Життєві історії

Ліза з Денисом жили в квартирі його матері. Одного прекрасного дня пролунав несподіваний дзвінок у двері. В квартирі з’явилася двоюрідна сестра Дениса – Христина зі своїм малим сином Ромчиком. Христина затягла в коридор дві великі валізи і величезну картату сумку. – Нас хазяйка виселила! – сказала вона. – Я тут прописана і житиму тут! Квартира поступово стала наче гуртожитком. А якось Ліза вирішила поїсти грибного супчику, який вона сама зварила напередодні. Жінка налила супу в тарілку, розігріла в мікрохвильові і сіла собі їсти. Ліза взяла ложку спробувала суп і оторопіла від несподіванки

Лізі заздрили всі подружки. Мало того, що вийшла заміж за Дениса, за яким бігала добра половина курсу, так їй ще й не треба було думати про те, де вони житимуть.

Мати Дениса одразу після весілля дала молодим двокімнатну квартиру.

– Пощастило тобі, Лізо! – сказала їй Настя, з якою вони разом навчалися всі п’ять років.

Але Ліза була дівчина практична і завбачлива, тому вона запитала свого чоловіка:

– Денисе, скажи, будь ласка, ти в курсі, твоя мама нам назовсім квартиру віддала чи тільки на якийсь час?

– Не знаю, я в неї не питав.

– А ти спитай.

– Незручно якось, ще подумає, що ми хочемо в неї квартиру забрати, – зніяковів Денис.

– Незручно буде, коли вона нас зненацька попросить звідси виїхати, а в нас, можливо, на той час уже діти будуть, – сказала Ліза.

– А як мені в неї спитати?

– Безпосередньо. Запитай, оформлятиме вона цю квартиру на тебе чи ні. Може вона, коли вийде на пенсію, захоче її здавати в оренду. Куди ми тоді дінемося?

Денис при нагоді питання мамі поставив і отримав відповідь, що оформляти квартиру на сина вона не збирається, але й виставляти молодих у неї в планах теж немає.

– Живіть собі спокійно, зрештою все одно вам все дістанеться – інших спадкоємців у мене немає.

– Зрозуміло, – сказала Ліза. – Значить, будемо збирати на свою квартиру.

– Навіщо? – здивувався Денис.

– Щоб вона у нас була.

– Лізо, якщо мама про це дізнається, вона образиться, – сказав чоловік.

– А ти їй не кажи, – порадила Ліза. – І взагалі нікому не кажи. Вибач, Денисе, але ти трохи простодушний – розповідаєш, яка у тебе зарплата, яку тобі премію дали. А люди користуються цим.

– Хто користується?

– Наприклад, Олег. Ти похвалився, що тобі за останній проєкт хорошу премію виплатили, він у тебе одразу попросив у борг. А чи повернув гроші?

– Поки що ні, але він обов’язково віддасть, – впевнено сказав Денис.

– Віддасть. Післязавтра, із зарплати, – сказала Ліза.

– Звідки ти знаєш?

– Тому що я вчора йому про це нагадала.

– Ну, навіщо ти? Незручно!

– Ось. Тобі незручно. А Олегу дуже зручно – він тобі цей борг уже три місяці віддати не може, хоча отримує не менше за тебе. “Гроші люблять тишу” – чув таке? Візьми до уваги. А якщо сумніваєшся, що я маю рацію, то прислухайся до своїх колег – чи багато є тих хто відверто говорить про те, скільки у них назбирано коштів, про те, що вони збираються купувати. І зроби висновки.

Ліза й Денис домовилися, що, поки їм не треба платити за орендоване житло і у них немає дітей, вони житимуть на те, що отримує Денис, Ліза ж зі своєї зарплати оплачуватиме комунальні рахунки, а решту кластиме на накопичувальний рахунок.

А оскільки Ліза вміла дуже смачно та економно готувати, то на зарплату Дениса вони могли, окрім продуктів, купувати потрібні речі й навіть дозволяти собі деякі розваги.

