Зі спальні почувся галас. Це була маленька Таня.
– Лесю, ти не чуєш, що сестра твоя плаче?! – гукнула мати. – Забери її і пограйся з нею! Невже потрібно чекати, поки я скажу про це!
Восьмирічна дівчинка ледь відвела погляд від телевізора, де йшла якась казка.
Тяжко зітхнувши, вона встала з дивану і вирушила виконувати прохання матері, яка, зручно влаштувавшись посеред широкого ліжка, вищипувала брови, дивлячись у маленьке кругле дзеркальце.
Опинившись у неї на руках, Таня одразу стала посміхатися і щось белькотіти однією їй зрозумілою мовою, торкаючись пухкими пальчиками до кісок своєї сестри.
Батько, який сидів на дивані, відклав книгу, яку читав, і простяг руки.
– Давай її мені, Лесю. А ти сідай і додивляйся казку.
Дівчинка з вдячністю передала сестричку і влаштувалася на дивані поряд з ним, глянувши на блакитний екран телевізора. Але це тривало недовго.
Незабаром з незадоволеним виразом на обличчі у дверях з’явилася мати і тут же почала:
– Я ж тобі доручила доглянути Таню! Ти ніяк не можеш відволіктися від телевізора? Чому я маю повторювати свої слова кілька разів?
Маленька, яка затишно вмостилася на колінах батька, почала галасувати.
Вітчим підвівся з дивана і почав пояснювати дружині, що сам узяв Тетянку на руки.
Та, поступово нервувала все більше і більше, почала звинувачувати чоловіка в тому, що він останнім часом стає на захист неслухняної дочки і цим негативно впливає на неї.
Дівчинка зовсім не бажає сприймати її як матір і не прислухається до її слів.
Леся знала, що за цим піде. Мати відправила її на кухню прибирати.
– Мамо, я там давно вимила посуд і підмела підлогу…
Але мати нічого не хотіла слухати.
Через важкий характер Марину покинув перший чоловік, коли доньці ледве виповнився рік.
Стаючи старшою, дівчинка ставала дедалі більше
схожою на батька, який назвав її на честь своєї матері Лесею.
Леся свого батька не пам’ятала. Вона була зовсім крихіткою, коли його не стало.
Марина ж після того стала нервовою.
Леся рано стала самостійною. І в цьому була заслуга її матері, яка цілими днями була відсутня вдома.
Повертаючись з роботи, вона забирала доньку з дитячого садка, приводила її додому і знову зникала. Зʼявлялася пізно і з продуктами в руках. Казала, що ходила в магазин.
Це було правда. У найближчому магазині працювала подруга Марини, яка ділилася з нею продуктами, які підлягають списанню.
Дівчинка дуже потребувала матері, але та рідко була поруч. Спочатку Леся тяглася до неї, чекаючи ласки, але потім перестала сподіватися і звикла до самотності.
Згодом вона дорікала доньці:
– Я стільки роблю для тебе, а ти… Невдячна.
Лесі було п’ять років, коли мати відправила її у магазин неподалік по хліб. Дівчинка ставала навшпиньки біля прилавка і простягала ручку, в якій були гроші, але продавчиня не помітила її або вдавала, що не помічає.
Спостерігаючи за невдалими стараннями дівчинки якийсь чоловік підняв її і дав можливість вибрати хліб і розплатитися.
З крамниці вони вийшли удвох. Добрий дядько дійшов разом із дівчинкою до її під’їзду і вирушив далі. Виявилося, що він жив у сусідньому будинку. Так у Леся з’явився дорослий друг. Пізніше вона кілька разів бачила його у дворі. Чоловік привітно вітався і посміхався їй, проходячи повз.
Через деякий час він познайомився з матір’ю дівчинки і захопився нею, не знаючи, що за прекрасною зовнішністю ховається важкий характер. Коли він це зрозумів, було вже пізно – Марина завагітніла.
Після народження сестрички Леся ще більше почала викликати почуття роздратування у своєї матері.
Під час чергової сварки, Марина сказала чоловіку, що йде від нього і що він, ще не раз благатиме її повернутися, тому що дівчаток вона залишає з ним!
Гримнувши дверима, вона, дійсно, пішла…
Володимир, який не чекав такого повороту, спочатку розгубився. Але потім вирішив, що, одумавшись, дружина повернеться і став поводитися так, ніби нічого не сталося.
