Життєві історії

Тетяна на вихідні приїхала в село провідати свого батька. Жив чоловік сам, бо з матірʼю вони розійшлися через дрібниці. Добиратись до батька було складно – спочатку треба їхати на електричці, а потім на автобусі… Вже підходячи до будинку, Тетяна раптом відчула, що щось у хаті було не так! Через вікно у веранді було видно, як туди-сюди снували якісь мужички, сідали за стіл, махали руками, галасували… – Господи, та що ж це там таке робиться?! – ахнула жінка. Тетяна здивовано зайшла на веранду. Вона глянула на стіл, озирнулась навкруги, і застигла від побаченого

На вихідні Тетяна приїхала в село до батька.

Добиратися до нього було складно – спочатку електричкою, потім на автобусі.

Вже підходячи до будинку, Тетяна відчула що щось у хаті було не так…

Через вікно у веранді було видно, як туди-сюди снували якісь мужики, сідали за стіл, махали руками, галасували…

– Господи, та що це там таке робиться?! – ахнула жінка.

Тетяна здивовано зайшла на веранду, глянула на стіл і застигла від побаченого!

– Ану геть звідси! – строго сказала вона. – Ви що тут забули всі?!

– Доню, та це не те, що ти подумала, – раптом почувся голос її батька. – Вони ж просто посидіти прийшли, дружини їм удома поспілкуватися не дають між собою.

– Бачу я ці посиденьки! Біленька на столі! Брудно всюди…

– Хазяйко, та ти не галасуй! – сказав якийсь пом’ятий мужичок. – Ми розмовляємо собі тут, клуб у нас такий – за інтересами.

– Ось зараз піду до дільничого і швидко ваш клуб розжену! І чого ви сюди ходите? Ви ж знаєте, що мій тато слабий на серце, йому не можна гульбанити. Давайте, розходьтеся!

Чоловіки перезирнулися, забрали тільки-но почату біленьку і сальце.

Коли вони пішли, Тетяна відкрила вікна, щоб провітрити веранду і почала прибирати стіл, покритий якимись старими газетами.

На батька вона була сердита, намагалася на нього не дивитись, а той лише слабким, трохи веселим голосом примовляв:

– Ну чого ти доню, не ображайся! Ми тільки посиділи! Я ж самотній, мені ж потрібне спілкування…

– Потрібне, але не таке! Подивися на обличчя цих гульвіс – навіть вік їх незрозумілий, всі оброслі якісь! Ти ж рідко гульбанив, тільки трохи і на свята, і цей контингент до тебе ніколи не заходив! Тату, у тебе слабе серце, ти так довго не витримаєш!

– Та я трішки…

– Іди спати, трішки! Я тут тобі ліків і продуктів привезла, зараз приберу і суп зварю…

Треба було все зробити швидко і встигнути на електричку. Ближче до вечора треба ще заїхати до матері, а це їхати на інший кінець міста, на саму околицю.

У мами слабі ноги, їй трохи за сімдесят років, донедавна вона сама справлялася, і зараз по господарству щось робить, але сходити в магазин для неї непосильно.

Мати з батьком майже однолітки, той на пів року старший за маму. Сім’я у Тетяни з батьками була хорошою, можна сказати навіть зразковою. Двоє дітей – старша Таня і молодший брат Павло, який зі своєю родиною живе за кордоном.

Батько не гульбанив, хіба тільки на великі свята, а так – замість посиденьок любив їздити за кермом, тому у нього була вагома причина не гульбанити.

Мама була хороша хазяйка, працювала в райцентрі перукаркою, весь день на ногах, може тому з віком у неї вони так ослабли…

Все життя в селі, в будинку батьків, яких вже давно немає. Мама хоч і міська, але швидко звикла до сільського життя – хороша свекруха її не напружувала городами, тож було нескладно.

Вже після того, як поховали свекруху, мама взяла всі обов’язки на себе, в тому числі і город.

Жили добре, Таня з братом завжди були ситі й вдіті, батьки навіть відкладали гроші – збирали на «чорний день».

Таня з Павлом створили свої сім’ї – вона тут у місті, а брат за кордон подався.

Батьки залишалися жити в селі.

І ось, вийшовши на пенсію, мама заявила, мовляв, набридло мені село, хочу жити в місті.

Батько категорично був проти переїзду, його улюблений вислів був:

– Де народився, там і згодився!

Але мама все ж таки купила з багаторічних накопичень собі однокімнатну квартиру на околиці міста.

Було вирішено так – вона живе у місті, а батько колись «дозріє» і переїде теж. Але батько ніяк не дозрівав, доводилося мамі час від часу приїжджати самій у село.

І одного разу вона застала батька з іншою жінкою – «молодою» Світланою, якій на той час виповнилося 50 років.

Ні, нічого особливого, батько зі Світланою просто пили чай на веранді, але маминому гніву не було меж…

– Ти в наш дім молодих бабів водиш, коли мене тут немає?

Мама подала на розлучення, вона навіть не хотіла слухати доньку.

– Мамо, ти взагалі, чи що? Тато у такому віці вже… Що б він там зробив…

– Ти помиляєшся, Таню!

– Так, тобі видніше. Але ж нічого не було! Сиділи, по-сусідськи пили чай.

