Життєві історії

З самого ранку Віра з мамою крутилися на кухні. Аякже ж?! Сьогодні приїде наречений Віри, знайомится. – Петро, спустись у льох, принеси закруток різних, – гукнула у вікно мати до свого чоловіка. – Ні, не треба закруток. Ігор не їсть таке, – заперечила Віра. До обіду вже все було готове. – До нас у двір хтось із квітами зайшов! – забігла на кухню молодша сестра Віри Таня. Віра побігла відкривати двері. За Вірою вийшли і її батьки. – Мамо, тату, знайомтесь! Це мій Ігор, – представила нареченого донька. Батьки глянули на «гостя» і застигли від несподіванки

– Віра, ну, розкажи, який він – твій наречений? – смикала старшу сестру за рукав дванадцятирічна Таня.

– Він чудовий! Ввічливий такий, вихований! А ти дуже нетерпляча, почекай трохи, скоро побачиш його.

– Ну, скажи бодай: він гарний?

– Все, відчепись від мене … У нас з матір’ю ще справ повно: салатів накришити, пиріг спекти. Адже ти не допомагаєш, а тільки відволікаєш.

– Гаразд, побіжу я, подружкам похвалюся, що наречений твій приїжджає.

– Таня, не говори… – вигукнула Віра, але молодша сестра вже вискочила у двір.

З раннього ранку в сім’ї Бондаренків панувала метушня. Наречена з матір’ю готували частування, батько спішно ремонтував поріг – не хотілося йому перед майбутнім зятем осоромитися.

Про майбутнього зятя батьки знали тільки те, що він міський, і Віра познайомилася з ним, коли навчалася у коледжі.

– Петро, спустись у льох, принеси закруток різних, – гукнула у вікно мати.

– Ні, не треба закруток. Ігор не їсть таке, – заперечила Віра.

– А чому не їсть? Нездужає, чи що?

– Мама! Не любить просто…

– Ну гаразд, не любить, так не любить… Петро! Ну, що ти там, все з порогом пораєшся? Чому це не можна було вчора зробити? Незабаром гість міський приїде!

Чим ближче був момент приїзду дорогого гостя, тим більше була метушня і біганина.

– Таня! – гукнула мати на всю вулицю. – Таня, а ну, швидко додому.

Дівчинка з усіх ніг бігла вулицею.

– Ну де тебе носить? За двадцять хвилин наречений Вірин буде вже тут. Стели скатертину, діставай келихи з серванту, акуратніше тільки, кришталь все-таки. А потім сукню свою ошатну одягай. І причесися!

Петро! І ти йди вбирайся, сорочка і штани випрасовані в шафі висять. І краватку! Краватку не забудь пов’язати, урочистий таки захід…

Таня! Одяглася ти там? Іди, носи тарілки на стіл… Ой, все! Замаялася я з ранку, втомилася. Хоч хвилинку посидіти, а потім теж вбиратися піду.

– До нас у двір дядько якийсь із квітами зайшов! – невдовзі вигукнула Таня.

– Відкрий, Таня! – гукнула Віра, спішно розчісуючи своє довге волосся.

– Ой, здрастуйте… Дядьку, а ви до кого? – Здивувалася дівчинка.

– Доброго дня, ти, мабуть, Таня? А я – дядько Ігор.

Із зали вийшов батько, з кімнати вискочили мати з Вірою.

– Знайомтеся, – підійшла до чоловіка Віра і взяла його під руку. – Це мій Ігор…

Чоловік галантно вручив квіти Вірі, її матері та навіть Тані дістався скромний букетик квітів.

Батьки щосили намагалися приховати своє здивування. Ніяк вони не очікували, що наречений Віри настільки неї старший, за віком у батьки їй годився. Найбільше, здається, засмутилася Таня, вона вже всім подружкам наговорила, що наречений сестри – небачений красень. Насправді Ігор був невеликого зросту, з глибокими залисинами, трохи повненький.

– Проходьте до столу, – з натягнутою усмішкою сказала мати.

– Ігорю, ви ніколи не були одружені? – Запитав за столом батько.

– Чому ж, був, – трохи зніяковів наречений.

– І діти у вас є?

– Діти є лише від першого шлюбу.

– Вибачте, а скільки у вас було всього шлюбів?

– Три… – Ігореві явно було незручно відповідати на запитання, він не очікував, що розмова за столом почнеться саме з цієї теми.

– Тобто наша дочка стане для вас четвертою за рахунком дружиною?

– Тату! Ну годі вже, – надула губи Віра.

– Ну чому ж вистачить? Ти ж привезла свого нареченого знайомитись, ось ми й знайомимося… Ти ж нам майже нічого про нього не розповідала. Все тільки: самі побачите, самі побачите.

– Ігоре, а ви дітям своїм допомагаєте, аліменти платите?

– Діти мої вже дорослі. Старшому синові двадцять сім, молодшому двадцять п’ять.

