Життєві історії

– Мамо, тату! – радісно повідомила Інна батькам за вечерею. – А я виходжу заміж! Оксана Сергіївна так і застигла з ложкою в руці, а тато аж очі округлив від здивування. – Та що ти таке кажеш?! – перепитав Віталій Володимирович, намагаючись зрозуміти: жартує дочка чи говорить серйозно. – За кого? – розгублено запитала Оксана Сергіївна. Дочка ніколи не говорила, що має хлопця і, тим більше, нареченого. – Ні, не жартую тату! Ось мій наречений, – сказала донька, дістала телефон і показала батькам фото. Оксана та Віталій глянули на екран і застигли від побаченого

– Мамо, тату! – радісно повідомила Інна батькам за вечерею. – А я виходжу заміж!

Мама так і застигла з ложкою в руці, а тато аж очі округлив. Інна була наймолодшою з трьох дітей. Оскільки Оксана Сергіївна була вже на пенсії, то до домашніх справ Інну практично не залучали. І якщо будинкові обов’язки між старшими дітьми розподілялися, то Інну ця доля минула, тому що для батьків вона завжди була маленька. Батьки розуміли, що колись настане момент, коли Інна вийде заміж і випурхне з батьківського гнізда. Але не зараз. І навіть не у найближчі років п’ять.

– Та що ти таке кажеш?! – здивувався Віталій Володимирович, намагаючись зрозуміти: жартує дочка чи говорить серйозно.

– За кого? – розгублено запитала Оксана Сергіївна. Дочка ніколи не говорила, що має хлопця і, тим більше, нареченого.

– За Миколу з другого під’їзду, – махнула рукою Інна.

Інна з Миколою дружили з дитинства, разом ходили в один садок, потім до школи і зараз навчаються в одному інституті. Сам Микола хлопчик хороший, але такий, як і Інна, зовсім не пристосований до життя.

– Вона жартує? – спитав Віталій Володимирович у дружини, ніби Інни не було поряд.

Оксана Сергіївна знизала плечима, сама не розуміючи, як ставитися до слів дочки.

– Я правду кажу! – відповіла йому Інна. – Він мені зробив пропозицію!

– Так йому ж лише 18 років, – здивувався батько. – У нього немає ні роботи, ні освіти і, мабуть, розуму у нього теж немає, – підсумував батько.

– Є в нього розум, – надула губи Інна. – А робота та освіта будуть.

– От як будуть, то нехай і приходить свататися, – відповів Віталій Володимирович і продовжив пити чай, показуючи всім своїм виглядом, що розмова закінчена.

– Доню, ти зараз пожартувала, так? – з надією запитала Оксана Сергіївна.

– Ні, – спокійно відповіла Інна. – Я виходжу заміж. Що тут незрозумілого?

Тим часом Микола також повідомляв своїм батькам, що має намір одружитися. Батько тільки знизав плечима, а Ніна Степанівна, здивована такою “радісною” новиною, намагалася напоумити свою «дитину». Не зумівши переконати сина, вона вирішила поговорити із батьками Інни.

– Приходьте до нас з Миколою, разом вирішуватимемо, – відповів їй Віталій Володимирович.

Увечері вони сиділи за одним столом і вирішували, що робити далі.

– Ми не проти вашого шлюбу, але ж треба спочатку подорослішати та інститут закінчити, – почала говорити Ніна Степанівна.

– А яка різниця, ми ж любимо одне одного, – відповів Микола.

– Любов’ю ситий не будеш, – сказав Віталій Володимирович. – Що ти можеш дати сім’ї?

Микола задумався, але не знав, що відповісти. Ніна Степанівна продовжила:

– І вам самим доведеться купувати їжу, готувати та платити за квартиру.

Інна схвильовано подивилася на Миколу, потім на маму.

– Я не вмію готувати, – пролепетала Інна.

– Ось бачите, ваша дочка зовсім не вміє готувати, – сказала Ніна Степанівна з усмішкою.

– А Ваш син зовсім не вміє заробляти, – відповів їй Віталій Володимирович.

– Пропадуть, – погодилася з ними Оксана Сергіївна.

Микола з Інною переглянулись і в один голос сказали:

– Ми не пропадемо!

– Тільки давай поки не одружуватимемося, – запропонувала Інна.

– Ага, – погодився Микола. – Давай спочатку інститут закінчимо.

– Ну якщо ви так вирішили, то давайте цю справу відзначимо! – радісно запропонував Віталій Володимирович, піднімаючи чашку із чаєм.

Батьки з полегшенням видихнули і чаювання продовжилося у легкій невимушеній обстановці.

Вам також має сподобатись...

Віра поралася на кухні, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка глянула на екран телефону, дзвонив син. – Мамо, можеш мене привітати! – несподівано сказав Андрій. – Я одружився! – Як одружився? З ким? – ахнула Віра. – З Мариною! – радісно вигукнув син. – З якою ще Мариною? – не зрозуміла жінка. – З тіткою Мариною! З твоєю подругою! – пояснив Андрій. – Ти що таке говориш? Ти що загульбанив десь? – здивовано перепитала Віра, не розуміючи, що відбувається

Іван ішов по вулиці, кутаючись у комір старого пальта. У голові роїлися невеселі думки. Минуле, здавалося, не відпускало його. Двадцять років тому він був зовсім іншою людиною. Тоді в ньому вирувало життя! Успішний чоловік, молодий батько двох гарненьких близнючок. Він мчав по життю, впевнений, що весь світ біля його ніг! Поруч із ним завжди була його дружина, Надія. Тендітна, з золотистим волоссям, вона була схожа на принцесу… І тут Іван побачив її, Надію! Вона йшла, злегка спираючись на руку високого сивого чоловіка. Пара зупинилася неподалік. І тут Іван впізнав цього чоловіка

Аліна поверталася додому, як раптом в одному кафе, за столиком на веранді, вона помітила свого чоловіка. Михайло сидів з молодою, красивою дівчиною в квітковій сукні. Це була Олена, коханка Михайла, про існування якої він нещодавно оголосив Аліні, і покинув її заради неї. Столик знаходився за кілька метрів, тому Аліна чудово могла чути розмови відвідувачів. – Ні, це неправильно. Навіщо мені це? Треба йти… – прошепотіла жінка, хитаючи головою. Але цікавість взяла гору. Трохи визираючи з-за рогу, Аліна прислухалася до розмови Михайла та Олени і… застигла від почутого

Михайло вирішив свататися до своєї сусідки. – Але з чого ж почати, – міркував він. Зранку Михайло набрав у тачку дров і підкотив до воріт молодої жінки. – Лідочко, ось, тримай дрова. А то в тебе зовсім бачу нема, – сказав він. – Ой, то я гроші віддам, – заметушилася жінка. Михайло обурено замахав руками: – Не вигадуй, не візьму! Ліда стояла здивована. – Ну, дякую, дядько Михайло, вже не знаю, чим і віддячити, – сказала вона. Почувши слово «дядько» Михайло застиг з тачкою в руках