Життєві історії

Павло обладнав дитячу кімнату, купив все необхідне… А як же ж?! Його кохана Оленка от-от мала народити. Він спеціально оформив відпустку. В Олени народився син. У день виписки Павло вирушив зустрічати Олену на своєму авто… Коли Олена з’явилася в дверях, то Павло з величезним букетом квітів попрямував до неї. І тут раптом перед жінкою зʼявився якийсь чоловік. Павло тут же поспішив на допомогу своїй дружині. Але Олена застигла збентежена… – Ну, і хто з вас батько? – звернулася медсестра до чоловіків. – Давайте, приймайте дитину! Павло оторопів від несподіванки

Сімейне життя Павла зникло в одну мить… Все сталося, як у тому анекдоті, де чоловік раніше повернувся з відрядження.

Потім було розлучення, після якого Павло довго приходив до тями.

Допомагала тільки робота, в яку він поринув з головою. І навіть через три роки після тієї неприємної події, Павло продовжував відчувати недовіру до жінок.

Здавалося, що вже ніхто не зможе торкнутися його крижаного серця.

Але, одного разу, у себе на роботі Павло зустрів неймовірно красиву дівчину.

Він так і застиг на місці. То була вчорашня студентка. І вона прийшла влаштовуватися на роботу.

Так уже розпорядилася доля, що Олену було призначено на посаду у відділ, яким керував Павло. І ця обставина і втішила, і водночас злякала його.

Павло відчував, що був радий. Тепер щодня він міг милуватися її красою.

Олені на початках потрібна була допомога керівника. Звичайно, що спілкувався з нею Павло тільки з виробничих питань, не роблячи жодних натяків на залицяння.

Якось, коли Олена заслабла і пішла на лікарняний, Павло щодня дзвонив їй, цікавлячись її здоров’ям і, пропонуючи свою допомогу.

– Дякую, Павло Миколайович, – відповіла Олена. – Але мої батьки вже купили мені все необхідне.

Коли після лікарняного, Олена повернулася на своє робоче місце, то під керівництвом свого безпосереднього керівника вона продовжувала освоювати професію. З моменту появи Олени в офісі Павло щодня йшов на роботу, як на свято.

Якось у вихідний, прогулюючись парком, Павло помітив Олену, яка сиділа на лавці. Поруч із нею був якийсь молодик. Вони розмовляли. І, зважаючи на все, розмова була непростою.

Зупинившись осторонь, Павло спостерігав за ними. Якоїсь миті молодик різко підвівся з лавки і швидкою ходою пішов геть, а Олена, опустивши голову, заплакала.

Павло розумів, що він не має права втручатися в цю ситуацію, але й залишити все так він не міг.

Коли він сів поруч з Оленою на лавку, вона навіть не помітила його.

– Олено, у вас проблеми? – запитав Павло.

– Павло Миколайович? – здивувалася вона і, взявши себе в руки, сказала. – Це тільки мої проблеми.

– Олено, мені дуже хочеться допомогти вам, – не відставав Павло.

– Це неможливо, – крізь сльози промовила Олена.

– Я теж нещодавно пережив зраду. Отже, я маю досвід, як вийти з цієї ситуації.

– Павло Миколайович, ви дуже добра людина, але мені справді вже ніхто не допоможе.

– Олено, а поїхали до мене, я вам чаю зроблю і спробую розвеселити вас.

– Ну, поїхали, – несподівано погодилася Олена.

Вже вдома у Павла Олена поділилася з ним своїми проблемами.

– Мене покинув хлопець, – зізналася вона.

– Це я зрозумів і нічого такого у цьому не бачу.

– А воно все ж таки є, – сказала Олена і знову заплакала. – У мене буде дитина. Але найгірше, я не можу повідомити про це своїх батьків. Мій батько дуже слабий та й у матері здоров’я не дуже. Я просто переживаю, що вони не витримають такої новини.

– Олено, а я ось колись мріяв мати справжню родину з дітьми. Але в моєму житті нічого цього не станеться.

– Але чому ж, адже ви ще не старий?! – підбадьорила свого начальника Олена.

– Олено, а хочете я підкажу вам, як вийти із вашої ситуації?

– А хіба є вихід? – здивувалася Олена.

– Вихід завжди є, – сказав Павло. – Олено, ви мені дуже, дуже подобаєтеся, виходьте за мене заміж.

– Павло Миколайович, ви це серйозно?

– Звісно, серйозно. Адже цим кроком ви вирішите усі свої проблеми. У дитини буде батько. А ваші батьки, ось побачите, будуть раді, що ви подаруєте їм онука.

– Це так несподівано, що я навіть не знаю, що відповісти.

– Олено, якщо ви згодні зробити мене найщасливішою людиною на світі, то давайте перейдемо на ти.

– Я згодна, – несподівано заявила Олена.

– Ну якщо так, – повеселішав Павло. – То тоді зараз вирушаємо до твоїх батьків, і я в них попрошу твоєї руки.

Наступного дня Павло та Олена подали заяву на реєстрацію шлюбу. А через місяць відбулося весілля. Для співробітників офісу звістка про весілля молодої співробітниці з начальником стала головною подією року.