Звісно, їм довелося зробити ремонт у квартирі матері. Ліза сама вибирала шпалери й ламінат, колір плитки у ванній і на кухні. Вийшло добре, але й грошей витратили чимало.

Через півтора року Ліза дізналася, що чекає дитину. Усі були дуже раді, коли вона народила сина. Маля назвали Ігорем.

Обидві бабусі й дід засипали онука подарунками. Лізі й Денису довелося навіть просити родичів зупинитися. Одним словом усе було добре.

А через пів року Ліза, сплачуючи рахунки, раптом побачила, що у них у квартирі замість трьох осіб зареєстровано п’ятеро. Вона зайшла в ЖЕК, щоб прояснити ситуацію, а там їй сказали, що місяць тому власниця зареєструвала ще двох людей.

Увечері Денис зателефонував матері, щоб дізнатися, у чому річ.

– Так, Роза просила зареєструвати її Христинку із сином. Христину чоловік покинув, роботи у селі немає, вона в місто приїхала. Орендувала квартиру неподалік від вас, Ромчика в садок влаштувала, сама на роботу пішла, – пояснила мати.

– А чому ти нам нічого не сказала? – запитав Денис.

– А вам яка різниця? Вона все одно з вами жити не буде.

– Загалом різниця є. Рахунки стали дещо більшими. І взагалі тепер Христина може будь-якої миті прийти і зажадати, щоб її пустили в квартиру.

– Ну, електрика й вода все одно за лічильниками, а решта – це не так багато, щоб вам переживати. І жити вона до вас не прийде, сестра мене просила лише про реєстрацію, – відповіла мати.

Звичайно, сума, яку їм тепер доводилося переплачувати щомісяця, була невелика, але помножена на дванадцять вона вже не радувала.

– Нам би ще кілька років, і можна буде вносити перший внесок, – сказала Ліза чоловікові.

Поки Ігор був зовсім маленький, вона не могла працювати, але коли сину виповнилося півтора роки і виплати стали меншими, Ліза вирішила шукати підробіток.

Допомогла їй колишня подруга – Віка. Вона мала невелике ательє, і вона запропонувала Лізі вести її бухгалтерію. Згодом Віка знайшла для подруги ще одного клієнта.

Щоб Ліза могла працювати, її мама двічі-тричі на тиждень приїжджала до них посидіти з онуком. Частіше не виходило – вона й сама працювала за змінами. Денис повністю взяв на себе турботу про сина у суботу, звільнивши для Лізи ще один робочий день. А неділю вони проводили разом – просто відпочивали.

І ось в одну з таких неділь, коли Ліза з Денисом та Ігором повернулися з прогулянки, пролунав дзвінок, і в квартирі з’явилася двоюрідна сестра Дениса – Христина – з чотирирічним сином – Ромчиком. Христина затягла в коридор дві великі валізи і величезну картату сумку.

– Нас хазяйка виселила – у неї син вирішив одружитися, – повідомила вона.

– Цікаво, – сказала Ліза. – Вона ж тебе не одним днем виселила, мабуть, попередила хоча б за кілька тижнів. Чому ти відразу не стала шукати іншу квартиру?

– А навіщо мені за іншу квартиру платити, коли я маю постійну прописку в цій квартирі? Значить, я маю право тут жити, – заявила Христина.

Денис вийшов на кухню і набрав номер матері:

– Мамо, ти в курсі, що Христина до нас прийшла і збирається з нами жити?

– Так її хазяйка виставила, куди їй з дитиною йти? Роза попросила, я не могла відмовити сестрі. Якось у двох кімнатах розміститеся.

– Нормально, – прокоментувала ситуацію Ліза. – Твоя мати нікому не може відмовити, окрім нас.

Почалися невеселі будні.

– Христино, скажи Роману, щоб не галасував, мені треба Ігоря спати вкладати, – просить Ліза.

– Він грається, дитина не може весь день тихо сидіти. Можна подумати, що твій не галасує.

– Христино, ти коли кухню мити збираєшся? Твоя черга.

– Буде час – вимию. Я, між іншим, працюю. Це ти цілими днями вдома сидиш – от і помила б сама, – відповідала Христина.

