Життєві історії

Ліза з Вадимом познайомилася ще в університеті. Вона була на два роки молодшою за хлопця. Молодий чоловік не поспішав знайомити кохану з батьками, хоча з мамою Лізи був знайомий давно. Вона була повною протилежністю його матері! Добра й привітна. Але молодята вирішили розписатися, і знайомитися таки довелося… Аліса Адамівна не соромлячись почала пліткувати про Лізу прямо при дівчині! – Ну, і що ти в ній знайшов? – просто запитала вона сина. Ліза очі витріщила від такого нахабства

Ліза від самого початку не сподобалася своїй свекрусі.

Аліса Адамівна була строгою жінкою, зарозумілою та прямолінійною.

Вона навіть до сина і свого чоловіка ставилася дуже строго. Не дозволяла їм розслаблятись. Хто був батьком Аліси мати приховувала, тільки говорили, що іноземець.

А по-батькові вона просто придумала сама. Аліса Адамівна, це вам не Аліса Петрівна якась, як вона думала.

Ліза з Вадимом познайомилася ще в університеті. Вона була на два роки молодшою. Молодий чоловік не поспішав знайомити її з батьками, хоча з мамою Лізи був знайомий давно.

Вона була повною протилежністю його матері. Добра і привітна.

Але молодята вирішили розписатися, і знайомитися таки довелося…

Аліса Адамівна не соромлячись почала пліткувати про Лізу прямо при дівчині!

– Ну, і що ти в ній знайшов? – просто запитала вона сина.

Ліза очі витріщила від такого нахабства.

– Мамо, ми любимо один одного!

– Любимо. Жити ви де будете? Хочеш квартирантку в мій дім привести? Мені цього не треба.

– Орендуватимо значить. Ми й не мали наміру жити у вас. Ми вже обоє працюємо, а знайомі давно.

– О, Боже. Вона на шию сяде разом із дитиною тобі.

– Мамо, Ліза не вагітна.

– Буде. Ось побачиш – буде.

– Звичайно буде. Щоб ти не казала, а весілля відбудеться. Скромне. Розпишемося і поїдемо.

– Скромне? Наречена зовсім бідна? Що ж ти нас так ганьбиш, синку.

– Все, мамо. Ми йдемо. А ти тут подумай, заспокойся. Дату ми повідомимо…

– Я їй не сподобалася, – почитала головою Ліза.

– Навіть не думай про це. Я так і думав. Ми з нею жити не будемо. Вона завжди хоче, щоб було, як вона сказала. Ти головне просто мовчи. І взагалі, ми ж з тобою зібралися їхати. Почнемо все самі.

– Так. Тільки моя мати одна залишиться.

– А ми її з собою візьмемо.

Щоб не було безглуздої ситуації у ЗАГСі, молодята розписалися без батьків.

Зустрілися з ними вже тільки в кафе. Батьки Вадима і мама Лізи.

– Чисто сімейне свято. Наших друзів не буде, – сказав Вадим.

– А де батько твоєї нареченої? Я так і знала. Ганьба на мою голову.

– Мамо, помовч! Не ганьбись. Батька у Лізи не стало два роки тому.

– Значить спадковість нехороша. Ти б синку подумав, перш аніж одружуватися.

– Мого чоловіка не стало раптово, – втрутилася мама Лізи. – І це не ваша справа, як це було. У дітей весілля. А ви все свято їм псуєте.

Аліса Адамівна не чекала на таку відповіді. Вона звикла лише говорити, а не сприймати заперечення.

Вони п’ять хвилин сиділи мовчки. Потім Вадим підвівся і оголосив про їхній від’їзд.

Взяв за руку Лізу. Його новоспечена теща теж одразу встала. Вона просто не хотіла залишатися у компанії Аліси.

– Все сплачено. Веселіться. А у нас поїзд.

– Я з вами, – Аліса Адамівна хотіла бігти за сином, але чоловік взяв її за руку.

– Сядь!

– А ти чого мене зупиняєш?

– Ти ще свічку їм потримай. Змирись. Син уже дорослий.

…Медовий місяць пролетів швидко. Молоді повернулися, винайняли квартиру і стали жити своїм життям. У їхніх планах було назбирати грошей, поїхати, купити квартиру чи будинок подалі від Аліси Адамівни.

Заробляли вони добре. Тільки Аліса Адамівна псувала їм життя. Вона часто й у будь який час приходила до них.

