Життєві історії

Жанна з чоловіком та дітьми поверталися з відпочинку. Сім’я була вже на півдорозі додому. – Може заїдемо до моїх батьків? Тут всього двадцять кілометрів, – раптом запропонував Славко. – Ні! – раптом вигукнула Жанна. – Я просто обіцяв, що ми заїдемо, – продовжив просити чоловік. – Та й діти з бабусею та дідусем побачилися б! – Ні! – продовжила стояти на своєму Жанна. – Ти забув, як твоя мама прийняла мене та дітей минулого разу?! – Ти про що? Що зробила моя мама? – Славко здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Молода сім’я з чотирьох людей зібралася нарешті з’їздити на відпочинок на пару днів у Карпати.

Дорога в один бік займала близько шести години, але пару це не зупиняло.

До того ж на середині шляху жили батьки Славка, до яких можна було заїхати на годинку іншу і перепочити.

Жанна рідко контактувала зі свекрухою. Їй здавалося, що Лариса Євгенівна не мала великого бажанням спілкуватися з нею.

Зрідка вони коротко вітали один одного зі святами, і на цьому спілкування закінчувалося.

Двоє онуків жінку також не цікавили. Вона ніколи не питала, як у них справи та не просила фотографії.

Зате свекруха щодня дзвонила до свого сина. Вони могли балакати по кілька годин, що трохи бентежило Жанну.

У всьому цьому її тішило лише те, що чоловік ніколи не наполягав на тому, щоби дві важливі жінки в його житті спілкувалися.

– Мама на нас вже чекає! – радісно повідомив сім’ї Славко. – Усі речі в машину завантажили?

– Начебто всі, нічого не забули, – знизала плечима Жанна.

– Тоді поїхали! – скомандував чоловік, і вже за кілька хвилин сім’я рушила в дорогу.

За дві години восьмирічна Віра та шестирічний Захар стали канючити, що дуже втомилися сидіти на одному місці.

– Ще годинку потерпіть, – підбадьорливо промовив чоловік, – незабаром бабусин будинок.

Справді, за півтори години з’явилося невелике село, в якому Славко провів своє дитинство.

Жанна та діти були тут вперше. Та й взагалі за дев’ять років спільного життя їх жодного разу не кликали у гості.

Тільки Славко раз на місяць бував у батьків проїздом, коли треба було їхати у справах до іншого міста.

– Ми з порожніми руками, – раптом згадала Жанна і штовхнула чоловіка в бік. – Треба було хоча б купити тортик. Тут є якісь магазини?

– Не переймайся, – посміхнувся у відповідь чоловік, – нікому твій тортик не потрібний.

Машина повільно їхала нерозчищеною дорогою сільської місцевості, шукаючи виїзд на потрібну вулицю.

Нарешті Славко пригальмував біля двоповерхового дерев’яного будинку з високим парканом.

Жанна і подумати не могла, що батьки чоловіка живуть набагато краще, ніж вона собі уявляла.

Славко вистрибнув з машини і відразу загруз у снігу. Сяк-так він зумів зробити стежку до хвіртки.

Його слідами акуратно йшли діти і Жанна, насилу пересуваючись у зимових пуховиках.

– Можна? – Славко постукав у двері і ввійшов усередину.

– Славко приїхав! – тримаючи у руках рушник, назустріч вискочила радісна Лариса Євгенівна. – Сергію, наш син приїхав!

– Здрастуйте, – голосно промовила Жанна, бажаючи звернути увагу свекрухи на себе та дітей.

– Здрастуйте, – в голосі жінки на мить почулося роздратування.

Однак після цієї фрази вона вдала, ніби не бачить ні її, ні двох своїх онуків.

Жанна відразу зробила про себе сумні висновки про те, що свекруха зовсім не рада тому, що її улюблений синочок приїхав до батьків не один.

– Я твій улюблений борщ приготувала, – Лариса Євгенівна почала стягувати з сина пуховик, – І сало засолили. Пальчики оближеш!

– Мамо, я й не сумнівався в тому, що ти чимось мене порадуєш, – Славко цмокнув матір у щоку.

Жінка взяла сина за руку і потягла на кухню, залишивши розгублену Жанну з дітьми стояти у коридорі.

Дружина чула, як свекруха пригощала сина і як він смачно їв борщ і щохвилини його нахвалював.

Жанна готова була розплакатися тому, що про неї і дітей просто всі забули.

Від Лариси Євгенівни це було очікувано, але вона ніяк не думала, що Славко вдасть, ніби нічого не відбувається.

У зимовому одязі трійця стояла в коридорі і потіла, поки їхній чоловік і батько уплітав за обидві щоки материнський борщ.

– Синку, може, ще добавки покласти? – Почула Жанна дбайливий голос свекрухи.

– Не відмовлюся, – голосно чавкаючи, відповів Славко.

Від його задоволеного голосу жінку пересмикнуло. Вона витерла з чола піт і зняла шапки з дітей.

Жанні з дітьми довелося чекати ще півгодини, поки чоловік нарешті наїсться досхочу.