– Молода, – шепотілися тепер їй услід співробітниці офісу. – Обкрутила мужика. Ну, звісно, квартира, машина, хороша зарплата! А такою вже скромною прикидалася.

Олені такі розмови були неприємні. І одного разу вона поділилася своєю думкою про це з Павлом.

– Оленко, тобі, напевно, треба звільнитися з роботи. Я думаю, що і без твоєї зарплати ми ні в чому не потребуватимемо.

Олена так і зробила. Сімейне життя Олени з Павлом складалося якнайкраще. Павло любив свою дружину. Він буквально носив її на руках, здуваючи з неї порошинки. Від такої турботи Олена стала ще кращою.

Якось вона поділилася з чоловіком своїми думками.

– Павле, а ти не думаєш, що співробітники офісу після народження дитини почнуть підраховувати, скільки часу пройшло з моменту нашого весілля.

– Це мене не турбує. Адже ми могли зустрічатися і до весілля. Але мене хвилює інше питання. А чи не з’явиться батько дитини?

– Павлику, ти щодо цього не турбуйся. Він з іншого міста. Тут вчився в одній групі зі мною в університеті. А коли дізнався, що я чекаю дитину, то одразу втік до себе на батьківщину.

Коли Олена доходила останні дні, Павло обладнав дитячу кімнату, купивши все необхідне. Він спеціально оформив до цього терміну свою відпустку. Звістка про народження дитини Павло прийняв із величезною радістю. У Олени народився син. Павло був упевнений у тому, що роститиме і виховуватиме його, як свого власного.

У день виписки Павло вирушив зустрічати Олену своїм авто.

Судячи з кількості зустрічаючих, цього дня виписувалося ще кілька породіль.

Коли Олена з’явилася у дверях, то Павло з величезним букетом квітів попрямував до неї.

І тут раптом перед нею виник якийсь чоловік. Це був той самий хлопець, з яким вона колись розмовляла у парку!

Цього найбільше побоювався Павло. Він тут же поспішив на допомогу своїй дружині. Але Олена застигла збентежена…

– Ну, і хто з вас батько? – звернулася медсестра до чоловіків. – Давайте, приймайте дитину!

Павло оторопів від несподіванки.

– Павло, вибач, – сказала Олена, передаючи дитину в руки молодика…

…Павло не пам’ятав, як повернувся додому, де все було приготовано для зустрічі сина.

Він опустився в крісло, не розуміючи, як йому жити далі…

Вам також має сподобатись...

Ніна Федорівна прокинулася рано. Виглянула у віконце. Надворі ще темно. Снігу за ніч багато випало. – Ох, як набрид цей сніг, – звично пробурчала вона. Вийшла Ніна на ґанок, дивиться а з сусіднього ґанку чоловік сусідки Надії рукою їй махає. – Надію вночі швидка забрала. Погано їй стало, – сказав він. Ніна кинула лопату і забула про сніг, кинулася в будинок, швидко зібралася і поїхала до подруги. Ніна зайшла в палату до Надії і застигла від побаченого

Вероніка повернулася додому ближче до півночі. Сьогодні вона з подругами у кафе відзначала свій день народження. В коридорі її зустрів чоловік. – Чому так довго? – невдоволено пробурчав Михайло. – Та дівчатка подарували кругленьку суму грошей. Ось і вирішила їм віддячити, продовживши святкування, – сказала Вероніка. – І скільки вони подарували, що ти вирішила все спустити на них? – запитав Михайло. – Ось! – жінка простягла конверт чоловіку. – Ого, – заглянувши у конверт сказав Михайло. – Я тобі ані копійки з них не дам! – Як не даси?! Це ж мені подарували, – Вероніка здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Галина поверталася додому з магазину на таксі. Сьогодні до них у гості приїхали родичі Віктора, його сестра Віра з чоловіком та маленьким сином. Галя вийшла з таксі біля воріт будинку, дістала з багажника пакети з продуктами і увійшла у відкриту хвіртк. – Зараз ще на всіх вечерю готувати, – подумки висловила своє невдоволення жінка. Галина тихо пройшла до хати. Вона вже почала відчиняти двері, як раптом почула голоси гостей з-за рогу. Розмовляла зовиця Віра із своїм чоловіком. Жінка прислухалася до розмови родичів і аж рота відкрила від почутого

Славко поїхав до своєї сестри в село. Тетяна обійняла брата. Давно не бачилися. Рідко вона їздила до міста. Родичі посиділи за столом, згадали рідних, сходили на цвинтар. Наступного дня Славко ходив і оглядав подвірʼя, старий похилений сарай і кухню. – Так, при батьку все міцніше було, – зітхнув він. – Поживу я тут поки що… – Бачу, що й обріс ти, бороду відпустив, і змарнів, мабуть, не вариш собі супу й борщу? – сказала сестра. – І сорочки не прасуєш? – Та не прасую, – зітхнув Славко. А за тиждень Тетяна почала хмуритися спостерігаючи, що робив брат