Те, що Сергій міг завести собі когось на стороні, Оксана цілком припускала. Все-таки видний чоловік, керівник великого підприємства. Та й виглядає куди молодший за свої п’ятдесят. Жінки завжди вилися біля Сергія, скільки Оксана пам’ятала себе. Спочатку ревнувала і переживала, а потім якось поступово заспокоїлася. Ну то й що, що гуляє? А у кого не гуляє, краще скажіть? Проте потім завжди повертається додому. До того ж і подарунки дарує, бажаючи загладити провину. Думає, що Оксана ні про що не здогадується.
Оксана ж була навіть рада, розуміючи, що Сергій знову кимось захопився — принаймні їй не доводилося переживати від темпераменту чоловіка. Вона вже знала: Сергій той ще дамський угодник.
— І як ти можеш спокійно жити, коли він із гулянок своїх повертається і до тебе в ліжко лягає? — дивувалася подруга Галина. — Я закривати на таке очі не змогла б.
— Так ти й не закриваєш, розлучилася ж із Петром, — знизала плечима Оксана. – І потім, куди я? Роботи у мене немає, переїхати нема куди. Хіба що на дачу. Та й потім, хіба дасть розлучення? Любить він мене, всі ці дівчата так, несерйозно.
Оксана справді щиро вірила в те, що говорила. Адже якби не кохання, хіба став би Сергій із нею жити стільки років? Тим паче — і це було для Оксанин найважче — дітей у пари не було.
— А якщо йому народить якась? — ніби прочитавши думки Оксани, спитала подруга.
Замість відповіді Оксана вкрилася рум’янцем. Думати, що Сергій може завести дитину на стороні, було неприємно. У сто разів неприємніше, ніж просто про коханок.
— Може й народить, — після невеликої паузи відповіла Оксана. – За молодості я пропонувала йому розійтися, щоб він зміг нормальну сім’ю завести. Але він заборонив мені навіть говорити про таке. Мабуть, не такі вже й важливі йому ці діти.
***
Все стало несподівано. Щойно пройшли урочистості з нагоди ювілею Оксани, Сергій почав неприємну розмову.
– Оксано, нам треба серйозно поговорити, – невпевнено почав він.
Оксана дуже здивувалася. Вона вперше бачила свого чоловіка таким розгубленим і чомусь вирішила, що у Сергія якісь проблеми на роботі.
– Тебе звільнили? — тремтячим голосом запитала Оксана.
— Ні, — усміхнувся Сергій. — На роботі все гаразд, навіть підвищення пропонують.
— Ну, дякувати Богу, — видихнула Оксана. — А що тоді сталося?
– Я йду від тебе. Я маю іншу жінку, і вона чекає від мене дитини.
– Що? – Не зрозуміла Оксана. – У сенсі, йдеш? Тобто як дитину?
Сергій почав щось пояснювати про те, що діти мають народжуватись у повній родині, а Оксана за стільки років так і не змогла подарувати йому спадкоємця. А ця нова секретарка на роботі так недвозначно фліртувала з ним, що він не міг встояти.
— Ти ж казав, це тобі неважливо! — у сльозах вигукнула Оксана. — Якби ми розлучилися двадцять років тому, я, може, змогла б влаштувати життя. А зараз що? Куди я маю подітися?
Сергій знизав плечима.
— Я думав, що не має значення, але Оля мене переконала у протилежному. Син у мене буде. Ти мене вибач, якщо зможеш. Ти коли переїхати зможеш? Можеш поки що на нашій дачі пожити.
Оксана застигла.
— Що значить, можеш пожити? Ця дача взагалі мені від мами в спадок дісталася!
***
Коли сварка трохи вщухла, і Оксана змогла взяти себе в руки, вони з Сергієм змогли домовитися про майбутнє розлучення. Щодо великої п’ятикімнатної квартири в центрі міста, то її вирішили не продавати, а для Оксани Сергій пообіцяв купити окрему квартиру протягом місяця. Зібравши деякі речі, ображена дружина, тепер вже без п’яти хвилин колишня, вирушила жити на дачу. Будинок був досить міцним, а ось господарські будівлі зовсім заросли, та й ділянку було покинуто. З надзвичайною завзятістю Оксана взялася за роботу, їй було просто життєво необхідно переключитися на щось, крім сімейного життя, яким вона була зайнята останні два десятиліття.
— Думаю, він повернеться до тебе, — заспокоїла Оксану Галина. — Ну сама подумай, навіщо тридцятирічній жінці цей дідусь?
— І зовсім він не дідусь, — образилася Оксана. — Ясно, як білий день, що вона за гроші на Сергія повелася. До речі, Сергій досі офіційно на розлучення не подав. Може, щось підозрює?
– Саме так. Коли він це зрозуміє, то одразу до тебе прибіжить. І дитина не втримає. Ви навіть молодці, що квартиру продавати не стали — коли зійдетесь назад, станете там жити, як ні в чому не бувало.
