Історії жінок

Зіна була у відрядженні. Увечері вона вирішила подзвонити до свого чоловіка Андрія. Вони поговорили, побажали один одному добраніч і попрощалися. – Бувай, коханий, – сказала Зіна і вже збиралася покласти телефон, як раптом знову почула голос чоловіка у слухавці. – Мабуть, ще щось хоче сказати, – подумала Зіна. Вона тільки–но хотіла відповісти, як зрозуміла, що Андрій розмовляє з якоюсь жінкою! Її голос видався Зіні дуже знайомим. – Та це ж моя подруга Анжела, – ахнула Зіна. – Я так кохаю тебе, але я не можу зараз піти від дружини, – говорив чоловік. Зіна не вірила своїм вухам

Зіна вірила чоловікові — вона його любила зі школи, і коли вони побралися, то була найщасливішою на світі. Андрій, уважний, чуйний, дбайливий, справді був чоловіком, про якого можна лише мріяти.

Щоправда, його ставлення до дружини було трохи поблажливим – вона була молодша на 5 років і завжди здавалася йому слабкою.

Коли Зіна заслабла, що траплялося нечасто, чоловік доглядав жа нею по–батьківськи, не дозволяв підвестися з ліжка, підносив попити й поїсти, і навіть дітям не дозволяв турбувати маму.

Якось по наївності Зіна поскаржилася подрузі, що чоловік, як і раніше, вважає її маленькою і слабкою. Та спочатку посміялася, а потім з сумом сказала:

— Ну ти даєш, для мене це було б найбільше щастя, якби хтось вважав мене слабкою!

Анжеліці не щастило з чоловіками, може, дійсно тому, що вона звикла сама вирішувати всі питання і керувала чоловіками поруч з собою. Їх вона міняла швидко, що пояснювала недоліками то одного, то іншого. Щоправда, про Андрія завжди відгукувалася дуже добре, і Зіна якось посміялася:

— У тебе, подружко, навіть обличчя змінюється, коли говориш про мого чоловіка!

На диво, подруга розсердилася і зніяковіла одночасно, але Зіна з її довірливістю не надала цьому значення…

…Відрядження закінчувалося, і Зіна з нетерпінням чекала на повернення додому.

В останній вечір вона прийшла в свій номер пізно, і, нудьгуючи, вирішила зателефонувати до чоловіка.

Вони трохи поговорили, побажали один одному добраніч і попрощалися.

– Бувай, коханий, – сказала Зіна і вже збиралася покласти телефон на стіл, як раптом знову почула голос чоловіка у слухавці.

– Мабуть, ще щось хоче сказати, – подумала Зіна.

Вона тільки–но хотіла відповісти, як зрозуміла, що Андрій розмовляє з якоюсь жінкою!

Причому її голос видався Зіні дуже знайомим.

– Та це ж Анжела, – ахнула Зіна.

У слухавці лунала легка музика, розмова йшла, схоже, в кафе, і чоловік комусь говорив:

— Я так кохаю тебе, але я не можу зараз піти від дружини.

Зіна не вірила своїм вухам.

– Та як я втомилася від цього всього! – відповіла жінка. – Ти чудово знаєш, що я люблю тебе більше, аніж твоя Зіна!
Далі слухати не було сили. Зіна поклала слухавку і просто поглядом дивилася в стіну.

У голові крутилися уривки думок, згадувалися якісь фрагменти зустрічей з Анжелою, коли поведінка подруги здавалася дивною.

Тепер ясно — вона хотіла відвести її чоловіка із сім’ї. Андрій явно не здавався, бо його ставлення до Зіни та дітей не змінювалося. Він був ніжним і люблячим чоловіком, добрим та дбайливим батьком.

Тієї ночі Зіна так і не заснула. Знову і знову прокручувала в пам’яті почуте, намагалася згадати хоч якийсь момент зі свого сімейного життя на підтвердження зради…

Хоч Зіна й проплакала всю ніч, та на ранок вона глянула на себе в дзеркало і побачила жінку, яка їй сподобалася — впевнену та рішучу.

Ця жінка сказала собі, що буде рішучою і не дозволить нікому псувати своє життя. Ні Анжеліки, ні зрадника у її житті більше не буде!

…Зіна приїхала додому, зібрала речі Андрія і просто винесла все за двері. Вона вирішила спробувати почати все спочатку і невдовзі вийшла заміж за гідного чоловіка, з яким вона дуже щаслива…

Вам також має сподобатись...

Оля приїхала у гості до своєї бабусі Марії. Старенька почала ремонт кухні. Треба їй допомогти… Майстри поки що працювали на даху у сусідів. – І як вони можуть на такій спеці там сидіти? – зітхнула Оля. – Це їхня робота, їм гроші треба… – сказала баба Марія. – Якби не спека, то давно б за мою кухню взялися. А так через три дні прийдуть. Там, до речі, холостяк один є. Дивись уважніше! Ми пустимо в хід найважливіший козир. – Це який же цікаво?! – засміялася Оля. Вона дивилася на стареньку, не розуміючи до чого та веде

Настя їхала з сином на море, коли зустріла Ігоря. Високий, гарний. Познайомились вони на пероні. Син попросив у Насті купити морозиво, а Ігор, почувши прохання малюка тут же купив ласощі йому та Насті. – А де батько дитини? – запитав він. – Працює. А ваша дружина? – Ми якраз розлучаємось. Миритись вона не хоче. Настя ще не знала, як зміниться її життя

Марія поверталася додому. Жінка увійшла до під’їзду, ковзнула поглядом по поштових скриньках, її скринька була повна. Марія відкрила скриньку, серед рекламних листівок виднівся лист. – Хто зараз листи пише? Телефони є. – подумала Марія. Увійшовши до квартири, Марія пройшла на кухню, взяла в руки конверт. Марія прочитала листа і застигла. По щоках потекли сльози, вона плакала і не могла заспокоїтись

Ніна влаштувалася на роботу покоївкою. Робота їй дуже подобалася. Невдовзі вона взяла до себе працювати сусідську дівчину Наталку. – Наталя дуже старається, – нахвалювала її Ніна. – Одним словом, молодчина дівчина! Через пів року Наталя зробила ремонт у квартирі. Дівчина раділа, що стало чистіше й світліше. Вона купила нові штори й оновила кухонний гарнітур… – А ти знаєш, що у нас тут на роботі дуже цікаві новини? – якось сказала чоловікові Ніна. – Про нашу Наталку, до речі! – І що ж там за новини такі? – Сергій здивовано дивився на дружину, не знаючи, що й думати