Збирайся, Віро, ми їдемо до моєї бабусі!
– Куди? – Віра насупила брови. – Денисе, ти що? Зовсім? Яка бабуся? Вона ж у тебе в селі живе!
– В селі, а це якось змінює справу?
– Звісно змінює, Денисе! Ти що? І що на твій погляд я, там робитиму?
Денис усміхнувся.
– А тобі не здається, що це питання не розумне, Віро? Ми з тобою вже 2 роки одружені, а ти досі мою бабусю не знаєш! Чи не соромно тобі, Віро?
– Ні, Денисе! Ну, ти дивний! Де твоя бабуся, а де я? Ти звичайно не ображайся, Денисе, але ми з нею небо та земля! Вона, за твоїми розповідями, з кухні та городу не вилазить! А я що там робити буду і взагалі як ти собі це уявляєш? – сказала Віра, – “Здрастуйте, я Віра! А ви напевно бабуся Дениса? Ходімо-но ми з вами в городі попораємося! Ну або пиріжків напечемо! Ваш Денисик їх дуже любить.”
Денис насупився.
– Приблизно так, Віро. Тільки ось що я думаю. Бабуся моя, до своєї кухні тебе навряд чи допустить і ще … Бабуся мене ніколи не називає Денисиком, вона кличе мене Денис чи онук. А щодо городу… Тут навіть говорити нема про що.
Віра встала з дивана, підійшла до чоловіка та обійняла його. Раніше це завжди спрацьовувало, але не зараз.
Денис м’яко відсторонився від дружини.
– Віра, припини! Якщо ти не поїдеш зі мною, то вважай, що відпустка на море автоматично скасовується! Можеш відмовлятися від квитків!
Денис вийшов із кімнати, а Віра знову сіла на диван і насупилась.
Чоловік не відступиться і Вірі це було зрозуміло як ясний день. За два роки шлюбу Дениса вона вивчила цілком і повністю, а це означало лише одне.
Доведеться їхати в село!
Віра з жалем подивилася на свій новий манікюр і попленталася до кімнати збирати речі.
Наступного дня, всупереч бажанню Віри, підйом у них був дуже ранній.
Будильник продзвенів рівно о 6-й годині ранку.
Ледве Віра розплющила очі і побачила перед собою повністю одягненого, бадьорого Дениса.
– Підйом, Віро! На нас чекають великі справи! У тебе година на збори, поки я щось дороблю, а потім ми одразу виїжджаємо!
За годину сонна Віра та натхненний зустріччю з бабусею Денис, виїхали до села.
Половину дороги Віра спала і спочатку в неї це непогано виходило, але варто було Денису з’їхати до дороги, яка вела до села, Вірі стало не до сну.
Вона дивилася на чоловіка і не впізнавала його.
Денис начебто став зовсім іншим. В очах чоловіка Віра побачила те, що ніколи не помічала.
Що це, Віра поки що не могла зрозуміти, тому залишалося тільки здогадуватись…
Ще приблизно за годину вони були на місці.
З подивом Віра зрозуміла, що всі її уявлення про село були хибними.
Сама Віра була глибоко міська. У селі ніколи не була і що таке село, уявляла лише з книг та інтернету.
Зараз Віра з великим подивом зрозуміла, що їй подобається. Принаймні візуально і бабуся Дениса їй дуже подобається.
Поки Денис обіймався з бабусею, що плакала, Віра крадькома її розглядала.
На фото бабуся Марія була зовсім іншою, а в живу вона виявилася немов із картинки дитячої книжки. Пухкенька, рум’яна в гарному кухонному фартуху вона обіймала онука і щось швидко-швидко йому говорила. Потім, мабуть, схаменувшись, що онук приїхав не один, вона витерла сльози куточуом фартуха, посміхнулася і підійшла до Віри.
– Ну, онуче! Знайом! А то вже два роки як дружиною обзавівся, а бабусі тільки-но дружину показати наважився!
– Та годі, бабусю! – Денис усміхнувся, – Не сварися! Ти ж знаєш… Робота! Віра ось теж лише за два роки вперше у відпустці, а взагалі, бабусю, я тебе на весілля кликав? Кликав! У гості кликав? Кликав! Пропонував по тебе приїхати? Пропонував! Ти від усього відмовилась!
