Коли Володя запропонував Марії з’їхатися, вона думала, що це початок казки. Їхня довгої і щасливої казки.
Власне, так воно й було. Тільки казка називалася «Попелюшка».
Виявилося, що Володя зовсім не пристосований до життя. До цього він жив з мамою, яка досі доглядала свого дорослого синочка.
Володя ніколи нічого не готував. І якщо Марія просила його щось швидко зробити, коли, наприклад, затримувалася з роботи, то він відразу казав, що нічого не вміє. І навіть якось показово продемонстрував їй чорні макарони, і ще чорнішу каструлю.
– Я ж казав, – зітхнув він. – А ти мені не вірила. У нашій родині завжди мама готувала, я навіть до плити не підходив. Тому готування для мене – темний ліс. Краще ти сама.
І Марія зітхала, та більше не просила його. А сенс? Продукти переводити?
А Володя і радий був. Взагалі, він вважав, що всі ці обов’язки по дому – виключно жіноча прерогатива. І чоловікам не треба в неї потикатися, тільки все зіпсують. Ось у їхній родині мама все робила, і всім було добре.
А чоловіки, вони для іншого створені. Навіщо конкретно, Володя не знав. Тому що в сантехніці та електриці він не розбирався, ремонт робити не вмів, та й заробляв нарівні з Марією. Але він свято вірив, що його призначення інше. І точно воно не пов’язане з прибиранням і готуванням.
Марія розуміла, що у кулінарії стався провал. Але вона не сумувала, стала просити Володю допомогти по дому.
Просила випрати речі – так він закинув чорне та біле разом, а після прання дістав уже чорну та сіру білизну. Та й то розвішати нормально не зміг.
Після того, як він пропилососив, пісок все ще рипів під ногами.
– Ну як так? – дивувалася Марія. – У цьому нічого складного немає!
– Це тобі нема! Тому що ти з дитинства це робиш, – заперечував Володя. – А для мене це все складно.
Марія й не помітила, як всі обов’язки лягли на її плечі. Навіть закупівля продуктів, тому що Володя обов’язково купував щось не те, або просто забував купити щось важливе.
Взагалі Марія свято вірила, що зв’яже своє життя тільки з тією людиною, яка ділитиме з нею радості, біди та турботи. Володя поки що ділив лише радості. Бід, на щастя, ще не траплялося, а от турботи він щедро віддав своїй другій половині.
– Він наче сміється, – скаржилася Марія сестрі. – Ну, як можна не приготувати макарони в каструлі? А як додуматися випрати чорне та біле разом? Ще, головне, немов саме ці кольори підбирав?
– Так він це, напевно, спеціально, – хмикнула сестра, яка вже п’ять років була одружена, і всі хитрощі чоловіків чудово знала. – Мовляв, у мене нічого не виходить, зроби ти. Я так на роботі часом роблю. Будую з себе не розумну, і всі бояться, що я напортачу. Тому частину обов’язків з мене знімають. Але тут, головне, не загратись, а то й звільнити можуть.
Марія лише зітхнула.
– І що мені з ним робити? – пробурмотіла вона. – Тут або чоловіка перевиховувати, або чоловіка міняти. Тому що миритися з таким станом речей мені зовсім не хочеться. Я хочу хоч раз на тиждень нічого не готувати, хочу, щоб він хоч іноді мив посуд. Знаєш, як він її днями помив після моїх умовлянь? Розбив мою найулюбленішу чашку! Клявся, що це випадковість, мовляв, вона слизька була! Але я не вірю.
– А ти готова чоловіка змінити? – Запитала сестра. – А то в мене колега є на роботі, каву собі робить. Може, й інше вміє.
Марія лише махнула рукою.
– Ні, не готова. Дивно, але я люблю Володю. Сама не розумію чому. Мабуть, він мене прив’язав до себе, коли ми ще не жили разом. А я тепер не можу відв’язатися. А він і радий, знає, що мені нема куди подітися.
– Ну, значить, залишається варіант перевиховувати, – підсумувала сестра.
– Так, але як це зробити? Я ж пробувала. І просила і вмовляла. У результаті це все тільки мені виходило боком. Знаєш, скільки я цю каструльку відтирала?
– А що, коли робити так, як він робить? Ну, мовляв, у тебе теж нічого не виходить?
– Але ж він знає, що це неправда, – з сумнівом промовила Марія.
