Життєві історії

Павло обладнав дитячу кімнату, купив все необхідне… А як же ж?! Його кохана Оленка от-от мала народити. Він спеціально оформив відпустку. В Олени народився син. У день виписки Павло вирушив зустрічати Олену на своєму авто… Коли Олена з’явилася в дверях, то Павло з величезним букетом квітів попрямував до неї. І тут раптом перед жінкою зʼявився якийсь чоловік. Павло тут же поспішив на допомогу своїй дружині. Але Олена застигла збентежена… – Ну, і хто з вас батько? – звернулася медсестра до чоловіків. – Давайте, приймайте дитину! Павло оторопів від несподіванки

Сімейне життя Павла зникло в одну мить… Все сталося, як у тому анекдоті, де чоловік раніше повернувся з відрядження.

Потім було розлучення, після якого Павло довго приходив до тями.

Допомагала тільки робота, в яку він поринув з головою. І навіть через три роки після тієї неприємної події, Павло продовжував відчувати недовіру до жінок.

Здавалося, що вже ніхто не зможе торкнутися його крижаного серця.

Але, одного разу, у себе на роботі Павло зустрів неймовірно красиву дівчину.

Він так і застиг на місці. То була вчорашня студентка. І вона прийшла влаштовуватися на роботу.

Так уже розпорядилася доля, що Олену було призначено на посаду у відділ, яким керував Павло. І ця обставина і втішила, і водночас злякала його.

Павло відчував, що був радий. Тепер щодня він міг милуватися її красою.

Олені на початках потрібна була допомога керівника. Звичайно, що спілкувався з нею Павло тільки з виробничих питань, не роблячи жодних натяків на залицяння.

Якось, коли Олена заслабла і пішла на лікарняний, Павло щодня дзвонив їй, цікавлячись її здоров’ям і, пропонуючи свою допомогу.

– Дякую, Павло Миколайович, – відповіла Олена. – Але мої батьки вже купили мені все необхідне.

Коли після лікарняного, Олена повернулася на своє робоче місце, то під керівництвом свого безпосереднього керівника вона продовжувала освоювати професію. З моменту появи Олени в офісі Павло щодня йшов на роботу, як на свято.

Якось у вихідний, прогулюючись парком, Павло помітив Олену, яка сиділа на лавці. Поруч із нею був якийсь молодик. Вони розмовляли. І, зважаючи на все, розмова була непростою.

Зупинившись осторонь, Павло спостерігав за ними. Якоїсь миті молодик різко підвівся з лавки і швидкою ходою пішов геть, а Олена, опустивши голову, заплакала.

Павло розумів, що він не має права втручатися в цю ситуацію, але й залишити все так він не міг.

Коли він сів поруч з Оленою на лавку, вона навіть не помітила його.

– Олено, у вас проблеми? – запитав Павло.

– Павло Миколайович? – здивувалася вона і, взявши себе в руки, сказала. – Це тільки мої проблеми.

– Олено, мені дуже хочеться допомогти вам, – не відставав Павло.

– Це неможливо, – крізь сльози промовила Олена.

– Я теж нещодавно пережив зраду. Отже, я маю досвід, як вийти з цієї ситуації.

– Павло Миколайович, ви дуже добра людина, але мені справді вже ніхто не допоможе.

– Олено, а поїхали до мене, я вам чаю зроблю і спробую розвеселити вас.

– Ну, поїхали, – несподівано погодилася Олена.

Вже вдома у Павла Олена поділилася з ним своїми проблемами.

– Мене покинув хлопець, – зізналася вона.

– Це я зрозумів і нічого такого у цьому не бачу.

– А воно все ж таки є, – сказала Олена і знову заплакала. – У мене буде дитина. Але найгірше, я не можу повідомити про це своїх батьків. Мій батько дуже слабий та й у матері здоров’я не дуже. Я просто переживаю, що вони не витримають такої новини.

– Олено, а я ось колись мріяв мати справжню родину з дітьми. Але в моєму житті нічого цього не станеться.

– Але чому ж, адже ви ще не старий?! – підбадьорила свого начальника Олена.

– Олено, а хочете я підкажу вам, як вийти із вашої ситуації?

– А хіба є вихід? – здивувалася Олена.

– Вихід завжди є, – сказав Павло. – Олено, ви мені дуже, дуже подобаєтеся, виходьте за мене заміж.

– Павло Миколайович, ви це серйозно?

– Звісно, серйозно. Адже цим кроком ви вирішите усі свої проблеми. У дитини буде батько. А ваші батьки, ось побачите, будуть раді, що ви подаруєте їм онука.

– Це так несподівано, що я навіть не знаю, що відповісти.

– Олено, якщо ви згодні зробити мене найщасливішою людиною на світі, то давайте перейдемо на ти.

– Я згодна, – несподівано заявила Олена.

– Ну якщо так, – повеселішав Павло. – То тоді зараз вирушаємо до твоїх батьків, і я в них попрошу твоєї руки.

Наступного дня Павло та Олена подали заяву на реєстрацію шлюбу. А через місяць відбулося весілля. Для співробітників офісу звістка про весілля молодої співробітниці з начальником стала головною подією року.