– Наодинці? Тет-а-тет? Він просто не сподівався, що я приїду!

– Мамо, ну ти сама винна! Залишила чоловіка одного, переїхала до міста…

Батьки все ж таки розлучилися, хоч тато й не хотів, це було вісім років тому.

Кожен справлявся сам по собі, були ж іще вони здорові, але рік тому у тата заслабло серце, а у мами все більше слабли ноги.

За ці вісім років подружжя рідко спілкувалося, їм доводилося зрідка зустрічатися на сімейних святах Тетяни, але якщо ще тато йшов на контакт, то його мама ігнорувала.

А ось тепер морока – треба їздити і до матері, і до батька допомагати, замість того, щоб побути у вихідні з сім’єю…

– Та зійдіться вже, допомагайте один одному, годі дуріти! – казала Таня батькам. – Я не можу бігати між вами на шкоду своїй сім’ї.

Батько був не проти, але з умовою проживання в селі. Мама вперлася – все одно залишалася якась образа на батька.

До Тані додому вона теж не хотіла – недолюблювала зятя з якихось причин.

…Таня прибрала у батька, приготувала йому суп і поїхала. Увечері вона вже була в мами – розтерла мазь по ногах, принесла продукти.

– Мамо, ви мене з татом скоро не знаю до чого доведете. Що ви робите з моїм життям? Я у будні на роботі, у вихідні – у вас! Я майже не бачу сім’ю, діти та чоловік ображаються. Якби ви з татом жили разом, то у вас вийшов би чудовий тандем взаємодопомоги: він ходить у магазин і порається на городі, а ти захтищаєш будинок від непроханих гостей. Ти знаєш, яке кубло я сьогодні побачила там у батька?

Таня докладно описала сьогоднішній ранок. Мама розгубилася.

– Та в нього ж слабе серце! Ці гульвіси його до ручки доведуть!

– Так і я тобі про що! Батько один живе.

– А може й не було у нього нічого зі Світланою? Але та вертихвістка ще та!

– А хіба тато за багато років був помічений у зрадах? Сама подумай! Ось ви обоє затялися і не йдете на контакт, а треба б уже – роки не ті, дбати пора один про одного.

– Та й мене назад у село тягне, – зітхнула мама.

Мамину міську квартиру здали в оренду, гроші за йдуть на її рахунок.

Батьки знову стали жити разом, нехай і без особливої пристрасті та ніжності.

Батько наглядає за мамою, а вона – за ним і за хатою, щоб непроханих гостей не було.

Ну, хоч на серці у Тані тепер спокійно за них…

Вам також має сподобатись...

Марія та Павло поверталися додому, коли на телефон чоловіка зателефонували. Дзвонила його мама. – Де вас носить? Я три години сиджу біля під’їзду! – почала сварити сина жінка. – Ми гуляли, – спробував виправдатися Павло. – Швидко додому! – скомандувала Тетяна Петрівна. Марія та Павло рушили додому, і за пів години були біля своєї квартири. – Ви чому так довго?, – сказала жінка, побачивши сина та невістку. – Мамо, а ти чому не сказала, що приїдеш? – запитав Павло. – Щоб ви встигли підготуватися! – загадково промовила жінка. – Підготуватися? До чого? – Марія здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Наталя Миколаївна допомагала доньці Ірині прибрати із святкового стола. Жінка помітила, що все свято донька просиділа сумна. – Ірино, я спостерігала за тобою і розумію, що в тебе щось не так. Розповіси? – запитала вона у доньки. – Нічого не сталося мамо, – відповіла Ірина. – Ви стали сваритися з Леонідом? Ти занедужала? Ти скажи, може, я допоможу, – мама уважно дивилася на дочку. – Леонід мене ображає? Не сміши мене. Але дещо таки сталося з Леонідом, – раптом сказала Ірина. – Що сталося? – захвилювалася мама. І Ірина все розповіла матері. Наталя Миколаївна вислухала доньку і застигла від почутого

Микола з Поліною вечеряли. – Слухай, нас сьогодні моя подруга запросила в гості. Можливо сходимо? – запропонувала дружина. – Можна, – посміхнувся чоловік. – Зараз брату подзвоню, хай ввечері посидить з Юлею. Микола взяв телефон і набрав номер Сашка, вийшов у іншу кімнату порозмовляти. Повернувся за хвилину сам не свій. – Що сталося? – захвилювалася Поліна. – Мама…, – невдоволено промовив він. – Щось з Василиною Андріївною? – ще більше запереживала Поліна. – З нею все добре, – єхидно додав чоловік і все розповів дружині. Поліна вислухала Миколу і застигла від почутого. – Як вона могла?! – обурено вигукнула жінка

Андрій був на роботі, як раптом пролунав дзвінок його телефону. Чоловік глянув на екран. Номер був незнайомий. – Хто б це міг бути, – здивовано пробурмотів він і взяв слухавку. – Доброго дня, це Андрій Миколайович? – запитав незнайомий жіночий голос. – Так, це я, – схвильовано відповів той, вже очікуючи почути щось нехороше. – А ви хто? – Вам треба терміново приїхати додому, – сказала жінка. – Це стосується вашої дочки і дружини. Справа невідкладна! Андрій застиг з телефоном в руках, не розуміючи, що відбувається