Життєві історії

Ліза з Вадимом познайомилася ще в університеті. Вона була на два роки молодшою за хлопця. Молодий чоловік не поспішав знайомити кохану з батьками, хоча з мамою Лізи був знайомий давно. Вона була повною протилежністю його матері! Добра й привітна. Але молодята вирішили розписатися, і знайомитися таки довелося… Аліса Адамівна не соромлячись почала пліткувати про Лізу прямо при дівчині! – Ну, і що ти в ній знайшов? – просто запитала вона сина. Ліза очі витріщила від такого нахабства

Ліза від самого початку не сподобалася своїй свекрусі.

Аліса Адамівна була строгою жінкою, зарозумілою та прямолінійною.

Вона навіть до сина і свого чоловіка ставилася дуже строго. Не дозволяла їм розслаблятись. Хто був батьком Аліси мати приховувала, тільки говорили, що іноземець.

А по-батькові вона просто придумала сама. Аліса Адамівна, це вам не Аліса Петрівна якась, як вона думала.

Ліза з Вадимом познайомилася ще в університеті. Вона була на два роки молодшою. Молодий чоловік не поспішав знайомити її з батьками, хоча з мамою Лізи був знайомий давно.

Вона була повною протилежністю його матері. Добра і привітна.

Але молодята вирішили розписатися, і знайомитися таки довелося…

Аліса Адамівна не соромлячись почала пліткувати про Лізу прямо при дівчині!

– Ну, і що ти в ній знайшов? – просто запитала вона сина.

Ліза очі витріщила від такого нахабства.

– Мамо, ми любимо один одного!

– Любимо. Жити ви де будете? Хочеш квартирантку в мій дім привести? Мені цього не треба.

– Орендуватимо значить. Ми й не мали наміру жити у вас. Ми вже обоє працюємо, а знайомі давно.

– О, Боже. Вона на шию сяде разом із дитиною тобі.

– Мамо, Ліза не вагітна.

– Буде. Ось побачиш – буде.

– Звичайно буде. Щоб ти не казала, а весілля відбудеться. Скромне. Розпишемося і поїдемо.

– Скромне? Наречена зовсім бідна? Що ж ти нас так ганьбиш, синку.

– Все, мамо. Ми йдемо. А ти тут подумай, заспокойся. Дату ми повідомимо…

– Я їй не сподобалася, – почитала головою Ліза.

– Навіть не думай про це. Я так і думав. Ми з нею жити не будемо. Вона завжди хоче, щоб було, як вона сказала. Ти головне просто мовчи. І взагалі, ми ж з тобою зібралися їхати. Почнемо все самі.

– Так. Тільки моя мати одна залишиться.

– А ми її з собою візьмемо.

Щоб не було безглуздої ситуації у ЗАГСі, молодята розписалися без батьків.

Зустрілися з ними вже тільки в кафе. Батьки Вадима і мама Лізи.

– Чисто сімейне свято. Наших друзів не буде, – сказав Вадим.

– А де батько твоєї нареченої? Я так і знала. Ганьба на мою голову.

– Мамо, помовч! Не ганьбись. Батька у Лізи не стало два роки тому.

– Значить спадковість нехороша. Ти б синку подумав, перш аніж одружуватися.

– Мого чоловіка не стало раптово, – втрутилася мама Лізи. – І це не ваша справа, як це було. У дітей весілля. А ви все свято їм псуєте.

Аліса Адамівна не чекала на таку відповіді. Вона звикла лише говорити, а не сприймати заперечення.

Вони п’ять хвилин сиділи мовчки. Потім Вадим підвівся і оголосив про їхній від’їзд.

Взяв за руку Лізу. Його новоспечена теща теж одразу встала. Вона просто не хотіла залишатися у компанії Аліси.

– Все сплачено. Веселіться. А у нас поїзд.

– Я з вами, – Аліса Адамівна хотіла бігти за сином, але чоловік взяв її за руку.

– Сядь!

– А ти чого мене зупиняєш?

– Ти ще свічку їм потримай. Змирись. Син уже дорослий.

…Медовий місяць пролетів швидко. Молоді повернулися, винайняли квартиру і стали жити своїм життям. У їхніх планах було назбирати грошей, поїхати, купити квартиру чи будинок подалі від Аліси Адамівни.

Заробляли вони добре. Тільки Аліса Адамівна псувала їм життя. Вона часто й у будь який час приходила до них.

Розпитувала сусідів, навіть знайшла хазяйку квартири, наговорила їй всякого про Лізу.

