Життєві історії

Жанна з чоловіком та дітьми поверталися з відпочинку. Сім’я була вже на півдорозі додому. – Може заїдемо до моїх батьків? Тут всього двадцять кілометрів, – раптом запропонував Славко. – Ні! – раптом вигукнула Жанна. – Я просто обіцяв, що ми заїдемо, – продовжив просити чоловік. – Та й діти з бабусею та дідусем побачилися б! – Ні! – продовжила стояти на своєму Жанна. – Ти забув, як твоя мама прийняла мене та дітей минулого разу?! – Ти про що? Що зробила моя мама? – Славко здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Молода сім’я з чотирьох людей зібралася нарешті з’їздити на відпочинок на пару днів у Карпати.

Дорога в один бік займала близько шести години, але пару це не зупиняло.

До того ж на середині шляху жили батьки Славка, до яких можна було заїхати на годинку іншу і перепочити.

Жанна рідко контактувала зі свекрухою. Їй здавалося, що Лариса Євгенівна не мала великого бажанням спілкуватися з нею.

Зрідка вони коротко вітали один одного зі святами, і на цьому спілкування закінчувалося.

Двоє онуків жінку також не цікавили. Вона ніколи не питала, як у них справи та не просила фотографії.

Зате свекруха щодня дзвонила до свого сина. Вони могли балакати по кілька годин, що трохи бентежило Жанну.

У всьому цьому її тішило лише те, що чоловік ніколи не наполягав на тому, щоби дві важливі жінки в його житті спілкувалися.

– Мама на нас вже чекає! – радісно повідомив сім’ї Славко. – Усі речі в машину завантажили?

– Начебто всі, нічого не забули, – знизала плечима Жанна.

– Тоді поїхали! – скомандував чоловік, і вже за кілька хвилин сім’я рушила в дорогу.

За дві години восьмирічна Віра та шестирічний Захар стали канючити, що дуже втомилися сидіти на одному місці.

– Ще годинку потерпіть, – підбадьорливо промовив чоловік, – незабаром бабусин будинок.

Справді, за півтори години з’явилося невелике село, в якому Славко провів своє дитинство.

Жанна та діти були тут вперше. Та й взагалі за дев’ять років спільного життя їх жодного разу не кликали у гості.

Тільки Славко раз на місяць бував у батьків проїздом, коли треба було їхати у справах до іншого міста.

– Ми з порожніми руками, – раптом згадала Жанна і штовхнула чоловіка в бік. – Треба було хоча б купити тортик. Тут є якісь магазини?

– Не переймайся, – посміхнувся у відповідь чоловік, – нікому твій тортик не потрібний.

Машина повільно їхала нерозчищеною дорогою сільської місцевості, шукаючи виїзд на потрібну вулицю.

Нарешті Славко пригальмував біля двоповерхового дерев’яного будинку з високим парканом.

Жанна і подумати не могла, що батьки чоловіка живуть набагато краще, ніж вона собі уявляла.

Славко вистрибнув з машини і відразу загруз у снігу. Сяк-так він зумів зробити стежку до хвіртки.

Його слідами акуратно йшли діти і Жанна, насилу пересуваючись у зимових пуховиках.

– Можна? – Славко постукав у двері і ввійшов усередину.

– Славко приїхав! – тримаючи у руках рушник, назустріч вискочила радісна Лариса Євгенівна. – Сергію, наш син приїхав!

– Здрастуйте, – голосно промовила Жанна, бажаючи звернути увагу свекрухи на себе та дітей.

– Здрастуйте, – в голосі жінки на мить почулося роздратування.

Однак після цієї фрази вона вдала, ніби не бачить ні її, ні двох своїх онуків.

Жанна відразу зробила про себе сумні висновки про те, що свекруха зовсім не рада тому, що її улюблений синочок приїхав до батьків не один.

– Я твій улюблений борщ приготувала, – Лариса Євгенівна почала стягувати з сина пуховик, – І сало засолили. Пальчики оближеш!

– Мамо, я й не сумнівався в тому, що ти чимось мене порадуєш, – Славко цмокнув матір у щоку.

Жінка взяла сина за руку і потягла на кухню, залишивши розгублену Жанну з дітьми стояти у коридорі.

Дружина чула, як свекруха пригощала сина і як він смачно їв борщ і щохвилини його нахвалював.

Жанна готова була розплакатися тому, що про неї і дітей просто всі забули.

Від Лариси Євгенівни це було очікувано, але вона ніяк не думала, що Славко вдасть, ніби нічого не відбувається.

У зимовому одязі трійця стояла в коридорі і потіла, поки їхній чоловік і батько уплітав за обидві щоки материнський борщ.

– Синку, може, ще добавки покласти? – Почула Жанна дбайливий голос свекрухи.

– Не відмовлюся, – голосно чавкаючи, відповів Славко.

Від його задоволеного голосу жінку пересмикнуло. Вона витерла з чола піт і зняла шапки з дітей.

Жанні з дітьми довелося чекати ще півгодини, поки чоловік нарешті наїсться досхочу.