Але Оксана не була певна, що Сергій піде на такий крок. Адже ця молода жінка взяла його під свій контроль. Оксана, дізнаючись від спільних знайомих подробиці життя «молодят», не втомлювалася дивуватися, яка погана ця Оля, і який некмітливий її колишній чоловік. Сергій перевіз у місто маму нової дружини та її сестру, купивши кожній по невеликій квартирі. Про квартиру для Оксани ніхто вже не згадував, їй було непогано на дачі. Крім того, для Олі Сергій придбав і салон квітів, щоб вона змогла спробувати себе у бізнесі. Звичайно, таке життя на широку ногу потребувало від нього великих фінансових вкладень, і навіть підвищення по роботі не могло повністю покрити всі апетити Олі, яка то хотіла подорожувати, то нову машину, то ще щось.
***
Дзвінок від Сергія пролунав пізно ввечері. Оксана навіть нічого не встигла зрозуміти, коли їй у вухо пролунав бадьорий і водночас трохи «веселий» голос колишнього чоловіка.
– Оксано, привітай мене. У мене син народився, назву, як діда, Віктором.
— Не дзвони мені більше, — прошепотіла Оксана, ледве стримуючи сльози. Навіщо він зателефонував їй? Нагадати ще раз про те, що вона не змогла подарувати йому дитину?
***
Минув рік.
За цей час Оксана вже звикла жити сама на дачі та займатися садом. Сергій щомісяця надсилав невелику суму, якої вистачало на оплату комунальних та нехитре харчування. До речі, колишній чоловік більше не дзвонив після того, як вирішив порадувати Оксану новиною про спадкоємця. Галина все намагалася познайомити Оксану з якимось нестарим вдівцем, але та й чути не хотіла про нові стосунки.
Дзвінок від адвоката того травневого дня пролунав так несподівано, що в Оксани аж неповірила.
— Оксано Володимирівно? Мене звуть Олексій, я адвокат із сімейних справ, представник Ольги Микитенко, — почав незнайомий молодий чоловік телефоном.
— Кого, вибачте?
— Ольги Микитенко, громадянська дружина Сергія Петровича Бондаренка. Ви ж дружина Сергія Петровича?
Слухаючи Олексія, Оксана не знала, чого їй хочеться більше, радіти, що колишнього чоловіка наздогнала карма чи плакати від жалю до нього. Виявилося, що кілька місяців тому коли Сергій повертався на машині з роботи з ним трапилася біда. Він довго лежав в палаті. Зараз його виписали додому, але виявилося, що за його відсутності нова дружина привела додому… коханця. Сергію довелося тулитися в одній кімнаті, поки в квартирі господарювала Ольга та її кавалер. А тепер, коли Ольга зрозуміла, що від Сергія більше фінансової підтримки отримати не вийде, відразу заговорила про свою частину в квартирі.
— У мене дитина, вона має право на частину квартири! – стверджувала молода мати. — З’їдемо тільки після того, як виплатиш компенсацію, або перепишеш частину квартири.
Сергій на таке був категорично не згоден. Будучи людиною порядною, він запропонував Ользі залишити маленького Вітю йому на виховання, а їй йти влаштовувати своє особисте життя. У відповідь Ольга подала заяву до суду на позбавлення батьківських прав, адже Сергій ще не повністю відновився після біди, що з ним сталася. І тепер виходило так, що доля маленького Віті висіла просто на волосині — або залишитися на вулиці з матір’ю та її, вже третім за півроку, коханцем, або з батьком, який не відомо чи ще відновиться після того, що сталося, зате в квартирі. Що найцікавіше, ця доля залежала від Оксани.
— Тобто, якщо у вас повна сім’я з Сергієм Володимировичем, і ви можете це довести перед судом, то ми маємо запросити вас на засідання з визначення місця проживання Віті.
— Звісно, можу довести! — вигукнула Оксана, сама не чекаючи цього.
Подальші події розвивалися стрімко. Оксана із відданістю почала виходжувати Сергія і одночасно намагалася підтримати його в судах. Перше засідання закінчилося нічим, а вже наступного було визначено порядок проживання Віті — тиждень із батьком, тиждень із матір’ю. І хоча Ольга намагалася оскаржити цей порядок, із цього нічого не вийшло. Витримавши якийсь час п, Ольга одного дня просто не прийшла за Віктором.
— Каже, поїхала у Польщу, — здивовано простягнув Сергій, поклавши слухавку після чергової розмови з Ольгою.
— Ну й добре, — усміхнулася Оксана, вмощуючи однорічного Вітю в стільчик для годування. Хлопчик підріс і тепер у нього явно виявлялися риси зовнішності чоловіка. – Тепер у нас майже повноцінна родина.
Сергій із любов’ю подивився на дружину. І як він міг проміняти її на цю негідницю Ольгу? Розумна, надійна та дуже добра — з такою супутницею хочеться прожити все життя. Оксана ж була щаслива, що тепер вони з Сергієм знову разом, а ще вона нарешті змогла відчути себе матір’ю, хоч і таким несподіваним способом.