– Віро, це твої пасинки старші за тебе будуть, – вигукнула мати. – А може, мамою тебе називатимуть?

Таня засміялася, по лобі Ігоря потекли великі краплі поту.

– Ким ви працюєте, Ігоре? Віра від нас навіть це тримала в секреті, – продовжив розпитування батько.

– Я викладаю у коледжі.

– Ігоре, Віра сказала, ви солоне не їсте, – цікавилася мати. – Невже недуга якась є?

– Так, є невеликі проблеми, – наречений зовсім знітився.

– Так, у такому віці недуги вже починають давати про себе знати. Вірі двадцять, їй би дітей народжувати та ростити, життю радіти, а не доглядати за літнім чоловіком.

– Мамо! Що ти таке кажеш? – вигукнула Віра, залившись фарбою.

– Я піду, Вірочка… Шкода, що так сталося…

– Ні, Ігоре, не слухай їх, не йди, – дівчина взяла нареченого за руку.

– Не проводжай, – Ігор різко забрав свою руку.

– Тато мама! Що ви наробили? – плакала за столом Віра. – Ігор мені пропозицію зробив, а після такого прийому він і розмовляти зі мною не стане. Ви зруйнували моє весілля, ви позбавили мене щастя.

– Фу, Віро, він старий… – говорила Таня.

– Ти, доню, нам з матір’ю потім дякую скажеш. А за Ігоря свого не хвилюйся, один він, судячи з усього, не залишиться. Молоденьких у коледжі повно, він ще комусь зробить пропозицію, – сказав батько.

Батько мав рацію, вже через чотири місяці Ігор одружився, тільки не на учениці, а на молодій викладачці, яка була ровесницею його молодшого сина.

Через рік Віра вийшла заміж за коханого хлопця, який був на два роки старший за неї. На той момент стало відомо, що Ігор перебуває у стані розлучення зі своєю четвертою за рахунком дружиною.

На весіллі Віра сказала: «Мамо, тату, дякую, що не дали мені тоді зробити помилку…»

Вам також має сподобатись...

Роман повернувся додому пізно. – Кохана, я вдома, – гукнув він з порога. – Вечеря на столі, – обізвалась Юлія. – Посидиш зі мною? – сказав чоловік, зайшовши на кухню. – Добре, – погодилася Юля. Роман почав вечеряти, як раптом зупинився і подивився на дружину. – Юля, нам треба поговорити…, – тихо сказав чоловік. – Що сталося? – захвилювалася дружина. – Юля, – чоловік узяв дружину за руки і продовжив. – Я вирішив придбати собі житло. – Ти, що, йдеш від мене? – не розуміла дружина. – Юля, заспокойся, дослухай мене! – видихнув Роман і все розповів дружині. Юля вислухала його і застигла від почутого

Христина подзвонила своєму коханому Сергію. Вона призначила йому зустріч в кафе. Жінка сказала, що готує сюрприз. Сергій здивувався, але сказав, що прийде… – Ого! Ти таке місце вибрала, – сказав Сергій, оглядаючи окрему кабінку в кафе, де на нього чекала Христина. – Ну, кажи, що за сюрприз? – Ти присядь поки що, – сказала жінка. – А чого на столі пусто? Ти ж мої уподобання знаєш, – весело продовжував Сергій. – Не дуже добре я знаю твої вподобання, як з’ясувалося… – раптом сказала Христина. – А ось і сюрприз! Сергій глянув хто зайшов до них, і аж побілів від побаченого

Тарас дістав з холодильника упаковку яєць. Він хотів приготувати яєчню. Але не встиг чоловік поставити сковорідку на плиту, як раптом пролунав дзвінок у двері. – Тільки б не тітка Ганна, – подумав Тарас, і пішов відкривати. На його подив, за дверима стояла не сусідка, тітка Ганна, а незнайома молода жінка. – Здрастуйте, – сказала гостя. – Вибачте, що турбую, мене звуть Ольга. Я винаймаю кімнату в Ганни Віталіївни. Вона сказала, щоб я терміново бігла до вас! – До мене? – здивувався Тарас. – І чого це до мене бігти? Чоловік здивовано дивився на жінку, не розуміючи, що відбувається

Ніна Петрівна прогулювалася містом, як раптом в самому центрі побачила свого сина. Михайло останнім часом став дивно поводитися, не ночує вдома, на запитання відмовчується. Ніна Петрівна мало не впоперек дороги встала. – Досить, синку, закінчився мій терпець. Вдома майже не живеш! Хто вона така? Пішли до неї, познайомиш! – заявила вона сину. – Мамо, може, не треба? – промимрив Михайло. – Ні, не вмовляй! Все вирішено! Пішли! – не відступала жінка. Ну, син і повів. Пройшли пару кварталів, повернули за ріг крайнього будинку і…Ніна Петрівна застигла від побаченого