Поївши каші, маленька Таня заснула. Леся підігріла суп, і вони пообідали з вітчимом, який, як завжди, жартував і пообіцяв, що вони підуть гуляти, коли сестра прокинеться.
Стрілки на настінному годиннику показували, що час наближається до вечора. Марина так і не з’явилася.
Дівчинка помітила на обличчі вітчима тінь тривоги. Завтра починався новий робочий тиждень. Леся йде до школи. З ким же ж залишиться маля?
Володимир кілька разів підходив до телефону, але так нікому й не подзвонив. Мабуть, не наважився знову звалити на свої плечі той самий неймовірний тягар.
Ближче до ночі пролунав дзвінок у двері, і на порозі з’явилася баба Люба, мати Володимира.
Леся любила її, як свою рідну бабусю. Жінка була до неї добра і не відділяла від своєї рідної онуки.
– Ой, мої красуні, як же ж я сумувала за вами! – говорила вона, обіймаючи і цілуючи дівчаток по черзі.
Пізніше Леся почула їхню розмову з вітчимом на кухні:
– Що ти збираєшся робити, Володю? Я не можу залишатися тут понад три дні. Це пощастило, що я маю вихідні. А коли я на роботі? Хто доглядатиме дівчаток? Леся – розумниця, за неї я не хвилююся. А ось із Тетянкою, як бути? Це щось неймовірне. Як можна було так вчинити? Ти знаєш, що Марина мені ніколи не подобалася…
– Мамо, будь ласка, перестань…
– Добре. Не буду більше…
Володимир насупився, витираючи серветкою перемащені шоколадом пальчики молодшої дочки.
Наступного дня він ледве встиг зайти додому після роботи, як почувся дзвінок телефону.
– Алло, – Володимир узяв слухавку.
Далі він відповідав коротко й однозначно. Хтось на іншому кінці говорив довго і плутано.
Коли він поклав слухавку, мати запитливо подивилася на нього.
– Володю, що трапилося? Хто дзвонив?
Володимир у задумі сів у крісло і обхопив голову руками.
Леся підійшла до нього і обійняла:
– Тату, не засмучуйся, будь ласка. Я допомагатиму тобі. Готуватиму їжу, по хліб ходитиму, прибиратиму в квартирі.
Опустивши руки, Володимир запитливо глянув на неї, потім пригорнув до себе.
– Дівчинко моя, звісно, я не засмучуюся. Все буде гаразд. Просто я дуже втомився…
Виявилось, що дзвонила подруга Марини. Вона розпитала, як ідуть справи у Володимира і розповіла, що її подруга поїхала зі своїм першим коханням за кордон.
Вони випадково зустрілися біля входу у парк, коли вона йшла додому після прогулянки з дівчатами.
Федір був її першим коханням. Колишні, здавалося, забуті почуття спалахнули з новою силою, і Марина втратила голову.
Її коханий жив неподалік, і закохані почали таємно зустрічатися на його квартирі. Незабаром Марина зрозуміла, що вагітна і дитина була не від Володимира. Зі страхом розповівши про все Федору, вона боялася почути, небажання бачити її. Але помилилась.
Втішений тим, що стане батьком, Федір запропонував їй виїхати. Удвох. Без дітей.
Більше своєї матері Леся не бачила. Вона допомагала вітчиму, чим могла. У душі дівчинка була рада відʼїзду матері.
Лесі здавалося, що й Володимир давно втомився від дружини, але вигляду не показував.
Незабаром Таня почала ходити в садок. Спочатку її забирали за три години. Але це тривало лише два дні. На третій день вихователька зателефонувала Володимиру і попросила прийти у звичайний час, бо мала сама лягла, не роздягаючись, на ліжечко і заснула.
Дівчинку в садку полюбили усі. Вона була не примхливою і одразу подружилася з усіма дітьми.
Миловидна усміхнена вихователька Аліса була дбайливою й лагідною з кожною дитиною зі своєї групи.
Якось вона поцікавилася у Лесі, яка прийшла забрати сестричку:
– А чому мама не приходить по твою сестру? За весь минулий тиждень я ще жодного разу її не бачила.
– У нас немає мами. Вона нас покинула, – спокійно відповіла їй на запитання дівчинка.
Вражена почутим жінка не знайшла, що відповісти.
Після цієї розмови вона почала приділяти своїй улюблениці ще більше уваги, шкодуючи її і не підозрюючи, чим це для неї обернеться в майбутньому.
