшов з кімнати. Час минав, а Степан не повертався. Ігор глянув на годинник. – Ходіть на реєстрацію, – гукнув з-за дверей жіночий голос. – Де ж Степан? – думав Ігор. Він вийшов на вулицю, заглянув у чоловічий туалет, але Степана ніде не було… Раптом Ігор почув якийсь рух за сусідніми з туалетом дверима. Він прислухався. Точно там хтось є! Ігор різко відкрив двері й застиг від побаченого

Тетяна готувала обід, як раптом на подвірʼї почулися якісь голоси й гамір. Дівчина швидко визирнула у вікно. До них у хвіртку заходили якісь люди… Тетяна придивилася хто ж це там такий прийшов. Це був друг її батька зі своїм дорослим сином Олегом. – Хм, і чого ж це вони прийшли до нас? – задумалася Тетяна. – Ще й так одягнені обоє святково. Дивно це все, дуже дивно… Дівчина уважно прислухалася до розмови гостей з батьком, і раптом оторопіла від почутого. – Господи, це що якийсь жарт? – тільки й пробурмотіла вона

Ірина Федорівна взяла порожню баночку і вирішила сходити до сусідки Дарини. Вона подзвонила у двері. Відкрила мила дівчина. – У вас солі по-сусідськи не знайдеться? – запитала Ірина Федорівна. – Ох так, будь ласка, проходьте! – заметушилася Дарина. У квартирі було затишно й тихо. У коридорі ходив величезний пухнастий кіт. Ірина Федорівна пішла на кухню за Дариною. – Та я, взагалі-то, не стільки за сіллю, скільки для того, щоб поговорити з вами, – сказала вона. – Я мама вашої сусідки Олени. І вона має до вас деякі запитання. Дарина аж застигла з чашкою в руках