– Усе, підзаправились! Поїдемо далі! – Млосно погладжуючи живіт рукою, промовив Славко.

– На зворотному шляху теж обов’язково заїжджай, зроблю твої улюблені млинці, – Лариса Євгенівна міцно обійняла сина.

– Добре, мамо, – запевнив чоловік матір і став одягатися. – Ідемо, – звернувся він до дружини та дітей, яких, здавалося, помітив тільки зараз.

Спітніла родина пішла за чоловіком. Жанна настільки була ображена, що навіть не почала прощатися зі свекрухою, яка сьогодні показала, де її місце.

За кілька хвилин машина знову рушила в дорогу. Славко весело балакав, але незабаром помітив, що дружина сидить із кам’яним обличчям.

– Настрій пропав? – поцікавився чоловік.

– Ти вважаєш, ми з дітьми маємо порадіти за тебе? – із викликом запитала Жанна. – Який гарний у нас тато та чоловік! Наївся досхочу?

– Не розумію твоїх претензій, – з досадою пробурчав Славко. – Точно, немає настрою…

– Ти жартуєш? Твоя мати вдала, ніби ні мене, ні дітей немає. Вона навіть не запропонувала нам роздягнутися і пройти. Ми майже годину стояли в коридорі в пуховиках, поки ти насолоджувався її борщем! – Ображено сказала жінка, готуючись розплакатися.

– Треба було пройти. Я ж не питав дозволу, – почав невпевнено виправдовуватися чоловік. – Мабуть, мама просто подумала, що ви не хочете.

– Так, враховуючи, що вона навіть привіталася зі мною через силу…

Решту шляху Жанна обурювалася і висловлювала чоловікові невдоволення, а він невміло виправдовувався.

Відпочинок у Карпатах знову згуртував родину, і жінка заспокоїлася після підлого вчинку Славка.

На зворотному шляху чоловік завів розмову про те, що непогано було б знову заїхати до Лариси Євгенівни.

– Ні! – впевнено сказала Жанна. – Млинців захотів?

– Я просто обіцяв, що ми заїдемо.

– Ні, ми їдемо додому! Тільки спробуй! Якщо завернеш туди, то я сяду за кермо, і ми поїдемо! А ти можеш скільки завгодно насолоджуватися млинцями, – рішуче сказала жінка.

Славку нічого не залишалося, як підкоритися її рішенню та поїхати додому, не заїжджаючи до батьків.

Вам також має сподобатись...

Віра з Кирилом закохалися. Вони почали жити разом. Жінка до цього вже мала сина Дмитра. Віра давно ніде не була. Вони з Кирилом планували поїхати на море. Чоловік усі витрати в сімʼї брав на себе. Але він платив аліменти колишній дружині на дочку. Його мама теж постійно була якась слаба. Він оплачував їй процедури, давав гроші на санаторії. От Віра й почала відкладати на літню відпустку сама. Додавав трохи грошей у скарбничку й Кирило… Перед Новим роком Віра отримала премію і вирішила її всю відкласти. Вдома вона відкрила скриньку і… Ахнула від побаченого

Сергій вийшов з дверей пологового будинку з маленьким пакунучком на руках. За ним вийшла його дружина Олена, та теща Марина Юріївна. – Ой, а це ж твоя мама! – сказала Олена до чоловіка, побачивши на горизонті свекруху, яка біжить до них. – Сергію! Дівчинка не наша! – вигукнула Лариса Вікторівна, підбігши до сина. – Мамо! Заспокойся! – сказав Сергій, закликаючи жінку замовкнути. – Я все знаю! – з торжеством у голосі промовила жінка. – Сваха мені все розповіла! – Що знаєш? Що розповіла? – Сергій здивовано дивився то на тещу, то на матір, не розуміючи, що відбувається

Ольга прокинулася пізно. Жінка глянула на іншу частину ліжка, Миколи поряд не було. Вона підвелася, накинула халат і хотіла піти на кухню, випити кави. Тільки-но Оля відкрила двері у спальню, як раптом почула розмову, яка долинала з кухні. Розмовляв її чоловік Микола з своїм батьком. Олег Ігорович, щось активно пояснював сину. Ольга тихенько підійшла до дверей кухні і зрозуміла, розмовлять вони про неї. – А це вже цікаво, – подумала вона. Оля прислухалася до слів чоловіка та свекра і…застигла від почутого. Ось чого-чого, а такого жінка, аж ніяк не очікувала почути

Оля та Ілля запросили своїх батьків у гості. Сьогодні вони оголосять про своє весілля. Оля накрила святковий стіл, все було готово. Першими прийшли батьки нареченого. За пів години зʼявилися і батьки Олі. Сіли за стіл, познайомилися, трохи поговорили.  – Ми збираємось одружитися! – після чергового тосту голосно промовив Ілля. Батьки відразу притихли. – Що? Хіба хтось проти? – поцікавився Ілля, впіймавши на собі розгублені погляди. – Ні. Просто, якщо свати будуть на весіллі, ми не прийдем! – раптом сказала мати нареченого. – Як не прийдете, чому? – Ілля з Олею здивовано переглянулися між собою, не розуміючи, що відбувається