– Ну ти глянь який знайшовся! – Бабуся Марія зробила серйозне обличчя, – Старенька я! От і не поїхала! Та й взагалі, що мені старій з вами молоддю на весіллі робити? Танці танцювати? А ось тобі, Денисе, має бути соромно. Чим бабу соромити давно б сам приїхав і дружину привіз!
– Добре, бабусю, не сварися, – Денис усміхнувся. – Звичайно я сам винен! Тільки я ! Обіцяю так не робити. Чесно!
Баба Марія махнула на онука рукою та звернулася до Віри.
– Ти пробач, онучко, що ми про тебе забули. Стоїш тут одна! Та це ж Дениса не переговорити, ще на мене каже, що я не замовкаю! Іди, дитино, сюди я на тебе подивлюся… Ну красуня! Красуня! Чуєш, Денисе? Ти чому від мене дружину ховав? А що ж ми у дворі стоїмо? Ходімо, діточки, до хати. Я ж вам там приготувала! І курочку, і голубці, і картоплю, і салатики накришила! А ще пиріг спекла! З малиною! Чуєш, Денисе? Улюблений твій пиріг, кажу, спекла!
Буквально за 10 хвилин усі сиділи за столом, що прогинався від різних страв.
– Кінець моїй фігурі, – з сумом подумала Віра, але потім сама себе заспокоїла тим, що абонемент у спортзал куплений на весь рік.
Наступний день для Віри почався так само рано, як і вчорашній.
Ні, її ніхто не будив. Вона прокинулася сама від співу півнів.
Спочатку, Віра навіть не зрозуміла, що це таке, але потім усвідомила, а ще Віра раптом зрозуміла, що це її не дратує.
Вона посміхнулася, встала і пішла шукати чоловіка, якого в момент її пробудження в кімнаті не було.
Дениса вона не знайшла. Він був у дворі, як повідомила Вірі баба Марія, яка вже на всю клопотала на кухні.
Під час сніданку, баба Марія розповідала Вірі кумедні історії з дитинства Дениса, а Віра в цей момент зрозуміла, що давно не почувала себе так спокійно та затишно.
Потім Віра допомогла бабусі помити посуд і прибрати в будинку, при цьому вона зловила себе на думці про те, що вона не втомилася, а навпаки сповнена сил і енергії.
По обіді вони з Денисом гуляли.
Він показував їй місця де пройшло його дитинство, а вона, дивлячись на чоловіка, бачила як світяться його очі і як йому дорогі всі ці, для когось звичайні, а для нього дорогі місця.
Він ніби повернувся у дитинство. У те далеке, але таке щасливе дитинство.
Тиждень у селі пролетів непомітно для всіх.
Увечері на честь їхнього від’їзду бабуся влаштувала вечерю, але за столом ніхто не веселився.
Бабуся раз у раз промокувала очі куточком фартуха, Денис майже нічого не їв, а Вірі було сумно.
Сумно від того, що в наш час місто може так затягнути, що рідні люди бачаться дуже рідко.
Віра дивилася на бабусю і онука розуміючи як вони дорогі один одному і як важко їм зараз розлучатися.
Рішення прийшло саме собою.
Вона встала, вибачилася і пішла до кімнати, яку їм відвела бабуся. Там Віра рішуче відкрила ноутбук і відмовилася від квитків, які були замовлені заздалегідь.
– Море ми побачимо ще не раз, воно нікуди не подінеться, а от бабуся у Дениса… і в мене одна, а відпустка… Відпустку навіть краще провести на природі. Повітря і так далі …, – Віра посміхнулася своїм думкам, закрила ноутбук і пішла до чоловіка та бабусі, яка за якийсь тиждень стала їй не менш рідною.
***
Віра визирнула у вікно офісу і подивилася на годинник. Час протікав дуже повільно, а їй дуже хотілося повідомити чоловікові новину, яку сама дізналася тільки сьогодні вранці.
Вона вагітна!
Скоро їхня родина стане на одного маленького чоловічка більше!
А влітку… Влітку вони поїдуть до бабусі! Поїдуть вже втрьох!
Віра посміхнулася і погладила ще зовсім плоскенький животик.
– Привіт, малюк! – Прошепотіла Віра. – Дякую, що вибрав нас! А ми… Ми тебе ніколи не підведемо! Я тобі обіцяю!… Ми всі тобі обіцяємо!