Молодят попросили переїхати. З другою квартирою було те саме. Вона якось дізналася, де вони живуть і почала знову.

Вона хотіла їх розлучити. Але розлучилася сама. Чоловік довго її терпів, але не витримав. Сам подав на розлучення і пішов.

Після третьої квартири Ліза і Вадим вирішили взагалі виїхати з міста. Знайшли собі роботу у іншій області. Стали речі збирати. Тільки зненацька мама Лізи заслабла. Довелося від’їзд трохи відкласти.

Вони переїхали до неї. Гроші збиралися тепер швидше. За оренду платити не було потрібно. Та й Аліса Адамівна їх не турбувала, якщо не брати до уваги її постійних дзвінків. Але це були просто квіточки порівняно з тим, що було.

Тепер Аліса була незадоволена відсутністю онуків. Якщо немає дітей, то значить невістка погана, а може, через бурхливу молодість у неї так. Почала з новою силою синові виказувати.

– Все. Більше ти мене не побачиш і не почуєш. Зв’язок тільки через батька. І то у крайньому випадку. Я знаю, що ви розлучилися. Я знаю. Отак і спілкуватимемося. Так, мамо! Через третіх людей!

Він не сказав матері про свій від’їзд. Ліза і Вадим поїхали. Знайшли роботу. Збудували будинок. Мама Лізи поїхала з ними, щоб допомагати. Вона продала свою велику квартиру.

На новому місці придбала маленьку, щоб просто не заважати дітям. Ліза допомогла їй влаштуватися працювати.

Потім вона переїхала до них у будинок. Лізі потрібна була допомога з дітьми. У них із Вадимом народилися дві доньки.

Аліса Адамівна бачила онучок лише на фотографії. Вадим обіцяє приїхати, але мати у гості не кличе.

А батько часто приїжджає до них. Іноді навіть каже про переїде до них ближче, от тільки до пенсії ще далеко…

Вам також має сподобатись...

Степан вирішив зайти додому, забрати осінню куртку. Хлопець відкрив двері своїм ключем.  – Мамо, ти вдома? — спитав Степан з коридору, почувши якісь шарудіння в її кімнаті. – Привіт, а ти що? Повернувся? – мама вискочила до сина. – За курткою прийшов, де моя синя, така зі смужками, – запитав Степан, як раптом згадав. – Вона ж у твоїй шафі. Степан пройшов коридором до кімнати матері, відкрив двері і застиг на місці. Хлопець обернувся і глянув на матір. Вона стояла схвильована, немов школярка на іспиті. – Мамо, це що таке? – здивовано вигукнув Степан, нічого не розуміючи

Ірина пішла додому раніше. Вона піднімалася сходами з пакетами продуктів у руках. Робота закінчилася рано, і вона вирішила порадувати свого коханого Сергійка його улюбленими котлетками. На четвертому поверсі з квартири навпроти випурхнула Світлана – висока блондинка у літньому сарафані. Ірина відзначила новий манікюр сусідки – під колір босоніжок. – Ой, Іринко! – Світлана розпливлася в посмішці, притримуючи двері. – А я якраз від вас! Пакет із продуктами раптом став важким, як гиря. – Від нас? – побіліла Ірина. – Ага! – Світлана зашепотіла. – Ваш Сергійко такий дбайливий! Я йому сказала: «Це залишиться між нами». А він так мило зніяковів! Ірина застигла на місці від почутого

Тамара Сергіївна готувалася до зустрічі із майбутньою невісткою. Ця дівчина їй дуже не подобалася. У двері подзвонили. Приїхали! Майбутня невістка виявилася звичайною дівчиною. – І що Андрій у ній знайшов? – дивувалася Тамара. Дівчина зголосилася допомогти на кухні. У Тамари з невісткою зав’язалася розмова, яка дуже здивувала жінку

Віра в кімнаті збирала валізу. – Віро, ти куди? – гукнув з дивана чоловік. – На відпочинок? – Так, – відповіла вона. – Ааа, зрозуміло! – Дмитро замовк і продовжив дивитися футбол. Через годину Віра закінчила і гукнула: – Дмитро. Допоможи сумку винести. Куртку накинь, та черевики, там дощ! – А мені дощ не заважає. Я на хвилину вискочу і назад, – сказав Дмитро. – Ти смішно виглядатимеш у таксі без куртки і в тапках, – пояснила Віра. – Я? А куди я їду? – здивувався Дмитро. – А це сюрпирз! – єхидно посміхнулася жінка. Дмитро здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається