Життєві історії

Антоніна мила посуд на кухні, коли в двері подзвонили. На порозі стояла сусідка Галя. – Ніно, можеш цибулину позичити? – запитала вона. – Звісно, – відповіла Ніна, пішла на кухню і швидко повернулася з цибулиною в руках. – Бачила твій син Ігор якусь кралю собі знайшов, – раптом сказала Галя. – Ти що, її бачила? Де бачила? – здивувалася Ніна. – Та ось щойно, біля будинку, – пояснила сусідка. – І яка вона? – запитала Ніна. – А ти сама подивись! Вони біля підʼїзду стоять, – єхидно посміхнулася Галина. Ніна швидко підбігла до вікна на кухні, глянула вниз і застигла від побаченого

– Ось мамо, тут аванс мені дали, я собі трохи залишив, мало що, – Ігор простяг матері гроші.

Антоніна посміхнулася. Вона здогадувалась, що в її сина з’явилася дівчина, до якої він серйозно придивлявся. Дівчата й до цього були, але все якось швидко – сварилися, розходилися, а цього разу Ігоря просто від телефону не можна було відірвати. Ігор працював у великій організації електриком, раніше підробляв у вільний час приватником по квартирах, але тепер він не має вільного часу через кохану.

Ігор був справжнім красенем – високий, міцний та зовнішність приємна, але головне – характер, Антоніні вийшло його виховати гідною людиною. Із батьком Ігоря вона розлучилася ще коли синові було сім років, і головний внесок з виховання чоловічого характеру зробив дід Ігоря, тато Антоніни. Ігор добрий, справедливий, стриманий, поступливий, загалом переваг його не перерахувати. Пощастить тій дівчині, котра вийде за нього заміж.

– Та ти хоч познайом мене зі своєю дівчиною! – попросила Антоніна.

– Мамо, всьому свій час! – усміхався Ігор.

– Ти її хоч любиш, чи так легка інтрижка?

– Люблю, мамо, дуже люблю. Думаю, ми з Христиною скоро одружимося.

Він йшов на побачення, а Антоніна роздумувала – от син одружується, куди він дружину свою приведе? Якщо в їхню суміжну двійку, то яку кімнату віддати? Велику чи маленьку? У маленькій їм обом тісно буде, а у великій – ніяково, Антоніні треба буде туди-сюди проходити крізь кімнату молодих. У дальній кімнаті до певного часу жив батько Антоніни, тепер він пішов на той світ, кімнату зайняв Ігор, але і йому там тісно, а як же там вдвох? А якщо діти підуть? Є, звичайно, варіант, що молоді винаймуть квартиру, а потім візьмуть іпотеку, але це так накладно! Ігореві всього 22 роки, він відучився, відслужив і тільки-но починає своє доросле життя.

– Що, знову на побачення зібрався?

– Так, зараз переодягнуся і побіжу.

– Квіти не забудь купити своїй Христині.

– Вона не любить квіти, каже, що це викинуті на вітер гроші.

– Ну, тоді морозиво купи їй.

– Добре, мамо, обов’язково куплю, – засміявся Ігор і втік.

Ну треба ж, і дівчина начебто хороша, нерозтратна, розуміє, що дорогі квіти в’януть. Напевно, так само скромно живе зі своїми батьками, як Ігореві доводилося. Батько Антоніни шість років нездужав, важко доводилося із зарплатою музичного працівника у дитячому садку та з пенсією батька. Ігор із 16 років пішов працювати, і відучитися якось зміг!

У двері подзвонили, зайшла сусідка по цибулинку для супу.

– Бачила твій Ігор якусь кралю собі знайшов, просто скарб відкопав.

– Ти що, її бачила? Де бачила?

– Та ось щойно, біля будинку, і вже не вперше.

– І яка вона на зовнішність? А то він все соромиться додому запросити і зі мною познайомити.

– На зовнішність розглянути не встигла за лобовим склом, а машина у цієї кралі шикарна. Ігор сів, вони поцілувалися та поїхали. На багатство чи що твій синок задивився?

Антоніна застигла. Ігор у неї зовсім не такий, щоб шукати собі дружину за розрахунком. І що це така за дівчина, котра має круту машину? Донька багатих батьків? Ох і вляпався ж синок. Ну що ж, його зрозуміти можна, подивився на гроші після своєї бідної юності. Краще б дівчина була небагатою, рівною за соціальним статусом. І що ж він постійно мовчить про свою Христину, чому не розповідає?

Увечері зателефонував Ігор і сказав, що вони з Христиною подали заяву до ЗАГСу і їдуть зараз до неї з тортом. Ну, ось зараз все і з’ясується. За годину на порозі з’явилися наречений: високий Ігор і Христина маленька не показна дівчинка, але одягнена за модою. Зважаючи на все, нареченій було вже за тридцять років. Ну зрозуміло, для статусу обрала молодого та красивого, от і вся суть стосунків. Антоніна навіть усміхнулася через силу, а хотілося заплакати. Сіли за стіл на кухні, Ігор почав гримати дверима на шафках.

– Мамо, у нас що – кава скінчилася? Я якось цього не врахував, зараз збігаю в магазин, Христина тільки каву п’є.

– Та нічого, я й чаю поп’ю, – сказала Христина.

– Ні, кава – значить кава, я миттю. Ще й морозиво куплю.

