Життєві історії

Марійка досмажила котлетки, поставила на стіл картоплю. – Грицю, ходи снідати! – гукнула вона чоловіка. Через хвилину на кухню зайшов Грицько. – Ой яка смакота! – потер він руки і сів за стіл біля дружини. Раптом на вулиці почувся якийсь шум. Відкрилася хвіртка і на подвірʼя почали заходити якісь люди. Марійка аж підскочила від несподіванки. – Це хто такі? – тільки й спитала вона в чоловіка, нічого не розуміючи

Після того, як не стало діда Степана залишився в селі будинок і велика ділянка.

Родичів, які претендували б на цю спадщину було небагато. Молоді село ні до чого, а решта все вже має.

Та й будинок трохи запущений. Дід останні три роки жив без дружини. А тепер і сам до неї пішов у засвіти…

Поки родичі вирішували, що робити, знайшовся охочий. Та не просто охочий, а внук Грицько із заповітом!

– А чого ж ти мовчав?! – ахнули родичі. – Ми тут мало будинок не розібрали, по цеглинці не розтягли. Добре ще спадок не пішли оформляти!

– Так ви і діда Степана з самого часу, коли не стало бабусі не бачили, – сказав Грицько. – Хто з вас хоч раз приїхав був?

– Дзвонили ми. Дзвонили. Але ти все встиг. Ось і заповіт він на тебе оформив. А раптом він уже був не при памʼяті.

– Дату подивіться, – сказав Грицько. – Цьому заповіту майже десять років. Бабуся ще була жива. Тож дід був здоровий.

– А може, підробка?

– А ви перевірте!

Перевіряти ніхто не став… Сперечатися теж не стали. Звичайно, шкода грошей, які вже маячили на горизонті, але нічого не вдієш.

Грицько вступив у спадок. Окрім будинку були заощадження. Дід отримував хорошу пенсію, а витрачав мало.

…Доросле життя Григорія почалося важко. Батьків ого не стало, коли йому виповнилося вісімнадцять.

Численна рідня не допомогла навіть із роботою, хоча зв’язки там і були. Жити йому теж не було де. Квартири у батьків не було – винаймали. Підтримали його лише дід та бабуся. Тоді ж заповіт і написали.

Грицько вчився і працював. Діда не забував. Дід спочатку допомагав йому грошима, а потім і сам Грицько почав давати собі раду.

Спадщина для Григорія була дуже доречною. Він закохався у дівчину з цього села. Навіть хотів робити пропозицію, але вона воліла з ним розлучитися. Жити не було де…

А тепер він має свій будинок! Але дівчина знову відмовила і поїхала з іншим у місто. У селі життя не для неї, хоч і до міста всього п’ятнадцять кілометрів.

– Значить, все на краще, більше я до неї не підійду, – вирішив Григорій і взявся за облаштування будинку й ділянки.

Його ніхто з рідні не хвилював, він у них допомоги не просив. Родичі навіть не цікавились ним. Познайомився він із дівчиною з меблевої майстерні. Прийшов замовити меблі за своїми ескізами та розмірами.

– Які у вас незвичайні меблі будуть, – сказала дівчина. – Вперше у нас такий клієнт.

– Просто будинок сільський, там все нестандартне…

– Я завжди хотіла у селі жити. Квіти, простір, тиша. Не люблю шум міський.

– Можу запросити вас у гості.

– Ні. Що ви. Незручно ж. У вас напевно родина…

– Не одружений і не був, дітей нема, батьків нема, – сумно сказав Грицько. – Можна рахувати нікого нема. Є тільки собачка, від діда Степана лишився.

Марійці дуже сподобалося у Григорія. Вони стали часто зустрічатися, а через рік одружилися.

У вільний час Григорій малював ескізи меблів для Марійки. Вона працювала там, у майстерні свого батька. Майстерню згодом розширили, і Грицько почав теж там працювати. Тесть радів, з приходом Григорія все пішло вгору…

…Марійка досмажила котлетки, поставила на стіл картоплю.

– Грицю, ходи снідати! – гукнула вона чоловіка.

Через хвилину на кухню зайшов Грицько.

– Ой яка смакота! – потер він руки і сів за стіл біля дружини.

Раптом на вулиці почувся якийсь шум. Відкрилася хвіртка і на подвірʼя почали заходити якісь люди.

Марійка аж підскочила від несподіванки.

Родичі зʼявилися. Отак зайшли на подвірʼя й заохали і заахали.

– Краса! В ми до вас з онуками. Треба їм свіжим повітрям дихати. Все-таки дім був діда. Натуральні продукти їсти.

– Це хто такі? – тихо спитала Марійка.

– Це родичі, яких ніколи нема, – сказав чоловік. – Але коли їм вигідно – вони є!

– А де у вас грядки? – метушилася рідня. – Теплиця де? Полуниця, цибуля, кріп, огірочки?!

– А в нас усе в магазині, – раптом сказав Грицько. – А ви надовго?

– А як же ж діти без… Мабуть, ще не пізно. Хоч зелень буде…

Григорій приніс лопату.