Якось під час обіднього сну Таня раптово прокинулась і почала пхикати. Помітивши її порожевілі щічки, вихователька доторкнулася до її чола і ахнула – тмпература. Аліса знала, що батько дівчинки на роботі і забрати додому дитину нікому. Вона дзвонила на робочий телефон, але ніхто не відповів.
На третій дзвінок відповів жіночий голос, і Аліса попросила передати батькові дівчинки, що в неї піднялася температура.
Посадивши дитину поруч із собою, вона спостерігала, бачачи, що після прийнятих ліків температура приходить у норму.
Дівчинка сумними очима дивилася на неї, і коли вона вставала, хапала за край одягу і зі сльозами казала:
– Мама.
Це звернення не дивувало Алісу. Вона працювала в дитсадку давно, і новенькі вихованці в перші дні часто називали вихователя “мамою”. Через годину з’явився захеканий і схвильований Володимир. Температура вже знизилася, але дитина була млявою, не хотіла гратися і дивилася на всіх сумними очима.
Таня тиждень залишалася вдома – її батьку відкрили лікарняний.
З’явившись у дитячому садку після одужання, Таня кинулася до виховательки зі словами:
– Мамо! Мамо!
Володимир спочатку був дуже збентежений, але згодом перестав реагувати на таке звернення до виховательки. Він розумів, що дівчинці не вистачає материнського тепла і вона шукає його в людині, яка цілий день перебуває з нею поряд.
У душі він боявся зізнатися собі, що привітна Аліса йому сподобалася. Цілком випадково від колеги по роботі він дізнався, що її син, тепер уже школяр, колись ходив до групи Аліси. Колега ж і розповіла, що вихователька Тані розлучена і живе з літньою матір’ю. Своїх дітей вона не має.
Нові стосунки складалися спочатку нелегко. Після зради колишньої дружини Володимир втратив довіру до жінок. Він відверто сказав про це Алісі, хоч і зізнався їй у тому, що вона йому подобається.
Після першого невдалого шлюбу Аліса мріяла, що новий чоловік оточить її любов’ю й турботою, що він вселить у неї впевненість, що вона для нього саме та, яку він шукав. Володимир робив усе це, але з такою обережністю, ніби був постійно насторожі, і його лякала думка, що вона його покине.
Впевненість у своєму виборі, повага, а пізніше і почуття любові, що виникло, допомогли Алісі розтопити лід у серці самотнього чоловіка.
…У перший клас Таня вирушила разом із татом та мамою. Вже доросла Леся йшла зі своїми подругами віддалік, з любов’ю спостерігаючи за своєю родиною.
Для них із сестричкою Аліса стала справжньою мамою, якої вони були позбавлені не з власної волі. Увійшовши до їхньої родини, вона наповнила все навколо себе любов’ю та турботою.
Леся полюбила і її буркотливу літню маму, до якої часто навідувалася в гості. Вона допомагала бабі Тоні прибирати, ходила разом з нею в магазин і допомагала в приготуванні їжі, незважаючи на її невинне бурчання.
Коли дівчинка збиралася йти, та обов’язково завжди давала їй в руку солодощі і вимовляла, погладивши дівчинку по плечу:
– Ти, внучко, не ображайся на стареньку. Характер у мене такий, буркотливий. Але вас я люблю як рідних.
Бідолашній старенькій не вдалося сповна випробувати любов навіть до нерідних онучок. Її не стало, не доживши до появи свого онука.
З народженням сина Аліса не змінила свого ставлення до прийомних дочок. Вона продовжувала любити їх і піклуватися про них так, ніби вона була їхньою рідною матір’ю.
…Минули роки. На своєму весіллі Леся не змогла стриматись і розплакалася, коли для привітання дали слово батькам нареченої. По суті, людям зовсім стороннім, але тим які виростили її, як свою рідну дочку.
Вона дивилася на них крізь сльози, слухала їх і думала про те, скільки ж довелося пережити їй та її родині! Чимало випробувань, складнощів, сумних і радісних хвилин випало на кожного, але це їх не злякало і нічого не змінило в їхньому подальшому житті, де було достатньо місця для щастя і радості.
Вони віддавали їй всю свою любов.
Заради неї вони жертвували своїми справами, своїм часом. Заради неї, своєї дочки.
Вони стали їй рідними людьми…