– Звісно, знає. Як і ти чудово знаєш, що в нього не лапки. І що макарони може зварити навіть п’ятирічна дитина. Головне, робити серйозне обличчя і чекати, коли він підніме білий прапор.
– А як не підніме? – спитала Марія.
– Ну тоді варіант «Б».
– Це який же?
– Мій колега.
– Та ну тебе, – засміялася Марія.
Власне, дівчина вирішила наслідувати пораді сестри. Тому що це все її вкрай напружувало. Вона могла б миритися з чимось одним, наприклад, що Володя не готуватиме. Вона і сама любить це робити, та й доставки ніхто не скасовував. Але миритися з тим, що він взагалі нічого не збирається робити, вона не хотіла.
А потім, якщо вони все ж таки одружаться, у них з’являться діти. І що? Марія кидатиметься між побутом і дитиною. І у вихідний, скажімо, після безсонної ночі, чоловік буде спокійно дивитись телевізор, а вона, буде блукати по будинку, намагаючись все доробити.
Марія навіть головою струснула, щоб забрати цю картинку. Ну вже ні, або Володя стає дорослим, Або … Про інше «або» навіть думати не хотілося.
Увечері Володя прийшов із роботи.
– Ммм, чим так смачно пахне?
– Курочку з картоплею запечена, – відповіла Марія, намагаючись не посміхатися. Вона до цієї курочки навіть не доторкнеться, благо, поїла заздалегідь.
Володя вимив руки і тут же сів за стіл.
– Я такий голодний! Навіть слинки течуть!
– Їж на здоров’я, – подала Марія йому тарілку.
Володя, чи то з голоду, чи з жадібності запхнув у рот відразу велику порцію їжі, і відразу скривився.
– Що таке? – розіграла Марія здивування.
– Та там одна сіль!
– Правда?
Марія спробувала їжу та скривилася.
– Ось проблема, пересолила. Дві години на цю курку витратила, доведеться все викидати.
– І що ми їсти будемо?
– Ти знаєш, вона мені весь апетит відбила. Я нічого не буду. Та й втомилася сильно…
За годину Марія спостерігала, як злий Володя, не дочекавшись їжі, робить собі бутерброд.
– Це все-таки вміє, — пробурмотіла вона.
Наступного дня Марія прокинулася від вигуку.
– Марія, та що ж це таке, це моя улюблена футболка.
Володя тримав у руках річ, яка б підійшла п’ятирічній дитині. Але не здоровому чоловіку.
– Мабуть, я її не в тій температурі випрала. Вибач. Отже, решта білих речей, можливо, теж сіла.
Володя явно стримував роздратування, а Марія відкинулася в ліжку. Їй ще півгодини можна поспати.
Через день на Володю чекало нове випробування.
– А чим так пахне? – скривився він, увійшовши до квартири.
– А сміття ніхто не викинув, — відповіла Марія, забувши уточнити, що вона викинула туди щось зіпсоване з холодильника. Сама ледве витримала від цього запаху, але це того варте.
– А чому ти не викинула?
– Ліньки! – відповіла Маруся.
Володя пробурмотів щось, але схопив сміття і вирушив на смітник. А Марія поставила в думці галочку: це він теж може зробити.
Коли Володя попросив Марію купити якусь ковбасу (ну, не уявляє він своє життя без неї), Марія спеціально не стала її брати. І на запитальний погляд поплескала очима.
– Я забула…
– Може, сходиш?
– Ой, ні, не можу. У мене починається серіал.
І через півгодини Володя тупав у магазин, знову бубнячи собі щось під ніс.
Фантазія Марії не була закінчена. Це ще Володя нічого не говорить про брудну підлогу, брудну ванну та гору білизни. Але Марія й сама не знала скільки витримає. Вона якось не звикла жити у сараї.
Але першим здався Володя. Підняв цей білий прапор.
– Я знаю, що ти робиш, – сказав він.
– Я нічого не роблю.
– Марія, але ж я не спеціально! Правда, нічого не вмію.
– А ти думаєш, я одразу все вміла? Можна ж навчитися, якщо є бажання. Або жити ось так… – обвела Марія рукою квартиру.
– Здаюсь. Що мені робити?
Загалом обов’язки поділили. Володя вчився бути відповідальним дорослим, Марія запаслася терпінням. Головне, що вони обоє дійшли однієї думки: вони готові щось змінювати заради їхнього щасливого життя.