– Копати можна там, – показав він за хату.

– Копати? Але…

– А ви надовго?

– Як копати?

– Проходьте до хати. Зараз чай питимемо. А то нам уже на роботу пора. Ми від’їжджаємо.

– На роботу? У вас же ж власний бізнес. Можна вдома сидіти. А як ми?

– А ви надовго? – знову спитав Грицько, і знову не отримав відповіді.

На цей раз гості просто промовчали.

– Магазин там. Озеро там. Ну, ви самі пам’ятати повинні. У холодильнику продуктів мало, ми на вас не чекали. Слідкуйте за дітьми, квіти не рвати, собачку не відпускати. І в будинку за дітьми також стежте, у нас тільки ремонт зроблено. Нас не буде до вечора. Відпочивайте. Ось ключ, якщо будете йти, зачиніть двері.

– А ви й завтра на роботу?

– Звичайно. Відпустки ми не маємо. Найсезонніший сезон. Так. Готувати вам доведеться самим і прибирати теж. Ми вдома майже не їмо. Приїжджаємо тільки спати.

– А ми?

– А ви відпочивайте, ми не заважатимемо.

Григорій і Марійка сіли в машину.

– А вони надовго? – запитала дівчина. – Може й справді мені краще залишитися.

– Ні. Вони звикли на все готове приїжджати. Раніше бабуся бігала, догоджала їм, а вони тільки їли, пили й відпочивали. І найцікавіше нічого ніколи не привозили. Ти ж помітила, що вони й досі нічого не привезли.

– І в нас холодильник майже порожній.

– Не переживай. Це навіть на краще. Нехай на себе самі розщедряться. Вони мені свого часу навіть з роботою не допомогли. А зараз вистачило нахабства приїхати.

– Як скажеш… Твої родичі…

Родичі «відпочивали» три дні. Більше вони не витримали. Який же це відпочинок якщо їх ніхто не доглядає, не прибирає, не готує. Та ще й онуки маленькі спокою не дають.

Потім були ще одні. З тим самим успіхом. Тільки раніше поїхали.

Це вам не готель, де все включено.

Тепер Григорій та Марійка живуть спокійно, родичі всілякі недолугі їх більше не турбують…

Вам також має сподобатись...

Микола був нас роботі, як раптом пролунав дзвінок телефону. Дзвонила мати. – Дивно, – подумав чоловік. Мати ніколи не дзвонила до нього посеред робочого дня… – Миколо! – вигукнула в слухавку Ганна Павлівна. – Я їду у відпустку! Ти зі своєю дружиною маєте приглянути за моєю дачею. – Знову?! – здивувався Микола. – Подзвони ввечері, мамо, то й поговоримо… – Ввечері твоя дружина буде вдома і, напевно, відмовить, – сказала мати. – Ти ж усе робиш за її вказівкою! Подивися за господарством! Ключі у сусідки… Ганна Павлівна поклала слухавку. А коли вона приїхала, її на дачі чекав несподіваний сюрприз

У Ганни та Ігоря народився синочок. – Кохана, мені брат телефонував, хочуть приїхати, привітати з народженням сина, – сказав якось до Ганни чоловік. – Звісно, нехай приїжджають, – усміхнулася Ганна. В суботу Ганна накрила стіл, і ближче вечора у двері подзвонили. На порозі стояв усміхнений брат Ігоря Олег з дружиною Катею. – Ну, де мій племінник! – одразу сказав з порога Олег. – Він ще спить, – відповіла Ганна. – Тоді тримайте, передайте йому подарунок від дядька з тіткою, – гордо сказав Олег і передав Ганні якийсь пакет. Ганна зазирнула всередину і застигла від побаченого

Тетяна прокинулася рано. Швидко зварила сніданок, нагодувала чоловіка та дітей. Ближче обіду Таня пішла на город, назбирала кабачків. – Ой, як кабачків багато! – здивувалася жінка  урожаю. – Треба мамі віднести, нехай кабачкову ікру приготує. Тетяна наклала у пакет кабачків, і вирушила до батьків, які жили неподалік у цьому ж селі. Вона тихо відкрила двері батьківського будинку, зайшла всередину. Раптом Таня почула, що мама з невісткою про щось розмовляють на кухні. Жінка підійшла ближче, прислухалася до розмови і застигла від почутого

Тетяна Юріївна приїхала до сина та невістки в гості. Невістка накрила стіл, посиділи, порозмовляли. – Мамо, а ми для тебе сюрприз приготували, – несподівано сказав Віктор. – Який ще сюрприз? – не зрозуміла мати. – Ми знаємо, що ти маєш одну мрію! Тому ми вирішили втілити її у життя! – якось підозріло сказав син. – Ходімо на вулицю, сама все побачиш! Вся сім’я вийшла на двір. – Ну і де цей ваш «сюрприз»? – єхидно запитала Тетяна Юріївна. – А ти зазирни за сусідський паркан, і все зрозумієш! – пояснив Віктор. Тетяна Юріївна глянула за паркан і застигла від побаченого