– Молода, – шепотілися тепер їй услід співробітниці офісу. – Обкрутила мужика. Ну, звісно, квартира, машина, хороша зарплата! А такою вже скромною прикидалася.

Олені такі розмови були неприємні. І одного разу вона поділилася своєю думкою про це з Павлом.

– Оленко, тобі, напевно, треба звільнитися з роботи. Я думаю, що і без твоєї зарплати ми ні в чому не потребуватимемо.

Олена так і зробила. Сімейне життя Олени з Павлом складалося якнайкраще. Павло любив свою дружину. Він буквально носив її на руках, здуваючи з неї порошинки. Від такої турботи Олена стала ще кращою.

Якось вона поділилася з чоловіком своїми думками.

– Павле, а ти не думаєш, що співробітники офісу після народження дитини почнуть підраховувати, скільки часу пройшло з моменту нашого весілля.

– Це мене не турбує. Адже ми могли зустрічатися і до весілля. Але мене хвилює інше питання. А чи не з’явиться батько дитини?

– Павлику, ти щодо цього не турбуйся. Він з іншого міста. Тут вчився в одній групі зі мною в університеті. А коли дізнався, що я чекаю дитину, то одразу втік до себе на батьківщину.

Коли Олена доходила останні дні, Павло обладнав дитячу кімнату, купивши все необхідне. Він спеціально оформив до цього терміну свою відпустку. Звістка про народження дитини Павло прийняв із величезною радістю. У Олени народився син. Павло був упевнений у тому, що роститиме і виховуватиме його, як свого власного.

У день виписки Павло вирушив зустрічати Олену своїм авто.

Судячи з кількості зустрічаючих, цього дня виписувалося ще кілька породіль.

Коли Олена з’явилася у дверях, то Павло з величезним букетом квітів попрямував до неї.

І тут раптом перед нею виник якийсь чоловік. Це був той самий хлопець, з яким вона колись розмовляла у парку!

Цього найбільше побоювався Павло. Він тут же поспішив на допомогу своїй дружині. Але Олена застигла збентежена…

– Ну, і хто з вас батько? – звернулася медсестра до чоловіків. – Давайте, приймайте дитину!

Павло оторопів від несподіванки.

– Павло, вибач, – сказала Олена, передаючи дитину в руки молодика…

…Павло не пам’ятав, як повернувся додому, де все було приготовано для зустрічі сина.

Він опустився в крісло, не розуміючи, як йому жити далі…

Вам також має сподобатись...

Сергій прийшов у гості до свого сусіда Дмитра. Дмитро налив другу смачного борщику, який приготувала Ганна – його дівчина. – Напевно, любить вона тебе! – сказав Сергій. – Он як готує. Ну дуже смачний борщ! – Так, готує вона, як моя мама, – сказав Дмитро. – Завжди все свіженьке, смачненьке. Дмитро дістав з кухонної шафки пиріжки. – Ось, скуштуй! – сказав він Сергію. – Як мами не стало я ще більш менш пережив… А от сестра дуже засумувала… – Ну так, це важко, – погодився Сергій. – Так чому ти не одружишся з Ганною? Вона б тебе підтримала. Дмитро незрозуміло подивився на Сергія. – Ти що?! – тільки й вигукнув він

Ганна вийшла з супермаркету з важкими пакетами у руках. – Ганно! – почула вона з-за спиною. Жінка повернулася і побачила, свою подругу Аллу. – Алло, привіт! Я тебе відразу не впізнала, давно не бачилися, – зраділа зустрічі Ганна. – Дуже давно, – усміхнулася Алла. – А ти що тут робиш? – Я тут поруч тепер живу, – сумно відповіла Ганна. – Поруч? – здивувалася Алла, вона знала, що Ганна жила у приватному секторі. – А будинок продала? – Ой, Алло, там така історія, навіть соромно розповідати, – важко зітхнула Ганна, зібралася з думками і все виклала подрузі. Алла вислухала її і остовпіла від почутого

Віра Іванівна зібралася посмажити картоплі на вечерю. Жінка відкрила кухонну шафку, щоб взяти олію, але її там не було. – І де ж вона? Я ж тільки вчора цілу пляшку купила! – дивувалася жінка. Віра Іванівна обнишпорила всю кухню, але олії ніде не було. – Олено, ти не бачила, де олія? – запитала вона у невістки, зайшовши до неї в кімнату. – А я її викинула, – поплескала очима Олена. – Ви подивіться в холодильник, я багато чого викинула! – Як викинула? Навіщо? – Віра Іванівна здивовано дивилася на невістку, не розуміючи, що відбувається

Ольга Іванівна готувала вечерю, як у двері подзвонили. – Алісо? – здивувалася вона, побачивши свою доньку та онука. – Привіт, мамо! А ми неподалік були, вирішили зайти, – усміхнулася донька. – Ну, проходьте, – запросила жінка доньку. Ольга Іванівна швидко зробила чай, поставила вазочку з печивом. – Доню, у вас щось сталося? – запитала жінка, помітивши, що Аліса якась схвильована. – Так…Тобто ні, – зам’ялася донька. – Доню, я ж бачу! – наполягла мати. – Мамо, у мене є одне делікатне прохання, – загадково сказала Аліса, зібралася з думками і все виклала матері. Ольга Іванівна вислухала доньку і застигла від почутого