– Лізо, ти чому двері в кімнату весь час зачиняєш? Ромчику побігати нема де. Забрала собі шістнадцять метрів, а в нас всього дванадцять.

– Так Ромчик скрізь лізе, шафу відкриває, учора Ігорю пальці дверцятами зачепив.

Загалом квартира поступово перетворилася на якийсь наче гуртожиток.

Ліза попросила чоловіка врізати замок у двері кімнати – вона кілька разів ловила Христину на тому, що та бере її речі.

Після цього Ліза помітила, що з холодильника, що стояв на кухні, почали зникати продукти. Купить вона дитяче харчування з розрахунку на тиждень, а воно до п’ятниці вже закінчилося.

Ліза якось попросила Христину не брати з холодильника те, що вона туди не кладе.

А на наступний день Ліза вирішила поїсти грибного супчику, який вона зварила ввечері.

Вона налила супу в тарілку, розігріла в мікрохвильові і сіла їсти.

Ліза взяла ложку спробувала суп і оторопіла від несподіванки.

Суп був зіпсований – Христина насипала туди стільки солі й перцю, що його неможливо було їсти.

Денис того ж дня переставив холодильник у кімнату – довелося, звісно, посунутися, але іншого виходу не було, хто знає, що спаде на думку Христині наступного разу.

Денис якось поскаржився матері на речі, які виробляє двоюрідна сестра, але у відповідь отримав таке:

– Ти не на Христину скаржився б, а закликав до порядку свою дружину. Мені Роза розповідала, як твоя Ліза її обмежує: з кімнати не виходьте, кухню не чіпайте, та ще й вимагає, щоб Христина платила рахунки. А в неї ж кімната зовсім маленька, і живуть вони вдвох, а не втрьох.

Денис хотів сказати матері, що Христина взагалі рахунки не платить, але почув у слухавці гудки.

Справді, коли Христина тільки-но заїхала в квартиру, Ліза запитала її, чи збирається вона оплачувати рахунки і в якому розмірі. Але та відповіла, що тітка – мати Дениса – дозволила їй жити безкоштовно.

А одного вечора Христина сказала, що медсестра в садку сказала Ромчика не приводити, бо заслабла.

– Мені на роботу треба, а ти все одно вдома сидиш, я тобі завтра Ромчика залишу, – заявила Христина.

– Ти взагалі розумієш, що говориш?! – обурилася Ліза. – У мене маленька дитина, а ти хочеш залишити мені свого та ще слабого? Бери лікарняний і лікуй сина!

Але наступного дня Христина тихо зібралася і пішла на роботу, залишивши одну дитину в кімнаті.

Звичайно, Лізі довелося і нагодувати, і переодягнути хлопчика. Натомість погуляти з Ігорем вона цього дня не змогла.

– Ще раз таке повториться, викликаю когось і подзвоню в опіку! – сказала ввечері Ліза.

Зрозуміло, що далі так жити не можна було. Але грошей досі не вистачало. Точніше вистачало, але тільки на внесок на однокімнатну квартиру, а вони хотіли одразу взяти двокімнатну.

На допомогу прийшли батьки Лізи.

– Хотіли машину поміняти, – сказав батько, але зачекаємо. Вам зараз потрібніше.

Ліза та Денис скористалися якоюсь програмою кредиту і вже через місяць переїхали у нову квартиру. З колишнього житла вони забрали тільки те, що купили самі: холодильник, пральну машинку, телевізор і два ліжка – своє та сина.

– Так, біднувато, – сказав Денис, оглядаючи майже порожні кімнати. – Даремно в тій квартирі ремонт робили, зараз ці гроші нам стали б у нагоді.

– А вони у нас є… Не всі, правда, – раптом сказала Ліза.

– Звідки?! – ахнув Денис.

– Я тобі зараз все розповім, тільки ти пообіцяй, що одразу галасувати не станеш, а спочатку подумаєш.

– Дуже цікаво, – насторожився Денис. – Слухаю тебе уважно.

