Життєві історії

– Мамо, тату! – радісно повідомила Інна батькам за вечерею. – А я виходжу заміж! Оксана Сергіївна так і застигла з ложкою в руці, а тато аж очі округлив від здивування. – Та що ти таке кажеш?! – перепитав Віталій Володимирович, намагаючись зрозуміти: жартує дочка чи говорить серйозно. – За кого? – розгублено запитала Оксана Сергіївна. Дочка ніколи не говорила, що має хлопця і, тим більше, нареченого. – Ні, не жартую тату! Ось мій наречений, – сказала донька, дістала телефон і показала батькам фото. Оксана та Віталій глянули на екран і застигли від побаченого

– Мамо, тату! – радісно повідомила Інна батькам за вечерею. – А я виходжу заміж!

Мама так і застигла з ложкою в руці, а тато аж очі округлив. Інна була наймолодшою з трьох дітей. Оскільки Оксана Сергіївна була вже на пенсії, то до домашніх справ Інну практично не залучали. І якщо будинкові обов’язки між старшими дітьми розподілялися, то Інну ця доля минула, тому що для батьків вона завжди була маленька. Батьки розуміли, що колись настане момент, коли Інна вийде заміж і випурхне з батьківського гнізда. Але не зараз. І навіть не у найближчі років п’ять.

– Та що ти таке кажеш?! – здивувався Віталій Володимирович, намагаючись зрозуміти: жартує дочка чи говорить серйозно.

– За кого? – розгублено запитала Оксана Сергіївна. Дочка ніколи не говорила, що має хлопця і, тим більше, нареченого.

– За Миколу з другого під’їзду, – махнула рукою Інна.

Інна з Миколою дружили з дитинства, разом ходили в один садок, потім до школи і зараз навчаються в одному інституті. Сам Микола хлопчик хороший, але такий, як і Інна, зовсім не пристосований до життя.

– Вона жартує? – спитав Віталій Володимирович у дружини, ніби Інни не було поряд.

Оксана Сергіївна знизала плечима, сама не розуміючи, як ставитися до слів дочки.

– Я правду кажу! – відповіла йому Інна. – Він мені зробив пропозицію!

– Так йому ж лише 18 років, – здивувався батько. – У нього немає ні роботи, ні освіти і, мабуть, розуму у нього теж немає, – підсумував батько.

– Є в нього розум, – надула губи Інна. – А робота та освіта будуть.

– От як будуть, то нехай і приходить свататися, – відповів Віталій Володимирович і продовжив пити чай, показуючи всім своїм виглядом, що розмова закінчена.

– Доню, ти зараз пожартувала, так? – з надією запитала Оксана Сергіївна.

– Ні, – спокійно відповіла Інна. – Я виходжу заміж. Що тут незрозумілого?

Тим часом Микола також повідомляв своїм батькам, що має намір одружитися. Батько тільки знизав плечима, а Ніна Степанівна, здивована такою “радісною” новиною, намагалася напоумити свою «дитину». Не зумівши переконати сина, вона вирішила поговорити із батьками Інни.

– Приходьте до нас з Миколою, разом вирішуватимемо, – відповів їй Віталій Володимирович.

Увечері вони сиділи за одним столом і вирішували, що робити далі.

– Ми не проти вашого шлюбу, але ж треба спочатку подорослішати та інститут закінчити, – почала говорити Ніна Степанівна.

– А яка різниця, ми ж любимо одне одного, – відповів Микола.

– Любов’ю ситий не будеш, – сказав Віталій Володимирович. – Що ти можеш дати сім’ї?

Микола задумався, але не знав, що відповісти. Ніна Степанівна продовжила:

– І вам самим доведеться купувати їжу, готувати та платити за квартиру.

Інна схвильовано подивилася на Миколу, потім на маму.

– Я не вмію готувати, – пролепетала Інна.

– Ось бачите, ваша дочка зовсім не вміє готувати, – сказала Ніна Степанівна з усмішкою.

– А Ваш син зовсім не вміє заробляти, – відповів їй Віталій Володимирович.

– Пропадуть, – погодилася з ними Оксана Сергіївна.

Микола з Інною переглянулись і в один голос сказали:

– Ми не пропадемо!

– Тільки давай поки не одружуватимемося, – запропонувала Інна.

– Ага, – погодився Микола. – Давай спочатку інститут закінчимо.

– Ну якщо ви так вирішили, то давайте цю справу відзначимо! – радісно запропонував Віталій Володимирович, піднімаючи чашку із чаєм.

Батьки з полегшенням видихнули і чаювання продовжилося у легкій невимушеній обстановці.

Вам також має сподобатись...

Марина зібрала свої речі. Рано-вранці, як тільки її коханий Андрій пішов на роботу, вона пішла. Через кілька днів Марина подзвонила Андрію, щоб виказати йому все. Той благав пробачити його. І Марина… Пробачила! Щоправда, сказала, що жити разом вони не будуть, бо вона повернулася до батьків… – Іро, це все! – через якийсь час Марина дзвонила подрузі Ірині і плакала в слухавку. – Я не уявляю, що мені робити! – Куди ти знову влізла? – запитала та. – Я вагітна! – вигукнула Марина. – Ого! Так це ж чудово! – сказала Іра. – Твій вже знає? – Іро! – сказала Марина. – Це не його дитина! Ірина аж розгубилася від почутого

Катя сиділа у своєму кабінеті і перебирала документи. Раптом до неї в кабінет забігла її подруга Алла. Вона щільно закрила двері і сіла навпроти Каті. – Катю, ти не повіриш що я дізналася, – прошепотіла Алла. – Заінтригувала, – усміхнулася Катерина. – Це стосується твого Анатолія, – несподівано додала подруга. – В сенсі? – не зрозуміла Катя. – Я дізналася його таємницю, – додала Алла. – Яку ще таємницю? Ти про що? – запитала Катерина. Алла покрутила головою на всі боки, потім різко встала, підійшла до подруги і щось прошепотіла їй на вушко. Катерина вислухала її і застигла від почутого

Олег з дружиною Тамарою обідали на кухні, коли подзвонив телефон. – Олеже, ти можеш терміново приїхати до мене? – почув чоловік в слухавці голос своєї матері. – Мамо, вибач, але у нас свої плани, – відмахнувся син. – Олеже, це не може чекати, приїжджай, – наполягла Світлана Віталіївна. Через декілька годин Олег приїхав до матері. – Що вже сталося? – з порога запитав син. – Та ось, – Світлана Віталіївна простягла синові який конверт. – Сам подивися. Олег відкрив конверт, дістав якийсь листок, переглянув його і застиг від побаченого

Ганна святкувала день народження в ресторані. Посеред зали стояв величезний стіл з різними наїдками й смаколиками. Зібралося багато гостей. Прийшли і друзі Ганни – Олеся зі своїм чоловіком Федором. – Ганнусю, люба, щиро вітаємо тебе! – сказала Олеся. – Це від нас з Федором тобі подаруночок. Федоре давай коробку… Чоловік Олесі, вручив Ганні досить велику коробку, перевʼязану червоною стрічкою. – Ой, і що ж у нас там! – вигукнула Ганна і почала швидко відкривати подарунок. Вона розкрила коробку, дістала звідти листівку й оторопіла від побаченого