Історії жінок

Зіна була у відрядженні. Увечері вона вирішила подзвонити до свого чоловіка Андрія. Вони поговорили, побажали один одному добраніч і попрощалися. – Бувай, коханий, – сказала Зіна і вже збиралася покласти телефон, як раптом знову почула голос чоловіка у слухавці. – Мабуть, ще щось хоче сказати, – подумала Зіна. Вона тільки–но хотіла відповісти, як зрозуміла, що Андрій розмовляє з якоюсь жінкою! Її голос видався Зіні дуже знайомим. – Та це ж моя подруга Анжела, – ахнула Зіна. – Я так кохаю тебе, але я не можу зараз піти від дружини, – говорив чоловік. Зіна не вірила своїм вухам

Зіна вірила чоловікові — вона його любила зі школи, і коли вони побралися, то була найщасливішою на світі. Андрій, уважний, чуйний, дбайливий, справді був чоловіком, про якого можна лише мріяти.

Щоправда, його ставлення до дружини було трохи поблажливим – вона була молодша на 5 років і завжди здавалася йому слабкою.

Коли Зіна заслабла, що траплялося нечасто, чоловік доглядав жа нею по–батьківськи, не дозволяв підвестися з ліжка, підносив попити й поїсти, і навіть дітям не дозволяв турбувати маму.

Якось по наївності Зіна поскаржилася подрузі, що чоловік, як і раніше, вважає її маленькою і слабкою. Та спочатку посміялася, а потім з сумом сказала:

— Ну ти даєш, для мене це було б найбільше щастя, якби хтось вважав мене слабкою!

Анжеліці не щастило з чоловіками, може, дійсно тому, що вона звикла сама вирішувати всі питання і керувала чоловіками поруч з собою. Їх вона міняла швидко, що пояснювала недоліками то одного, то іншого. Щоправда, про Андрія завжди відгукувалася дуже добре, і Зіна якось посміялася:

— У тебе, подружко, навіть обличчя змінюється, коли говориш про мого чоловіка!

На диво, подруга розсердилася і зніяковіла одночасно, але Зіна з її довірливістю не надала цьому значення…

…Відрядження закінчувалося, і Зіна з нетерпінням чекала на повернення додому.

В останній вечір вона прийшла в свій номер пізно, і, нудьгуючи, вирішила зателефонувати до чоловіка.

Вони трохи поговорили, побажали один одному добраніч і попрощалися.

– Бувай, коханий, – сказала Зіна і вже збиралася покласти телефон на стіл, як раптом знову почула голос чоловіка у слухавці.

– Мабуть, ще щось хоче сказати, – подумала Зіна.

Вона тільки–но хотіла відповісти, як зрозуміла, що Андрій розмовляє з якоюсь жінкою!

Причому її голос видався Зіні дуже знайомим.

– Та це ж Анжела, – ахнула Зіна.

У слухавці лунала легка музика, розмова йшла, схоже, в кафе, і чоловік комусь говорив:

— Я так кохаю тебе, але я не можу зараз піти від дружини.

Зіна не вірила своїм вухам.

– Та як я втомилася від цього всього! – відповіла жінка. – Ти чудово знаєш, що я люблю тебе більше, аніж твоя Зіна!
Далі слухати не було сили. Зіна поклала слухавку і просто поглядом дивилася в стіну.

У голові крутилися уривки думок, згадувалися якісь фрагменти зустрічей з Анжелою, коли поведінка подруги здавалася дивною.

Тепер ясно — вона хотіла відвести її чоловіка із сім’ї. Андрій явно не здавався, бо його ставлення до Зіни та дітей не змінювалося. Він був ніжним і люблячим чоловіком, добрим та дбайливим батьком.

Тієї ночі Зіна так і не заснула. Знову і знову прокручувала в пам’яті почуте, намагалася згадати хоч якийсь момент зі свого сімейного життя на підтвердження зради…

Хоч Зіна й проплакала всю ніч, та на ранок вона глянула на себе в дзеркало і побачила жінку, яка їй сподобалася — впевнену та рішучу.

Ця жінка сказала собі, що буде рішучою і не дозволить нікому псувати своє життя. Ні Анжеліки, ні зрадника у її житті більше не буде!

…Зіна приїхала додому, зібрала речі Андрія і просто винесла все за двері. Вона вирішила спробувати почати все спочатку і невдовзі вийшла заміж за гідного чоловіка, з яким вона дуже щаслива…

Вам також має сподобатись...

До Віри у гості прийшла її сестра Марія з сімєю. Посиділи, поговорили, відпочили. – Дякую Віро! Але нам вже час! – сказала Марія прощаючись. – Наступного разу у нас зустрінемося. Віра прибрала зі столу, помила посуд, і вирішила подзвонити до Марії, запитати, як добралися. – Все добре. Вже вдома. – відповіла Марія. – Бувай. Віра також попрощалася з сестрою і збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею. Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде

Олена вийшла на вулицю. Від її роботи від’їжджали машини. Хтось ще прогрівав авто. – Олено! – раптом почула вона, як її хтось гукнув. Олена обернулася й застигла від здивування. Це ж Сергійко, їхній програміст! Прогріває свою машину… А ще у нього колесо спустило, підкачує… Шапка на очі зʼїхала – смішний хлопчина. – Олено, привіт, давай я тебе підвезу, хочеш? – сказав хлопець. – Мороз же ж, а я тебе прямо до будинку довезу! Олена погодилась, а Сергій ще більше заметушився. – Сідай, Олено… – вигляд у нього був смішний. І тут Олена раптом усе зрозуміла

Поліна повернулася додому пізно. – Коханий, я вдома! – гукнула вона з порога свого чоловіка Артема. Але у відповідь була тиша… Поліна зачинила вхідні двері, глянула на підлогу в коридорі й оторопіла. Там стояли чужі жіночі туфлі… Поліна поставила пакет з продуктами і пішла прямо у спальню. Двері були відчиненими… Поліна тихо зазирнула всередину і застигла від побаченого. Вона не вірила своїм очам

Світлана збиралася на побачення і дуже хвилювалася. Востаннє на побаченні вона була двадцять років тому. – Світлано! Твоє завдання показати чоловікові, що ти не проста жінка, – радила їй сестра. – Що таких, як ти, ще пошукати треба! – Ну і як це зробити? – розгубилася Світлана. – Забудь про економію! От приведе він тебе в ресторан, а ти замовляй тільки найдорожчі страви! Зрозуміла? Світлана задумалася