Історії жінок

Олег встав, налив у склянку води і поставив її перед своєю дружиною Оленою. – Ти тільки не хвилюйся, – винувато попросив він. – Все одно це колись би сталося… Олена скрушно похитала головою. – Олеже, чому ти йдеш?! – нарешті сказала вона. – Що трапилося? Ти що, маєш іншу?! Чоловік скривився. – Причому тут це?! – відповів він. – Олено, чому ти не хочеш мене зрозуміти? – Що саме я маю зрозуміти? – схлипнула жінка. Вона не могла розібратися, чому її коханий Олег, після стількох років щасливого життя, кидає її! Та виявилось, що все дуже просто

Олег встав, налив у склянку води і поставив її перед своєю дружиною Оленою.

– Ти тільки не хвилюйся, – винувато попросив він. – Все одно це колись би сталося. Навіть добре, що я раніше наважився тобі сказати. Ти ще молода, зможеш влаштувати своє життя…

Олена похитала головою…

– Олеже, чому ти йдеш?! – нарешті сказала вона. – Що трапилося? Ти що, маєш іншу?!

Чоловік скривився.

– Причому тут це?! – сказав він. – Я просто не можу так жити! Нічого не змінюється. Кому це все треба, Олено? Навіщо? Олено, чому ти не хочеш мене зрозуміти?

– Що саме я повинна зрозуміти? – схлипнула жінка.

Вона щосили намагалася не заплакати. Жіночі сльози Олег не любив і одразу закінчував будь яку розмову, варто було Олені витерти очі і шмигнути носом.

Якщо вона зараз заплаче – чоловік все одно піде, і вона не матиме жодних шансів його відмовити…

– У всього в житті є початок і кінець. У наших стосунків також. Ти тільки не тримай на мене зла, – попросив Олег.

Йому було важко зважитися на такий відповідальний крок, але жити поруч з Оленою він більше не міг. До того ж, він більше не мав жодних зобов’язань – дочка виросла, вивчилася, працює.

Олена має хорошу зарплату і вона цілком може подбати про себе сама.

Він навіть на квартиру не претендує! Нехай вона спочатку була дружини, але ж за двадцять три роки він також вклав сюди чимало коштів.

Меблі, ремонт, сантехніка – за ці роки вони все змінили.

Олег вважав себе зразковим чоловіком. Взяти хоча б повагу та довіру, яку він надавав.

Олег ніколи не заважав дружині робити все на власний смак.

Хоче вона поміняти сантехніку? Будь ласка!

Нехай вибирає, замовляє яку хоче, шукає майстра і перевіряє його роботу.

Хоче косметичний ремонт, бо старі шпалери вицвіли і в дерев’яних рамах з’явилися щілини?

Та без питань!

Він просто поїхав на все літо жити на дачу і не заважав їй спілкуватися з ремонтниками.

До речі, дача – також ідея дружини. Щоправда, спочатку Олег заперечував проти такої дорогої покупки, але потім дав себе вмовити.

Якщо вже Олені так хочеться, якщо вона готова пожертвувати своєю премією за вислугу років – будь ласка.

Премія була великою, вистачило на чверть ціни за дачу.

Фірма святкувала ювілей. Олену, яка починала разом із керівником з нуля, роботодавець цінував, поважав і на премію не поскупився.

За кілька років Олег звик до того, що завжди можна відпочити на природі.

Полежати в гамаку, теплим літнім вечором посмажити шашликів, насолоджуватися чистим повітрям і просто неробством…

– Як її звуть? Вона молодша за мене? – зупинила його думки дружина.

– Яка різниця?

– Значить, набагато молодша, – Олена завжди відрізнялася проникливістю…

…Інні ще не було й тридцяти, і вона відрізнялася від Олени, як ранок від вечора.

Жвава, безпосередня, вона не могла довго перебувати в одному місці.

Вони познайомились у басейні. Абонемент Олегу купила Олена, вона ж і вмовила його піти – дружину хвилювало, що останнім часом Олег почав часто скаржитися на спину. Та й поповнив трохи…

– Що ти знайшов у ній?! Що? Чим вона краща за мене?! – Олена більше не могла стримуватись і перейшла на галас.

– Мені з тобою душно, як ти не розумієш! Ти дістала своєю турботою, своїми недолугими розмовами:

«З’їж супчик, у тебе шлунок! Не наїдайся на ніч, будеш погано спати! Не пий пінне!»

Ти ще мене в пелюшки загорни і сюсюкайся!

– А вона, значить, не душна? – уточнила дружина. – Вона сюсюкатися не буде?

– Вона просто про мене дбатиме, без твого фанатизму, – втомлено відповів Олег. – З тобою нудно, Олено. А Інна – це не дівчина, це феєрверк. Уявляєш, вона минулого року подорожувала автостопом! А в цьому вже встигла з’їздити в гори і на море. Просто покупатися захотілося. У серпні ми плануємо поїхати на Світязь. Ти була на Світязі? І я не був.

– Сказав би й поїхали!

– Ось, саме так – сказав би! Ти все розпланувала б. Я так не хочу! Я хочу спонтанно, як Інна – встав уранці і вирішив поїхати.