– Ти пам’ятаєш, ми домовилися, що комуналку платитиму я? Я й платила. Але коли з’ясувалося, що твоя мати дозволила Христині із сином жити безкоштовно, я вирішила, що це і нас стосується, і перестала платити. Я подавала дані з усіх лічильників, але всі ті вісім місяців, які Христина жила з нами квитанції не оплачувала. Ці гроші я не витрачала, а переказувала на рахунок, який спеціально для цього відкрила. Якщо ти скажеш, що ми маємо повернути їх твоїй матері, я їй перекажу всю суму. До речі, вона набагато менша, аніж та, яку ми витратили на ремонт. Однак дещо з меблів на ці гроші ми купити зможемо.

– Купимо меблі, – подумавши, сказав Денис.

Звісно, виявивши неоплачені рахунки, мати влаштувала сварку. Але Денис показав їй чеки на купівлю самих лише матеріалів для ремонту, не рахуючи роботи, і вона заспокоїлася.

Христина тим часом залишилася жити у квартирі, а коли мати Дениса вирішила здавати в оренду житло, племінниця відмовилася виїжджати. Довелося виселяти її через суд. Судилися майже рік. Зрештою Христину з сином вдалося зняти з реєстрації.

Але перш аніж здати в оренду квартиру, матері Дениса довелося заново робити ремонт і сплачувати комунальні борги.

Та ще й родичі їй влаштували за те, що вона так безсердечно обійшлася з Христиною…

Вам також має сподобатись...

Наталка приготувала святкову вечерю, і стала чекати чоловіка з роботи. Через годину у кімнату зайшов Ігор  із шикарним букетом червоних троянд. – Кохана, вітаю з днем народження! – радісно вигукнув він. – Дякую! І дякую, за несподіваний подарунок, який ти залишив у нашій кімнаті! Де ти знайшов це диво? – усміхнулася Наталка. – Нічого не розумію, – здивувався чоловік. – Ніякого подарунка я тобі ще не зробив. – А хто ж тоді залишив подарунок у нашій кімнаті? – Наталя здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Степан одружувався з Василиною. У ЗАГСі наречену з нареченим розвели по різних кімнатах. Степанові прийшло якесь повідомлення. – Я вийду ненадовго, – сказав він своєму другу Ігорю, і вийшов з кімнати. Час минав, а Степан не повертався. Ігор глянув на годинник. – Ходіть на реєстрацію, – гукнув з-за дверей жіночий голос. – Де ж Степан? – думав Ігор. Він вийшов на вулицю, заглянув у чоловічий туалет, але Степана ніде не було… Раптом Ігор почув якийсь рух за сусідніми з туалетом дверима. Він прислухався. Точно там хтось є! Ігор різко відкрив двері й застиг від побаченого

Ігор повертався з роботи пізно. По дорозі додому він зайшов у квітковий магазин. Там він купив для своєї коханої дружини Ірини найкрасивіший букет троянд і поспішив додому. Ігор зайшов у підʼїзд, весело наспівуючи якусь пісеньку. – От Іринка моя зрадіє! – думав він. – Зараз здивую її квітами і поведу в дорогий ресторан… Ігор підійшов до квартири і спробував відкрити двері своїм ключем, але потрапити всередину він не зміг! Двері були зачинені на засув… На порозі стояло кілька сміттєвих пакетів. Ігор зазирнув в один з них і оторопів від побаченого

Раїса з чоловіком Дмитром приїхали на дачу. Вони зайшли на подвірʼя й оторопіли від побаченого. На кущі улюблених троянд Раїси не було жодного бутону! – Ох, як так можна? – заплакала Раїса. Дмитро як міг заспокоював дружину. – Так, Раїсо, давай-но, переодягайся, і ми з тобою підемо гуляти, – нарешті сказав він. Вони вийшли з дому, і пішли повз місцевий цвинтар у бік лісу. Раптом Раїса глянула на цвинтар і застигла. – Дмитрику, а що це там таке?! Дивись! – дружина побігла до паркану і хвацько перелізла через нього. Дмитро не розумів, що відбувається