Життєві історії

Петро одружився з Оленою. Спочатку все було добре, а потім народився синочок Сашко, і почалося… Життя стало нудним. Жодних розваг, з друзями вже сто років не збиралися, жодних подорожей. Грошей завжди бракувало. Почалися сварки. – Сім’я тягне вниз, одні обов’язки, жодної радості! Набридло! – галасував Петро. – Не подобається, йди! – сказала Олена. – Попутного тобі вітру! І вона подала на розлучення… Батьки Петра тоді переїхали в село. Купили будинок з городом. Батько їздив на роботу в місто, а мати купила курочок, вирощувала овочі… Петро перебрався до них. Тут і почалося найцікавіше

Такої зради батьків Петро ніяк не очікував.

Сім’я у них була звичайна, дружня, Петра любили батьки, він любив батьків.

Батько Микола Іванович працював на заводі, а ще батьки мали у власності невеликий магазин.

За ним стежила мати Марія Василівна. Не те, щоб сім’я була багата, але жили в достатку.

Петро виріс, здобув професію, працював, одружився з Оленою. І тут йому пощастило – його молода дружина мала квартиру!

Життя не особливо змінилося, тільки тепер не мамині борщі, а Олени.

Вони так само гуляли по клубах на вихідних, так само могли поїхати в інше місто на свята. Батьки підкидали грошенят…

А потім народився син Сашко. Ось із цього й почалися зміни в житті Петра.

Усі клопочуться над малюком. Ні, спочатку і Петро був щасливий, що народилася дитина. Це ж яке диво!

Навіть був готовий новоспечений татусь відмовитися від розваг.

Зрозуміло ж, ось підросте синок, і все повернеться на своє місце.

Але Сашко ріс, а проблеми додавалися… То заслаб малюк, то виріс з одягу, треба новий купувати, то іграшки.

Ось навіщо дитині у шість років стільки іграшок?! Він їх псує, дружина викидає і біжить купувати нові іграшки. Навіщо?! Зіпсував, нехай такими і грається. Щоб не знав.

Життя стало нудним. Одне тільки є – заробляння грошей. Жодних розваг у клубах, з друзями вже сто років не збиралися, жодних поїздок у інші міста.

Грошей завжди бракувало. Хотілося б оновити телефон, і модні кросівки купити. Почалися сварки.

– Сім’я тягне вниз, одні обов’язки, жодної радості! Набридло! – галасував Петро.

– Не подобається, йди, – сказала Олена. – Попутного тобі вітру!

І вона подала на розлучення…

Батьки до цього часу продали квартиру й магазин, переїхали жити у село.

Купили будинок з городом. Батько їздив на роботу у місто, а мати купила курочок, садила овочі.

Довелося Петру переїжджати до них…

Ось тут і почалося найцікавіше! Справжній абсурд!

Батьки раптом заявили, що Петро вже дорослий і має жити своїм життям!

Запропонували помиритися із дружиною.

– Та не дуже й хотілося жити в цьому вашому недолугому селі! – відповів Петро і, образившись, поїхав у місто.

Довелося йому винайняти квартиру…

Мріяв Петро, що зараз заживе у своє задоволення, але на диво життя Петра стало ще гіршим.

Доводилося платити за оренду житла, аліменти, на подорожі кудись грошей немає.

Друзям виявилося не до Петра – у них, бачте, сім’ї!

Батьки тепер живуть на одну зарплату, допомагають тільки продуктами.

Останньою краплею став один вчинок батьків – вони повністю зібрали онука до школи!

– Тобто, гроші у них є, і вони їх витрачають на онука! – думав Петро. – Навіщо?! Я плачу аліменти, колишня дружина працює! А ще й батьки вирішили допомогти їй!

Тобто власну дитину їм не шкода, а колишній невістці допомагають?!

І що з цими батьками не таке?

Петро образився на всіх і вся, і припинив будь-яке спілкування з родичами…

…Тепер живе і кожну копійку рахує, і все шукає собі вигідну пару, але чомусь бажаючих зовсім нема…

Вам також має сподобатись...

Світлана тільки-но прокинулася, коли пролунав дзвінок у двері. – Світлано, відкривай. Це Марія Василівна, мама Олега. Він попросив мене, щоб я тобі допомогла з приготуванням до весілля, – почула вона голос за дверима. Світлана відкрила двері, запросила майбутню свекруху на кухню, пригостила чаєм. – Може, краще не робити весілля! – раптом сказала Марія Василівна. – Олег і так витратився, коли купив цю квартиру! – Ви краще присядьте. У мене для вас погана новина, – Світлана пройшла в кімнату і повернулася з якоюсь папкою в руках. – Ось, помилуйтеся. Марія Василівна взяла папку, переглянула вміст і застигла від побаченого

Даша повернулася додому з роботи. Жінка швидко переодяглася, приготувала вечерю. – Так, треба піти в теплиці розсаду підлити, – вирішила вона. Даша вийшла з будинку, пішла на город. Раптом жінка помітила, що двері в теплицю відчинені. – Невже Павло знову забув двері закрити? – подумала жінка. Даша рішуче зайшла у теплицю і застигла на місці. Ось чого-чого, а такого вона точно не очікувала побачити

Наталя поливала квіти на кухні, як раптом у двері хтось подзвонив. Дзвонили наполегливо, не зупиняючись… – Господи, та йду я! – гукнула жінка. – Що ж там таке сталося термінове? Наталя відставила лійку для поливу на підвіконня й поспішила у коридор. Вона відкрила двері й застигла від здивування. На порозі стояла її свекруха Надія Олексіївна. – Ой, проходьте! – одразу запросила її Наталя. Надія Олексіївна дістала з жіночої сумочки папірець і, не дивлячись на невістку, дала його своєму синові Степану. – Що це таке? – здивовано запитав той. Він дивився на папірець, не розуміючи, що відбувається

Ганна з чоловіком вирішили відвідати доньку та зятя у місті. Взяли сільських гостинців і вирушили в дорогу. За декілька годин були на місці. Чоловік Ганни припаркував машину біля підʼїзду, взяв сумки з гостинцями і разом з дружиною піднялися до квартири дочки. Ганна постукала у двері, за хвилину донька їм відкрила. – Доню, що сталося? – одразу запитала Ганна, побачивши, що донька вся в сльозах. – Це через вас! – вигукнула дочка. – Від мене чоловік пішов, через вас! – Як через нас? А ми тут до чого? – Ганна здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи