Історії жінок

Настя їхала з сином на море, коли зустріла Ігоря. Високий, гарний. Познайомились вони на пероні. Син попросив у Насті купити морозиво, а Ігор, почувши прохання малюка тут же купив ласощі йому та Насті. – А де батько дитини? – запитав він. – Працює. А ваша дружина? – Ми якраз розлучаємось. Миритись вона не хоче. Настя ще не знала, як зміниться її життя

Знайомство Ігоря з Настею сталося в поїзді. Вони їхали в одному вагоні. Точніше, коли ще сідали у вагон, вони одночасно звернули один на одного увагу.

Він високий, гарний, спортивний. Вона гарненька мініатюрна блондинка з блакитними очима.

А вже познайомилися вони на пероні, під час довгої стоянки потяга.

Син попросив у Насті морозиво, яке продавалося неподалік від їхнього вагона.

Ігор теж прогулювався і почувши прохання малюка тут же купив ласощі йому та Насті. Вона відмовлялася брати, почервоніла, але він був наполегливий, та й синочок уже наминав частування. Жінка подякувала.

Він назвав своє імʼя, запитав, куди вони їдуть, якщо не секрет.

-Їдемо до брата чоловіка в гості, він давно нас запрошував, має великий будинок біля моря.

-А де батько дитини?

-Працює, відпустки не дали. А де ваша дружина?

-Ми якраз в процесі розлучення, ось повернуся з відрядження і все оформимо, а дітей немає.

-Може, ще помиритеся.

-Я намагався, вона не хоче. А тепер і я не хочу…

Виявилося, що й Ігор їхав у те саме місто, у відрядження. Вони спілкувалися всю дорогу і під кінець шляху обмінялися номерами телефонів.

Вони часто зіздзвонювалися і навіть кілька разів зустрічалися.

Любов у них почалася неймовірна, всепоглинаюча.

Обоє знали, що роблять погано, але нічого не могли з собою вдіяти. Ігореві запропонували підвищення, дали квартиру.

Він зателефонував Насті і запропонував залишитися тут із ним і вийти за нього заміж.

Але жінка одразу не погодилася, швидко зібралася та поїхала до чоловіка. Але там, на місці, зрозуміла, що не зможе жити, як і раніше, з Валерієм, бо любить Ігоря.

Вона вирішила з ним розлучитися та прийняти пропозицію Ігоря.

Чоловік дуже переживав їхнє розлучення, але вдіяти нічого не міг, Настя не погоджувалася залишитися, вона чесно сказала, що любить іншого і жити, як раніше, вони не зможуть.

Ігор якраз приїхав на розлучення з дружиною, за речами та забрав із собою Настю із сином.

Вони, звичайно ж, були дуже гарною і помітною парою і жили душа в душу. У них народилася донька, Оленка.

Ігор працював, Настя виховувала дітей, вони були щасливі. Прожили вони рівно чотири роки, коли прийшла раптово Ігоря не стало…

Настя дуже важко і довго це переживала. Добре, що після поминок її з дітьми батьки забрали назад у своє місто.

А приблизно через місяць Валерій дізнався від знайомих, що Настя з дітьми в місті і яке у неї сталося нещастя.

Він не став одразу лізти на очі. З сином він бачився, а з нею поки що ні.

Через рік Валерій ніби випадково зустрів Настю на вулиці, поговорили і колишній чоловік зробив їй повторну пропозицію – зійтися знову.

Жінці було соромно перед ним, адже вона його залишила, і тому довго вагалася.

Але Валерій був наполегливий, бо він не переставав любити Настю та свого сина.

Зрештою, вона погодилася, і вони зійшлися. Пройшло достатньо часу, все у них було добре, дочка Ігоря прийняла нового тата, і він полюбив дівчинку.

Валерій запропонував знову одружитися. Настя сміялася, що вдруге за нього заміж виходитиме, але погодилася і вони розписалися…

Через рік у них народився син і жили вони довго та щасливо.

Валерій, як справжній чоловік, протягом усього їхнього спільного життя жодного разу не дорікнув їй за колишнього чоловіка.

Просто він розумів, що це таке – безоглядне кохання.

Так само він любив і свою Настю…

Вам також має сподобатись...

Валентина прийшла з роботи пізно. Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла в коридор. – Нарешті я вдома, а завтра ще й вихідний! – з полегшенням зітхнула жінка. Валентина затрималась на роботі, а потім вона ще й мусила зайти в магазин купити продуктів. Валентина поставила важкі пакети на підлогу, як раптом помітила, що в коридорі стоять ще чиїсь черевики, окрім взуття її чоловіка Петра… З кухні чулися якісь гучні голоси. Валя одразу зрозуміла, що ті хто був на кухні не почули, як вона зайшла. Жінка прислухалася й застигла від несподіваної здогадки

У квартирі Петра й Тамари пролунав несміливий дзвінок у двері. – Пізно для гостей, – буркнув глава сімейства. Тамара була зайнята вʼязанням. – Матусю, – звернулась вона до матері. – Відкрий, будь-ласка… Надія Вікторівна подріботіла до дверей. У коридорі почулися голоси, потім галас і якась метушня! Тамара облишила в’язання і кинулася до вхідних дверей. Петро – за нею. Надія Вікторівна сиділа на кушетці. Над нею схилився незнайомий молодик. Він стурбовано дивився на жінку. – Як ви?! – запитав незнайомець. – Тамаро, доню, це він! – сказала старенька, вказуючи на гостя. Тамара глянула на хлопця й оторопіла від несподіванки

Олена чистила картоплю, коли пролунав телефонний дзвінок. Номер був незнайомий. – Я бачила твого чоловіка з іншою, – почула Олена у слухавці, після чого пролунали гудки. – Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові. Олена не знала, що їй тепер робити, але рішення прийшло звідки не чекали

У Ганни Степанівні був ювілей. Їй виповнилося вісімдесят років. Вона стояла посеред кімнати й дивилася на годинник. – Цікаво, що роблять діти? – вголос сказала Ганна Степанівна. – Чому не дзвонять, не відвідують мене? Раптом у двері хтось подзвонив. Ганна Степанівна встала і попрямувала в коридор. – Ганнусю, ти чого двері не відчиняла? – на порозі стояв якийсь дідок з паличкою в одній руці і букетом білих троянд в іншій. Він занепокоєно дивився на господиню. – Ви хто такий?! – старенька підозріло вдивлялася в обличчя незнайомця. – Я вас знаю? Ганна Степанівна не розуміла, що відбувається