Коли Ігор пішов, Антоніна запитала з якимось розпачом у голосі:

– Христино, скільки вам років?

– Тридцять три, – спокійно відповіла гостя.

– Це у вас одинадцять років різниці. Як ви вважаєте, це нормально у сім’ї? Навіщо вам цей хлопчисько?

– Я його люблю, – так само спокійно сказала Христина. – Я знала, що ви це запитаєте, тому соромилася навіть з вами знайомитися.

– У вас діти є?

– Ще ні, але думаю ми ощасливимо вас онуком з Ігорем.

– Тоді я нічого не розумію. Вам що – просто хлопчик на побігеньках потрібен або для вашого високого статусу молодий красень потрібен? – Антоніна відчувала, що вся всередині закипає.

– Ну, навіщо ви так? Я ж сказала, що просто люблю його та й усе. Я нову квартиру купила та електрика за оголошенням знайшла, прийшов Ігор, і все якось так закрутилося. У нас дуже велике кохання, незважаючи на різницю у віці. І я відчуваю, що він мене також кохає.

– А ви розумієте, що у вас нерівний соціальний статус із Ігорем? Ви багачка, а він ні, який зовсім недавно почав своє доросле життя. У нього дитинство і юність були майже бідні.

– Для того, щоб я отримала такий статус, я багато навчалася на стоматолога, працювала, і ось відкрила свою маленьку клініку. Я з багатодітної родини і в дитинстві мені також доводилося дуже важко. Та й взагалі, переживати за майбутній шлюб повинна швидше я, ніж ви: я розумію, я старша за Ігоря, він мене любить, і сподіваюся, що не через моє багатство, але є великий ризик, що він може кинути мене на старості років . І все-таки я його люблю.

– Не покине, я його знаю, – зітхнула Антоніна. – І у вас він закоханий аж ніяк не через багатство. Ми його з дідом добре виховали.

Прийшов Ігор, пили каву, балакали. Антоніна дивилася на цю парочку і думала – як вони гармонійно виглядають один з одним, незважаючи на різницю у віці і нерівний статус. Антоніна відчувала – тут справді кохання та жодного розрахунку. Добре життя покаже, як там що у молодят вийде.

Вже минуло шість років від того знайомства. Напрочуд все добре – незважаючи на переживання Антоніни, стосунки в родині Ігоря все такі ж гармонійні та ніжні. Та й онуком порадували бабусю, Андрійка вже чотири роки.

Вам також має сподобатись...

Віра приїхала до батьків у гості. Відпочивши з дороги, дівчина вирішила сходити в магазин. Тільки-но Віра вийшла на вулицю, як зустріла свою тітку Людмилу. Помітивши животик племінниці, що округлився, Людмила зупинила її. – Кого чекаємо? – запитала тітка. – Сина, – усміхнулася Віра. – Це дуже добре, – якось підозріло сказала тітка Люда. – Імʼя вже вибрали? – Ми про це ще не думали, – відмахнулася Віра. – Нема що тут думати! – несподівано сказала тітка. – Назвіть Андрієм! І тільки Андрієм! Запам’ятай це! – А чому Андрієм? – Віра здивовано дивилася на тітку, не розуміючи, що відбувається

У Інни на роботі почалися пологи. Викликали швидку. Жінка подзвонила свекрусі, щоб вона привезла їй вже приготовану сумку. Допомогти більше не було кому. Батьки Інни жили в іншому місті, а чоловік поїхав у відрядження. Свекруха все привезла. – Все буде добре, – сказала вона, гладячи Інну по руці. – Ти знаєш, все буде гаразд… Інну все дратувало. Звідки свекрусі знати, що все буде гаразд?! Підійшов лікар: – Ну що, люба, народжувати будемо? Пологи перші? – Другі, – вставила своє слово свекруха. Інни аж очі вирячила від її слів. Вона дивилася на свекруху, нічого не розуміючи

Алла сиділа з мамою на кухні та пила чай. – Мамо, а де мій подарунок? – Алла кинула погляд на стіл. – Щось я не бачу своєї вази… – Ой, я її переставила, – сказала Олена Павлівна. – Вона на шафі, стоїть. – Ти не проти, якщо я на неї гляну. Хочу таку ж купити свекрусі, – сказала Алла і підвелася, щоб глянути на вазу. – Доню, не треба! – несподівано вигукнула мама і перегородила доньці дорогу. – Ти маєш дещо дізнатися! Олена Павлівна знову сіла на крісло, важко видихнула і все розповіла доньці. Алла вислухала матір і застигла від почутого

Наталя з чоловіком Сашком, вперше прийшла в гості до свекрухи. – Швидше до столу! – з порога сказала молодим Ірина Петрівна. – Мамо, давай хоч обіймемося! – забурчав Сашко. – Що ти починаєш? – Спершу поїмо! – продовжила мати. – Наталю, скажи чесно, ти ж дуже зголодніла? – Дуже! – лукаво сказала невістка. Коли вони побачили накритий стіл, Сашко ахнув: – Мамо, куди ти стільки наготувала?! – А що, гарний стіл, – знизала плечима Наталка. – Та мені здається, що тут чогось не вистачає. Чогось, такого… Такого собі… Зараз я скажу… – Якого ще такого?! – Ірина Петрівна дивилася на невістку, не розуміючи, що відбувається