– Усе, підзаправились! Поїдемо далі! – Млосно погладжуючи живіт рукою, промовив Славко.

– На зворотному шляху теж обов’язково заїжджай, зроблю твої улюблені млинці, – Лариса Євгенівна міцно обійняла сина.

– Добре, мамо, – запевнив чоловік матір і став одягатися. – Ідемо, – звернувся він до дружини та дітей, яких, здавалося, помітив тільки зараз.

Спітніла родина пішла за чоловіком. Жанна настільки була ображена, що навіть не почала прощатися зі свекрухою, яка сьогодні показала, де її місце.

За кілька хвилин машина знову рушила в дорогу. Славко весело балакав, але незабаром помітив, що дружина сидить із кам’яним обличчям.

– Настрій пропав? – поцікавився чоловік.

– Ти вважаєш, ми з дітьми маємо порадіти за тебе? – із викликом запитала Жанна. – Який гарний у нас тато та чоловік! Наївся досхочу?

– Не розумію твоїх претензій, – з досадою пробурчав Славко. – Точно, немає настрою…

– Ти жартуєш? Твоя мати вдала, ніби ні мене, ні дітей немає. Вона навіть не запропонувала нам роздягнутися і пройти. Ми майже годину стояли в коридорі в пуховиках, поки ти насолоджувався її борщем! – Ображено сказала жінка, готуючись розплакатися.

– Треба було пройти. Я ж не питав дозволу, – почав невпевнено виправдовуватися чоловік. – Мабуть, мама просто подумала, що ви не хочете.

– Так, враховуючи, що вона навіть привіталася зі мною через силу…

Решту шляху Жанна обурювалася і висловлювала чоловікові невдоволення, а він невміло виправдовувався.

Відпочинок у Карпатах знову згуртував родину, і жінка заспокоїлася після підлого вчинку Славка.

На зворотному шляху чоловік завів розмову про те, що непогано було б знову заїхати до Лариси Євгенівни.

– Ні! – впевнено сказала Жанна. – Млинців захотів?

– Я просто обіцяв, що ми заїдемо.

– Ні, ми їдемо додому! Тільки спробуй! Якщо завернеш туди, то я сяду за кермо, і ми поїдемо! А ти можеш скільки завгодно насолоджуватися млинцями, – рішуче сказала жінка.

Славку нічого не залишалося, як підкоритися її рішенню та поїхати додому, не заїжджаючи до батьків.

Вам також має сподобатись...

Олег купив квартиру і вирішив зробити в ній ремонт. Робота була майже закінчена – залишалися деякі недоробки. Вже були куплені всі необхідні меблі, і квартира вже набула житлового вигляду. Одного ранку Олег вийшов на роботу і на сходовому майданчику побачив якусь дуже гарну дівчину, яка… Мила підлогу! – Несподівано! – Олег сказав перше, що спало на думку. Така краса зовсім не поєднувалася з відром і ганчіркою… – Чому ж це несподівано? – перепитала красуня і додала: – Після ремонту завжди дуже багато пилу лишається. – Боже мій, – подумав Олег. І тут він застиг від несподіваної здогадки

В Сашка не стало дружини. Заслабла була його Валентина і от залишився він один… – Ми тебе не залишимо, діду! – сказала йому названа дочка. – Ти стільки для матері зробив! – обіцяла Галя. Вони з чоловіком продовжували приїжджати на вихідні. Везли дідові гостинці. А незабаром дід Сашко заслаб. – З ним треба щось вирішувати! – сказав Сергій своїй дружині. Галина мовчала. В душі вона була згодна з чоловіком. Так більше не могло продовжуватися. Галина взяла телефон і вирішила діяти

Наталя Миколаївна допомагала доньці Ірині прибрати із святкового стола. Жінка помітила, що все свято донька просиділа сумна. – Ірино, я спостерігала за тобою і розумію, що в тебе щось не так. Розповіси? – запитала вона у доньки. – Нічого не сталося мамо, – відповіла Ірина. – Ви стали сваритися з Леонідом? Ти занедужала? Ти скажи, може, я допоможу, – мама уважно дивилася на дочку. – Леонід мене ображає? Не сміши мене. Але дещо таки сталося з Леонідом, – раптом сказала Ірина. – Що сталося? – захвилювалася мама. І Ірина все розповіла матері. Наталя Миколаївна вислухала доньку і застигла від почутого

Віра зі своєю мамою Лідією Миколаївною сиділи на кухні та пили чай. Раптом пролунав дзвінок телефону, Віра глянула на екран – дзвонила її двоюрідна сестра Рита. – Дивно, Рита дзвонить, – здивувалася Віра. – Так, дивно. Вона ж у нас на другому поверсі, що зійти і самій сказати, що потрібно важко, – погодилася мама. Віра підняла слухавку, але Рита мовчала, було чутно тільки якісь знайомі голоси десь далеко. – Може сталося щось? – запереживала Віра і кинулася в кімнату до сестри. Віра відкрила двері в кімнату Рити, зайшла всередину і застигла від побаченого