– Вона що, не працює? – здивувалася Олена.

– Вона фрілансер. Дизайнер інтер’єрів. Є робота – працює, нема – відпочиває. Досить про неї.

Давай краще обговоримо наші фінансові питання… Я хочу забрати машину й гараж. Тобі залишаю квартиру і дачу. Відпусти мене, Оленко! У нас нічого спільного немає, тільки спогади! Мене кличе вітер змін!

Олена все-таки не витримала і розплакалася. Вона не розуміла, як чоловік може так спокійно, як про щось звичне, говорити про розлучення.

Здається, він не просто все собі вирішив, він ще й підготувався до важкої розмови.

Олег узяв свої валізи, виніс у коридор. Завантажувати речі доведеться в кілька заходів, добре, якщо все поміститься в машину.

Нічого, зате він закрив цю нудну сторінку свого життя. Попереду на нього чекає щастя з коханою жінкою…

…Олена не погодилася на той поділ, який запропонував чоловік.

Вона зажадала справедливості: якщо навпіл – то все.

Машину, гараж, дачу!

Інна підговорювала Олега подати в суд, але він вагався

Нове, активне й щасливе життя виявилося зовсім не таким, як він собі уявляв.

Інна майже нічого не заробляла, а Олег давно звик жити на широку ногу.

Його не бентежило, що дохід Олени був більшим – подумаєш, вони ж одна родина.

Нова дружина не обтяжувала себе домашнім господарством і анітрохи не хвилювалася, що від замовленої піци в Олега печія, а від сухомʼятки – шлунок.

На Світязь не поїхали з банальної причини – не було грошей.

Щоб заспокоїти засмучену Інну, Олег купив їй туристичну путівку на п’ять днів. Найдешевшу.

Поки Інна оглядала пам’ятки, він прийшов до Олени – миритись.

– Ні, – Олена заперечливо похитала головою. – Знаєш, мене теж торкнувся твій «вітер змін»! Я ж думала, на тобі світ клином зійшовся, а виявляється – ні!

Перші кілька місяців плакала, звісно…

Але потім зрозуміла, що самотність удвох – це ще гірше.

І зрозуміла, що ти маєш рацію – я молода жінка, ще знайду своє щастя.

Але точно не з тобою!

…Олег вийшов від дружини на вулицю й сумно зітхнув. Що робити далі він не знав…

Вам також має сподобатись...

Ліза прийшла додому пізно. Вона зайшла у підʼїзд і одразу відчула приємний запах смаженої картоплі. – О, хтось картопельку з часничком смажить, – подумала Ліза. – Треба й собі зараз прийти й приготувати… Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла до себе в квартиру. Ліза пройшла на кухню і оторопіла від побаченого. Біля плити стояла її сусідка Олена і смажила картоплю! – Ой, а ми тут з твоїм чоловіком хазяйнуємо без тебе! – сказала Олена. Ліза дивилася на сусідку, яка спритно помішувала картоплю на її сковорідці і не розуміла, що це таке взагалі відбувається

В Андрія був день народження. Його наречена Зоряна з його матір’ю накрили стіл. Приїхали друзі батьків Андрія зі своєю дочкою Катею. Катя одразу кинулася до Андрія в обійми. – Привіт, Андрійку! – вигукнула вона. – Бажаю тобі щастя, удачі, ну і палкого кохання. Взявши Андрія за руку, вона посадила його поруч із собою за стіл. Всі розсілися, а Зоряна стояла й не знала куди їй подітися. Довелося прилаштуватися на куті столу… Коли гості вже збиралися йти, Зоряна раптом почула, що Катя щось шепоче Андрію. Дівчина прислухалася, й очі вирячила від почутого

Ліза розлучилася з чоловіком. Він зрадив їй з найкращою подругою… Ліза вирішила поїхати пожити в село. Там у неї була бабусина хата. До села жінка дісталася надвечір. Ліза швидко знайшла потрібний будинок. На її подив, хата виглядала так, ніби в ній хтось жив! Ліза не могла зрозуміти, як таке можливо?! Незабаром з городу з’явився якийсь незнайомий чоловік… – Доброго вечора, ви когось шукаєте? – спокійно запитав він. – Здрастуйте, я Ліза, правнучка хазяйки цього будинку… – сказала жінка. – А що ви тут робите?! Ліза дивилася на чоловіка, і не розуміла, що відбувається

Люда вже спала, коли задзвенів її телефон. Вона спробувала відшукати слухавку, не відкриваючи очей, але ніяк не знаходила. – Телефон дзвонить, – невдоволено повідомив її чоловік Павло, закривши голову подушкою. Він сам ліг пізно, повернувся близько опівночі. Відкривши очі, Люда нарешті знайшла телефон. – Алло? – почувся голос сусідки її батька. – Людочко, це ти? – Так я. Це ви, тітко Тамаро? – Впізнала… – Звичайно, тітко Тамаро. Щось із татом? – Ой, Людочко, все погано! Зліг він. Я нічого не знаю, питали, хто його забиратиме… Люда підскочила на ліжку від несподіванки