Розпитувала сусідів, навіть знайшла хазяйку квартири, наговорила їй всякого про Лізу.

Молодят попросили переїхати. З другою квартирою було те саме. Вона якось дізналася, де вони живуть і почала знову.

Вона хотіла їх розлучити. Але розлучилася сама. Чоловік довго її терпів, але не витримав. Сам подав на розлучення і пішов.

Після третьої квартири Ліза і Вадим вирішили взагалі виїхати з міста. Знайшли собі роботу у іншій області. Стали речі збирати. Тільки зненацька мама Лізи заслабла. Довелося від’їзд трохи відкласти.

Вони переїхали до неї. Гроші збиралися тепер швидше. За оренду платити не було потрібно. Та й Аліса Адамівна їх не турбувала, якщо не брати до уваги її постійних дзвінків. Але це були просто квіточки порівняно з тим, що було.

Тепер Аліса була незадоволена відсутністю онуків. Якщо немає дітей, то значить невістка погана, а може, через бурхливу молодість у неї так. Почала з новою силою синові виказувати.

– Все. Більше ти мене не побачиш і не почуєш. Зв’язок тільки через батька. І то у крайньому випадку. Я знаю, що ви розлучилися. Я знаю. Отак і спілкуватимемося. Так, мамо! Через третіх людей!

Він не сказав матері про свій від’їзд. Ліза і Вадим поїхали. Знайшли роботу. Збудували будинок. Мама Лізи поїхала з ними, щоб допомагати. Вона продала свою велику квартиру.

На новому місці придбала маленьку, щоб просто не заважати дітям. Ліза допомогла їй влаштуватися працювати.

Потім вона переїхала до них у будинок. Лізі потрібна була допомога з дітьми. У них із Вадимом народилися дві доньки.

Аліса Адамівна бачила онучок лише на фотографії. Вадим обіцяє приїхати, але мати у гості не кличе.

А батько часто приїжджає до них. Іноді навіть каже про переїде до них ближче, от тільки до пенсії ще далеко…

Вам також має сподобатись...

Денис прийшов в гості до своєї бабусі не сам. Біля нього на порозі стояла якась худенька дівчина. – Бабусю, познайомся, це Ліза! Ліза, це моя бабуся Лілія Вікторівна. – Здрастуйте, – посміхнулася Ліза. – Дякую вам величезне! – Ну, проходьте, – відповіла бабуся. – От тільки я не зрозуміла, а за що ви мені дякуєте?! Денис із Лізою переглянулися

Марина прибирала в будинку, коли у двері постукали. На порозі стояла її сестра. – Привіт, пригостиш чаєм? Розмова є, – одразу сказала Наталка. – Привіт. Звісно, проходь, – запросила сестра. Марина швидко накрила стіл, і сіли з Наталкою пити чай. – Я ось навіщо приїхала, – почала та. – Ти коли мені борг віддаси? – Який борг? Я не позичала у тебе нічого? – здивувалася Марина. – Так, не позичала. Але ти винна мені кругленьку суму! Знаєш за що? – Наталка єхидно подивилася на сестру. – За що? – запитала Марина. І Наталка все розповіла їй. Марина вислухала сестру і застигла від почутого

Олена прокинулася рано, чоловіка вдома вже не було. Жінка швидко приготувала сніданок, нагодувала сина, відправила в школу, а сама поспішила на роботу. Додому Олена повернулася ближче вечора. – Привіт Ілля, а де тато? – запитала вона у сина, зрозумівши, що чоловіка вдома ще немає. – Не знаю. Я як повернувся його не було, – відповів син. Олена зателефонувала до Івана, але він не відповідав. – Та що ж це таке! – захвилювалася жінка. Але за декілька годин, на мобільнику висвітився номер Івана. Олена взяла слухавку і застигла від почутого 

-А що це у нас тут відбувається? – запитав Олексій у дружини, знімаючи куртку. – Це я тобі твої речі зібрала, щоб ти не напружувався. Можеш іти, куди ти так хотів, – сказала Світлана чоловікові якомога спокійніше. – Я не зрозумів, які валізи? Світлано, ти що? – розвів руками Олексій. – Син мені все розповів. Навіть не думай виправдовуватися. Я все знаю, – раптом сказала Світлана. – Що ти знаєш? Що розповів? – Олексій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи